ESW_final_save

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 201 •

і молодіжних об’єднань, організаторську роботу у взаємозв’язку клієнта з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами та благодійними організаціями; забезпечує налагодження взаємодії між суб’єктами й об’єктами соціальної роботи, полягає у встановленні, продовженні чи припиненні потрібних професійних контактів, обміні інформацією, сприйманні та розумінні іншої людини, формуванні

увсіх взаємодіючих сторін позитивної перцепції один до одного; формує демократичну систему взаємин у дитячому та підлітковому середовищі, а також у відносинах дітей, підлітків і дорослих; сприяє встановленню контактів із тими, хто цього потребує, організує обмін інформацією, розробляє єдину стратегію взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини, будує взаємини з вихованцями на основі діалогу, співпраці.

Посередницька функція полягає у координації та об’єднанні зусиль різних спеціалістів і організацій, які здатні захистити права дитини, встановити її статус, допомогти

увирішенні актуальних проблем; Посередницький характер є важливою особливістю соціально-педагогічної роботи як професії (чого не існує в жодній із суміжних сфер діяльності). Соціально-педагогічну роботу неможливо уявити без елемента посередництва, причому цей елемент виступає не як периферійний, а як центральний. Посередницький характер соціальної педагогіки — результат її інтегрованості, спрямованості на цілісність особи й орієнтації на життєві проблеми дорослих людей, дітей і молоді. Ефективне здійснення посередницьких функцій можливе при дотриманні соціальним педагогом певних умов: розуміння проблем клієнта та здатності їх адекватного представлення і вираження (репрезентації); обізнаності наявності соціальних ресурсів різних закладів та установ щодо їх ефективного вирішення; наявності відомостей щодо можливостей представників суміжних професій, які залучаються до участі у вирішенні проблем клієнта; ефективного співробітництва та взаєморозуміння різних спеціалістів; довіри з боку клієнта.

Корекційно-реабілітаційна функція спрямована на пошук шляхів і варіантів виходу з життєвої кризи, соціально-педагогічну підтримку і супровід; полягає в роботі, спрямованій на зміну та вдосконалення особистісних, фізичних якостей клієнта, особливостей його життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті, здійснює корекцію всіх виховних впливів на вихованців як з боку сім’ї, так і соціального середовища, у тому числі і неформального; підсилює або фокусує позитивні впливи та нейтралізує або переключає негативні впливи; здійснює корекцію самооцінки школярів, за необхідності корекцію статусу дитини в колективі, групі ровесників, допомагає позбавитись шкідливих звичок, що шкодять здоров’ю, організує систему заходів з соціально-педагогічної реабілітації і підтримки осіб (перш за все неповнолітніх), що повернулися з місць позбавлення волі, спеціальних закладів, а також осіб, які за різних причин (хвороба, інвалідність, наркотизм, сексуальна агресія, позбавлення волі, переживання стресу тощо) відчувають соціально-економічні, професійні та інші труднощі в системі професійних, сімейних, інших взаєминах, що викликають різні форми соціальної дезадаптації.

Соціально-педагогічна функція здійснює цілеспрямований виховний вплив соціуму на поведінку та діяльність клієнтів, виявляє інтереси та потреби людей у різних видах діяльності і залучає до роботи з ними різні заклади, товариства, спілки тощо; забезпечує цілеспрямований педагогічний вплив на поведінку дітей і дорослих, сприяння діяльності всіх соціальних інститутів мікрорайону, використання виховного потенціалу мікросере-

• 202 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

довища, можливостей самої особистості як активного суб’єкта виховного процесу; сприяє виявленню інтересів і потреб окремих соціальних груп, окремих людей щодо різних видів діяльності (спортивної, освітньо-дозвільної, прикладної тощо); залучає до роботи різних установ, організацій, творчих спілок фахівців; з’ясовує інтереси та потреби людей у різних видах діяльності (культурно-дозвільній, спортивно-оздоровчій, художньої творчості) і залучає до роботи з ними різні заклади, товариства, спілки тощо.

Соціально-терапевтична функція передбачає надання допомоги передусім людям, які мають певні фізичні та психічні вади; неповнолітнім дітям вулиці; неповнолітнім матерям; дівчатам, що займаються проституцією.

