9. Розділи Польщі (1772, 1793, 1795 рр.)

За угодою Росії з Прусією 1764 року обидві держави намагалися не допустити конституційних змін в Речі Посполитій для збереження її неспроможності, зокрема збереження «право вето» в сеймі, яке надійно забезпечувало неспроможність цієї держави.

В 1766 р. було укладено торгову угоду з Англією, за рахунок підтримки останньою політики Росії в Польщі.

В 1767 році в Польщу було введено російські війська для захисту «дисидентів» (не католиків), які були зрівняні в правах з католиками.

В 1768 році в зв’язку з оголошенням війни Росії Туреччиною, Прусія підняла питання про розділ Польщі. В цей же час на Поділлі була утворена конфедерація (ополчення шляхти) проти Росії.

В 1771 році після підписання з Росією угоди про оборонний союз, це ж питання підняла Австрія.

Російські війська з 1768 по 1772 рр. нанесли конфедератам низку поразок. В 1772 р. відбулося перше розділення Польщі, Росія отримала польську частину Лівонії і Східну Білорусь. До Австрії відійшла Галичина, до Пруссії – польське Помор’я.

Другий розділ Польщі (1792 р.) було спровоковано Французькою революцією. Партія патріотів на чолі з Т. Костюшко, І. Потоцьким і Г. Коллонтаєм утворили чотирьохрічний сейм який в 1791 р. прийняв нову конституцію. В травні 1792 року російські війська втупили в Польщу і були підтримані проросійською партією. В липні Король Станіслав Август видав указ про розпуск польського війська. Прусія, яка спочатку підтримувала партію патріотів, таємно погодилася з Росією на нове розділення Польщі. Росія придбала значні території на Волині й Білорусії. Територія Речі Посполитої скоротилася вдвічі. В Варшаві й інших містах РП були розміщені російські гарнізони.

Третій переділ (1795 р.) ліквідація незалежності Польсько-Литовської держави. Повстання на чолі Т. Костюшко в 1794 р. спричинило масові виступи по всій Польщі і Литві. Австрійські і прусські війська не могли подолати повстанців. Російські війська на чолі з О.В. Суворовим досить швидко розбили ополчення і захопили в полон Т. Костюшка. Внаслідок переділу Росія отримала Литву і Латвію, Волинь і Полісся. Станіслав Август Понятовський відрікся від престолу і отримав пансіон від цариці.

3. Буржуазні революція (1776–1899 р.).

Війна за незалежність, утворення США. Декларація незалежності.

Після семилітньої війни (1756 – 1763 рр.) король Георг ІІІ вирішив утримувати в Америці постійне військо за рахунок колоністів. Друге рішення – поставити адміністрацію (губернаторів і чиновників) на жалування з корони, хоча ніби й звільняло від цього тягаря колоністів, перш за все мало на меті зробити чиновників незалежними від населення.

Без участі представників колоній було прийнято постанову про низку нових податків. Колоністи мали користуватися тільки імпортованими англійськими товарами, на які Англія ввела високі мита. При цьому Суд адміралтейства розглядав без участі присяжних справи, фактично в режимі надзвичайного судочинства про порушення митного режиму, виносячи суворі рішення без оскарження.

Вірджинія перша прийняла рішення бойкотувати англійські товари. Всі штати її підтримали. У відповідь почалися репресії.

Конгрес. 5 вересня 1774 р. збирається Перший континентальний конгрес, де були представлені 12 колоній – прообраз представницького спільного для колоній органу. Перші акти конгресу:

• Декларація прав і потреб колоній

• План асоціації першого континентального конгресу:

• Акт про відміну репресивних законів Англії

• Підтвердження бойкоту англ. товарів

• Засудження системи управління колоніями

Для контролю за виконанням рішень Конгресу створюється Комітет нагляду і спостереження, пізніше перейменований на “комітет безпеки”.

У квітні 1775 р. починаються бої з англійськими військами. Головнокомандуючим призначено Дж. Вашингтона. Формуються комітети, що виконують власне функції уряду: для ведення війни, з питань фінансів, мореплавства, торгівлі. Конгрес конфіскує землі прибічників короля.

За узгодженим Конгресам типовим зразком кожна колонія приймає власну конституцію. Впроваджується виборність губернаторів. Ради при губернаторах перетворюються у виборні сенати. Збори делегатів перетворюються на нижні палати (палати депутатів).

Не полишаючи спроб мирно вирішити конфлікт, конгрес надсилає королю петицію. Але уряд на чолі з Піттом відкидає петицію і послає нові війська. Відгуком колоній було проголошення Декларації незалежності 4 липня 1776 р.

