Пит5 організація простору та часу як засіб невербальної комунікації

Проксеміка (від лат. proximus – найближчий) – галузь вивчення індивідуальної поведінки, яка займається нормами просторової та часової організації спілкування. Це поняття ввів американ­ський антрополог Едуард Холл на початку 1960-х рр.

Партнери в процесі комунікації неусвідомлено регулюють свій простір – дистанцію між собою та іншими людьми, своє положення відносного іншого (стоячи, сидячи тощо) та орієнтацію в просторі (нахилившись, відкинувшись тощо).

Найбільш вивченим в проксеміці є вплив на контакт організації прос­тору, що відповідає певному типові взаємин. Експериментальним шляхом Е.Холл зафіксував норми наближення до партнера по спілкуванню, властиві американській культурі. Він виділив такі зони в діловій кому­нікації: інтимна, персональна, соціальна та публічна, кожна з яких відповідає особливим ситуаціям спілкування:

– інтимна зона (в англ. „bubble” – бульбашка) відповідає тому просто­рові, у рамках якого людина почуває себе в безпеці. Межі інтимної зони зна­ходяться на відстані приблизно в половину витягнутої руки (не менш 45 см). Людина добровільно допускає в цю зону лише близьких, добре знайомих. На цій відстані партнери можуть торкатись один одного, типовими є тихий голос, довірча розмова. Цю зону людина вважає своєю, і вторгнення до неї інших, не близьких їй людей, яким вона не довіряє, сприймається нею як замах на її недоторканність.

Довжина інтимної зони різна в різних субкультурах: від 60 см у Західній Європі та 45 см у Східній Європі до 30 см у країнах Середземномор’я. В рам­ках однієї культури співрозмовники демонструють виражені індиві­дуальні розходження у встановленні дистанції спілкування. Крім того, у кожен конкретний момент на наближення до партнера або віддалення від нього впливають такі фактори, як статус партнера, власний стан і настрій у даний момент часу.

– персональна зона – простір, у якому відбувається повсякденна бесіда зі знайомими. Персональна, або особиста, дистанція характерна для різних форм ділового спілкування (бесіда, ділові переговори, прийом відвідувачів і т.п.) і передбачає візуальний контакт між партнерами (45-120 см);

– соціальна зона зазвичай спостерігається під час зустрічей у кабінетах, холах та інших службових приміщеннях, де збираються люди не дуже добре знайомі або зовсім не знайомі один з одним. Відстань 120–400 см. прийнята при веденні нарад, дискусій, семінарів, прес-конференцій. У рамках соціаль­ної зони можливі фіксація та інтерпретація жестів партнера;

– публічна зона передбачає спілкування з великою групою людей – у лекційній аудиторії, на мітингу. Відстань між комунікантами є такою, що деталі обличчя, дрібні рухи не уловлюються. Тому голос того, хто говорить, повинний бути голоснішим, слова варто більш ретельно вибирати і старанно вимовляти. Публічну зону також називають відкритою. Розміри її обмежені лише можливостями зйомки за допомогою фото-, кіно- або телекамери.

Особлива роль в комунікації належить часовим характеристикам, які виражаються у норма­тивах спілкування, притаманним різним субкультурам (наприклад, пунктуальність, порядок вітан­ня, тривалість погляду або рукостискання тощо).

Важливе значення мають особливості просторового розташування партнерів щодо столу в практиці ділової комунікації.

Крім позицій, займаних співрозмовниками за столом, для ефективності комунікації має визначене значення сама форма столу:

• квадратний стіл (формальний) сприяє встановленню змагальних, конкурентних відносин між людьми, які займають рівне положення у суспільстві. Квадратні столи підходять для коротких прямих переговорів, для спілкування начальника і підлеглого. Той, хто сидить праворуч, може розраховувати на більше співробітництво з партнером, аніж той, хто сидить ліворуч від нього. Найбільший опір чинить партнер, який сидить навпроти;

• за прямокутним столом при спілкуванні співрозмовників однакового статусу чільну роль, як правило, займе людина, яка сидить обличчям до дверей;

• круглий стіл (неформальний) створює атмосферу неофіційності, за ним найкраще проводити бесіди людям, які займають однакове соціальне положення. Якщо прибрати стіл і поставити колом стільці, то це також створить атмосферу невимушеності.

Важливу інформацію несе те, як людина сидить на стільці, а також розмір і форма стільця. На край стільця часто сідають нерішучі люди, а також ті, хто не збирається затримуватися. Високий статус хазяїна кабінету здатні продемонструвати розмір стільця і його спинка, висота, на якій знаходиться стілець щодо підлоги і місце розташування стільця; зазвичай вибирають стільці з високою спинкою, об’ємне крісло, а відвідувачам пропонують звичайні стільці з низькими спинками.

Для більш ефективного розв’язання конкретних проблем комунікації варто враховувати різні елементи організації просторового середовища. На рис. 5.2. представлені різні випадки розсаджування співрозмовників.

***

Щоб встановити або підтримати контакт з людиною, потрібно не лише дивитися їй в очі, а й триматись на певній відстані від неї. Відомий антрополог Є. Холл був першим ученим, який звернувся до просторових потреб людини. На початку 60-х років він увів навіть спеціальний термін для цього напрямку досліджень — “проксеміка”. Виявилося, що кожна людина прагне мати як свою територію певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від ряду факторів, передусім від соціокультурних відмінностей людей. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають близько один від одного. Якщо вони проживають на відносно малозаселеній території, то, навпаки, розміщуються на певній відстані.

Розрізняють чотири територіальні зони при спілкуванні. Перша зона — інтимна (15-46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає. У ній можуть розміщуватись окрім суб’єкта лише найближчі йому люди, тобто ті, з ким у нього тісний емоційний контакт. Друга зона — особиста (46-120 см). Це відстань, на якій люди звичайно розміщуються на прийомах, вечорах, під час дружніх зустрічей. Третя зона — соціальна (120-360 см). Таку відстань людина намагається зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми, зокрема на роботі. Нарешті, четверта зона — громадська (понад 360 см). Це відстань, на якій бажано триматися керівникові, промовцю. У переповненому громадському транспорті люди почуваються незручно і намагаються стати так, щоб інші не порушували їхню інтимну зону. Здебільшого люди в таких умовах майже не спілкуються, не розглядають одне одного, намагаються не виявляти своїх емоцій.

А ось як можна визначити статус людини за тією дистанцією, яку він сам визначає для себе:

• якщо до чиновника, що сидить за столом у кабінеті, людина стукає у двері і довго чекає на запрошення "увійдіть", а за дозволом заходить і вже в дверях починає щось доповідати, то статус її низький;

• якщо людина проходить половину дороги до столу начальника і, не сідаючи у крісло, щось доповідає, то статус її середній;

• якщо людина проходить до столу і сідає у крісло (навіть без запрошення), то статус її високий.

Вибір дистанції залежить від взаємин між людьми — як правило, людина стає ближче до тих, кому симпатизує. Друзі завжди стають поруч, конкуренти, як правило, подалі і так, щоб між ними щось знаходилося, наприклад, стіл. Нового співробітника оточення спочатку тримає на дистанції соціальної зони, і тільки коли добре пізнає його і прийме в свою групу, то дозволить знаходитися у межах особистої зони.

Проксеміка включає не тільки дистанцію, а й орієнтацію людей у просторі. За європейськими правилами етикету в кафе чи ресторані кращим є те місце, коли за спиною відвідувача знаходиться стіна. Це створює найбільший стан захищеності і комфорту. Психологами доведено, що у людини навіть підвищується серцебиття, якщо вона сидить спиною до відкритого простору