Pedagog

Сто

порад

Сто порад учителю учителю (за В. Сухомлинським)

(За В. Сухомлинським)

Василь Сухомлинський: «Серце віддаю дітям»

3

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським) Серія: Для педагога

Поради В. Сухомлинського за його книгою «Сто порад учителю»

Укладач: Т.І. Боднарук, методист ВПУ No25, завідувач інформаційновидавничого відділу

© (Права захищені. При копіюванні – посилатися на дане джерело)

м. Хмельницький 2011

4

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

1. Що таке покликання до праці вчителя і як воно формується

Професія педагога – особлива професія, яка відрізняється від інших рядом специфічних властивостей і якостей:

▪ми маємо справу з найскладнішим, безцінним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною,

ісаме від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, місце і роль у житті, її щастя;

▪кінцевий результат педагогічної праці можна побачити через тривалий період;

▪особистість учителя має впливати на учня найбільш яскраво, дієво, благотворно; людська природа може розкритися у всій повноті тільки тоді, коли в дитини є розумний, умілий, мудрий вихователь;

▪об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується; інструментами впливу на ці сфери є наше слово, краса світу і мистецтва, створення умов, у яких найбільш яскраво проявляються почуття, весь емоційний діапазон людських стосунків;

▪об’єкт праці педагога – дитина, яка постійно міняється, постійно нова, і формування людини – дуже відповідальна праця.

Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в духовний світ людини. Постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити процес становлення людини – один із тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці.

Практична педагогіка – це знання та уміння, доведені до ступеня майстерності і підняті до рівня мистецтва. Наріжний камінь педагогічного покликання – глибока віра у можливість успішного виховання кожної дитини. Ще одна важлива риса педагогічного покликання – гармонія серця і розуму. Мистецтво і майстерність учителя саме й полягає в умінні поєднувати сердечність з мудрістю. А уміння налаштовувати себе на душевну розмову з учнем, особливо з підлітком, є виключно важливим у тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожен вчитель.

Отже, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу сердечності – протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, про що думає, чому радіє і чим тривожиться ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі. Якщо ви наполегливо оволодіваєте нею, то станете справжнім майстром.

5

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

2. Про здоров’я і повноту духовного життя учителя – про радість праці

Наш труд – це робота серця і нервів, це буквально щоденне і щогодинне витрачання величезних душевних сил, це постійна зміна ситуацій, які викликають то посилене збудження, то гальмування. Тому уміння володіти собою, тримати себе в руках – одне з найнеобхідніших умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров’я.

Нервова система людини дуже гнучка, і вчитель має довести цю гнучкість до ступеня мистецтва володіння емоціями. Найрадикальнішим є переключення енергії і своєї, і колективу на справу, яка вимагає колективної творчості, духовної єдності, обміну інтелектуальними цінностями. Важливим засобом зняття збудження чи роздратування є гумор. Відсутність у педагога почуття гумору створює стіну непорозуміння.

Ефективне використання періодів відпочинку теж немаловажне. Але треба вміти бережливо витрачати нервові сили у повсякденній праці – це дуже важливий залог здорового серця і здорового духу.

3. Як попередити виснаження нервових сил у процесі повсякденної діяльності

Не треба ні на мить забувати, що наша праця відбувається у світі дитинства. А це особливий, ні з чим не зрівняний світ. Просто знати цей світ – мало. Треба вжитися у світ дитинства. У кожному вчителеві повинна сяяти, ніколи не гаснучи, маленька іскорка дитини.

Світ дитини – це в першу чергу пізнання серцем того, що дитина бачить навколо себе. Яскраве, повнокровне, виразне життя серця, гра почуттів, емоційних рухів – ось що таке дитинство як об’єкт нашої педагогічної праці, як середовище, в якому нам доводиться працювати. У широкому діапазоні почуттів світу дитинства є приємні і неприємні мелодії. Вміти розібратися в цій гармонії

– важлива умова духовної повноти, радості та успіху в педагогічній праці. Треба вміти почути, зрозуміти, відчути своїм серцем у музиці дитинства, в першу чергу світлі, життєрадісні мелодії. Крім того, будьте не тільки слухачем цієї музики, а й її творцем – композитором. Ваша диригентська паличка – це дуже проста і водночас складна річ – оптимізм, який лікує поранену злом душу.

