Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3 курс.история костюма.методичка.doc
Скачиваний:
37
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
978.94 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра технологій і дизайну

Історія костюма

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПЛАНУВАННЮ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

студентів денної та заочної форм навчання

напрям підготовки 6.010104 Професійна освіта. Дизайн

Харків

2013

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра технологій і дизайну

Історія костюма

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ПО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПЛАНУВАННЮ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

студентів денної та заочної форм навчання

напрям підготовки 6.010104 Професійна освіта. Дизайн

Затверджено Науково-методичною радою

Української інженерно -

педагогічної академії

Протокол № 1

Від 29.08 2013 р.

Харків 2013

УДК 75

«Історія костюма». Методичні рекомендації по організації та плануванню самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання напрям підготовки 6.010104 Професійна освіта. Дизайн / Укр. інж.-пед. академія; упоряд.: М.В. Панова. — Х.:[б.в.], 2013 – 14 с.

Методичні рекомендації по організації та плануванню самостійної роботи з дисципліни «Історія костюма», розроблені для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності 6.010104 Професійна освіта. Дизайн. для успішного засвоєння студентами навчального матеріалу.

Рецензент: канд. пед. наук, доцент Попова Т.І.

© М.В. Панова, 2013

© УІПА, 2013

ВСТУП

Методичні рекомендації розроблені з метою успішного засвоєння студентами навчального мате­ріалу за темами «Костюм Древнього Сходу», «Античний костюм», «Костюм середньовіччя» та виконання студентами контрольного завдання №1.

Виконуючи це завдання, студенти здобувають початкові професійні уміння застосовувати методи класичного мистецтвознавчого, композиційного та порівняльного аналізу. В процесі вивчення зразків художніх культур різних часів та народів розв'язуються задачі розвитку у майбутніх дизайнерів стилістів образно-асоціативного мислення; включення в учбовий процес орієнтації на смисловий зміст форми; інтелектуальної та творчої можливості переосмислювати у зв’язку із завданнями, актуальними для творчої діяльності сучасного дизайнера ті здобутки у царині пластичних мистецтв, які нам залишали майстри попередніх епох.

На підставі методичних рекомендацій студент повинен вміти:

- встановлювати ті базові особливості художнього комплексу (що складає мистецтво конкретного історичного часу та регіону), які є умовами органічного входження у цій комплекс костюму, як специфічної художньої форми — витвору декоративно-прикладного мистецтва або дизайну, що втілює ідеал краси того, або іншого історичного періоду.

Костюм в художньої культурі стародавньго світу (Ме­со­по­та­мія. Дре­в­ній Єги­пет. Древня Гре­ці­я. Древній рим.) та византії

Ме­со­по­та­мія (Шу­ме­ри, Ас­си­рія, Ва­ви­лон). Іде­ал чо­ло­ві­чої кра­си в Ме­со­по­та­мії це не­зла­м­на міць ті­ла і не­про­ни­к­на хо­ло­д­ність об­лич­чя, аб­со­лю­т­на му­жність і во­ля, ви­ра­же­ні фі­гу­рою при­оса­д­ку­ва­тою і мо­гу­т­ньо­ю. У Ас­си­рії зна­т­ні лю­ди при­ді­ля­ли ве­ли­ку ува­гу ро­с­лин­но­с­ті на об­лич­чі. Во­лос­ся, бо­ро­да й ву­си по­ви­нні бу­ли бу­ти ре­те­ль­но до­гля­ну­тим і за­ви­ти­ми скла­д­ним, стро­го гео­ме­т­ри­ч­ним чи­ном. Ву­си, ба­ке­н­ба­р­ди й во­лос­ся на під­бо­рід­ді за­ви­ва­ли дрі­б­ни­ми ку­че­ря­ми, а ни­ж­ню ча­с­ти­ну бо­ро­ди за­плі­та­ли в кі­с­ки. Уся бо­ро­да як би роз­ді­ля­ла­ся на кі­ль­ка яру­сів. Во­лос­ся іно­ді фа­р­бу­ва­ли, а блиск і по­трі­б­ну фо­р­му за­чі­с­ці до­да­ва­ли за до­по­мо­гою рі­з­них ма­сел і по­мад..

