10. Марксистська філософія у хх ст. Франкфуртська школа

У післяжовтневий період марксизм став офіційною ідеологією Радянського Союзу, а пізніше і інших країн Східної Європи. Останнім часом поширена точка зору, що тоталітарний режим у цих країнах призупинив філософський процес, філософія перетворилася в "служницю ідеології", догматизмом був перекручений революційний дух марксизму. Важко погодитися із цією точкою зору, тому що вся історія філософії показує, що філософський процес завжди не однозначний, завжди багатоплановий. Так, у рамках "офіційної" доктрини були положення, які суперечили діалектиці марксизму, наприклад, про несуперечливий характер суспільного прогресу в епоху розвиненого соціалізму і комунізму. Однак в цілому філософія розвивалася в рамках діалектичного і історичного матеріалізму. З цих методологічних позицій розроблялась теорія відображення, філософські проблеми сучасного природознавства, історико-філософські дослідження. Суперечки і дискусії, які проходили в рамках марксистської філософії, також говорять про збереження динамічного, творчого характеру філософії.

Марксизм вплинув на концепції Франкфуртської школи, на екзистенціалізм і неофрейдізм XX століття.

Франкфуртська школа - одна з течій в соціології та соціальної філософії 20 в. Свою соціальну теорію філософи ФШ назвали "критичної теорією". Тим самим вони хотіли підкреслити спрямованість своєї концепції на критику, заперечення існуючих соціальних структур і утвердився способу мислення і пізнання світу.

"Критична теорія" протиставлялася "традиційної" теорії, тобто "теорії в сенсі науки". За словами Хоркхаймера, "наука - це впорядкування фактів нашої свідомості, яке дозволяє в кінцевому рахунку очікувати правильного результату в правильному місці простору і часу", причому це стосується як природних, так і гуманітарних наук. "Правильність в цьому сенсі становить мету науки, але - і тут випливає перший мотив критичної теорії - наука сама не знає, чому вона впорядковує факти саме в такому порядку і концентрується саме на цих явищах, а не на інших". Традиційної теорії, науці "бракує саморефлексії, знання громадських причин ... Щоб бути істинною, науці слід було б бути критичною по відношенню до самої себе і до суспільства, яке її виробляє".

11. Філософська герменевтика

Оригінальним напрямом сучасної філософії та гуманітарних наук стала герменевтика. Саме поняття «герменевтика» означає мистецтво роз’яснення, тлумачення тексту, пам’яток духовної культури. Окремими елементами герменевтики є переклад з іно­земних мов, діалог, реконструкція, інтерпретація, реінтерпретація тощо.

Засновниками герменевтики вважають протестантського філо­софа Фрідріха Шлейєрмахера (1768—1834 рр.), а згодом Вільгельма Дільтея (1833—1911 рр.), Едмунда Гуссерля 1859—1938 рр.), Мар-тіна Хайдеґґера (1889—1976 рр.) та Ганса Гадамера (нар. 1900 р.).

Шлейєрмахер розробив метод (техніку) герменевтичної рекон­струкції, розуміння тексту. Він вважав, що головним методом, яким повинен послуговуватися герменевт, є «вживання» у внут­рішній світ автора через фіксацію в тексті змістовного й граматич­ного. Для цього використовують емпатичні способи «вживання» в текст, відчуття суб’єктивного світу автора, його творчої лабо­раторії (герменевтичне коло). Становлення герменевтики як фі­лософської течії пов’язане з іменем Хайдеґґера. Він виділяв голо­вну категорію герменевтики — «розуміння», й зокрема говорив про те, що всі знання сучасного світу слід сприймати як текст, який необхідно зрозуміти. Категорія «розуміння» стала основ­ною характеристикою буття філософії герменевтики.

Філософська герменевтика — це тлумачення думки або мови інших, унаслідок якого людина може почути «голос буття». Розуміння — це спосіб (уміння) слухати інших.

Найвідомішим представником герменевтики був також Ганс Гадамер, який тлумачив розуміння як першооснову людсь­кого буття, що дає людині змогу вибудувати адекватне ставлення до світу. Людина спілкується з іншими людьми (оточуючим її світом,) за допомогою мови й діалогу. На думку представників герменевтики, діалог є основоположним поняттям герменевти­чного методу (й водночас філософії та науки). Діалог передбачає щонайменше текст, інтепретатора й час. Тобто в діалозі є духовні традиції, які людина інтерпретує з метою розуміння й пояснення сьогодення. Діалог розпочинається з правильного формулювання запитання, яке занурює співрозмовника в герменевтичне коло.

Отже, герменевтика — це філософські характеристики всіх знань людини про світ і спосіб її існування в ньому. Герменев­тика має на меті не тільки зрозуміти текст, а насамперед зробити в ньому нові «інтерпретації».