- •Основні поняття класичної риторики
- •Основоположні розділи класичної риторики
- •Зв'язок риторики з іншими науками
- •1. Історія риторики
- •Риторика Давньої Греції
- •Ораторство Демосфена
- •Сократ як ритор
- •Платон про риторику
- •Риторика Арістотеля
- •Риторика еллінської Греції
- •Риторика Стародавнього Риму
- •Риторика Цицерона
- •Оратор Гай Юлій Цезар
- •Риторика в Римській імперії
- •Педагогічна риторика Квінтіліана
- •Нова риторика періоду Римської імперії
- •Вітчизняна риторика
- •Мовотворчість Івана Вишенського
- •Мовна спадщина Григорій Сковороди
- •Риторика в Києво-Могилянській академії
- •Феофан Прокопович
- •2. Теоретична риторика
- •Концепція
- •Моделювання аудиторії
- •Стратегія і тактика
- •Комунікативні ознаки мовлення
- •Диспозиція
- •Основна частина диспозиції
- •Дедуктивний метод
- •Індуктивний метод викладу
- •Аналогійний метод
- •Стадійний метод
- •Концентричний метод
- •Аргументація
- •Аргумент
- •Закон суперечності
- •Закон виключення третього
- •Закон достатньої підстави
- •Аналогійна аргументація
- •Демонстрація
- •Логічні помилки
- •Логічні помилки у структурі силогізму
- •Висновки
- •Підсумкові висновки
- •Типологічні висновки
- •Апелювальні висновки
- •Елокуція
- •Фігуральність мови
- •Тропіка
- •Метафора
- •Метонімія
- •Парономазія
- •Риторичне запитання
- •Риторичне звертання
- •Риторичний оклик
- •Риторичне порівняння
- •Антономазія
- •Персоніфікація
- •Алегорія
- •Тавтологія
- •Фігури кількості
- •Парцеляція
- •1 Заблищить в щасливій долі,
- •Інтонування
- •Техніка дихання і техніка мовлення
- •Композиційні частини промови
- •Образ оратора
- •Образ аудиторії. Подолання опору аудиторії
- •Риторичний ідеал
- •1. Сповідування певного риторичного ідеалу, тих принципів, які визначають обраний ідеал, реалізація ідеалу в риторичній практиці через дотримання певних рис.
- •Похвальні промови
- •Промови з певної нагоди
- •Вітальна гостьова промова
- •Прощальна промова
- •Похоронна промова
- •Вітальна гостьова промова
- •Прощальна промова
- •Похоронна промова
- •Політичне красномовство
- •Апостол нашої свободи
- •Дипломатичне красномовство
- •Суспільно-побутове красномовство
- •Діалогічне красномовство
- •Еристика
- •Гомілетика
- •Кондак і
- •Молитва ранішня
- •Любов ніколи не перестає
- •Блуд оскверняє думки
- •Ритмічність і ритм мови
- •Риторичний аналіз
- •Шевченко — ляхам
- •Промова Івана Франка на його ювілейному святі 1898 р.
- •Практичні завдання для самостійноіроботи
- •Теми контрольних робіт
- •Контрольні запитання
- •Модуль державного стандарту "риторика"
- •Список рекомендованої літератури
Риторика еллінської Греції
Із занепадом демократії в Афінах уповільнюється розвиток риторики, бо вона втрачає політичну основу. Певний час (близько трьох століть) риторика гідно тримається в Родосі. Родоський стиль риторики відзначається діловитістю змісту і красою форми. Найвидатнішим ритором Родосу був Молон (І ст. до н. е.), у якого вчився Цицерон.
З трьох різновидів красномовства — дорадчого, судового, епідейктичного — розквітає тільки похвальне, на догоду можновладцям. Шкільна риторика стає основою античної освіти, з обов'язковою декламацією суазорій (вигаданих політичних промов) і контраверсій (вигаданих судових промов). Риторичні задачники, що містили промови з вигаданих карних справ, сприяли, вважають вчені, появі середньовічних новел.
Зміна політичної і соціальної ситуації в грецьких полісах викликала зміну риторичного ідеалу. Увага зосереджується не на силі переконань, а на красі слова, його пишності, вишуканості. Йде нова хвиля теоретичних і методичних (технічних) розробок риторики на потребу часу еллінізму. Найвищим досягненням цього періоду вважається система "знаходження" Гермагора, який звів багатоманітність судових казусів до логічної схеми видів і підвидів (статусів). Проте основні ідеї давньогрецької класичної риторики в науці залишаються. В III ст. до н. е. в Пергамській бібліотеці, де збиралися тексти визначних ораторів, сформувався канон десяти античних ораторів: Антифонта, Андокіла, Лісія, Ісократа, Демосфена, Ісея, Лікурга, Гіперіда, Динарха, Есхіна.
Риторика Стародавнього Риму
Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грецький культ краси в усьому, тому, продовжуючи з II ст. до н. е. духовну культуру Греції виробляв свій ораторський ідеал. Для римської ментальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Давній Греції заняття риторикою мали масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади — консулів і сенаторів. Політики сперечалися між собою, відстоюючи свої проекти й інтереси. А народ (плебс) реагував тільки шумом і криком на сходках (коміціях).
Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх, високо оцінений Цицероном. Його промови є зразком римського патетичного стилю, про що свідчить уривок виступу Гракха після вбивства прихильниками сенатської олігархії рідного брата і в передчутті своєї трагічної смерті: "Куди, нещасний, подамся я? До кого звернуся? На Капітолій? Але він залитий кров'ю мого брата. Чи додому? Для того щоб побачити матір, нещасну, в сльозах і принижену?".
Цицерон згадував, що виголошене це було з таким виразом очей, таким голосом, що навіть вороги не могли утриматися від сліз.
Давньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пишності, а вже потім — гармонії, добра й істинності. Давньоримська ж мала пряме життєве призначення і йшла навпаки — від простоти і практичності до краси й пишності. Про це свідчить відомий афоризм Катона Старшого: "Тримайся суті справи — слова знайдуться". Грецьку риторику називали аттічною, римську — азіанською.
Для давньоримської риторики характерними є кілька ознак. Одна з них — інвективність, тобто розвінчуваність. Інвектива зазвичай супроводжувалася іншою ознакою негації—грубуватим гумором, який дуже подобався плебсу. З розповіді Плутарха відомо, що одного разу, коли римляни домагалися хліба, Катон, аби відвернути їх від бунту, почав промову словами: "Важке завдання, громадяни, говорити зі шлунком, у якого немає вух".
Ще однією прикметною ознакою римської риторики є її афористичність: "Приватні злодії марнують життя в колодках і путах, громадські — у золоті й пурпурі" (Катон). Інші риторичні засоби — нагромадження дієслів, метафори, антитези — органічно ввійшли в римську риторику. Проте основою її завжди були сумлінно дібрані і згруповані факти.