- •2. Історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський)
- •3. Світогляд як духовно-практичний феномен
- •4. Філософія як теоретична форма осмислення світу
- •7. Віра як елемент наукового світогляду.
- •9. Переконання як центральний елемент світогляду.
- •10. Предмет філософії, її місце і роль у культурі.
- •11. Розділи філософії.
- •13. Соціокультурні передумови виникнення та розвитку філософії.
- •14. Гносеогенна, міфогенна і змішана концепції генези філософії.
- •15. Космоцентризм давньогрецької філософії.
- •16. Вербалізація концепту «архе» у різних школах античної філософії.
- •17. Тлумачення універсальної основи світу в Мілетській школі.
- •18. Категорія «Логос» у філософії Геракліта.
- •24. Життя і твори Аристотеля
- •25. Вчення Аристотеля про чотири першопричини
- •27. Провідні школи, течії, напрямки та видатні представники філософії середніх віків.
- •28.Теоцентризм, креаціонізм, консерватизм, традиціоналізм як ключові характеристики середньовічного світогляду.
- •30.Августин Аврелій: життя і твори.
- •31. Семіотика св. Августина: феноменологічний і кібернетичний зміст.
- •32. Проблема віри і розуму та актуальні питання і принципи гносеології св. Августина.
- •34.Вчення св. Августина про смисл історії.
- •35. Середньовічна суперечка про універсалії: реалізм, номіналізм, концептуалізм.
- •36. Ключові характеристики, основні школи, течії напрямки і видатні представники філософії Відродження .
- •37. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження
- •38. Новий інтелектуальний контекст гносеології Френсіса Бекона.
- •39.«Шлях павука», «шлях мурашки», «шлях бджоли» та «ідоли науки» за ф.Беконом.
- •40. Англійська філософія Нового Часу: видатні представники і напрямки (емпіризм, сенсуалізм, тощо).
- •41. Англійський емпіризм та сенсуалізм. Гносеолоічні та соціальні ідеї т. Гобса.
- •42. Англійський емпіризм та сенсуалізм. Гносеологічні та соціальні ідеї Дж. Лока.
- •43.Принципи дедукції р.Декарта.
- •44.Методичний сумнів Рене Декарта. «Cogito ergo sum».
- •45.Монадологія та лінгвофілософські ідеї в. Ляйбніца.Життя і твори і. Канта.
- •46.Життя і твори в. Ляйбніца.
- •47.Просвітництво – ключові характеристики і представники.
- •48.Німецька класична філософія: загальна характеристика.
- •49. Гносеологія і. Канта, вчення і. Канта про «ноумен», «феномен», апріорне й апостеріорне знання.
- •51. Вчення Канта про «категоричний» і «гіпотетичний» імператив.
- •52. Життя і твори в. Гегеля.
- •53. Об'єктивний ідеалізм в. Гегеля. Діалектичний метод та його принципи.
- •55. Загальна характеристика і філософські питання позитивізму.
- •56. «Філосфія життя» і екзистенціалізм в хх столітті.
- •57. Феноменологія д. Гуссерля.
- •58. Вплив ідей д. Гуссерля на розвиток філософії мови, герменевтики та різних галузей гносеології в хх ст.
- •59. Становлення та розвиток онтології як учення про буття.
- •60. Розвиток філософських категорій матерія, простір, час, спокій, рух, розвиток.
- •60. Розвиток філософських категорій матерія, простір, час, спокій, рух, розвиток.
- •61. Герменевтична онтологія м. Гайдеггера. Dasein.
- •62. Філософія мови м. Гайдеггера. Мова як «дім буття».
- •63. Антропологія:ключові категорії, проблеми і принципи.
- •64. Теологічна і трудова концепція походження людини.
- •65. Антропологічний, гносеологічний і психолого-педагогічний зміст категорій: «дух», «душа», «свідомість».
- •66. Архетипи колективного несвідомого за к. Юнгом.
- •67. Психоаналіз з. Фрейда: ключові поняття і принципи.
- •69.Філософські категорії, принципи і питання гносеології.
- •70. Розуміння і пояснення як універсальна проблема в гуманітарних і природничих науках.
- •71.Герменевтика і методологія гуманітарних наук.
- •72.Поняття герменевтики в сучасному гуманітарному дискурсі.
- •75. Принцип «герменевтичного кола», «психологічний» і «граматичний» підходи у процесі розуміння і пояснення тексту.
- •76. Розуміння і пояснення як герменевтичні поняття-проблеми
- •77. Переклад, тлумачення, інтерпретація і «герменевтичний досвід»
55. Загальна характеристика і філософські питання позитивізму.
Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат сутонаукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтетичний і прогностичний потенціал.
У філософії позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий). Вперше ця концепція була сформована Огюстом Контом у 30-х роках XIX століття. У своїй основній праці «Курс позитивної філософії» (1842) Конт запропонував концепцію, за якою істинне знання про світ є результатом конкретних наук, очищених від гуманітарних інтерпретацій, які, на його думку, є безпідставними і неістиними.
Позитивістський підхід відіграв значну роль у розвитку філософії науки в XX столітті продовжує зберігати свій вплив у XXI сторіччі.
56. «Філосфія життя» і екзистенціалізм в хх столітті.
Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше (1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон(1859-1941) та інші. філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю.
Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.
Екзистенціалі́зм або філософіяіснування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
57. Феноменологія д. Гуссерля.
Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.
Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки. Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер, Моріс Мерло-Понті та інші — Поль Рікер, Еммануель Левінас, Дітріх фон Гільдебранд.