2.4. Кадастр мінеральних ресурсів

Особливості мінерально-сировинної бази. Мінеральні ресурси, як і всі природні ресурси, є основним багатством суспільства. Від інших видів ресурсів вони відрізняються тим, що визначають характер відтворення мінерально-сировинної бази промисловості. Врахування цих особливостей є обов'язковим під час складання кадастру.

Найголовніша особливість полягає в тому, що мінеральні ресурси не поповнюються природою. Відтворення мінерально-сировинної бази може відбуватися тільки шляхом виявлення та промислового освоєння нових родовищ корисних копалин.

Здебільшого родовища корисних копалин комплексно використовують, отож мінерально-сировинні ресурси є найважливішою умовою найефективнішого розвитку мінерально-сировинної бази.

Поняття "мінерально-сировинна база" охоплює потенційні ресурси мінеральної сировини, а також діяльність з їхньої підготовки до видобування, власне видобування і збагачення корисних копалин з подальшою переробкою і надання вигляду підготовленої до використання мінеральної сировини.

Увесь процес використання мінерально-сировинної бази поділяють на три етапи:

- підготовка мінерально-сировинної бази з розвідкою родовищ і оцінкою промислових запасів корисних копалин (геологорозвідувальна стадія);

- проектування і будівництво гірничодобувних підприємств;

- експлуатація родовищ.

Кінцевою продукцією геологорозвідувальних робіт є розвідані промислові запаси мінеральної сировини. Геологорозвідувальні роботи як процес вивчення надр та оцінювання запасів корисних копалин налічують такі стадії:

- регіональні геологічні дослідження території;

- розшуки родовищ;

- попередня розвідка родовища;

- детальна розвідка родовищ з оцінкою промислових запасів мінеральної сировини.

Закономірності і закономірні зв'язки, характерні для використання мінерально-сировинної бази:

1) відповідність масштабів розвитку мінерально-сировинної бази потребам промисловості у мінеральній сировині;

2) оптимальні співвідношення масштабів розширеного відтворення мінерально-сировинної бази і забезпеченості розвіданими запасами корисних копалин;

3) відповідність комплексного або комбінованого розвитку мінерально-сировинної бази комплексному характеру родовищ корисних копалин;

4) оптимальні співвідношення між розмірами і виробничими потужностями гірничих підприємств та кількістю розвіданих запасів корисних копалин певного родовища.

Ведення кадастру мінеральних ресурсів. З 1927 року в Україні ведеться реєстр (кадастр) корисних копалин: на кожне родовище корисних копалин заводять спеціальний паспорт і реєстраційну карту. У паспорті зазначають назву родовища, кількість запасів тощо. Реєстраційну карту складають на основі топографічної з нанесенням меж родовища.

Сучасний кадастр мінеральних ресурсів є систематизованою науково обґрунтованою сукупністю вірогідних відомостей щодо обліку, рівня промислового використання запасів корисних копалин і господарської діяльності гірничодобувних підприємств, економічної оцінки родовищ корисних копалин і перспектив розширення мінерально-сировинної бази промисловості.

За своїм складом, властивостями і галуззю застосування у промисловості корисні копалини поділяють на такі групи:

1. Паливно-енергетичні ресурси.

2. Рудна і нерудна сировина для чорної металургії.

3. Руди кольорових металів.

4. Сировина для хімічної промисловості.

5. Гірничорудна сировина.

6. Нерудна сировина для будівельних матеріалів.

Відповідно до цієї загальноприйнятої класифікації мінеральних ресурсів і складено кадастр у вигляді окремих книг по кожній групі сировини, що є на території України.

Під час складання кадастру дотримуються таких основних принципів:

1. Вірогідності всіх родовищ і видів корисних копалин.

2. Співставлюваності оціночних показників, яка забезпечує чєдину систему ведення кадастру країни.

3. Періодичності оновлення основних даних згідно з динамікою розширення мінерально-сировинної бази.

