МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

7.3 Рівноважний об’єм виробництва в умовах повної зайнятості. Рецесійний та інфляційний розриви

Основне положення кейнсіанської теорії полягає в тому, що рівновага в економіці може забезпечуватись за умов як повної, так і неповної зайнятості. Отже, рівноважний ВВП може не співпадати (і як правило не співпадає) з рівнем ВВП при повній зайнятості (потенційним ВВП). Оскільки рівноважний ВВП визначається сукупними витратами на його закупівлю, остільки виникає потреба визначення величини сукупних витрат, необхідних для закупівлі потенційного ВВП. На основі співвідношення сукупних витрат і потенційно необхідних сукупних витрат (необхідних для закупівлі потенційного ВВП) встановлюється розбіжність між рівноважним і потенційним ВВП.

Ідеальним є варіант, коли сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. За таких умов в економіці забезпечуються рівновага і повна зайнятість. Якщо сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці спостерігається явище, яке одержало назву „рецесійний розрив”. Якщо сукупні витрати є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП, то виникає явище, яке одержало назву „інфляційний розрив”. Отже, для того, щоб фактичний рівноважний ВВП економіки відповідав потенційному рівню ВВП: у випадку рецесійного розриву сукупні витрати повинні зрости; а у випадку інфляційного розриву сукупні витрати повинні скоротитись.

У попередньому розділі теми з’ясовано, що у складі сукупних витрат є автономні витрати, які відіграють особливу роль щодо забезпечення рівноваги в економіці. Тому розбіжність між рівноважним і потенційним ВВП встановлюється на основі співвідношення автономних витрат і потенційно необхідних автономних витрат. Враховуючи сказане: рецесійний розрив – це величина, на яку автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними витратами; інфляційний розрив – величина, на яку автономні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними автономними витратами.

Зміна автономних витрат змінює сукупні витрати і ВВП мультиплікативно. Тому: рецесійний розрив спричинює мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного через відставання автономних витрат від потенційно необхідних автономних витрат; інфляційний розрив – мультиплікативне

111

На вертикальній осі системи координат рис. 7.3 і 7.4 позначено рівень сукупних витрат (Е), у тому числі автономних (F), на горизонтальній – рівень ВВП (Y). Графічно рецесійний і інфляційний розрив – це відрізок, який дорівнює відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (ЕP) і лінією сукупних витрат (Е1 на рис. 7.3 і Е2 на рис. 7.4). В умовах рецесійного розриву фактичний рівноважний ВВП (YF) може бути меншим за потенційний рівноважний ВВП (YP) за рахунок скорочення об’ємів виробництва відносно потенціалу. В умовах інфляційного розриву фактично рівноважний ВВП (YF) може перевищувати потенційний рівноважний ВВП (YP) лише номінально за рахунок інфляції.

ТЕМА 8. ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Програмна анотація

8.1.Обмеженість ринкового механізму і необхідність державного втручання в економіку. Основні економічні функції держави.

8.2.Теорії макроекономічного регулювання. Економічна політика держави та її основні напрямки.

8.1.Обмеженість ринкового механізму і необхідність державного

втручання в економіку. Основні економічні функції держави

Як відомо, в реальному житті не існує чистого ринку, а переважає змішана економіка, в якій держава виконує координаційну роль. Щоб зрозуміти роль держави в економіці, звернемося до моделі економічного кругообігу в умовах змішаної економіки (рис. 1.3). З суб’єктами економічної системи уряд (держава) пов’язаний такими важелями: податки, трансферти, державні закупівлі і позики. Зрозуміло, що не всі економічні функції реальної держави (функції макроекономічного регулювання) знайшли відображення у наведеній моделі економічного кругообігу (на рис. 1.3).

Розглянемо деякі з функцій держави в економіці більш докладно. Важливою функцією сучасної держави є задоволення потреб у

суспільних благах (товарах і послугах). Виконуючи таку функцію, держава забезпечує фінансування і виробництво цих благ і доступ до них для всіх членів суспільства.

113

Суспільні блага – це товари і послуги колективного користування, попит на які неможливо виразити в грошовій формі і задовольнити за допомогою ринку (національна оборона, охорона громадського порядку, національна мережа комунікацій, ліквідація наслідків стихійних лих і ін.). Суспільним товарам властиві три основні властивості: неконкурентність, невиключеність, неподільність. Індивідуальне споживання суспільних товарів (на відміну від приватних) не шкодить інтересам інших споживачів.