Па­ра­д­ний цар­сь­кий ко­с­тюм в Ас­сиро-­Ва­вило­нії скла­да­в­ся з де­кі­ль­кох одя­гів. До­в­га ка­н­ді з ко­ро­т­ки­ми ру­ка­ва­ми бу­ла об­ши­та вни­зу до­ро­гою пу­р­пу­р­ною ба­х­ро­мою і при­кра­ше­на ви­ши­в­ко­ю. Стя­га­ла­ся во­на на та­лії по­ясом із ки­с­тя­ми. По­верх ка­н­ді на­ки­да­в­ся ву­зь­кий плащ – "ко­нас", краю йо­го та­кож бу­ли об­ши­ті гу­с­тою ба­х­ро­мо­ю. По­верх ко­на­са че­рез пле­че на­ді­ва­в­ся пе­ре­в'яз із ба­х­ро­мо­ю. Пе­ре­в'яз, з ба­х­ро­мою бу­ла не­од­мін­ною де­тал­лю цар­сь­ко­го і жре­ць­ко­го одя­ган­ня. Во­на слу­жи­ла зна­ком від­мін­но­с­ті в ко­с­тю­мі зна­ті: ши­ро­кі і до­в­гу но­си­ли ви­щі чи­но­в­ни­ки, ву­зь­кі й ко­ро­т­ку – цар­сь­кі слу­ги. Цар­сь­ка ко­ро­на – "кі­да­ріс", ви­го­то­в­ля­ла­ся з тон­кої бі­лої по­вс­ті. Зве­р­ху кі­да­ріс при­кра­ша­ли зо­ло­ті ка­р­бо­ва­ні пла­с­ти­н­ки. Ве­ль­мо­жі в Ас­си­рії но­си­ли ді­а­де­ми, кі­ль­ця, пе­р­с­ні й сер­ги най­рі­з­но­ма­ні­т­ні­шої фо­р­ми, бра­с­ле­ти на за­п'я­с­тях і ви­ще лі­к­тя. Спо­ча­т­ку бра­с­ле­ти ма­ли фо­р­му спі­ра­ль­но­го об­ру­ча, ча­с­то при­кра­ше­но­го зві­ри­ною го­ло­вою, пі­з­ні­ше їх ста­ли ро­би­ти у ви­ді пло­с­ких ши­ро­ких кі­лець.

В Ас­си­рії жі­но­чий ко­с­тюм май­же не від­рі­з­ня­в­ся від чо­ло­ві­чо­го. Скла­да­в­ся він із тих же еле­ме­н­тів, що і чо­ло­ві­чий, і змі­ню­ва­в­ся під йо­го впли­вом. Жі­н­ки но­си­ли про­с­ті пря­мі плат­тя з до­в­ги­ми ру­ка­ва­ми і ма­ле­нь­кі ша­по­ч­ки без по­лі­в. На го­ло­ві стрі­ч­кою змі­ц­ню­ва­ли по­кри­ва­ло, що за­кри­ва­ло пле­чі й спи­ну. Ніж зна­т­ні­ше бу­ла жі­н­ка, тим більш ба­х­ро­ми бу­ло на її одя­зі. У про­с­тих жі­нок ба­х­ро­ма на ко­с­тю­мі бу­ла від­су­т­ня.

Декор і орнамент древньої Месопотамії (Шумер, Аккад, Вавілон, Ассірія, Вавілон, Мідія) і Персії. Тут отримали велике поширення і стали характерними орнітоморфні мотиви(«пташиний» орнамент. Найбільш поширеним мотивом в орнаменті була розетка(ромашка, маргаритка). Вона має вигляд стилізованої круглої голівки квітки, що розпустилася, якщо дивитися на нього згори. Ймовірно, розетка, її кругла форма, сприймалася як символ сонця. З рослинного світу в декорі запозичені: пальмета, плоди граната, плоди ананаса, грона фініків, колоси (емблема бога родючості), зерно та ін.

У VI ст. до н. э. Вавилон і усю рівнину Месопотамії, Сирію, Єгипет, Малу Азію захопили перси. У персидському декорі переважали різноманітні рослинні мотиви, в зображеннях яких з'єдналися умовність і натуралістична. Рослинні елементи представляють велику різноманітність, відповідаючи багатій рослинності країни. У орнаменті використовуються квіти гвоздики, шипшини, нарцисів, анемон. З тварин віддавали перевагу зображенням левів, леопардів, верблюдів, слонів, газелей. У декоративні композиції вводилися зображення людей — піших і вершників, птахів.