Нема в дитині нічого такого, що вимагає від педагога жорстокості. Оптимізм, віра в людину – невичерпне джерело творчої

6

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

енергії, нервових сил, здоров’я вихователя і вихованця. Невіра в людину розростається в ракову пухлину недоброзичливості, що закриває очі педагога плівкою, за якою він не бачить у людині хорошого.

Взаємна доброзичливість учителя і дітей – це ті найтонші ниточки, які з’єднують серця і завдяки яким людина розуміє людину без слів, відчуває найтонші порухи душі іншої людини.

4. Будьте доброзичливими

Бути доброзичливим означає ставитися до учня так, як би ви поставились до власної дитини. А якщо ви й учня навчили відчувати іншу людину серцем, то ваша доброзичливість може творити дива. Якщо дитина прагне бути хорошою, добре оволодіти знаннями – це вже половина радості вашої праці.

Почуття власної гідності дитини залежить від його успіхів у навчанні – від доброзичливості педагога і від того, наскільки душа дитини підготовлена до сприйняття доброзичливості педагога. Успіхи дитини в навчанні, його почуття власної гідності – це вогник радості вашої творчої праці. І поки цей вогник горить, ви відчуватимете повноту свого духовного життя, радість творчості.

Доброзичливість допоможе досягти того, щоб у дитини постійно були успіхи в навчанні, виховати в ній почуття власної гідності, одухотворити її цією величезною духовною енергією – бажанням бути хорошим.

5. Пам’ятайте, що нема і не може бути абстрактного учня

Не існує абстрактного учня, до якого можна було б застосувати всі закономірності навчання і виховання. Нема для всіх учнів єдиних передумов успіху в навчанні. Та й саме поняття успіху в навчанні – відносне: в одного показник успіху – п’ятірка, в іншого – трійка. Уміння правильно визначити, на що здатен кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності далі – це виключно важлива складова педагогічної мудрості.

Збереження і виховання почуття власної гідності учня залежить від того, як вчитель уявляє його успіхи в навчанні. Не можна вимагати від дитини неможливого. Будь-яка програма з предмета

– це певний рівень, коло знань, до якого різні учні йдуть по-різному. Вчитель повинен уміти визначити шлях кожного учня до цього рівня так, щоб учень досягав успіхів на своєму шляху пізнання і отримував від того

7

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

радість. Взаємна доброзичливість при цьому поєднується із взаємною довірою. Учень не бачить в учителі тільки строгого контролера, а в оцінці – палицю. Він сам може правильно оцінити свої досягнення і недоліки.

Успіх у навчанні – це, образно кажучи, стежина, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути хорошим. Бережіть цю стежину і цей вогник.

6. Де брати час, якщо доба має тільки 24 години

Як вирішити проблему часу – одна з всеохоплюючих проблем шкільного життя. Але якщо життя і діяльність педагога побудовані так, щоб про кожен урок вчитель міг сказати: “Я готувався до нього все життя”, то на чисто технічну підготовку до уроку вчителю вистачить і п’ятнадцяти хвилин.

Як же готуватися до уроку все життя? Треба постійно читати, зокрема наукову літературу, поповнювати свої знання, самовдосконалюватися (це має стати вашою органічною потребою). Шкільний підручник з роками стає все меншою краплею у морі знань учителя. Крім того, кількість переходить у якість: чим ширший фон, на якому шкільний підручник виглядає як маленький промінчик у яскравому потоці світла, тим помітніша та професійна якість, яка складає фундамент педагогічної майстерності: здатність розподіляти увагу при викладенні матеріалу на уроці.