Вихідною базою кадастру є геолого-економічні відомості щодо родовищ корисних копалин, техніко-економічні показники роботи гірничодобувних підприємств, інші оціночні дані по мінеральній сировині, попередні міркування щодо перспектив розвитку.

В процесі складання кадастру мінеральних ресурсів використано:

- баланси запасів корисних копалин за їхніми окремими видами;

- геологічні звіти по пошуках і розвідках родовищ корисних копалин;

- геолого-економічні огляди і геологічні карти по мінеральній сировині;

- щорічні виробничі звіти щодо діючих гірничодобувних підприємств;

- матеріали проектних інститутів.

Усі родовища корисних копалин, у тім числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища — резерв цього фонду. Система обліку об'єктів державного фонду включає інформацію державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин та державного балансу запасів корисних копалин, а також державну та галузеву звітність підприємств і організацій, що здійснюють розвідку родовищ (у тім числі і техногенних), видобування та збагачення корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (згідно з Кодексом про надра) містить відомості щодо кожного родовища, зачисленого до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічної оцінки, а також відомості щодо кожного прояву корисних копалин.

Державний Комітет України з питань геології та використання надр щорічно готує аналітичний звіт щодо стану державного фонду корисних копалин і ресурсів. Обліку в державному кадастрі підлягають усі відкриті родовища корисних копалин на території України незалежно від обсягів їхніх запасів, стану розвіданості, освоєння і відомчої належності, а також прояви корисних копалин.

Підставою для складання державного кадастру є паспорт родовища або прояву корисних копалин, який розробляється окремо для кожної групи корисних копалин. Форма паспорта, методичне керівництво щодо складання паспортів та інструкція з ведення державного кадастру розробляє і затверджує Державний Комітет України з питань геології та використання надр. Комітет здійснює також організацію та методичне керівництво веденням державного кадастру, а також збір, облік, систематизацію, зберігання, обробку та надання даних державного кадастру зацікавленим користувачам.

Державний Koмітет України з питань геології та використання надр контролює своєчасність подання підприємствами та організаціями звітних балансів запасів корисних копалин, перевіряє їхню правильність та відповідність встановленим вимогам і складає державний баланс запасів корисних копалин.

Водний кадастр

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складають водний кадастр.

Водний кадастр — це систематизована збірка відомостей про водні ресурси країни, їхню кількість, склад і можливості використання. Водний кадастр є державним зведенням даних щодо водних об'єктів, земель водного фонду, водного режиму, водних ресурсів та їхнього використання, необхідних для соціально-економічної та екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку регіональних утворень і функціонування водних екосистем.

Водний кадастр є базою державного управління водним фондом. Передбачає державний облік вод — систематичне визначення і фіксацію кількості та якості водних ресурсів, розташованих на певній території. Водний кадастр здійснюється з метою забезпечення поточного і перспективного планування використання водних об'єктів, їхнього відновлення та охорони. Державний облік підземних і поверхневих вод базується на даних обліку використання поверхневих і підземних вод, наданих водокористувачами, і даних державного моніторингу водних об'єктів.

Принципи ведення державного водного кадастру:

• охоплення всієї території країни обліком водних ресурсів;

• єдина методична основа збору гідрологічної інформації;

• достовірність зібраних даних;

• відповідальність виконавців;

• інформованість користувачів про наявні дані;

• доступ до кадастрової інформації широкого кола користувачів;

• обов'язковість використання кадастрових даних у роботі різних організацій, установ тощо.

Державний водний кадастр провадять за єдиною системою. Надання водокористувачами у спеціально уповноважений державний орган управління водокористуванням і охорони водного фонду даних, необхідних для державного водного кадастру, є обов'язковим.

Дані державного водного кадастру слугують основою для ухвалення рішень зі здійснення державного управління в області використання та охорони вод.

