- •1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України
- •1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України
- •2. Принципи (основні засади) податкового законодавства України.
- •3. Структура податкової системи України
- •5. Права та обов’язки платників податків.
- •6.Права, обов’язки та відповідальність органів дпс України.
- •7. Юридична конструкція податку
1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України
1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України
Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування доходної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують банкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об’єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню івнутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру.
Під час визначення податкової системи важливо розмежовувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.
Таким чином у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Законодавством (ст.6.3ПКУ) встановлено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.
Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому, є: — порядок встановлення і введення в дію податків; — види податків; — права та обов'язки платників податків; — порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; — відповідальність учасників податкових відносин.
У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найузагальнюючим з них є податковий тиск — відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.
У теоретичному розумінні податкова система — це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх етапах податкового процесу від розробки проекту податкового законодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єктивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне податкової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та технології здійснення мобілізації коштів.
Податкова система — об'єктивне явище життя суспільства. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими верствами населення, територіями та окремими господарськими структурами. За своєю сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рівнями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволення суспільних потреб.
Водночас в умовах демократії податкові системи є результатом волевиявлення інтересів різних політичних груп, які представляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж останніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків. Історія наводить багато випадків, коли під впливом недолугої податкової системи одні держави швидко приходили до занепаду своєї промисловості та політичної самостійності, другі — численними акцизами гальмували розвиток свого економічного життя, треті нерозсудливою політикою в дусі крайнього фритредерства або навпаки сліпого протекціонізму руйнували туземну промислову діяльність, підривали народний добробут.
Вплив суб'єктивних факторів, що виражається в компромісі інтересів окремих політичних груп зумовлює практичну неможливість побудови оптимальної податкової системи. Практика розвитку податкових систем низки країн ринкової економіки доводить, що в країнах з високим рівнем економічного розвитку й матеріального стану їх громадян зростання податкових вилучень до бюджету сприймається досить спокійно. Водночас в країнах з низьким рівнем економічного розвитку і добробуту збільшення податкових вилучень може мати руйнівний характер. Саме тому таким болісним є розвиток податкових систем в країнах з перехідною економікою.
Звичайно, тут необхідно враховувати і те, що в умовах демократії суспільна свідомість громадян наповнюється усвідомленням того, що вилучення у формі податків певної частини доходів юридичних і фізичних осіб зменшує їхні інвестиційні можливості і скорочує споживання. Водночас за допомогою податкових надходжень держава може позитивно впливати на структуру виробництва, сприяти його інноваційному розвиткові.
Наукове дослідження і обґрунтування податкових систем найбільш масово почало здійснюватися наприкінці XIX — початку XX століть, тобто коли розвиток економіки в більшості країн Європи досяг досить високого рівня, і виникла потреба в таких наукових працях. До найважливіших проблем щодо податкових систем належали питання кількості податків у системі оподаткування, співвідношення між прямими і непрямими податками, питання оптимальної податкової структури, дослідження можливості та необхідності введення тих чи інших податків тощо.
Найгострішу дискусію серед науковців викликала проблема кількості податків. Це пов'язано з тим, що тривалий час точилися дискусії навколо теорії єдиного податку, ідейним натхненником якої був С. Вобан французький вчений і військовий діяч. Ідея єдиного податку бере свій початок у середньовіччі, де застосовувалась "королівська десятина". Вона й зараз має прихильників у різних країнах світу.
Наукою досить детально обґрунтовано безперспективність цієї теорії за такими ознаками: — єдиний податок не може відобразити всі завдання податкової політики в умовах ринку; — в умовах ринку з'являються різноманітні види доходів, які не може охопити єдиний податок; — фіскальні можливості єдиного податку дуже обмежені, оскільки для забезпечення доходів бюджету його ставка має бути досить високою; — при єдиному податку створюються сприятливі умови для ухилення від оподаткування; — застосування різних податків з відносно невеликими ставками робить податковий тягар менш очевидним для платників.
Досліджуючи проблеми єдиного податку вчені застерігали й від інших крайностей, зокрема запровадження якомога більшої кількості різних податків. У наукових працях багатьох вчених обґрунтовується думка, що надмірна кількість податків мало що дає бюджетові, але дуже переобтяжує населення та гальмує розвиток господарства.
На сьогодні фінансова наука й практика утвердились в думці, що найефективнішою е податкова система з невеликою кількістю податків, але яка охоплює всі основні об'єкти оподаткування.
Іншою важливою проблемою побудови податкової системи є проблема співвідношення прямих і непрямих податків. Протягом значного часу фінансова наука основну увагу приділяла прямим податкам як найдосконалішій формі мобілізації доходів у розпорядження держави. Це відповідає дійсності, оскільки об'єктом оподаткування загалом є дохід або прибуток, земля, капітал тощо. Тут розмір податку залежить від розміру доходу, може мати виважену прогресію ставки податку.