Квазисуспільні блага – товари та послуги, які за своїм характером не є суспільними, але у їх виробництві або фінансуванні останнього активну участь бере держава (електро-, газо-, водопостачання, телефонна служба та ін.). Іншими словами, це товари, відносно яких властивості неподільності, неконкурентності і невиключеності можуть не виконуватися.

Однією з найскладніших проблем сучасної держави є визначення оптимальної пропозиції суспільних товарів і послуг. Потреби в суспільних благах можуть вимірюватися об’ємом коштів, що виділяються споживачами у формі податкових платежів. Свої уподобання (потреби) споживачі виявляють, голосуючи за ті або інші урядові програми. Так, найбільш поширений демократичний механізм ухвалення рішень більшістю голосів може привести до переабо недовиробництва суспільного блага. Це пов'язано з тим, що для прийняття відповідної програми достатньо 51% голосів виборців. Отже, при її виборі враховуватиметься 51% витрат всіх платників податків і суспільного блага буде вироблено забагато. Якщо ж 51% виборців виступить проти програми, то уподобання (потреби) іншої частки виборців (49%) виявляться неврахованими, і суспільного блага буде вироблено замало. Таким чином, об'єми споживання суспільних благ є питанням державної політики.

Ще одна функція, яку повинна виконувати держава в умовах вільного ринку, – регулювання екстернальних ефектів. Екстернальні (зовнішні) ефекти – це витрати або вигоди, що виникають у виробництві або споживанні певного товару, які припадають на будьяку третю сторону, не пов'язану з виробництвом або споживанням даного товару. Екстернальні ефекти мають місце, коли суспільні витрати (або вигоди) виробництва товару відрізняються від тих, які несе (отримує) приватний виробник. Коли виробництво або споживання товару породжує витрати, що не компенсуються, у якоїнебудь третьої сторони, тоді виникають негативні екстерналії. У

114

випадку, якщо виробництво або споживання певних товарів і послуг обумовлює появу додаткових вигод у якої-небудь третьої сторони, виникають позитивні екстерналії.

Екстернальні ефекти можна класифікувати таким чином: за джерелами виникнення – на виробничі та споживчі; за об’єктами впливу – виробництво і споживання. Крім того, кожен ефект характеризується знаком: позитивним або негативним.

Розглянемо один з варіантів екстерналій – негативна дія виробничого зовнішнього ефекту на виробництво. Класичним прикладом є забруднення навколишнього середовища конкретним виробником, що завдає реального збитку добробуту мешканців навколишніх населених пунктів. Для компенсації негативних екстернальних ефектів підприємства-забруднювача (для ліквідації наслідків забруднення, очищення джерел питної води та земельних угідь) держава витрачає кошти, унаслідок чого суспільні витрати на виробництво певного товару виявляються більше приватних (ринкових).

Розглянемо приклад виникнення позитивної екстерналії. Споживач, сплачуючи податок, купує суспільну послугу – національну оборону і задовольняє свою потребу в безпеці від зовнішніх ворогів. «Виробники» цієї послуги (воєнно-промислові корпорації), прагнучи задовольнити потребу громадян країни в безпеці, організовують науково-дослідні роботи з метою отримання нового виду озброєнь з покращеними технічними характеристиками. У підсумку виробники військової техніки сприяють розвитку науково-технічного прогресу, результати якого можуть безкоштовно використовуватись усіма членами суспільства. В даному випадку вигоди суспільства від виробництва продукції військового призначення перевищують індивідуальні вигоди виробника: окремі індивіди задовольняють свою потребу в безпеці і одночасно безкоштовно використовують результати наукових досліджень. Отже, можна говорити про виникнення позитивної экстерналії.

