Різновиди вакуолей

Ознака	Скоротливі вакуолі найпростіших	Травні вакуолі найпростіших	Вакуолі рослин
Функції	Осморегуляція. Виділення токсинів (кінцевих продуктів розпаду).	Травлення речовин	Підтримання тургорного тиску. Регуляція водно-сольового обміну. Запас речовин. Виділення токсинів. Містить антоціани - водорозчинні пігменти - глікозиди.

Лізосомы

Лізосома - одномембранний пухирець, заповнений матриксом з розташованими в ньому гідролітичними ферментами. Кожна лізосома містить до 40 гідролітичних ферментів - протеази, ліпази, амілази, нуклеази та ін.

Рибосоми, розташовані на гЕПР, синтезують гідролітичні ферменти. Останні з гЕПР надходять у комплекс Гольджі, що формує навколо них одинарну мембрану. У результаті утворюється первинна лізосома. У клітину й результаті ендоцитозу надходять великі молекули речовин, заключні в ендосому. Первинні лізосоми зливаються з ендосомою н у результаті утворюється вторинна лізосома - гетерофагосома. Часто первинні лізосоми зливаються не з ендосомами, а із внутрішніми компонентами клітини (.мітохондріями, цистернами комплексу Гольджи та ін..). Тоді утворюється вторинна лізосома - аутофагосома. У вторинних лізосом під дією гідролітичних ферментів відбувається перетравлення речовин (тобто розщеплення полімерів до мономерів). Мономери через мембрану лізосоми транспортуються в гіалоплазму, а потім включаються в різні метаболічні процеси. Іноді не всі речовини перетравлюються до кінця. Після закінчення транспорту мономерів за межі вторинної лізосоми в ній залишаються неперетравлені рештки. У результаті утворюється телолізосома (залишкове тільце) Подальша доля її двояка. В одному випадку вона викидається із клітини шляхом екзоцитозу. В іншому випадку телолізосома не виводиться до загибелі клітини.

Тому виділяють три типи лізосом: первинна лізосома, вторинні лізосоми (аутофагосома, гетерофагосома), телолізосома. У клітинах вони можуть зустрічатися в різних комбінаціях або бути відсутніми взагалі (наприклад, у клітинах рослин).

Функції лізосом:

1. Травна - у одноклітинних організмів ендосоми зливаються з фагоцитоз ними пухирцями і утворюють травну вакуолю. Яка здійснює внутрішньоклітинне травлення;

2. Гетерофагія (руйнують захоплені в результаті ендоцитозу мікроорганізми і їх токсини);

3. Аутофагія (очищення клітини від зношених структур; забезпечення ре­зорбції (розсмоктування) хвоста в пуголовка за рахунок руйнування власних клітин і прилеглої міжклітинної речовини й ін.);

4. Видільна - видалення з клітини за допомогою залишкових тілець неперетравлених решток.

Пероксисоми - одномембранні компартменти, які заповнені окислювальними ферментами. Можуть мати в центрів кристали білків. Це найдревніші органели, які до мітохондрій виконували всі функції клітин, пов’язані із використанням кисню. Містять ферменти, які можуть відщеплювати гідроген від органічних субстратів, внаслідок чого утворюється пероксид водню Н₂О₂. до 40 % вмісту складає фермент каталаза, який перетворює пероксид водню на воду та кисень. Отже, пероксисоми виконують ряд окисних реакцій, в результаті яких утворюється пероксид водню, який використовується клітиною або знешкоджується каталазою, яка також містиься в пероксисомах. У печінці та нирках беруть участь у знешкодженні токсичних речовин, напр., спирт етанол до ацетальдегіду. Участь в окисненні жирних кислот, які потім використовуються мітохондріями для синтезу АТФ.

Єдина мембранна система - це комплекс мембранних структур, пов’язаних між собою просторово та функціонально. Просторовий зв'язок органел у єдиній мембранній системі реалізується через поєднання плазматичної мембрани з ЕПС, мембран ЕПС з ділянками КГ, ЕПС з вакуолями, КГ з лізосомами тп пероксисомами. Отже, до складу ЄМС входять ЕПС, КГ, вакуолі, лізосоми, пероксисоми. Функціональний зв'язок можна продемонструвати на прикладі секреції травних ферментів у клітині підшлункової залози: у гЕПС з амінокислот синтезується білок - накопичується у КГ, де відбувається дозрівання неактивних ферментів (зимогенів) - концентрування ферментів у пухирцях КГ і утворення секреторних гранул - перенесення їх до плазматичної мембрани - злиття пухирців з мембраною і виділення ферментів.