Профілактична функція розрахована на спрямування діяльності клієнта на вивчення і дотримання соціальних норм, проведення змістовного дозвілля, самоаналізу і самовиховання; вивчення і поширення кращого досвіду соціального виховання; переконання клієнтів у доцільності дотримання певних норм і правил поведінки стосовно суспільних норм, здоров’я, способу життя тощо.

Функція фандрейзингу — пошук додаткових ресурсів для вирішення соціальнопедагогічних завдань.

Для реалізації функцій соціальний педагог повинен володіти ґрунтовними знаннями та практичними уміннями і навичками.

Літ.: Про забезпечення розвитку психологічної служби в системі освіти України: Наказ Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 15 серпня 2001 р. № 592/33 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.— 2002.— № 1.— С. 15–17. Про атестацію практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів та центрів практичної психології і соціальної роботи: Лист Міністерства освіти і науки України від 13.12.2001 р. № 1/9–439 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.— 2001.— № 24.— С. 24–26. Амонашвілі Ш. Школа життя. Трактат про початковий рівень освіти, заснованої на принципах гуманно-особистісної педагогіки // Директор школи — 2002.— № 43.— С. 6–11. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Безпалько.— К.: Центр навч. л-ри, 2009.— 208 с. Лау С. К. Ценности социальной работы: приверженность профессии и подготовка / С. К. Лау // Обучение социальной работе: состояние и перспективы: [материалы междунар. конгр. шк. соц. работы] / Отв. ред. В. Г. Бочарова.— М.: [б.и.], 1997.— С. 62–65; Соціальна педагогіка: [підручн.] / За ред. А. Й. Капської.— К.: Центр навч. л-ри, 2006.— 468 с. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. К.: Центр навч. л-ри, 2008.— 336 с. Соціальна педагогіка: теорія і технології: [підручн.] / За ред. І. Д. Звєрєвої — К.: Центр навч. л-ри, 2006.— 316 с.

Веретенко Т. Г.

ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА — це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні Ф. с. п. дозволяють уявити структуру функціональних обов’язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів у практичній роботі. Існують різноманітні підходи до виокремлення та класифікації Ф. с. п.

Аналіз літератури (В. Сидоров, І. Лавриненко, І. Мещанкіна) свідчить про існування двох підходів до характеристики професійної діяльності соціального працівника через аналіз його функцій: спектрального та процесуального. Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії соціального працівника через спектр виконуваних ним функцій (або функціональний спектр). Процесуальний підхід базується

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 203 •

на виокремленні Ф. с. п. як частини процесу його професійної взаємодії з клієнтом, адекватного парадигмі «визначення проблеми — розробка плану — реалізація намірів — оцінка результату»(за С. Шардлоу). Український дослідник В. Сидоров основні

Ф. с. п. об’єднав у два класи: базові і спеціальні. До базових функцій за цією класифікацією автор відносить: діагностичну (оціночну); прогностичну; корекційну. До спеціальних: комунікативну; організаторську; правозахисну; превентивну; психотерапевтичну; рекламно-пропагандистську; соціально-медичну; соціально-педагогічну; соціально-економічну.

Інші дослідники розрізняють від 7 до 20 узагальнених Ф. с. п. Найбільш важливими з них є такі: діагностична функція, що полягає у диференційованому, індивідуалізованому та точному визначенні людей, проблем і умов, їх взаємозв’язків як необхідної основи для диференційованої допомоги (Х. Нортон і М. Сіпорін). Діагностична функція охоплює вивчення, аналіз та оцінку життєвого поля клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільнот); особливостей і проблематику їх соціального функціонування; ступінь вмотивованості клієнта на співпрацю із соціальним працівником, а також моніторинг процесу співпраці. Ця функція передбачає також і оцінку результатів, досягнутих у процесі соціальної роботи. Особливість її здійснення полягає в тому, що кожний індивід і його проблеми є неповторними, тому соціальному працівникові інколи досить важко визначити сутність проблеми конкретного клієнта та правильно визначити план допомоги; експертна оцінка уточнюється у процесі взаємодії соціального працівника та клієнта; обсяг і характер інформації, якою має володіти соціальний працівник, щоб грамотно надати допомогу клієнту, можуть бути дуже різними, як і спосіб її здобуття; більшість сучасних соціальних працівників вважає, що «люди [клієнти] самі здатні розпізнавати свою проблему, … їм потрібно допомогти лише сформулювати її» (С. Шардлоу). Прогностична функція сприяє реалізації другої ланки парадигми «визначення проблеми — розробка плану — реалізація намірів — оцінка результату». Після експертної оцінки проблеми клієнта соціальний працівник може приступити до розробки плану розв’язання проблеми, що і є суттю прогностичної функції, яку можна охарактеризувати як визначення мети та міри втручання соціального працівника; прогнозування, програмування, проектування процесів розв’язання проблем клієнтів, надання їм необхідних сервісних послуг.