7. Час учителя і взаємозалежність етапів навчання

Багато часу учителя часто витрачається на подолання відставань учнів. Щоб попередити таке явище, треба навчити учня вчитися, зокрема усвідомлено читати. Учень, який уміє думати, читаючи, з будякою навчальною роботою справляється швидше й успішніше, ніж той, хто цього не вміє. У розумовій праці нема зубріння. Зубрить тільки той, хто не думає при читанні.

Так само швидко й усвідомлено учень повинен уміти писати, слухаючи учителя, коротко формулювати свою думку і записувати її.

Отже, учні, яких ви навчили швидко й усвідомлено читати, записувати почуте, виражаючи власну думку, ніколи не будуть відстаючими: уміючи здобувати знання, вони будуть оберігати час і здоров’я учителів.

8

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

8. Про збереженні в пам’яті учня елементарних знань

Досвід роботи з учнями доводить своєрідну педагогічну закономірність: відставання в навчанні з’являються в основному через те, що учень не зберіг у пам’яті початкових знань з предмета, не пам’ятає тих елементарних істин, які є фундаментом знань. Робота із запам’ятовування цих елементарних істин має бути організована у формі гри, до якої діти звикають настільки, що навички участі в ній доходять до автоматизму. Зрозуміло, що ця робота здійснюється в основному у початкових класах (молодші школярі мають дуже гнучку і гостру пам’ять). Старші учні повинні вже працювати творчо.

Вся робота, звичайно, базується на свідомому засвоєнні матеріалу. Однак не можна не враховувати те, що не все можна пояснити. Тому при навчанні мають поєднуватися довільна й мимовільна увага та запам’ятовування.

9. “Дві програми навчання”. Розвиток мислення учня

Учителю не вистачає часу перш за все тому, що учню важко навчатися. Тому, аналізуючи зміст знань, чітко виділяйте в них те, що учні повинні твердо запам’ятати і міцно берегти в пам’яті. Важливим є уміння вчителя визначити ті “вузли” знань, від міцності яких залежить розвиток мислення, розумових здібностей, уміння користуватися знаннями. Ці “вузли” – важливі висновки та узагальнення, формули, правила, закони й закономірності, які відображають специфіку предмета. Але щоб запам’ятати багато таких “вузлів”, учню треба прочитати і продумати багато матеріалу, який не підлягає запам’ятовуванню, але допомагає запам’ятати те, що треба. Цей процес називається “створенням інтелектуального фону”.

Тому мають бути дві програми навчання: перша – це обов’язковий для заучування і запам’ятовування матеріал, друга – позакласне читання та інші джерела інформації. Адже учень міцно засвоює матеріал лише тоді, коли мислить. Тож вчитель повинен думати над тим, як зробити предметом мислення, аналізу, спостереження те, що в даний момент вивчається і що буде невдовзі вивчатися на уроці.

10. Про роботу з “важкими” учнями

Одним з найбільш “міцних горішків” нашої педагогічної творчості є саме робота з так званими “важкими” учнями, тобто з тими, кому потрібно значно більше часу для осмислення і запам’ятовування матеріалу і хто вже наступного дня забуває вивчене.

9

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

Саме для таких учнів і найбільш необхідна “друга програма”. Їм категорично протипоказане обмеження навчання обов’язковим матеріалом. Такі учні повинні багато читати й отримувати таку інформацію, яка б їх дивувала, зацікавлювала. В’ялість, інертність, кволість нервових клітин кори півкуль головного мозку можна лікувати здивуванням, як в’ялість м’язів лікують фізичними вправами. В момент здивування вступає в дію могутній стимул, який пробуджує мозок, примушуючи його посилено працювати.

Запам’ятайте: чим “важча” дитина, тим більше треба їй читати. Читання навчає його мислити, мислення стає стимулом, який пробуджує сили розуму, а все разом є сильним засобом, який попереджує зубріння – велике зло, що отупляє розум. Чим більше учень думає, чим більше бачить в оточуючому світі незрозумілого, дивного, тим сприйнятливішим стає до знань, тим легше вчителю працювати.