Державний облік поверхневих і підземних вод, ведення державного водного кадастру здійснюють спеціально уповноважені органи управління використанням і охороною вод із участю державного органу управління в галузі гідрометеорології та моніторингу оточуючого середовища (з поверхневих водних об'єктів) і державного органу управління використанням і охороною надр (з підземних водних об'єктів).

Порядок здійснення державного обліку поверхневих і підземних вод встановлює Уряд країни. Порядок ведення державного водного кадастру визначено водним законодавством України.

Спеціально уповноважений державний орган управління використанням і охороною водного фонду зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, що міститься у документації "Державного водного кадастру".

Структура державного водного кадастру. Державний водний кадастр є систематизованим зведенням відомостей про:

- поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море;

- обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів);

- водокористувачів (окрім вторинних).

Державний водний кадастр налічує також відомості щодо водогосподарських об'єктів, які забезпечують використання води, очищення та скидання зворотних вод, а саме:

• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод;

• споруди для забору і транспортування води;

• споруди для скидання зворотних вод;

• споруди, на яких здійснюють очищення зворотних вод (з оцінкою їхньої ефективності).

Відповідно до видів водних об'єктів та їхнього використання у державному водному кадастрі виокремлюють такі розділи і підрозділи:

Розділ 1. Поверхневі води.

1.1. Водотоки (річки, струмки).

1.2. Природні водойми (озера).

1.3. Штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

1.4. Морські води та джерела.

Розділ 2. Підземні води.

2.1. Ґрунтові води.

2.2. Підземні води.

Розділ 3. Використання вод.

Дані щодо ресурсів поверхневих вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють за:

- водними об'єктами та їхніми ділянками;

- басейнами річок, озерами, внутрішніми морями;

- адміністративними районами, областями і в державі загалом.

Дані щодо ресурсів підземних вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють стосовно:

- родовищ (басейнів) підземних вод;

- водоносних горизонтів;

- басейнів річок;

- адміністративних районів, областей і держави в цілому.

Дані щодо використання вод узагальнюють шляхом створення:

- каталогу водокористувачів;

- банку даних про ресурси поверхневих і підземних вод та обсяги їхнього використання (забори води).

Три розділи "Державного водного кадастру" містять детальну характеристику поверхневих, підземних вод і водокористувачів.

Важливою складовою першого розділу "Поверхневі води" є загальна характеристика водного об'єкта (річки, озера, водосховища), а саме: назва; характеристика розміщення водного об'єкта (адміністративна область, район; фізико-географічна область, район); визначення категорії водного об'єкта (основна ріка, притока); довжина (км); характеристика площі водозбору (км кв), площі водного дзеркала і об'єму води, густоти річкової мережі (км/км кв), параметрів і властивостей рельєфу; відображення гідрологічних умов (режим та об'єм стоку різної забезпеченості); визначення модулів стоку (max, min).

Другою важливою структурною складовою цього розділу є характеристика антропогенних змін басейнових комплексів, яка містить дані про структуру угідь і ступінь освоєння території водозбору, антропогенні зміни корінного біогеоценотичного покриву (натуральних ландшафтів та їхніх компонентів), зокрема:

- освоєнність території водозбору (питома вага орних земель, ріллі, сіножатей і пасовищ, лісів, земель під водою), %;

- лісистість (природна, сучасна), %;

- населення, тис. осіб;

- забудовані землі, тис. га;

- щільність поселень (населених пунктів);

- кількість і площа ставків і водосховищ (шт., га);

- площа осушених (зрошуваних) земель, тис. га;

- площа еродованих земель, тис. га;

- площа зсувів, га;

- наявність селенебезпечних ділянок (шт., га);

- довжина ділянок руйнування берегів (км).