Здійснення прогностичної функції передбачає «визначення пріоритетів, оскільки проблеми, здебільшого, є багатогранними та вимагають дій за декількома параметрами. І знову ж важливо, щоб клієнти самі визначали свої пріоритети. Від соціального працівника вимагається лише деяка допомога у формулюванні плану, … виборі варіантів його виконання» (С. Шардлоу).

Узарубіжній практиці соціальної роботи прогностична функція соціальних працівників реалізується у формі контракту — письмової або усної угоди, яка, не маючи юридичної сили, все ж таки укладається між соціальним працівником, клієнтом та іншими зацікавленими особами. Контракт здебільшого укладається з метою роз’яснення різноманітних аспектів сервісних послуг і визначення обов’язків усіх задіяних сторін.

Уконтракті, як правило, зазначається мета та завдання здійснюваної роботи; часові обмеження; перелік, графік, вартість наданих сервісних послуг; можливі альтернативні варіанти; потреби клієнта, які не можуть бути задоволені, з роз’ясненням причин; форми та методи соціальної роботи, які будуть використовуватися; засоби

• 204 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

контролю та перевірки виконання; умови корекції, перегляду, дострокового припинення дії контракту; санкції на випадок порушень, процедури їх апеляцій (М. Доуел, П. Марш).

Організаторська функція передбачає активність соціального працівника щодо забезпечення узгодженої взаємодії всіх учасників та установ, залучених до обслуговування конкретного клієнта, групи чи громади у розв’язанні конкретної соціальної ситуації чи проблеми; зміни неефективних сторін функціонування соціальних агентств; створення, розвитку та координації соціальної мережі (волонтерських організацій, громадських об’єднань соціально-педагогічного спрямування, груп самодопомоги, помічників соціальних працівників і ін.). Комунікативна функція забезпечує смисловий аспект, стратегію та тактику співпраці соціального працівника з потенційним чи реальним клієнтом. Вона полягає у встановленні, продовженні та припиненні необхідних професійних контактів, обміні інформацією, формуванні у всіх взаємодіючих сторін позитивного ставлення один до одного. Правозахисна функція передбачає вміння соціального працівника використовувати весь комплекс законів та арсенал правових норм для захисту прав і інтересів клієнтів, надання їм допомоги та підтримки, а також «сприяння у застосуванні заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на клієнта» (В. Бочарова). Вважаємо за доцільне зауважити, що здійснення правозахисної функції соціальним працівником стосується як населення, яке проживає всередині країни, так і тої його частини, що з певних причин опинилася поза її межами. Превентивна функція полягає

внацілені соціального працівника на роботу зі здоровим клієнтом. Вона передбачає, за висловлюванням М. Блума, науково обґрунтовані та своєчасно здійснювані дії соціального працівника, спрямовані на запобігання виникненню можливих життєвих колізій в окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримку та захист нормального рівня життя і здоров’я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу (включаючи, наприклад, профілактику девіантної поведінки; усунення джерела стресу як у самої людині, так і в довкіллі; створення умов для оволодіння клієнтом досвіду щодо розв’язання потенційно існуючих проблем і ін.). Цю функцію ще називають запобіжно-профілактичною, соціально-терапевтичною; інколи частину змістового контексту розглядають як окрему соціально-медичну функцію.

Пропонована типологія постійно доповнюється функціями, які, з нашої точки зору, дозволяють детальніше охарактеризувати види практичної соціальної роботи та виявити комплексні професійні вміння. Так, російські науковці В. Бочарова і Г. Філонов вперше виокремили корекційну функцію, обґрунтувавши її суть як «конструктивні зміни

всоціумі та системі життєзабезпечення людини».