11. Знання – і мета, і засіб

Однією з причин труднощів у навчанні є те, що знання часто залишаються для учнів непорушним вантажем, накопичуються як би “про запас”, не йдуть в обіг”, не застосовуються. В практиці навчально-виховної роботи для багатьох учителів поняття “знати” означає вміти відповідати на поставлені запитання. При такій організації навчання знання відчужуються від духовного життя учня, від його інтелектуальних інтересів. Оволодіння знаннями перетворюється для учня в гнітюче, набридливе заняття, від якого хочеться швидше звільнитися.

Тому треба зміни погляд на суть поняття “знання”. Знати – це значить уміти застосовувати знання. Про знання можна говорити тільки тоді, коли вони стають фактором духовного життя, захоплюють думку, пробуджують інтерес. Знання тільки тоді живуть, коли розвиваються, поглиблюються.

Отже, прагніть, щоб знання учня були не кінцевою метою, а засобом, щоб вони не перетворювались у мертвий багаж, а жили в розумовій праці учня, в духовному житті колективу, у стосунках між учнями, у живому і безперервному процесі обміну духовними багатствами.

Що і як практично треба робити для цього? По-перше, треба зробити слово одним з найголовніших інструментів творчості. В розумовій праці учнів на першому місці стоїть не заучування, не запам’ятовування чужих думок, а роздуми самого учня як жива творчість, як пізнання предметів, речей, явищ навколишнього світу за

10

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

допомогою слова. Як пізнання у зв’язку з цим найтонших відтінків самого слова.

Буває, коли учень байдужий до слова учителя. Така байдужість і неприйнятність слова

– велика біда в навчанні. Якщо ця біда пустила глибоке коріння, то людина відчужується від навчання. Чому таке трапляється?

Учень стає байдужим до слова, якщо воно не живе в його душі як засіб творчості, якщо учень тільки заучує чужі думки і не творить своїх, не виражає їх словами. Бійтесь байдужості, бійтесь погаслого погляду дитини! Навчіть її активно, пристрасно ставитися до слова!

12. Про здобування знань

Активність розумової праці учнів буває різною. Учень бадьоро відповідає, завчивши прочитане чи запам’ятавши почуте – це теж активність, але навряд чи вона може сприяти розвитку розумових здібностей. Педагог повинен прагнути до активності думки учня, до того, щоб знання розвивалися завдяки їх застосуванню.

Навчати так, щоб знання здобувалися за допомогою вже наявних знань – в цьому полягає вища майстерність дидакта.

Здобувати знання – це значить відкривати істину, відповідати на запитання, яке постає перед учнем у процесі навчання. Якщо вам вдалося цього досягти – це вже половина успіху.

Готуючись до уроку, вчитель повинен продумувати матеріал під цим кутом зору знайти ті не помітні на перший погляд вузлики, де відбувається зчеплення причинно-наслідкових зв’язків, з яких і народжуються запитання, що в свою чергу породжують бажання знати.

Як же підвести учня до запитання? Вчитель має знати, що треба розповісти, а що залишити недомовленим. Недомовлене – це наче “наживка” для думки учня. Тут нема ніяких рецептів на всі випадки. Все залежить від змісту конкретного матеріалу і від фактичних знань з даної теми, уже наявних в учнів. Крім того, в одному учнівському колективі треба недоказати одне, а в іншому – інше.

Підвівши учнів до запитання, не обов’язково опитувати їх, щоб кожен по трохи відповідав і спільними силами давати відповідь (при такому підході є видимість активності, але в дійсності відсутня мислительна активність кожного учня: одні пригадують, інші відповідають, ще інші тільки слухають). А вчителю треба, що розумові сили напружували всі. Тому, підвівши учнів до запитання, краще відповісти на нього самому.

11