Декларація незалежності США була одноголосно проголошена на конгресі представників цих (13) штатів 4 липня 1776 р. В ній зазначалося:

«…Ми вважаємо очевидними наступні істини: всі люди створені рівними, і всі вони наділені певними невідчужуваними права до яких належить життя свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, які черпають спою справедливу владу зі згоди підлеглих. Коли ж та чи інша форма правління стає загрозою для цієї мети, народ має право змінити її, чи знищити щоб заснувати новий уряд, побудований на таких принципах і так організований, як, на думку цього народу, може найкраще бути досягнуті його безпека і щастя».

Далі було перераховано ті утиски які чинили колоніям король і парламент.

«.. в силу всього цього ми, представники США, що зібралися тут на спільний конгрес … оголошуємо від імені і на основі повноважень народу, що ці об’єднані колонії є і повинні бути вільними і незалежними державним (штатами)».

Міжнародні відносини

Ще під час підготовки до війни колонії намагалися заручитися підтримкою Франції, тоді ще на чолі з королем Людовиком XVI. В березні 1776 року Секретний комітет послав члена Континентального конгресу Сайласа Діна до Франції. Місія полягала в отриманні від Франції коштів зброї, суден та іншої допомоги для ведення війни проти Англії. З боку Франції контакт підтримував відомий драматург Бомарше. При його сприянні Сайлас Дін заснував фіктивних торгівельний дім «Родріго Горталес і К^О», через який здійснювалися відправка необхідного спорядження і волонтерів. Визначальну роль в дипломатичній війні за незалежність США відіграв видатний фізик і мислитель Бенджамин Франклін.

Внаслідок зусиль цих дипломатів 6 лютого 1778 р. було укладено два франко-американських договори: про дружбу і торгівлю і про військовий союз – це були перші договори США з іншими державами.

В 1778-1779 рр. проти Англії виступили Франція і Іспанія.

Важливу роль відіграла під час війни за незалежність концепція озброєного нейтралітету, проголошена Катериною ІІ (Декларація Росії про озброєний нейтралітет 1780 року). Король Георг ІІІ намагався спровокувати виступ Росії проти США, написавши про це листа Катерині ІІ. Проте цариця вирішила об’єднати зусилля північних нейтральних країн для забезпечення військовими кораблями поліцейських функцій, в акваторіях, де англійські судна здійснювали військові напади на мирних торгівців.

Декларація про озброєний нейтралітет на морі від 28.ІІ.1780р.:

• Щоб нейтральні кораблі могли вільно ходити з одного порту до іншого у берегів воюючих націй;

• Щоб товари, які належать підданим воюючих держав, були вільними на нейтральних кораблях, за винятком заповідних (конрбандних) товарів;

• перелік заповідних товарів встановлюється

• блокованим може вважатися тільки порт, вхід до якого пов'язаний з загрозою очевидної небезпеки, з відповідним розпорядженням атакуючої держави, кораблі якої розставлені неподалік від порту (ефективність блокади і право обходити блокаду при її неефективності).

Континентальний конгрес США в вересні-жовтні 1780 року визнав принципи, викладені в декларації і оголосив нейтралітет США. До Росії також досить швидко приєдналися Голландія, Данія і Швеція, згодом Прусія, Австрія (1781 р.), Португалія (1782 р.) і Королівство обох Сицилій 1783 р.). Проголошення озброєного нейтралітету ефективно сприяло припиненню нападів на торгові судна і започаткувало використання військового флоту для цивілізованого патрулювання з метою захисту купців.

До прийняття конституції 1787 р. США діяли не як держава, а як союз незалежних держав – конфедерація.

Статті конфедерації. В 1781 р. об’єднані штати прийняли перший міжнародний договір про створення Конфедерації незалежних держав (Статті Конфедерації). Кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, всю повноту влади і юрисдикцію.

При цьому кожний зі штатів вступає в міцний дружній союз з усіма іншими штатами, для спільного захисту для забезпечення своїх вольностей, для спільної і загальної користі, проти будь-яких насильств і нападів на нього…»

…жителі кожного штату отримують право вільно в’їжджати і виїжджати в інші штати, користуючись там рівними правами з іншими жителями і виконуючи рівні обов’язки жителів.

Кожен штат повинен мати власних делегатів на всякі загальні асамблеї і і в постійні комітати конфедерації.

Органи конфедерації мають виключне право укладати мир і оголошувати війну, приймати і відправляти послів, окладати від трактати і союзи з третіми сторонами. ..»

Версальський мирний договір 3 вересня 1783 р.

В 1781 р. в Англії прийшли до влади віги, які були за мир з колоніями. Це був сприятливий час для почтау мирних переговорів. Умови договору було розроблено в Парижі в 1782 році, підписано договір у Версалі 3 вересня 1783 року.

