Прихід Фрейда в медицину.

Першим учителем Фрейда був видатний європейський фізіолог Ернст Брюкке. Під його керівництвом студент Фрейд працював у віденському фізіологічному інституті, просиджуючи по багато годин за мікроскопом. Уміння зосереджено працювати, цілком віддаючи себе науковим заняттям, вироблене в цей період, Фрейд зберіг на наступні десятиліття. Він мав намір стати професійним науковцем. Але вакантного місця у фізіологічному інституті в Брюкке не було. Був один вихід - стати практикуючим лікарем, хоча до цієї професії він ніякого тяжіння не випробовував. Фрейд вирішив зайнятися приватною практикою як невропатолог. Для цього довелося спершу піти працювати в клініку, тому що медичного досвіду в нього не було. У клініці Фрейд освоює методи діагностики й лікування дітей з ураженим мозком (хворих дитячим паралічем), а також різних порушень мови (афазій). Його публікації про це стають відомі в наукових і медичних колах. Фрейд здобуває репутацію висококваліфікованого невропатолога.

Передумови створення психоаналізу.

Своїх хворих Фрейд лікував прийнятими в той час способами фізіотерапії.

Вважалося, що оскільки нервова система являє собою матеріальний орган, та й хворобливі зміни, які в ній відбуваються, повинні мати матеріальні причини. Тому усувати їх треба за допомогою фізичних процедур, впливаючи на хворого теплом, водою, електрикою та ін.

Дуже незабаром, однак, Фрейд став випробовувати незадоволеність цими фізіотерапевтичними процедурами. З лікування залишала бажати кращого, і він задумався над можливістю застосувати інші методи, зокрема гіпноз, використовуючи який деякі лікарі домагалися гарних результатів. Аналіз "Інстинкту життя" - Ероса, що співіснує з іншим могутнім "Інстинктом смерті" - Танатосом привабив З. Фрейда. Перманентна боротьба між ними та цивілізацією, їх взаємодія в різних формах, несвідоме й свідоме - все разом і визначають, на думку Ф., природу сус-ва, його розвиток.Ф. був переконаний, що людині притаманна глибинна емоційна потреба в сильній владі. Суть його теорії сус-ва полягала в тому, що стійке людське сус-во може існувати лише тоді, коли будуть подолані універсальні батьковбивчі тенденції, які існують у молодших чл. сус-ва. Подолання цих тенденцій не лише мало зберігати цілісність такої клітини як сім’я, але й стабілізацію самого сус-ва. Звідси введення табу на інцест, заохочення шлюбів поза сім’єю, родом тощо. Отже, вважав Ф., розвиток сус-ва можна, також, прослідкувати, аналізуючи еволюцію подолання в сус-ві едіпових потягів. Розкриваючи суть культури Ф. виокремив ряд рис, зокрема - спосіб, за допомогою якого регулюються стосунки між людьми. Суспільне життя стає можливим із встановлення колективної влади, що сильніша від волі однієї особи. Право має стати кінцевим результатом розвитку людської спільноти, що пожертвувала своїми інстинктами і не дозволила нікому стати жертвами сили. Культура в той же час накладає на свободу індивіда ряд обмежень. Процеси розвитку культури й розвиток "лібідо окремої людини" на думку Ф. були схожими, а дані обмеження поглиблюють конфлікт між "людською природою" та самою культурою, цивілізацією. Важливе місце в системі Ф. зайняла проблема поділу сус-ва. [10, стор.233]