Дре­в­ній Єги­пет. У Єги­п­ті на­се­лен­ня по­ді­ля­ло­ся на ка­с­ти, і всі сто­ро­ни жит­тя – від на­слі­ду­ва­но­го ро­ду ді­я­ль­но­с­ті до ко­с­тю­му – стро­го ре­г­ла­ме­н­ту­ва­ли­ся. Ба­га­то­ві­ко­вої не­змін­но­с­ті су­с­пі­ль­но­го уст­рою від­по­ві­да­ла ба­га­то­ві­ко­ва ж «за­с­ти­г­лість» форм одя­гу. У Др. Єги­п­ті кра­си­ва жі­н­ка по­ви­нна бу­ла ма­ти: стру­н­ку, пло­с­ку фі­гу­ру з до­в­ги­ми но­га­ми, сму­г­ля­с­ту шкі­ру, рі­в­ний ру­м'я­нець і жо­р­с­т­ке чо­р­не во­лос­ся; по­мі­т­но гри­му­ва­ти об­лич­чя і ви­то­н­че­не під­кре­с­лю­ва­ти де­які від­кри­ті ча­с­ти­ни ті­ла. Гри­му­ва­ли­ся, як чо­ло­ві­ка, так і жі­н­ки, і від­по­ві­д­но до вста­но­в­ле­ної тра­ди­ції об­во­ди­ли очі, фа­р­бу­ва­ли що­ки, бро­ви і гу­би. Най­більш роз­по­всю­дже­ний вид одя­гу – одяг, що дра­пі­ру­єть­ся і глу­хий на­кла­д­ний одяг. На про­тя­зі усі­єї іс­то­рії Др. Єги­п­ту у ко­с­тю­мі пред­ста­в­ни­ків усіх со­ці­а­ль­них груп і кла­сів бу­ли при­су­т­ні два пред­ме­ти одя­гу. Рі­з­ни­ця бу­ла ли­ше в цін­но­с­ті й кра­сі ви­ко­ри­с­то­ву­ва­них тка­нин, кі­ль­ко­с­ті при­кра­сі, скла­д­но­с­ті за­чі­сок і го­ло­вних убо­рів. Схе­н­ті — на­бе­д­рен­на по­в'я­з­ка в чо­ло­ві­ків. Ка­ла­зі­рис — ву­зь­ка спі­д­ни­ця-­са­ра­фан, що ту­го об­ля­гає жі­но­че ті­ло. Зши­тий з од­но­го або двох пря­мо­ку­т­них шма­т­ків тка­ни­ни, він крі­пи­в­ся на пле­чах на од­ній або двох ши­ро­ких бре­те­ль­ках. Пра­г­нен­ня до ву­зь­ко­го одя­гу, що об­ля­гає ті­ло, ви­яв­ля­лось на­віть у дра­пі­ру­ван­нях, що зви­чай­но скрі­п­лю­ва­ли у де­кі­ль­кох мі­с­цях, от­чо­го лю­ди зда­ють­ся спо­ви­ти­ми, а ру­х — за­у­че­ний.

У Єги­п­ті. чо­ло­ві­чий і жі­но­чий одяг був за­сно­ва­ний на ко­н­т­ра­с­ті, як ко­льо­ру, так і ма­те­рі­а­лу. На м'я­ко­му глад­ко­му ма­те­рі­а­лі жі­но­чо­го одя­гу або на ого­ле­но­му ті­лі ви­ді­ля­ють­ся ре­ль­є­ф­ні ко­льо­ро­ві сму­ги фа­я­н­со­во­го на­ми­с­та (най­ча­с­ті­ше си­ніх і зе­ле­них ко­льо­рів), що утво­рять як би ко­мір і до­по­в­ню­ють чо­ло­ві­чий і жі­но­чий одяг. Са­ме в Єги­п­ті ви­ни­к­ли усі ви­ди при­крас із до­ро­го­цін­них ка­ме­нів (пе­р­с­ні, бро­ш­ки, сер­ги, бра­с­ле­ти, ді­а­де­ми). Це юве­лі­р­не ми­с­те­ц­т­во, як із бо­ку тех­ні­ки, так і ху­до­ж­ньої ви­ра­з­но­с­ті, вла­с­не ні­хто і ні­ко­ли не пе­ре­ве­р­шив. Ос­но­в­ною тка­ни­ною бу­ли льон і ба­во­в­на. То­н­кі, по­ді­б­ні га­зу, про­зо­рі, пру­ж­ні бі­лі тка­ни­ни, у то­му чи­с­лі ле­ге­н­да­р­ний ви­ссон, плі­си­ру­ва­ли, го­ф­ру­ва­ли, но­си­ли так, що про­зо­рість впе­р­ше в іс­то­рії ко­с­тю­ма ство­рю­ва­ла ефект ті­ла роз­дя­г­не­но­го й одя­г­не­но­го од­но­ча­с­но.

