112. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості.

Особистість та  її  самосвідомість розвиваються у процесі діяльності та  спілкування, різноманітних їх  видів. Насамперед, у взаємодії та спілкуванні дитини з дорослим з перших днів життя малюка закладаються власне особистісні потреби бути особистістю, тобто бути значущим  та впливати на інших людей; комунікативна потреба, потреби у розумінні, в афіліації (прагнення бути прийнятим), у самовираженні тощо.

Від успіху становлення цих  потреб  та повноти їх задоволення залежить вся подальша доля  особистості. При  ранній (у період від 6 до 12  місяців) депривації цих  потреб  наслідки спостерігаються і у дорослому віці.

У ранньому віці  головна роль  дорослого в розвитку самосвідомості полягає у попередженні кризи 3-х  років, що з’являється як реакція  на обмеження дитячої самостійності. Самостійності необхідно вчити, підтримуючи дитину у її  починаннях. Педагогічно правильним буде підтримати бажання дитини, створивши умови для виконання таких привабливих дій,  показати, як слід. Обов’язково слід пояснити, що і чому не вийшло, і якщо потрібно, то допомогти

Незадоволення батьків, їх  заборони викликають у малюка негативні емоції, які у свою чергу  діють  за принципом парадоксу: батьки очікують виправлення помилок і недоліків, а насправді отримують їх поглиблення, фіксацію. Дитині слід  постійно демонструвати любов і турботу, незалежно від результатів її роботи. Для  малюка у 2–3  роки найбільш зрозумілою буде оцінка безпосереднього результату (малюнка, будиночка), а для старших варто  звернути увагу на задум та його втілення.

У розвитку самосвідомості дитини важливу роль повинна відігравати  робота  із дитячою книжкою. Усвідомленню дитиною себе у світі фізичних об’єктів, серед  природи сприяє позаситуативно-пізнавальна форма спілкування з дорослим, характерна для  дитини 3–4  років.  Запам’ятовуючи зміст книжки  у формі образів, дошкільник  відтворює ці образи при організації гри, у своїх малюнках. У старшого дошкільника зростає прагнення до співпереживання і взаєморозуміння з дорослим. Дитина прагне проникнути в сутність взаємин між людьми, дати оцінку якостям характеру особистості і вчинкам людини, задумується, а як би сама вчинила на місці героїв. У процесі роботи над змістом літературних творів дитина прагне з’ясувати ставлення дорослого до прочитаного, його схвалення чи осуд вчинків героїв.

113 Передумови етичного розвитку у немовлячому віці.

Дитина від свого народження стає членом суспільства. Її вроджені потреби задовольняються соціально зумовленими способами, вона включається у спілкування з оточуючими людьми – носіями суспільно вироблених зразків поведінки, які передають малюкові свій  досвід,  що акумулює надбання всіх попередніх поколінь людства.

У немовлячому віці  закладаються передумови засвоєння етичних норм  дитиною. Першою школою таких норм  виступає спілкування з близьким дорослим. Дорослий висловлює дитині свою любов, піклується про неї.  З перших днів життя дитина переживає свій зв’язок із дорослим, залежність від  нього  у задоволенні своїх  життєво важливих  потреб. На цій  основі  в першому півріччі у дитини розвивається потреба в спілкуванні з дорослим, в отриманні позитивних переживань  під  впливом його  ласкавих звертань. При  задоволенні потреби малюка у  безпосередньо-емоційних контактах  з  дорослим в  нього виникає веселий і бадьорий настрій, підвищується психічна активність у формі допитливості, уваги, зосередження.

Поступово дитині відкривається певна динаміка емоційних контактів у ході  спілкування з дорослим. Вона  чутливо реагує на зміни у настрої дорослого, виражені емоційним тоном  його  мовлення, мімікою та жестами. У ситуаціях, коли догляд за малюком відбувається  належним чином, дорослий радіє, схвалює дії  дитини. Якщо під час купання чи одягання малюк поводиться спокійно, не кричить, не плаче, це викликає ласкаві й схвальні слова  дорослого. Якщо дитина вередує, крутиться, то у дорослого виникає незадоволений вираз обличчя, емоційний тон мовлення змінюється на строгий і вимогливий. Так  дитина починає реагувати на вимоги дорослого, прагнучи подовжити період гарного настрою дорослого, ще й ще раз викликати його ласкаве схвалення та  уникати моментів, коли дорослий сердиться, має похмурий настрій.

З другого півріччя малюк починає розуміти слова  дорослого. Він реагує на заборони, супроводжувані строгим тоном  і мімікою дорослого відмовою від дій,  що не отримали схвалення. Дитина тягнеться до скляної вази, але дорослий каже «Не можна» – і вона забирає ручки. А ось вазу у руках мами можна розглянути, доторкнутись до її поверхні пальчиками. Крок за кроком з поведінки дитини відсіюються дії,  що викликають невдоволення дорослого, виробляються соціально схвалювані способи  дій.  Значно розширює можливості засвоєння таких способів  здатність дитини наприкінці немовлячого віку виконувати дії під впливом прохання дорослого: «Нахили головку» (щоб легше одягнути шапочку) Так  закладаються основи  подальшого формування слухняності у дітей, як їх здатності приймати та виконувати вимоги дорослих, що відображають етичні норми людського співжиття.