Проте прямі податки дуже чутливі щодо впливу на доходи юридичних і фізичних осіб. З огляду на це вони мають обмеження при впровадженні в практику і в кінцевому підсумку не можуть забезпечити постійно зростаючі потреби держави в фінансових ресурсах. Тому на початку XX століття фіскальна практика поповнилась новими видами непрямого оподаткування. Спочатку у формі податку з обороту, а потім податку на додану вартість. Тут слід зазначити, що непряме оподаткування у формі акцизів існувало досить давно. Акцизи мають досить обмежене застосування, тому виникла потреба в досконаліших формах або в універсальних акцизах, якими є податок з обороту та податок на додану вартість.
Упровадження в практику непрямих податків викликало нищівну критику як в наукових колах, так і з боку політичних структур, особливо лівого спрямування. Більшість соціалістичних і комуністичних партій в своїх програмах зобов'язувались усунути непрямі податки при приході до влади. Проте жодна з цих політичних сил, що захопила владу революційним або демократичним шляхом, своїх зобов'язань не виконувала. Найяскравіший приклад тому — комуністична партія Радянського Союзу, яка, завоювавши владу в 1917 році, не виконала своїх зобов'язань, а податок з обороту в доходах бюджету становив майже 25%. Критика непрямого оподаткування зводилась до того, що це податок на бідних, оскільки об'єктом оподаткування є не дохід, а витрата.
Це справедливо, зважаючи на те, що громадянин сплачує податок при купівлі товару незалежно від того, які в нього доходи. Звичайно, в державі, де низький рівень доходів населення, непрямі податки негативно впливають на соціальний клімат у суспільстві. Тож, вони сприятливо сприймаються в країнах з високим рівнем добробуту. Постійне зростання суспільного добробуту в країнах з ринковою економікою дає підстави стверджувати, що непрямі податки е меншою небезпекою для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки непрямі податки нейтральніші щодо стимулів зростання економіки.
На сьогодні більшість вчених, досліджуючи переваги і вади прямого й непрямого оподаткування, обґрунтовують необхідність їх розумного поєднання. При високому рівні матеріального добробуту не суттєво, в якій формі платник податку вносить до бюджетів частину власних доходів. Актуальним є механізм обрахування й сплати податків, організація податкового процесу.Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування доходної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують банкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об’єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню і внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру.
Під час визначення податкової системи важливо розмежовувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.
Таким чином у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Законодавством (ст.6.3ПКУ) встановлено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.
Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому, є: — порядок встановлення і введення в дію податків; — види податків; — права та обов'язки платників податків; — порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; — відповідальність учасників податкових відносин.
У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найузагальнюючим з них є податковий тиск — відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.
У теоретичному розумінні податкова система — це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх етапах податкового процесу від розробки проекту податкового законодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єктивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне податкової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та технології здійснення мобілізації коштів.
Податкова система — об'єктивне явище життя суспільства. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими верствами населення, територіями та окремими господарськими структурами. За своєю сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рівнями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволення суспільних потреб.
Водночас в умовах демократії податкові системи є результатом волевиявлення інтересів різних політичних груп, які представляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж останніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків. Історія наводить багато випадків, коли під впливом недолугої податкової системи одні держави швидко приходили до занепаду своєї промисловості та політичної самостійності, другі — численними акцизами гальмували розвиток свого економічного життя, треті нерозсудливою політикою в дусі крайнього фритредерства або навпаки сліпого протекціонізму руйнували туземну промислову діяльність, підривали народний добробут.
Вплив суб'єктивних факторів, що виражається в компромісі інтересів окремих політичних груп зумовлює практичну неможливість побудови оптимальної податкової системи. Практика розвитку податкових систем низки країн ринкової економіки доводить, що в країнах з високим рівнем економічного розвитку й матеріального стану їх громадян зростання податкових вилучень до бюджету сприймається досить спокійно. Водночас в країнах з низьким рівнем економічного розвитку і добробуту збільшення податкових вилучень може мати руйнівний характер. Саме тому таким болісним є розвиток податкових систем в країнах з перехідною економікою.
Звичайно, тут необхідно враховувати і те, що в умовах демократії суспільна свідомість громадян наповнюється усвідомленням того, що вилучення у формі податків певної частини доходів юридичних і фізичних осіб зменшує їхні інвестиційні можливості і скорочує споживання. Водночас за допомогою податкових надходжень держава може позитивно впливати на структуру виробництва, сприяти його інноваційному розвиткові.