У наступному підрозділі подано характеристику техногенного навантаження. Він містить дані про існуючі і проектовані водогосподарські об'єкти та їхні характеристики:

- водозабори (кількість і об'єми забору води);

- джерела забруднення водних об'єктів (характеристика промислових та інших об'єктів на водозборі);

- очисні споруди та ефективність очистки зворотних вод (кількість, % очистки);

- випуски зворотних вод (кількість випусків і обсяги скидання зворотних вод);

- види та обсяги скидання забруднювальних речовин із зворотними водами;

- внесення добрив і пестицидів, можливостей їхнього винесення з поверхневим стоком;

- винесення забруднювальних речовин із заселених територій, сільськогосподарських угідь тощо.

Далі увагу звернено на якість (ступінь забруднення) поверхневих і підземних вод. Тут відображають:

- узагальнені (щорічні, багаторічні) характеристики гідрохімічного режиму і санітарного стану річок, озер, водосховищ (показники, що характеризують якісний склад і властивості води у водних об'єктах);

- наявність перевищень гранично-допустимих концентрацій основних забруднювальних речовин (органічні забруднення, мінералізація, завислі речовини, сполуки азоту, фосфору, феноли, важкі метали, хлориди, сульфати, радіонукліди тощо). Окремим структурним підрозділом подаються матеріали про сучасне та прогнозоване використання водних ресурсів:

- характеристика підприємств, які здійснюють забір і скидання вод (каталог водокористувачів);

- існуюча кількість водозаборів та обсяги забору води (обсяги водокористування);

- прогнозований забір води і можливість його забезпечення (обсяги водних ресурсів, які необхідні для задоволення питних і господарсько-побутових потреб, а також потреб галузей економіки).

Дуже важливою складовою водного кадастру є картографічні матеріали. На карту-схему наносять:

1) сучасні ландшафти з характеристиками компонентів природи: літогенної основи (геологія), ґрунтового покриву, гідрографічної мережі, родовищ підземних вод, водоохоронних зон і прибережних смуг уздовж річок і навколо водойм орних земель, осушених (зрошуваних) земель, еродованих земель, ділянок руйнування берегів річок;

2) водогосподарські об'єкти (водозабори, гідровузли, випуски зворотних вод та ін.). Зокрема, тут відображають: назву водогосподарського об'єкта, розташування об'єкта (населений пункт), віддаль від гирла ріки, мету водокористування (промислове, господарсько-побутове, сільськогосподарське, рибогосподарське), обсяги водокористування (забору води)

У другому розділі подано характеристику підземних вод.Насамперед, це загальна характеристика підземних вод: назва родовища підземних вод; розміщення родовищ, їхня площа; характеристика господарського використання території (структура угідь); запаси підземних вод (розвідані, експлуатаційні).

Обов'язковою складовою водного кадастру підземних вод є характеристика техногенного навантаження.

Третій розділ водного кадастру відображає шляхи використання вод. Первинна інформація щодо використання водних ресурсів налічує: каталоги водокористування; дозволи на спецводокористування, які видають місцеві органи з регулювання використання та охорони вод; щорічні дані державного обліку використання вод по водних об'єктах і водогосподарських ділянках; басейнові і територіальні схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів; дані водогосподарських балансів; дані про сучасні і проектовані обсяги використання водних ресурсів.

Перелік параметрів і терміни спостережень за кількістю та якістю вод, точність вимірів і розрахунків, а також форми представлення інформації повинні задовольняти вимогам щодо:

• планування з використання водних ресурсів;

• проектування водогосподарських, транспортних, промислових, сільськогосподарських та інших об'єктів;

• ведення водного державного кадастру;

• гідрологічного прогнозування;

• прогнозування якості вод;

• розробки заходів з запобігання та усунення шкідливого впливу вод;

• оперативного управління водними ресурсами;

• регулювання юридичних та економічних відносин між водокористувачами.