Орнамент Єгипту .У орнаменті Єгипту відбився трансформований навколишній світ, наділений певними релігійними представленнями і символічними значеннями. У декорі часто використовувався: квітку лотоса або його пелюстки Лотос втілював сонце, а його пелюстки — сонячні промені. Зображення алое символізувало життя у потойбічному світі. У староєгипетський орнамент входили стилізовані водні рослини: папірус, очерет, лілія. Фінікова і кокосова пальми, сикомора, акація, тамариск, тернина, персея (дерево Осириса), шовковичне дерево утілювали ідею вічно плодоносного Дерева життя. У декор включалися вінки з листя, виноградних ліз, грон фініків, лусочки деревної кори та ін. Серед анімалістичних мотивів зустрічаються сокіл, гусак, антилопа, мавпа, риба, чапля, жук-скарабей(символ безсмертя), змія(кільце, що утворюється змією, що тримає у роті свій хвіст, — символ світового ладу, що вічно відновлюється) та ін. Використали єгиптяни і геометричний орнамент : прямі, ламані, хвилеподібні лінії, шашковий візерунок, сітки, точки та ін. В цілому ж єгипетський декор має строгу, витончену стриманість.

Древня Гре­ці­я. У Гре­ції кра­си­ва жі­н­ка по­ви­нна бу­ла ма­ти: ве­ли­кі бла­ки­т­ні, опу­к­лі очі з окру­г­лою лі­ні­єю брів, сві­т­лу шкі­ру, зла­то­ку­д­ре во­лос­ся, пра­ви­ль­ну пря­му лі­нію но­са, не­ви­со­ке чо­ло, що об­ра­м­ля­ли ко­ро­т­кі за­ви­т­ки. Спри­я­т­ли­ві клі­ма­ти­ч­ні умо­ви, з од­ні­єї сто­ро­ни й ес­те­ти­ч­не ста­в­лен­ня до люд­сь­ко­го ті­ла, з ін­шої, ви­зна­чи­ли ле­г­кість і га­р­мо­ній­ність гре­ць­ко­го ко­с­тю­ма. У Гре­ції іс­ну­вав культ пре­кра­с­но­го люд­сь­ко­го ті­ла. На про­тя­зі усі­єї сво­єї іс­то­рії да­в­ньо­гре­ць­кий одяг від­рі­з­ня­єть­ся ве­ли­кою ста­бі­ль­ні­с­тю ти­пу, у яко­му спо­лу­ча­ла­ся про­с­то­та по­крою з ви­со­кою ху­до­ж­ні­с­тю форм, ство­рю­ва­них дра­пі­ру­ван­ням. Стро­га конс­тру­к­ти­в­ність, що бу­ла вла­с­ти­ва всьо­му ми­с­те­ц­т­ву Гре­ції кла­си­ч­но­го пе­рі­оду ви­яв­ля­єть­ся й у ко­с­тю­мі. Тка­ни­ни при­кра­ша­ли ор­на­ме­н­том у тих ви­па­д­ках, як­що по­трі­б­но бу­ло під­кре­с­ли­ти ос­но­в­ні й іс­то­т­ні мо­ме­н­ти в ком­по­зи­цій­но­му за­ду­мі — ри­т­мі­ч­не чер­гу­ван­ня дра­пі­ру­вань ди­п­ло­і­дия і не­з­ши­тих сто­рін пе­п­ло­са, краю гі­ма­ти­я.