Наукове дослідження і обґрунтування податкових систем найбільш масово почало здійснюватися наприкінці XIX — початку XX століть, тобто коли розвиток економіки в більшості країн Європи досяг досить високого рівня, і виникла потреба в таких наукових працях. До найважливіших проблем щодо податкових систем належали питання кількості податків у системі оподаткування, співвідношення між прямими і непрямими податками, питання оптимальної податкової структури, дослідження можливості та необхідності введення тих чи інших податків тощо.
Найгострішу дискусію серед науковців викликала проблема кількості податків. Це пов'язано з тим, що тривалий час точилися дискусії навколо теорії єдиного податку, ідейним натхненником якої був С. Вобан французький вчений і військовий діяч. Ідея єдиного податку бере свій початок у середньовіччі, де застосовувалась "королівська десятина". Вона й зараз має прихильників у різних країнах світу.
Наукою досить детально обґрунтовано безперспективність цієї теорії за такими ознаками: — єдиний податок не може відобразити всі завдання податкової політики в умовах ринку; — в умовах ринку з'являються різноманітні види доходів, які не може охопити єдиний податок; — фіскальні можливості єдиного податку дуже обмежені, оскільки для забезпечення доходів бюджету його ставка має бути досить високою; — при єдиному податку створюються сприятливі умови для ухилення від оподаткування; — застосування різних податків з відносно невеликими ставками робить податковий тягар менш очевидним для платників.
Досліджуючи проблеми єдиного податку вчені застерігали й від інших крайностей, зокрема запровадження якомога більшої кількості різних податків. У наукових працях багатьох вчених обґрунтовується думка, що надмірна кількість податків мало що дає бюджетові, але дуже переобтяжує населення та гальмує розвиток господарства.
На сьогодні фінансова наука й практика утвердились в думці, що найефективнішою е податкова система з невеликою кількістю податків, але яка охоплює всі основні об'єкти оподаткування.
Іншою важливою проблемою побудови податкової системи є проблема співвідношення прямих і непрямих податків. Протягом значного часу фінансова наука основну увагу приділяла прямим податкам як найдосконалішій формі мобілізації доходів у розпорядження держави. Це відповідає дійсності, оскільки об'єктом оподаткування загалом є дохід або прибуток, земля, капітал тощо. Тут розмір податку залежить від розміру доходу, може мати виважену прогресію ставки податку.
Проте прямі податки дуже чутливі щодо впливу на доходи юридичних і фізичних осіб. З огляду на це вони мають обмеження при впровадженні в практику і в кінцевому підсумку не можуть забезпечити постійно зростаючі потреби держави в фінансових ресурсах. Тому на початку XX століття фіскальна практика поповнилась новими видами непрямого оподаткування. Спочатку у формі податку з обороту, а потім податку на додану вартість. Тут слід зазначити, що непряме оподаткування у формі акцизів існувало досить давно. Акцизи мають досить обмежене застосування, тому виникла потреба в досконаліших формах або в універсальних акцизах, якими є податок з обороту та податок на додану вартість.
Упровадження в практику непрямих податків викликало нищівну критику як в наукових колах, так і з боку політичних структур, особливо лівого спрямування. Більшість соціалістичних і комуністичних партій в своїх програмах зобов'язувались усунути непрямі податки при приході до влади. Проте жодна з цих політичних сил, що захопила владу революційним або демократичним шляхом, своїх зобов'язань не виконувала. Найяскравіший приклад тому — комуністична партія Радянського Союзу, яка, завоювавши владу в 1917 році, не виконала своїх зобов'язань, а податок з обороту в доходах бюджету становив майже 25%. Критика непрямого оподаткування зводилась до того, що це податок на бідних, оскільки об'єктом оподаткування є не дохід, а витрата.
Це справедливо, зважаючи на те, що громадянин сплачує податок при купівлі товару незалежно від того, які в нього доходи. Звичайно, в державі, де низький рівень доходів населення, непрямі податки негативно впливають на соціальний клімат у суспільстві. Тож, вони сприятливо сприймаються в країнах з високим рівнем добробуту. Постійне зростання суспільного добробуту в країнах з ринковою економікою дає підстави стверджувати, що непрямі податки е меншою небезпекою для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки непрямі податки нейтральніші щодо стимулів зростання економіки.
На сьогодні більшість вчених, досліджуючи переваги і вади прямого й непрямого оподаткування, обґрунтовують необхідність їх розумного поєднання. При високому рівні матеріального добробуту не суттєво, в якій формі платник податку вносить до бюджетів частину власних доходів. Актуальним є механізм обрахування й сплати податків, організація податкового процесу.