Використання даних водного кадастру. Дані державного водного кадастру необхідні для:

- оцінки та прогнозування змін гідрологічних і гідрогеологічних умов, ресурсів водних об'єктів та якості вод;

- розробки схем комплексного використання та охорони водних ресурсів;

- підготовки та видачі дозволів на користування водними об'єктами;

- державного контролю за використанням та охороню водних об'єктів;

- забезпечення водокористувачів необхідною інформацією про водні об'єкти;

- вирішення спірних питань, що виникають у зв'язку з використанням водних об'єктів тощо.

Вичерпну інформацію щодо особливостей гідрологічного режиму водних об'єктів використовують проектувальники під час проектування і будівництва гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій, мостів, автошляхів, водосховищ, каналів, меліоративних систем. її використовують також для прогнозування і попередження загрози та розвитку небезпечних стихійних гідрологічних явищ на річках України.

Головними споживачами гідрологічної інформації залишаються органи влади та управління усіх рівнів, організації системи МНС та галузей економіки, діяльність яких безпосередньо залежить від ситуації й показників гідрологічного режиму річок. Це, зокрема, водне господарство, гідроенергетика, водний транспорт, комунальне, сільське, рибне господарства.

Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин України

Кадастровий облік родовищ корисних копалин започаткований у 1939 р. з метою реєстрації усіх родовищ, що були виявлені на території колишнього Радянського Союзу. Тоді ж було започатковано складання паспортів родовищ корисних копалин. Метою було проведення загальнодержавного обліку всіх родовищ корисних копалин відповідно до "Інструкції щодо складання кадастру родовищ корисних копалин СРСР"(1939 р.). Тобто паспортизації підлягали тільки родовища корисних копалин, незалежно від ступеня промислового освоєння. Методичне керівництво розробкою Державного кадастру здійснював Всесоюзний геологічний фонд та республіканські територіальні геологічні фонди, а контроль за виконанням робіт - Міністерство геології СРСР та Міністерства геології союзних республік. Колишній СРСР мав потужну та різноманітну мінерально-сировинну базу (МСБ).

Облік, вивчення та використання її планувалися пріоритетно із загальних потреб країни в тій чи іншій корисній копалині з урахуванням кон'юнктурних особливостей часу, а розміщення гірничодобувних і гірничопереробних підприємств було орієнтовано в основному на традиційно гірничопромислові регіони.

Із розбудовою України як суверенної держави виникла необхідність в аналізі та переоцінці МСБ країни з урахуванням потреб сьогодення на певні види корисних копалин. Як наслідок, прийнято низку важливих нормативних документів, що регламентують цілі й завдання вивчення, обліку та використання корисних копалин України:

Постанова Кабінету Міністрів України № 150 від 02.03.1993 р. "Про Державний фонд родовищ корисних копалин України";

Кодекс України про надра, що введений в дію Постановою Верховної Ради № 133/94-ВР від 27.07.1994 р.;

"Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 75 від 31.01.1995 р.

Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин України (далі - ДКРП) є складовою частиною системи обліку об'єктів державного фонду родовищ корисних копалин і використовується для оперативного визначення стану й можливості розвитку мінерально-сировинної бази, планування робіт з геологічного вивчення надр, раціонального розміщення об'єктів гірничодобувної промисловості, комплексного використання надр у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

ДКРП - являє собою систематизоване зведення відомостей щодо розташування, кількості та якості основних та спільно залягаючих корисних копалин і наявних у них компонентів, геологічних, гідрогеологічних, гірничотехнічних, геолого-економічних та інших характеристик облікових об'єктів мінерально-сировинної бази країни. Вищезазначені відомості накопичуються, періодично доповнюються та уточнюються у автоматизованій базі даних ДКРП (далі - БД ДКРП) та подаються у вигляді уніфікованих за формами паспортах об'єктів обліку ДКРП (далі - паспорт) по окремому родовищу та прояву корисних копалин.