Після великої французької революції представник революційного уряду Жене (посол 1793-94 рр.) не вручивши вірчі грамоти Президенту почав бурхливу діяльність з набору волонтерів проти Англії. Посол, посилаючись на договір про військових союз 1778 р. встиг за коротких термін зібрав флот з 300 каперських суден, які захоплювали англійські судна біля берегів Америки. Сам же уряд не зміг одразу прийти згоди стосовно зносин з революційною Францією.

Зрештою 22 квітня 1793 року Дж. Вашингтон підписав Прокламацію про нейтралітет. Це був односторонній акт США, яким всі громадяни США попереджалися проти проявів ворожості проти воюючих сторін. Контрабанда торгівля з цими країнами заборонялася.

В 1794 р. США опублікували формальну Декларація про нейтралітет, скасувавши союзний договір з Францією.

19 листопада 1794 року було підписано договір з Англією, де було визначено умови торгівлі з цією країною, закріплено вільне судноплавство рікою Міссісіпі. Він був більш сприятливий для Англії і сенат намагався його заблокувати лише втручання Дж Вашингтона врятувало договір від провалу. Але з цим договором зрештою було започатковано мирні відносини між СШГА і Англією, які надалі більше практично не загострювалися до прямого оголошення війни.

В уряді США постійно точиться спір про устрій держави: чи це буде єдина держава-федерація, чи це буде союз суверенних держав – конфедерація. Після визнання незалежності США в 1883 р. цей спір втілюється у протиріччя між Півднем, який виступає за незалежність штатів, і Північчю, яка виступає за посилення централізованої влади, за єдину грошову одиницю, за спільну банківську систему на чолі з центральним банком, при цьому борги штатів пропонувалося об’єднати у спільний національний борг. Зрештою, в умовах постійної загрози втратити незалежність, модель федерації отримала пріоритет, що і було закріплено в Конституції США 17 вересня 1787 р. :

«Ми народи Сполучених Штатів з метою створення більш досконалого союзу, торжества правосуддя забезпечення внутрішнього спокою організації спільної оборони піднесення спільного добробуту і забезпечення нам самим і нашим нащадкам благ свободи видаємо і засновуємо цю Конституцію для США». Перші три статті закріплювали повноваження трьох гілок влади, представлених: Конгресом США, Президентом і Верховним судом. Для законодавчої влади конституція обрала бікамералізм Конгресу: верховні законодавчі збори – Конгрес повинен обиратися як загальнодержавний орган – від кількості населення в штатах. Нижня палата – охороняє інтереси США. Верхня палата, Сенат – охороняє інтереси окремих штатів – два представника від штату. Законопроекти приймаються обома палатами, подаються на підпис президенту, 2/3 голосів можуть подали президентське вето. Виборча система за конституцією була досить громіздкою і обтяженою багатьма цензами (сенаторів до 1913 р. обирали парламенти штатів).

В особі Президента Конституція утвердила виконавчу владу – як одноосібну виборну оперативну магістратуру з правом відкладального вето, при цьому забезпечивши політичний баланс, веденням посади віце-Президента, який обирається одночасно з Президентом окремою процедурою.

Судова влада належить Верховному суду. Третя стаття конституції, що регулює Судову владу, забезпечує пожиттєве призначення суддів – як основу їх незалежності. Передбачалося, що саме судова влада отримає право приймати рішення про відповідність законів конституції і скасовувати їх при невідповідності. Ст. 25 Закону про судоустрій 1789 р. закріпив це право за Верховний Судом США.

Таким чином демократія США, закріплена в конституції формувалася як керована зверху елітарною меншиною, яка, поповнюючись представниками різних верств поступово трансформувалася в олігархію. Конституція США стала взірцем для конституцій інших країн і утвердила як загальнополітичну норму визначення основ державного ладу в писаному Основному законі, який за юридичною силою є найвищим за всі інші закони держави, які йому підпорядковані.

В питаннях МП Конституція США 1787 р. визнала юридичну чинність договорів у національному праві й поставила їх на один рівень із федеральними законами.

Експансіоністська політика США.

З самого початку колонізації експансіоніські настрої були у американців переважаючими, чому сприяли ідеї кальвінізму: пуритани (потім всі американці) – це обраний народ, “новий Ізраїль”, місія якого керувати іншими народами.

У 1803 р. США за 15 млн. долл. купує у Бонапарта Луїзіану разом з Н.Орлеаном, причому Іспанія стає жертвою цієї “не джентльменської” угоди. По-перше Луїзіана належала певний час Іспанії, і вона передала її Бонапарту за умови, що той нікому її не переуступить. Крім того Іспанія через цю угоду втратила Флориду яка була весь час іспанською: оскільки чіткі кордони Луізіани не було оговорено, США оголосили, що Луїзіана включає і Флориду.