Хі­тон — ни­ж­ній одяг гре­ків (жі­но­чий і чо­ло­ві­чий), що скла­дає зі шма­т­ка тка­ни­ни, ско­ле­но­го на пле­чах пря­ж­ка­ми. Фі­бу­ли пря­ж­ки для ско­лю­ван­ня одя­гу (зви­чай­но кру­г­лої фо­р­ми). Ек­зо­мій — хі­тон, уко­ро­че­ний до се­ре­ди­ни сте­гон і при­спу­ще­ний з од­но­го пле­ча. Пе­п­лос – вер­х­ній одяг, що має чи­с­лен­ні скла­д­ки, но­си­ли жи­те­ль­ки Дре­в­ньої Гре­ці­ї. Вер­х­ня ча­с­ти­на хі­то­на, ві­ді­гну­та до та­лії ди­п­ло­ді­он. Ча­с­ти­на хі­то­на, спу­ще­на над та­лі­єю у ви­гля­ді бу­фа — ко­л­поз. Хі­тон іо­ній­сь­ко­го зра­з­ку ро­би­ли з м'я­ких, до­сить то­н­ких тка­нин, що під­да­ва­ли­ся спе­ці­а­ль­но­му го­ф­ру­ван­ню. Ле­г­кий ши­ро­кий шарф гре­ць­ких жі­нок — ка­лі­п­т­ра. Жі­но­ча го­ло­вна при­кра­са (у Гре­ції) у ви­гля­ді на­пів­кру­г­ло­го не­ви­со­ко­го ко­ко­ш­ни­ка — сте­фа­на. Кре­пі­ди — ни­зь­ке взут­тя, що пред­ста­в­ляє со­бою пі­дош­ву з бо­р­ти­ком, до якої при­крі­п­ле­ні ву­зь­кі ре­мі­н­ці. Гре­ць­кий плащ пря­мо­ку­т­ної фо­р­ми, скла­д­но дра­пі­ро­ва­ний на фі­гу­рі ги­ма­тий. Гре­ць­кий до­спех, ви­ку­ва­ний за фо­р­мою ті­ла, ча­с­то при­кра­ше­ний ре­ль­є­ф­ни­ми зо­бра­жен­ня­ми — то­ракс.

Орнамент Древньої Греції. Найбільша культура античного світу внесла в мистецтво декору багато нових елементів і композиційних рішень. Одним з важливих в орнаменті Древньої Греції був ясно виявлений ритм, побудований на чергуванні однакових елементів, на основі їх рівності між собою. «Сюжети орнаменту завжди розміщені на строго певному місці. Декоративні прикраси гармонійно поєднуються з конструкцією предмета. Один з улюблених старогрецьких мотивів — меандр. З введенням корінфського ордера в архітектуру в орнаментиці з'являється стилізоване зображення акантового(аканфового) листа. Широко поширеними були пальмети, іоникі (ови — яйцеподібні елементи), кіми (хвиля із стилізованого листя, що набігає) та ін. Затвердилася в античній орнаментиці і морська раковина. Згідно міфології, з неї вийшла богиня Афродіта. У елліністичну епоху з'явилися зображення сплетених плодів і кольорів у вигляді гірлянд і вінків, а листя аканта і пальмети стало доповнюватися вусиками (стеблинками), в які вплітали фігурки людей і тварин.

ДРЕВНІЙ РИМ. У Ри­мі вва­жа­ло­ся кра­си­вим, ко­ли жі­н­ка ви­гля­да­ла ве­ли­ч­но і мо­ну­ме­н­та­ль­но. По­ві­ль­ність у хо­ді, без­до­ган­ність у ко­с­тю­мі, де­яка те­а­т­ра­ль­ність у ру­хах вва­жа­ли­ся вер­хи до­бі­р­но­с­ті. Жі­н­ка ско­ря­ла окру­г­лі­с­тю пліч, ши­ро­ки­ми сте­г­на­ми, пло­с­ки­ми гру­дь­ми і зо­ло­та­вим во­лос­сям.