Аналіз практики соціальної роботи дозволяє вести мову про два рівні реалізації корекційної функції: конкретний і програмний. Кожний рівень передбачає задоволення потреб індивідів, груп, спільнот за спеціально розробленою моделлю. Корекційна діяльність на програмному рівні здійснюється шляхом залучення соціально скривджених, маргінальних прошарків населення до цільових і / або комплексних соціальних проектів регіонального, державного або міждержавного характеру. Прикладом перетворення на програмному рівні можуть служити програми Європейського союзу (ЄС), «… орієнтовані на молодь, хронічно хворих, мігрантів, етнічні меншини, жінок, осіб, залежних від алкоголю, наркотиків, людей з обмеженими функціональними можливостями. Допомога цим категоріям людей здійснюється в різноманітних формах, включа-

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 205 •

ючи професійне навчання і перекваліфікацію, створення нових робочих місць шляхом відкриття дрібних, у тому числі так званих соціальних підприємств; … створення умов для незалежного існування людей з обмеженими функціональними можливостями, які

віншому випадку змушені були б стати постійними мешканцями закладів інтернатного типу» (Б. Менді).

Український дослідник В. Сидоров визначає психотерапевтичну функцію як комплексний вербальний і невербальний вплив соціального працівника на когнітивну, емоційну та поведінкову сфери особистості клієнта з метою допомогти йому змінити ставлення до наявних проблем та оточуючого соціального середовища (в інших концепціях ця мета подається як особистісний ріст, самоактуалізація, самовизначення, самовиховання та ін.). Окремі автори, виходячи з міркувань, що психотерапію не можна вважати соціальною роботою, пропонують називати цю функцію психологічною, зауважимо при цьому, що «психотерапія … може бути змістом соціальної роботи» (Р. Міддлмен, Г. Гольдберг). Дане твердження заслуговує на увагу особливо за умови, якщо йдеться про так звану психотерапію здорових людей, кількість яких, за даними В. Кондрашенко та Д. Донського, становить не менш як половину пацієнтів психотерапевтів.

Рекламно-пропагандистська функція вперше була виділена як окрема функція соціального працівника російським дослідником П. Павленком. Найбільш чітко вона проявляється у поширенні ідей соціального захисту людини, а також у наданні об’єктивної інформації про види соціальних послуг з метою формування попиту на них.

Соціально-педагогічна функція у широкому трактуванні передбачає діяльність соціального працівника з формування пріоритету цілеспрямованого виховного впливу соціуму на поведінку та діяльність клієнтів. У вузькому трактуванні завдання соціальнопедагогічної функції — виявляти інтереси та потреби людей щодо різних видів діяльності (культурно-дозвільної, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої творчості, туризму) і залучати до роботи з ними різні установи, заклади, товариства, творчі спілки (Л. Алексеева).

Соціально-економічна функція передбачає задоволення матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених верств населення. Реалізується вона шляхом надання натуральної та грошової допомоги, визначення пільг, одноразових компенсацій, здійснення соціально-побутового патронажу. У багатьох країнах світу ця функція є домінуючою

вдіяльності соціального працівника.

Окрім того, в літературі можна зустріти визначення таких функцій, як евристична, суть якої полягає у підвищенні соціальним працівником своєї кваліфікації та професійної майстерності; системно-моделююча — визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги; активізуюча — сприяння активізації потенціалу власних можливостей окремої людини, сім’ї та соціальної групи; дієво-практична — передбачає діяльність соціального працівника в напрямі поліпшення взаємовідносин між окремими людьми та їх оточенням, консультації з питань соціального захисту тощо.

В окремих зарубіжних країнах розрізняють такі функції соціального працівника: адміністративну, організаторську, індустріальну та клінічну.

Літ.: Алексеева Л. С. Справочное пособие по социальной работе / [Алексеева Л. С., Бобкова П. В., Бурлака Г. Ю.]: под ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой.— М.: Юристъ, 1997.— 168 с.; Блум М. Профилактика в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: в 3 т.: пер. с англ. / отв.

