Алгоритм попередньої підготовки вчителя до виразного читання твору

1. Осмислити словесну дію або глибоко вник­нути в авторський задум твору.

2. Естетично оцінити кожну думку, кожну картину, кожну художню деталь.

3. Оживити все перед своїм внутрішнім зором.

4. Визначити своє ставлення до прочитаного.

5. Знайти відповідні засоби відтворення.

6. Прочитати досконало (взірцево), відтворивши відповідний вплив на слухачів.

Нагадаємо: безпосередність словесної дії повинна спиратися і на всі правила техніки мовлення.

Якщо читцю властиві певні вади з боку дихан­ня, голосу, дикції чи орфоепії, то, закономірно, й словесна дія втратить свою впливову силу.

Вади мовлення, які можуть вплинути на досконалість читання

• часте, нічим не виправдане, або через довгі інтервали дихання,

• хриплий, тихий або різкий, з носовим відтінком крикливий голос,

• невиразна або фальшива вимова окремих звуків,

• неправильна вимова окремих слів.

Звичайно, що такі вади приглушать красу словесної дії і негативно відіб'ються на дитячому сприйманні. Часте дихання, наприклад, створює враження нервозності читця. При цьому навіть глибоко ліричні мотиви сприймаються сухо й невиразно. Дихання через довгі інтервали вихолощує легені читця і змушує його робити раптові помітні вдихи, які створюють довгі паузи, часто нічим не виправдані. Сам процес такого вдихання супроводжується шумом, що створює неправильне враження на слухачів. Різкий, хриплий голос «ріже вуха» слухачам, а слабкий, надто тихий — викликає слухове напруження, що скоро втомлює слухачів, розсіває їх зосередженість, увагу. Будь-які голосові вади скоро руйнують у дітей інтерес до слухання. Голос — головний інструмент читця. Але і тоді, коли він добре вироблений, поставлений, читець повинен уміти ним користуватися — володіти всіма важелями тону (силою, висотою і тривалістю голосу). Неправильна дикція стоїть на заваді сприймання слів, а неправильна вимова їх нерідко обезсмислює цілі фрази.

Все це в результаті відволікає увагу дітей від слухання. Часто замість сприймання змісту твору вони прислухаються до мовних огріхів вчителя.

Отже, виразне читання вчителя — це перша необхідна умова успіш­ного формування навичок виразного читання в учнів. Навіть у процесі аналізу твору з дітьми не завжди зможемо зробити те, що може зробити безпосереднє читання твору вчителем. Із читання вчителя діти вчаться, як треба в житті передати те, що тобі добре зрозуміле, відчуте, пережите. Добре підготовлене, без претензій на майстерність, досконале читання вчителя — взірець для дітей, бо вони завжди в якійсь мірі намагаються читати так, як читає вчитель.

Проте слід пам'ятати при цьому, що навчання дітей виразному читанню не повинно зводитись до сліпого копіювання вчителя. У шкільній практиці подекуди ще й досі можна бачити прийом навчання виразного читання учнів — пряме наслідування читання вчителя. Прочитавши вдруге, вже після аналізу твору, якусь частину тексту чи окремі фрази, вчитель вимагає від дітей такого ж відтворення: «Читайте так, як я читав». Такий прийом шкідливий. Він нічого не дає, крім гальмування творчої уяви учнів: їм не доводиться думати, шукати, а лиш копіювати готові інтонації вчителя. Сліпе копіювання навіть найдосконаліших інтонацій не виправдовується, бо вони диктуються почуттями, настроями, а такі психо­логічні властивості не можуть бути однаковими в різних осіб, тим більше у вчителя і дітей. Кожна людина по-своєму переживає дійсність. Почуття вчителя і дітей якісно різні і зумовлюються не тільки віковими особли­востями, але й індивідуальними властивостями.

Отже, виразне читання вчителя — важливий засіб впливу на розвиток виразного читання в учнів, коли воно виправдане, коли діти

Слід зазначити, що вироблення методики роз­витку вмінь і навичок виразного читання і безпосеред­ній процес такого розвитку мусять базуватися на знаннях теорії. Це свідчить про те, що кожний учитель не тільки загальноосвітньої, а й середньо-спеціальної і вищої школи має досконало оволодіти основами тео­рії виразного читання/