10. 5.2 “Білий рух” та Україна

Білогвардійські війська боротьбу за владу в Україні вели влітку 1919 р. (Добровольча армія генерала А. Денікіна) і у 1920 р. (з квітня 1920 р. білогвардійський рух очолив барон П. Врангель).

Наступ на Україну білогвардійські війська активізували наприкінці весни 1919 р. У порівнянні з радянською владою, яка була знесилена селянськими повстаннями, “білий рух” переживав піднесення. Добровольча армія генерала Антона Денікіна спиралася на фінансову, збройну і політичну допомогу країн Антанти. Захопивши міста Східної України (4 травня – Луганськ, 23 травня – Маріуполь, 25 червня – Харків, 28 червня – Катеринослав), 3 липня 1919 р. А. Денікін (головнокомандувач Збройних Сил Півдня Росії) підписав наказ про наступ на Москву. Його складовою частиною було завоювання України. Вже на початку осені 1919 р. білогвардійські війська контролювали більшість її території (31 серпня вони захопили Київ).

Основою ідеології білого руху було гасло “єдиної і неподільної” Росії – нова імперська версія Росії, об’єднаної ідеєю величі російської культури (однак сам А. Денікін неодноразово наголошував, що не був прихильником монархії). Денікін відкидав федеративні плани П. Скоропадського й самостійницькі – С. Петлюри, але погоджувався надати українцям культурницькі права (мова, театр, народні танці). У той час, коли Антанта і генерал О. Колчак, головнокомандувач російськими білогвардійськими військами, наполягали на антибільшовицькому союзі армії УНР та Добровольчої армії, А. Денікін проголосив український рух зрадницьким, а назву “Україна” взагалі заборонив (натомість вживалися “Юг России”, “Малороссия”). Заборонялося видавати книги й газети українською мовою, закривалися національні школи.

Територію України було поділено на три області: Харківську, Київську та Новоросійську (з центром у Одесі). На чолі кожної області стояв губернатор з необмеженими повноваженнями. На місцях адміністративну владу здійснювали повітові начальники, волосні старшини. Політична та соціально-економічна політика А. Денікіна носила характер окупаційного режиму. Його характерними рисами були:

• терористична диктатура, політичні репресії;

• відновлення поміщицького землеволодіння, примусові контрибуції з селян;

• ліквідація 8 годинного робочого дня;

• грабунки і єврейські погроми.

Ці заходи розкладали тил і деморалізували армію. Відновлення вільної торгівлі, приватної власності та обіцянки проведення аграрної реформи не знайшли підтримки серед селянства. Населення було невдоволене реставрацією поміщицько-буржуазного ладу, і незабаром у тилу А. Денікіна розгорнувся масовий повстанський рух. Важливу роль у розгромі денікінського тилу відіграли загони Н. Махна. Повстанська армія України (махновців) восени 1919 р. налічувала у своїх рядах від 20 до 100 тис. осіб (за даними їх штабу, у жовтні 1919 р. вона збільшилась до 250 тис.). У листопаді 1919 р. під тиском Червоної армії й селянських загонів залишки денікінської армії стали відступати до Криму.

4 квітня 1920 р. А. Денікіна на посаді головнокомандувача Збройних Сил Півдня Росії заступив барон Петро Врангель. Він реорганізував білогвардійську армію та змінив політичний курс. П. Врангель відмовився від ідеї “єдиної і неподільної” Росії (та від походу на Москву) і запропонував федеративну концепцію. Він пообіцяв Дону і Кубані не порушувати автономних прав козацтва, спробував установити зв’язок із Петлюрою і Махном. Врангель змінив своє ставлення і до аграрного питання – радикальний аграрний закон, підписаний 7 червня 1920 р., передбачав розподіл землі між селянськими господарствами та закріплення її у приватну власність (у врангелівському тилу не було таких селянських повстань, як у денікінському, але не було і масової підтримки).

Радянсько-польська війна відволікла сили Червоної армії і зробила успішним наступ “білих”. 6 червня 1920 р. білогвардійці вийшли з Криму і 24 червня захопили Північну Таврію. 22 вересня армія Врангеля захопила ст. Синельникове, а 28-го – Маріуполь. Численність армії зросла майже вдвічі, до неї приєдналося кілька повстанських ватажків. Після закінчення радянсько-польської війни більшовики зосередили зусилля на ліквідації військ П. Врангеля. 8-17 листопада 1920 р. війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе спільно з махновськими частинами звільнили Крим. Залишки білогвардійських військ (близько 120 тис. осіб) поспіхом залишали півострів і евакуювалися за кордон. Після розгрому Врангеля основні фронти громадянської війни були ліквідовані.