Одним з основних недоліків реального ринку є недосконалість інформації і пов'язані з цим інтернальнальні (внутрішні) ефекти. Звідси – ще одна функція держави в реальній економіці – регулювання інтернальних ефектів. Інтерналії – це витрати або вигоди, отримувані (понесені) учасниками угоди, які не були обумовлені при укладанні останньої. Прикладами інтерналій є збиток, який несе покупець від споживання неякісного товару;

115

безкарне порушення контракту однією з сторін угоди; «виграш» фірми-виробника від підвищення кваліфікації робітників за рахунок їх самонавчання та ін. Джерелом виникнення інтерналій є витрати на отримання інформації, які можуть виявитись вище очікуваного «виграшу» від укладання угод в умовах вичерпної, достовірної інформації. Недостатність (або невірогідність) інформації в учасників ринкової угоди ускладнює досягнення ринкової рівноваги. Тому держава всіляко регулює і субсидує розповсюдження життєво важливої економічної інформації, особливо в тих сферах, де потенційні витрати недосконалості значні – на фінансових ринках і в галузі міжнародних економічних відносин.

Виконуючи функцію регулювання інтернальних ефектів, держава застосовує такі засоби: стандартні форми договорів і чітку процедуру укладання угод; санкції за порушення умов контракту; законодавчі норми, що примушують економічних суб'єктів безкоштовно надавати інформацію своїм контрагентам; контроль якості продукції через встановлення стандартів якості, видачу ліцензій на виробництво певних видів товарів, законодавчий захист прав споживачів.

Ще одним недоліком реального ринку є наявність монополій та бар'єрів, що перешкоджають вільному вступу конкурентів до галузі (переливу капіталів). Бар’єрами, що перешкоджають доступу нового виробника на ринок, є абсолютні переваги у витратах виробництва фірм-виробників, що вже діють на даному ринку (виняткове володіння технологією, доступ до дешевих джерел сировини, налагоджені канали збуту продукції та ін.).

Витрати, які доводиться здійснювати тим фірмам-виробникам, які вперше вступають у галузь – це непоправні витрати, якими обумовлена можливість упровадження на ринок. Для нових фірмвиробників ці витрати представляють приріст витрат, який має бути покритим майбутньою виручкою. Виробники, що вже діють в галузі, не враховують цих минулих витрат при прийнятті економічних рішень. Тому очікувана норма прибутку для потенційних конкурентів виявляється нижчою, порівняно з виробниками, що діють в галузі. Це знижує конкурентоспроможність нових фірм-виробників і знижує для них привабливість вступу до таких галузей.

Для усунення бар'єрів, що перешкоджають доступу, на ринок нових фірм-виробників, держава використовує переважно два методи: знижує для «новачків» первинні витрати на організацію виробництва шляхом надання їм пільгових кредитів, субсидій,

116

податкових пільг; збільшує очікувану виручку шляхом зниження ризиків економічної діяльності нових фірм-виробників.

Існують і так звані природні бар'єри на вході в ринок (природні бар'єри, що перешкоджають вільному переливу капіталів), які породжені об'єктивними причинами або створюються державою. До них відносяться: технологія виробництва в деяких галузях; патенти і ліцензії, що надаються державою приватним особам або фірмамвиробникам; монополія держави у ряді областей.

Втручаючись в діяльність природних монополій, що породжуються природними «бар'єрами на вході до ринку», держава застосовує переважно адміністративні методи (регулює обсяги виробництва та інвестицій, здійснює контроль за цінами, якістю продукції), а також форми і методи, призначення яких полягає в послідовній лібералізації ринків. Не зачіпаючи монополію як таку, останні націлені на те, щоб зробити монополістичну поведінку невигідною для крупного бізнесу. Це досягається шляхом: відміни кількісних обмежень (квот); поліпшення інвестиційного клімату для зарубіжних вкладників капіталу; стимулювання виробництв, продукція яких може конкурувати з товарами монополій та ін.

Підіб’ємо підсумки.

Ринковий механізм вільної конкуренції має багато переваг, його можливості великі, але не безмежні. Існують області, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує і потрібно втручання держави.

Серед аргументів на користь ринкової системи виділяються: ефективність розподілу ресурсів; свобода підприємництва і вибору.

Відповідно до першого аргументу, конкурентна ринкова система спрямовує ресурси у виробництво тих товарів і послуг, яких суспільство більш за все потребує. „Невидима рука” управляє особистою вигодою, забезпечуючи виробництво найбільшої кількості необхідних товарів із наявних ресурсів, тобто максимальну економічну ефективність.

Стосовно другого аргументу, лише ринкова система спроможна координувати економічну діяльність без примушення. Ринкова система надає свободу підприємництву і вибору, власне на цій основі вона і процвітає.