Рим­сь­кий ни­ж­ній одяг – ту­ні­ка ( т а л а р і с — ту­ні­ка зна­ті, що ма­ла до­в­гі ву­зь­кі ру­ка­ва, ко­ло­м­би­ум, — ко­ро­т­ка до се­ре­ди­ни ікр, з не­ве­ли­ки­ми ру­ка­ва­ми, до­в­га ши­ро­ка ту­ні­ка з ру­ка­ва­ми — да­л­ма­ти­ка. Рим­сь­кий плащ, зви­чай­но ова­ль­ної фо­р­ми, при­на­ле­ж­ність «ві­ль­но­го» ри­м­ля­ни­на» — то­га. Іно­зе­м­ці не но­си­ли то­гу, то­му що це бу­ло за­бо­ро­не­но за­ко­но­м. Та­кож то­гу не ма­ли пра­во но­си­ти ви­гна­н­ці та ра­би. Ко­ро­т­кий рим­сь­кий плащ із гру­бої во­в­ни — са­гум. Плащ, зви­чай­но, кру­г­лої фо­р­ми, що мав у центрі ви­різ для го­ло­ви. – пе­ну­ла. Жі­но­че плат­тя ти­пу ту­ні­ки з при­ши­тої до по­ді­лу обо­р­кою — сто­ла.

Основні римські елементи орнаментики. Перейнявши у греків багато орнаментальних мотивів, римляни їх творчо переробили згідно своїм смакам і менталітету. Основні римські елементи орнаментики — це листя аканта, дуба, лавра, в'юнкі пагони, колоси, фрукти, квіти, фігурки людей і звірів, маски, черепа, сфінкси, грифони та ін. Разом з ними зображали вази, військові трофеї, стрічки, що розвіваються, і т. д. Часто вони мають реальну форму. Орнаментика несла в собі і певні символи, алегорію : дуб вважався символом вищого небесного божества, орел — символом Юпітера і т. д.

ВІЗАНТІЯ. Для візантійця іде­а­ль­но пре­кра­с­на лю­ди­на - це лю­дина у пре­кра­с­них одя­гах: бли­с­ка­ю­чих, ві­зе­ру­н­ко­вих, шо­в­ко­во-­ко­в­з­них або шорстких парчевих, які, по мо­ж­ли­во­с­ті, ховають ті­ло. Від­по­ві­д­но до ес­те­ти­ч­них іде­а­лів Ві­за­н­тії жі­н­ка по­ви­нна бу­ла ма­ти по­дов­же­ний овал об­лич­чя (блі­до­го з про­па­с­ним ру­м'я­н­цем), ве­ли­кі до­в­га­с­ті очі, що сі­я­ють не­зе­м­ним сві­т­лом, ви­со­ке чо­ло, то­н­кий ніс і ма­ле­нь­кий рот. Для ві­за­н­тій­сь­кої мо­ди ті­ло лю­ди­ни і при­ро­да не ста­но­в­лять ін­те­ре­су, мода ство­рює з фі­гу­ри як би сти­лі­зо­ва­ний аб­с­т­ра­к­т­ний три­ку­т­ник, за­по­в­не­ний ба­га­тою де­ко­ра­ці­єю й орнаментом. У Ві­за­н­тії за­ро­ди­ла­ся но­ва жі­но­ча мо­да но­си­ти від­ра­зу по кі­ль­ка одя­гів, що вдя­га­ли­ся од­ин на ін­ший. Це бу­ли ши­ро­кі ту­ні­ки сороч­ко­о­б­ра­з­но­го по­крою, яким до­да­ли ще ру­ка­ви. Ни­ж­ній одяг мав при­ля­га­ю­чі ру­ка­ви, а вер­х­ня – ши­ро­кі. По­верх цих ту­нік удя­га­в­ся ще тве­р­дий плащ. У Ві­за­н­тії ос­но­ву жі­но­чої мо­ди ство­рю­ють зна­ки від­зна­ки. Жі­н­ка пе­ре­тво­ри­ла­ся у ве­ль­мо­ж­ну па­ні. Чим більш оша­т­ні­ше, па­ра­д­ні­ше, був ко­с­тюм ві­за­н­тій­ця, тим бі­ль­ше він ви­ко­ри­с­то­ву­вав пред­ме­тів одя­гу, що скра­да­ли сво­єю багатошаровістю при­ро­д­ні фо­р­ми і про­по­р­ці­ї. Одяг за­ли­шав від­кри­ти­ми тіль­ки кін­чи­ки ба­ш­ма­ків, ки­с­ті рук і обличчя. До­в­гий одяг із не­гну­ч­ких тка­нин, що уни­кал на­віть підперізування (щоб не ви­яв­ля­ти та­лію), май­же стер рі­з­ни­цю між чо­ло­ві­чим і жі­но­чим ко­с­тю­мом.