Ведення ДКРП здійснює державне науково-виробниче підприємство "Державний інформаційний геологічний фонд України" (далі - ДНВП "Геоінформ України") Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі - Мінприроди) відповідно до вимог Порядку ведення державного кадастру родовищ та проявів корисних копалин (далі - Порядок).

Організацію та методичне керівництво веденням ДКРП здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

ДНВП "Геоінформ України" забезпечує:

облік, систематизацію та зберігання матеріалів ДКРП;

актуалізацію бази даних ДКРП;

функціонування автоматизованої системи обробки даних ДКРП та довідково-інформаційне обслуговування надрокористувачів;

своєчасне поповнення (заміну) паспортів;

перевірку і приймання підготовлених паспортів проявів корисних копалин загальнодержавного значення, які виявлені за результатами завершених робіт з геологічного вивчення територій, пошукових і пошуково-оціночних робіт.

ДНВП "Геоінформ України" несе відповідальність за повноту та відповідність фондовим геологічним матеріалам даних, які містяться у паспортах об'єктів обліку ДКРП.

Паспорти об'єктів обліку ДКРП є документами Національного архівного фонду України, які зберігаються у фондах державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" (ДНВП "Геоінформ України").

Обліку державним кадастром родовищ та проявів корисних копалин підлягають прояви корисних копалин та усі відкриті родовища корисних копалин (за винятком підземних вод, які обліковуються Державним водним кадастром) на території України незалежно від кількості запасів, стану їх розвідки, освоєння і належності, а саме:

родовища, у тому числі техногенні, запаси корисних копалин яких ураховані державним балансом запасів корисних копалин;

родовища корисних копалин попередня чи детальна оцінка яких завершена;

родовища, запаси корисних копалин яких не враховано державним балансом запасів корисних копалин;

відпрацьовані родовища корисних копалин;

прояви корисних копалин при наявності в них хоча б одного рудного тіла (покладу), яке за вмістом цінних компонентів задовольняє встановленим вимогам щодо їх видобування;

перспективні ділянки та рудні тіла, ресурси яких апробовані Науковою Радою з прогнозування.

Джерелами iнформацiї для складання паспортів об'єктів обліку та формування комп'ютерної бази даних ДКРП є фондові геологічні матеріали, що надходять на зберігання до ДНВП "Геоінформ України" як галузевого державного архіву після завершення геологорозвідувальних або науково-дослідних робіт на об'єкті.

Паспорти об'єктів обліку ДКРП складають за уніфікованими формами, які позначаються літерами (індексами родовищ і проявів за видами корисних копалин).

Ведення бази даних ДКРП полягає у:

поповненні БД ДКРП інформацією паспортів об'єктів обліку ДКРП;

коригуванні БД ДКРП інформацією "замін" паспортів об'єктів обліку ДКРП;

реалізації доступу до даних в режимі багатьох користувачів;

виконанні запитів на відбір паспортів за різними комбінаціями по наступних критеріях: об'єкт обліку, корисні копалини, застосування, території, номенклатура листів масштабу 1:200 000, ступінь промислового освоєння, назви структур першого порядку, види обліку запасів корисних копалин;

удосконаленні програмного забезпечення системи автоматизованого пошуку та обробки даних ДКРП, розробки нових запитів.

ДНВП "Геоінформ України" забезпечує функціонування автоматизованої системи обробки даних ДКРП, здійснює розробляння нових вихідних форм та довідково-інформаційне обслуговування користувачів шляхом надання інформації на запити користувачів у вигляді паспортів чи їх окремих частин (розділи, таблиці), реєстрів паспортів з сортуванням за номером паспорта, алфавітом, застосуванням, та інших звітів, що відображають інформацію ДКРП або його стан.

База даних державного кадастру родовищ та проявів корисних копалин України поповнюється по мірі надходження до ДНВП "Геоінформ України" нової інформації.

Користування інформацією ДКРП виконується у порядку і на умовах, визначених Державною геологічною службою міністерства охорони навколишнього природного середовища України.