ред. В. В. Негодин.— М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994.— Т. 2: К–П — 1994. С.—

• 206 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

369 с.; Бочарова В. Г. Социальный педагог и социальный работник в России: профессиональные

иэтические стандарты / В. Г. Бочарова // Социальная защита человека: региональные модели.— М., 1995.— 166 с.; Доуел М. Ориентированная на решение задачи социальная работа / М. Доуел, П. Марш.— Амстердам; Киев: Ассоциация психиатров Украины, 1997.— 135 с.; Миддлмэн Р., Гольдберг Г. Социальная работа с группой // Энциклопедия социальной работы: в 3 т.: пер. с англ. / Отв. ред. В. В. Негодин.— М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994.— Т. 3: Р–Я.— 1994.— 498 с.; Мэнди Б. Роль надгосударственных организаций в формировании социальной политики и определении направления развития социальной работы: на примере Европейского Союза // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / [Под ред. Ш. Рамон].— М.: Аспект-пресс, 1997.— 138 с.; Сидоров В. Н. Деятельность социального работника: роли, функции

иумения / В. Н. Сидоров.— М.: СТИ МГУС, 2000.— 90 с.; Шардлоу С. Навыки социальной работы / С. Шардлоу // Что такое социальная работа.— Амстердам; Киев, 1996.— 190 с.

Поліщук В. А

Соціальна політика • 207 •

Соціальна політика

• 208 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Соціальна політика • 209 •

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ДОГЛЯД ДІТЕЙ — усі види догляду, влаштування, що забезпечуються дітям (до 18 років), які з будь-яких причин та за будь-яких обставин не знаходяться під цілодобовою опікою принаймні одного з батьків.

Уперше поняття офіційно викладено в «Керівних принципах щодо альтернативного догляду дітей», затверджених Резолюцією шістдесят четвертої сесії Генеральної Асамблеї ООН 24 лютого 2010 р. на основі доповіді Третього комітету (А / 64 / 434). У Керівних принципах відзначено, що альтернативному догляду підлягають також діти, позбавлені батьківського піклування, які знаходяться за межами країни свого постійного проживання чи потерпілі внаслідок надзвичайних ситуацій,— «діти без супроводу» і «відособлені діти».

А. д. д. передбачає, що кожна держава має вжити заходів для того, щоб сім’я мала доступ до відповідних форм підтримки при здійсненні ними піклування про своїх дітей. У випадках, коли власна сім’я дитини неспроможна, навіть за умов належної підтримки, забезпечувати адекватний догляд за дитиною, залишає дитину або відмовляється від неї, держава несе відповідальність за захист прав дитини та забезпечення відповідного альтернативного догляду спільно з компетентними місцевими органами і належним чином уповноваженими організаціямигромадянськогосуспільстваабочерезних.Вобов’язкидержавивходитьздійснення через її компетентні органи нагляду за безпекою, благополуччям і розвитком дитини, переданої в умови альтернативного догляду, а також регулярна перевірка відповідності догляду, що надається, належним вимогам. При цьому фінансова неспроможність чи матеріальна бідність, або умови, що безпосередньо або виключно виникли внаслідок бідності, ніколи не повинні вважатися єдиною підставою для вилучення дитини з-під батьківської опіки, передачі дитини в умови альтернативного догляду чи завадою для її реінтеграції, однак вони повинні розглядатися як сигнал про необхідність надання сім’ї потрібної допомоги.

Альтернативний догляд може бути здійснено у формі: а) неформального догляду: будь-яка форма приватного догляду, що надається в сімейному середовищі, де про дитину піклуються на постійній чи безстроковій основі родичі або друзі (неформальне піклування родичів), за ініціативою дитини, її батьків чи іншої особи, коли така форма догляду здійснюється не за рішенням адміністративного, судового чи іншого належним чином уповноваженого органу; б) формального догляду: усі види догляду, що надаються в сімейному середовищі за рішенням компетентного адміністративного чи судового органу, а також усі види догляду, що надаються в стаціонарних закладах, у тому числі приватних, у результаті адміністративних чи судових заходів чи без них.

З точки зору середовища, у якому надається альтернативний догляд, він поділяється на наступні форми: опіка, піклування з боку родичів (сімейний догляд у розширеній сім’ї дитини чи близьких друзів як формального, так і неформального характеру); виховання в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу (з метою надання альтернативного догляду компетентний орган влаштовує дитину для спільного проживання в сім’ю, яка не є рідною для дитини, де батьки проходять відбір, підготовку, а за їх