42. Різні тлумачення права

Нині, незважаючи на багатовікове існування права й філо­софії права, немає одностайності щодо розуміння права та його ідеалу. Сучасна філософія права - це сукупність різних теоретич­них моделей права й різних способів їх обґрунтування, оцінки і критики. Деякі з них доповнюють інші, але суперечать третім. Є й такі моделі права, які, на перший погляд, ніяк не пов'язані одна з одною. Претензії авторів будь-якої окремої концепції пра­ва на монополію негайно ставляться під сумнів прибічниками інших. Більшість концепцій виявляє здатність до удосконалю­вання під впливом критики опонентів.

Інакше кажучи, філософія права - це мозаїчність концепцій і їхня динамічність. У цьому сенсі вона мало відрізняється від сучасного стану філософії, соціології чи історії. Бажано було б викласти усталені, безперечні й усіма визнані нетривіальні істи­ни філософії права, але це неможливо. Є лише більш-менш обґрунтовані й погоджені системи ідей, міркувань і аргументів, що в сукупності й утворюють різні способи розуміння права. Про те, як вони розрізняються між собою, свідчать подані нижче за­гальні характеристики права.

Право:

Право — сукупність встановлених або санкціонованих держа­вою загальних обов'язкових правил (норм) поведінки, додержан­ня яких забезпечується її цілеспрямованою діяльністю. Право завжди виражає державну волю класу або класів, які тримають в руках державну владу. Відносячи свою волю до закону і робля­чи її завдяки цьому загальнообов'язковою, пануючі класи забез­печують бажане для них регулювання суспільних відносин, захист своїх класових інтересів. Зміст цієї волі, встановлених державою норм не є довільним. Він визначається матеріальними умовами життя пануючого класу — економічним ладом держави, характером виробничих відносин, співвідношенням класових сил. Право, як і держава, - історична категорія» [Право, с. 514].

Дідьє Жуліа:

Право: усе, що є легітимним; протиставляється факту -тому, що просто реально існує. У моралі право - це те, що ми можемо вимагати від інших; воно протистоїть обов'язку — тому, що інший може вимагати від нас. Розрізняють природне право, що проголошують теорії людських стосунків, засновані на природі лю­дини, її схильностях, устремліннях серця (Ж.-Ж.Руссо, Jean-Jacques Rousseau, 1712-1778; Й.Фіхте, Johann Gottlieb Fichte, 1762-1814), і позитивне право, що виникає в результаті тра­диційних звичаїв чи писаних законів (Цивільний кодекс). Права індивідів часто звуться «суб'єктивними» правами; право, виражене суспільним законом, називається «об'єктивним». Загалом, право протистоїть силі, насильству [Дидье Жулиа, с. 341].

Правовий словник Блека:

Право. 1. Режим, що упорядковує людську діяльність та стосун­ки шляхом систематичного застосування сили політично організова­ним суспільством чи соціального примусу; правова система (повага до закону й підпорядкування йому). 2. Сукупність законодавчих актів, юридичних прецедентів і прийнятих правових принципів; спосіб організації авторитарних основ для юридичних і адміністра­тивних дій (право окремої країни). 3. Набір правил чи принципів спе­цифічної галузі правової системи (авторське право). 4. Юридичний і адміністративний процес; правові дії й процедури (коли переговори з улагоджування конфлікту зазнали невдачі, сторони передали свій спір на розгляд закону). 5. Законодавчий акт (конгрес ухвалив за­конодавчий акт). 6. Загальне право (загальне право, але не суб'єктивне право, засноване на нормах права справедливості).7. Юридична професія (вона зробила правову кар'єру) [Black's Law Dictionary, p. 889].

Познер:

Корисно розрізняти три значення слова «право». Згідно з пер­шим, право є особливим соціальним інститутом - це значення мається на увазі, коли ставлять запитання про те, чи є примітивне право справжнім правом. Згідно з другим, право - це зібрання безлічі норм - на ці норми посилаються, коли йдеться про анти-трестівське законодавство, деліктне право, звід законів про шах­райство й т. ін. Згідно з третім, право є джерелом прав, обов'язків і повноважень, як це відображено в реченні: «Право забороняє убивати спадкоємця заради успадкування» [Posner, p. 220-221].