Ві­за­н­тія бу­ла ви­ро­б­ни­ком во­в­ни й ім­по­р­ту­ва­ла свої тка­ни­ни в ін­ші кра­ї­ни. Із се­ре­ди­ни VI сто­літ­тя там уже зна­ли се­к­рет ви­ро­б­ни­ц­т­ва шо­в­ку. Ві­зе­ру­н­ки на кра­щих тка­ни­нах бу­ли ве­ли­ко­фі­гу­р­ні і за­да­ва­ли ма­с­ш­таб усьо­му одя­гу, то­му що кро­ї­ти тка­ни­ну при­хо­ди­ло­ся так, щоб ко­жен де­ко­ра­ти­в­ний еле­мент був до­б­ре по­мі­т­ний. В за­ле­ж­но­с­ті від ха­ра­к­те­ру си­м­во­лі­ч­них фі­гур ор­на­ме­н­ту ма­те­рії на­зи­ва­ли - «ле­ви­ни­ми», «о­р­ли­ни­ми», «па­ви­ни­ми».

Візантійські ткачі славилися виготовленням прекрасних вовняних, шовкових, парчевих тканин, килимів. Їх мистецтво зросло з розвитком виробництва шовку-сирцю в середині VI ст. Фактура візантійських тканин була різноманітна, але переважали щільні, важкі, нееластичні тканини, заткані або вишиті металевими нитками, коштовними каменями.

Малюнок — великий, чіткий, площинний, що також мало велике значення в нівелюванні форм тіла. Часто він виконував не лише естетичну, але і символічну функцію. Так, зображення орла, лева було символом влади на одязі імператора і знаті. На одному костюмі могло бути зображені до 600 сцен на біблейські теми. На одязі культово-релігійного призначення широко застосовувалися золота вишивка і тканий візерунок. Колірна гамма вражала різноманітністю поєднань, величезною кількістю кольорів і відтінків.

Уявлення про візантійську придворну моду і початок церковного одягу нам краще всього дає зображення імператора Юстиніана і його дружини Феодоры. На імператорові Юстиніані надіта нижня біла шовкова туніка, підперезана золотим поясом і прикрашена золотою обробкою. Верхній плащ пурпурового кольору, типу античного хламису, спадаючий до самої землі, прикрашений емблемою найвищої імператорської влади –таблионом (tablion) з дорогоцінної парчевої тканини. Таблион — це як би святковий «фартух», що нашиває на плащ з переднього і заднього боку. На Феодоре біла стола з багатою вишивкою з боків і низу і пурпурна імператорська мантія з облямівкою великого орнаменту. На шиї масивне широке намисто із золота і коштовних каменів, на голові — золотий вінець, на ногах — вишиті золотом черевики.

Візантійський декор. Візантійське мистецтво — дуже важлива історична епоха, час створення нового християнського мистецтва і в той же час — витонченого, багато орнаментованого світського, придворного мистецтва. Візантійський декор образотворчо розвинувся в надрах елліністичною і римською художніх культур. Великий вплив на візантійську орнаментику зробив персидське і арабське мистецтво, з яких формально використали орнаментальну схему і підвищену декоративність. У візантійському декорі з'явилися зображення східного міфологічного фольклору : дракони, грифони(зчленування лева з орлом), сэнмурвы (собаки-птахи). З сасанидского Ірану прийшло зображення кушти (стрічечки вище за копита на ногах коня), які були ознакою божественної обраності вершника, посвідченням його святості. Позначився вплив кельтської орнаментики : рослини, що перевиваються, і стрічкові сплетення. У візантійському орнаменті активно використовуються зооморфні мотиви — як реальні, так і фантастичні. Найбільш поширеними були зображення левів, леопардів, вовків — одним словом, тих тварин, які втілювали потужність, перемогу, силу, відвагу. З птахів перевагу віддавали павичам, голубам, орлам. Рослинні мотиви — це різноманітні варіації пальметок, часто трех-лепесткових і п'ятилепюсткових, гнучкі стебла і листя, виноградна кисть, колос пшениці, лавровий вінок, маслинова гілка, а також «візантійська квітка» — просто візерунок, без підтексту і символіки. З'являються в декорі Візантії емблеми і символи нової релігії, наприклад, зображення хреста, монограма Христа, голуб, риба, баранчик, павич та ін.