Недоліки, притаманні ринковому механізму, і є тими об’єктивними обставинами, що обумовлюють необхідність державного регулювання економіки.

Виділяються такі аргументи проти ринкової системи:

117

Послаблення конкуренції з двох основних джерел: злиття фірм і таємні змови компаній, в результаті чого виникають монополії і згасає конкуренція; технічний прогрес, що часто потребує існування невеликої кількості крупних фірм, а не великої кількості дрібних.

Нерівний розподіл прибутків. Ринкова система дозволяє найспроможнішим, найспритнішим підприємцям накопичувати величезну кількість матеріальних ресурсів. Право успадкування з часом посилює процес накопичення, що породжує в ринковій економіці надзвичайно нерівний розподіл грошових прибутків.

Існування зовнішніх витрат і вигод переливу (екстерналій), що припадають на економічних агентів, які не є безпосередньо покупцями або продавцями. Прикладом виникнення витрат переливу є забруднення навколишнього середовища виробником певної продукції. При цьому витрати суспільства щодо подолання наслідків забруднення перевищують приватні витрати виробника даного товару. Вигоди переливу виникають при одержанні таких благ, як освіта, масова вакцинація, розвиток НТП в результаті проведення наукових досліджень і ін. При цьому вигоди суспільства перевищують вигоди економічного суб’єкта, що надає благо.

Необхідність задоволення потреб у суспільних товарах та послугах. Ринкова система враховує лише індивідуальні потреби і не бере до уваги потреби суспільства в таких товарах і послугах, як: національна оборона, боротьба зі стихійними лихами і ліквідація їх наслідків, охорона суспільного порядку і т.ін.

Нестійкість економічної системи. Рушійні механізми немонополістичної високорозвиненої ринкової економіки одночасно містять у собі елементи стагнації економічного розвитку. Це спостерігається, насамперед, у тому, що системна рівновага в економіці можлива за умов неповної зайнятості. Держава бере на себе функцію забезпечення сумісності ефективного попиту з повною зайнятістю.

Зазначені вище недоліки ринкового координаційного механізму,

дозволяють виділити наступні основні групи виконуваних державою економічних функцій.

Забезпечення функціонування ринкової системи шляхом забезпечення правової бази і створення конкурентного середовища, захисту конкуренції через антимонопольне законодавство.

Перерозподіл прибутків і багатства. Цю функцію держава здійснює за допомогою трансфертних платежів, регулювання цін і

118

заробітної плати (установлення мінімальних ставок заробітної плати, гарантування цін на окремі види продукції, наприклад, сільськогосподарську).

Коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Ця функція держави пов’язана з виникненням витрат або вигод переливу, а також з необхідністю задоволення потреб у суспільних товарах та послугах. Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів, пов’язаної з витратами переливу, зазвичай застосовують два типи заходів: законодавчі (що забороняють або обмежують діяльність) і спеціальні податки, за допомогою яких на „порушника” перекладаються витрати переливу. Проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов’язану з наявністю вигод переливу, вирішують двома шляхами: за рахунок збільшення попиту за допомогою забезпечення споживачів купівельною спроможністю, яку можна використовувати тільки на придбання товарів і послуг, пов’язаних із виникненням вигод переливу; за рахунок збільшення пропозиції таких продуктів через надання субсидій на їх виробництво.

Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості й інфляції, породжуваних коливаннями економічної кон’юнктури, а також стимулювання економічного росту. У більшості ринкових економік зростання відбувається нерівномірно, тобто мають місце цикли ділової активності, коли в певний момент часу спостерігається швидке зростання, яке супроводжується загрозою інфляції, а потім наступає стагнація з неприйнятним рівнем безробіття. Для вирішення цих проблем держава застосовує відповідні регулятори макроекономічної політики, про які мова піде пізніше.

Досягнення і збереження національних конкурентних переваг у світовій економіці. Ця функція держави здійснюється за допомогою розвитку спроможності фірм конкурувати в нових і традиційно сформованих галузях на світовому ринку.

8.2. Теорії макроекономічного регулювання. Економічна політика держави і її основні напрями

У західній економічній літературі існує декілька напрямів, що характеризують роль держави в економіці.

Кейнсіанці переконані, що система вільного ринку позбавлена внутрішнього механізму, що забезпечує макроекономічну рівновагу. Невідповідність між заощадженнями й очікуваними інвестиціями

119