Рибосоми

Рибосома - немембранна структура, що складається з великої й малої субодиниць. Кожна субодиниця складається з рибонуклеопротеїдів (РНП = ррнк (рибосомальна рибонуклеинова кислота)+рибосомальні білки). За певних умов субодиниці дисоциюють (відділяються друг від друга), причому процес цей оборотний (при зміні умов можуть знову з'єднуватися в єдину структуру - рибосому).

Є два види рибосом:

1. Малі рибосоми (70S) - в клітинах прокаріотів, в пластидах та мітохондріях, не приєднані до мембран і мають діаметр до 15 нм.

2. Великі рибосоми (80S) - в цитоплазмі клітин, мають діаметр 22 нм, пов’язані з мембранами гЕПС. Субодиниці рибосом позначаються одиницями Сведберга (S), що є мірою швидкості седиментації під час центрифугування і залежать від маси, розміру та форми частинки. Поєднуються субодиниці за участю йонів Mg²⁺ з утворенням вузької щілини. Матрицею для рРНК є ділянки ДНК.

Класифікація рибосом і їх функції:

а) рибосоми, які пов'язані із зовнішньою поверхнею мембран цистерн гранулярногоЕПР: синтез білків, які надходять всередину цистерн гЕПР, звідти транспортними пухирцями доставляються до комплексу Гольджі (де відбувається їх модифікація), після чого секреторними гранулами вони віддаляються за межі клітин (тобто йдуть "на експорт"). Далі для виконання своїх функцій вони або залишаються в міжклітинних просторах, або надходять в інші клітини. У іншихх випадках комплекс Гольджі може використати білки для формування лізосом, дрібних вакуолей, добудування плазмалеми, добудування мембран гЕПР і т.д.;

б) рибосоми, які об'єднані в полірибосоми (полісоми) і не пов'язані з мембранами цистерн гЕПР (полісома - це кілька рибосом, одночасно "насаджених" як бусинки на мРНК (іРНК)): синтез білків, які надходять у цитоплазму (тобто для власних потреб клітини).

Формування субодиниць рибосом відбувається в ядерці. Зборка субодиниць у рибосому відбувається в цитоплазмі..

1. Мала субодиниця.

2. іРНК.

3. тРНК, пов’язана з амінокислотою.

4. 4. амінокислота.

5. 5. велика субодиниця.

6. мембрана гЕПР.

7. білок, що синтезується.

Функції - синтез білків.

Клітинний центр (центосома) - немембранна органела еукаріотичної клітини, яка складається з центріолей. Розташована біля ядра.

Центріолі завжди розташовуються в парі так, що їх поздовжні осі перпендикулярні одна одній. Центріоль складається з 9 триплетів мікротрубочок. У її центрі мікротрубочки відсутні. Тому формула: (9 х 3) + 0 . Складається з білка тубуліну.

Клітинний центр бере участь у формуванні веретена поділу при митотичному і мейотичному поділах клітин, утворенні мікротрубочок уитоскелету, у формуванні еукаріотичних війок та джгутиків.

Органели руху.

Псевдоподії (псевдоніжки, несправжні ніжки) - є тимчасовими виростами клітин, характерні для одноклітинних (амеби, форамініфери, радіолярії, у трипаносоми він 1, у хламідомонади їх 2, у лямблії), а також для деяких клітин багатоклітинних організмів (лейкоцити, травні клітини кишковопорожнинних). В їх утворенні беруть участь елементи цитоскелета - мікрофіламени та йони кальцію.

Джгутики та війки - є у одноклітинних (евглени, хламідомонада, вольвокс), а аткож у деяких клітин багатоклітинних (епітелій дихальних шляхів). Це вирости цитоплазми (діаметром 0,25 мкм), вкриті плазматичною мембраною. Утворені з мікротрубочок з тубуліну .Формула джгутика 9х2 + 2. центральні мікротрубочки виконують опрну функцію, а периферійні - забезпечують рух. Частина джгутиків та війок, розташована в клітині, називається базальне тільце, яке має формулу 9х3 + 0. рухаються за рахунок енергії АТФ. Довжина війок 5 - 10 мкм, мають одне базальне тільце, їх кількість кілька десятків сотен, а джгутиків 50 -70 мкм, мають два базальних тільця, кількість 1 - 8.

Мають різний характер роботи - рух війок нагадує координоване веслування, а джгутики - обертовий або хвилеподібний рух. Забезпечують пересування, надходження частинок їжі, чутливу функцію (у війчастих червів), захисну (війчастий епітелій носової порожнини).