Оноре:

Потреба у праві — це потреба в управлінні поведінкою, у га­рантіях підтримки приватних угод, укладених людьми, і в контролі за владними особами з тим, щоб запобігти зловживанням владою. Тому добре продумана правова система почасти створюється з на­казів, супроводжуваних погрозами застосування сили. Ці накази детально пояснюють деякі вимоги моралі й, особливо, справедли­вості. Така система також обіцяє дотримуватися прав людини, гарантуючи судовий захист у разі порушення цих прав. І, нарешті, правова система обмежує повноваження державної влади.

Оскільки ефективна правова система має, так би мовити, утри­мувати в повітрі одночасно кілька куль, неправильно вважати право переважно системою погроз, зміцнених силою, чи засобом установлення моралі, чи засобом забезпечення прав людини.

Усі ці підходи помилково сприймають частину за ціле. Цінність ефективної правової системи полягає у встановленні рівноваги між погрозами й обіцянками, а також між тими аспектами моралі, які держава нав'язує примусово, і тими, котрі лишаються на розсуд особи. Вона має знайти такий компроміс між різними цінностями, що дав би змогу мирно й безпечно жити разом людям із різними моральними, політичними й соціальними пріоритетами. На мою думку, це прагнення до рівноваги є основною ознакою ефективно­го права [Ноnоrе, р. 107-108].

Політика: Тлумачний словник:

Право (entitlement) - сукупність правових норм (правопорядок), що регулюють відносини людей між собою, з офіційними інстан­ціями чи між інстанціями. Р.Нозік (Robert Nozick, 1938—) 1974 p. висунув теорію справедливості історичного права, яке опирається на генеалогію титулів власності. Згідно з цією теорією, індивіди мають природні права, які обґрунтовують легітимність первісних на­громаджень (власність) і мають перевагу перед домаганнями цієї власності іншими фізичними й юридичними особами, у тому числі державою, а перерозподіл власності спричиняє компенсацію за по­рушення прав.

Право, закон (law), позитивне право загалом можна визначити як систему норм, установлених будь-якою суверенною державою. За межами цього теоретичного визначення права є різкі розбіжності у відповідях на запитання про те, що є право й закон. Наприклад, чи повинні ми визнавати законом будь-яку норму, уве­дену державою? Чи є позитивне право єдино можливим видом права? Чи має норма, щоб вважатися законом, відповідати певним загальним принципам чи приписам? Який зв'язок між юридичними законами й науковими законами? За змістом відповідей на ці запи­тання теоретики й практики поділяються переважно на два табори: прибічників природного права й прибічників позитивного права [Политика, с. 484-485].

Шкода:

Під правом розуміють, звичайно, систему загальнообов'язкових соціальних норм, що охороняються силою державного примусу. Це — щось зовнішнє для індивіда, начебто середовище, в яке йо­го занурено. Або правила, запроваджені для всіх. Скажімо, прави-ла-заборони: не можна вбивати, красти й подібне. Якщо людина говорить: «маю право», то це означає, що їй дозволено чинити певним чином. Право тут - простір незабороненого. За межі цьо­го простору виходити не можна, як у грі не можна виходити за кін. Звідси й закон. Право, котре розуміється, схоже, до речі, на мо­раль, є формальним соціальним контролем [Шкода, 2001, с. 5].

Бачинін і Сальніков:

Право — це конкретна соціальна форма, у якій утілена воля цивілізованого співтовариства для захисту себе від небезпек внутрішніх деструкцій ... Право захищає, упорядковує й регулює життя цивілізованих співтовариств, забезпечує не тільки соціальну дисципліну, а й свободу громадян, охороняє інтереси держави й особистості ... Природа права конвенціональна: воно покликане узгоджувати інтереси соціальних суб'єктів, що нерідко суперечать один одному, запобігати переростанню цих суперечностей у руй­нівні антагонізми, примушувати сторони до пошуку компромісів, домовленостей та інших цивілізованих форм улагоджування конфліктів ... Воно вимагає від суб'єктів правовідносин норматив­но-адаптивної законослухняної поведінки, пристосованої до за­гального цивілізаційного контексту. Та обставина, що норми та закони права - це ефективні засоби адаптування індивідуальної поведінки до зовнішніх обставин, дає змогу віднести право до одного з різновидів адаптивних механізмів» [Бачинин, Сальников, с.237].

Андрейцев:

Право — не каральний меч. Це насамперед добро, правда, спра­ведливість, порядок. В основі цього порядку — висока культура й духовність нації. Тому юрист мусить бути високодуховною, освіче­ною, інтелігентною людиною [Андрейцев, с. 13].