Ще в 1813 р. Джефферсон писав Олександру Гумбольду: “європейські країни утворюють окрему частину земної кулі, розташування робить їх частиною певної системи в них є коло власних інтересів, в які ми ніколи (як тоді уявлялося) не повинні втручатися. Америка має свою півкулю. Тому у неї своя система інтересів. Ця ідея далі розвивалася в двох формальних проявах:

Для опозиції і неамериканців було висунуто “принцип неколонізації” Дж.Адамс: “американські континенти надалі не повинні бути відкриті для створення нових європейських колоній.

Для “справжніх” американців доктрина звучала більш відверто. Спікер Г.Клей сформулював її так: “Стосовно Південної Америки народ США займе те ж положення, яке займають жителі Нової Англії щодо всіх інших Сполучених штатів: підприємництво і працелюбність дадуть нам переваги в будь-яких можливих змаганнях з Південною Америкою. В наших силах створити систему, центром якої стануть США, і в якій з нами буде вся Америка”. В “Норт Америкен Ревю” Едуард Еверст висловився більш цинічно: Південна Америка стане для США тим, чим Азія і Африка – для Європи”.

У розвиток цих поглядів у 1823 р. проголошується доктрина Монро:

• Експансія – як основа зростання могутності і добробуту;

• Гегемонізм у зовнішній політиці;

• Протекціонізм у внутрішній політиці.

Як приклад дії доктрини можна навести процес відчуження у Росії Аляски.

У 1821 р. внаслідок переговорів Дж. Адамса і Нессельроде Росія визначає межу поширення своїх поселень у Алясці (Нессельроде) – 54 град.

До дня іменин Миколи І грудень 1832 р. між Росією і США було укладено Угоду про встановлення свободи торгівлі і навігації на П.З.Америкина 10 років. Дві держави надавали режим найбільшого сприяння громадянам обох країн, їм дозволялося торгувати всюди, де допускалася іноземна торгівля. Заборона тільки на спирт, вогнепальну зброю і порох. Фактично американці отримали значні переваги, для торгівлі в усьому північно-тихоокеанському регіоні, і почали тіснити російських промисловиків з усього тихоокеанського узбережжя. При цьому при дворі Нессельроде активно впроваджувалася думка про невигідність Аляски й інших американських поселень для Росії.

Закон про заїмку 1841 р. визначив процедуру закріплення у власності переселенців землі, яку вони фактично займають і обробляють (переважне право викупу в розстрочку). Сприяв активному вторгненню поселенців на нові землі. Після збільшення самоорганізованого населення за певну визначену федеральним законом кількість вони могли подавати заявку на заснування нового штату.

1846-1848 – війна США з Мексикою, анексія Техасу.

Над південною точкою володінь Російсько-американської компанії “Форт Росс” в Каліфорнії, за свідченням Н.І. Рокитнянського до американського прапора піднімали прапор представництва п’яти держав:

Перший прапор короля Карлоса, піднятий у 1542 р.

У 1579 р. Френсис Дрейк підняв тут прапор королеви Єлизавети (ще тільки хрест св. Георгія). (Св. Андрія після унії з Шотландією).

Потім прапор Російсько-американської компанії (з 1812 – 1841 рр.)

З 1818 р. поруч з ним над заснованим аргентинцями містом Монтеррей - Аргентинський прапор який

Далі його змінив прапор Мексиканської республіки (1824 - 1846 рр.).

І після 1848 р - США

У 1867 р. за 7 млн дол. США – придбали у Росії Аляску (з 1954 р – штат). Паралельно відбувається інтенсивне заселення західних територій.

З 1791 р. (шт. Вермонт) по 1912 рр. (Нью Мексико і Арізона) – до США додано 36 нових штатів (13 + 36 = 49).

Велика французька революція (з 14 липня 1789 р.)

Основами зовнішньої політики Франції було проголошено «загальний мир і принципи справедливості», відмова від усякої війни з метою завоювання.

Революція замінила суверенітет монарха верховною владою нації, що мало важливе значення для затвердження міжнародно-правової суб’єктності держави. Коли народ – господар території, то монарх не вправі нею розпоряджатися.

Вводиться інститут плебісциту (так відбулося приєднання до Франції Авіньону, Савойї та ін.. територій).

“Пропозиції “депутата Національних зборів Вольнея, які стали Декретом в травні 1990 р.

Декларація депутата Леревьера-Депо 19.11.1792 р. Нац. Конвент проголошує від імені фр.нац. що вважає всі народи братами і надасть допомогу всім нродам, які хотіли б відвоювати свободу (Негативне відношення до цього принципу багатьох депутатів обумовлене тим що такий принцип нагадує експорт революції)

Аббат Грегуар

Декларація прав народів в 1793 г. підготовлена за завданням Конвенту (але не прийнята ним). Зокрема:

ст.1. проголошувала Народи знаходяться між собою в природному стані, їх поєднує спільна мораль.

ст. 2 Зазначала народи є незалежними і суверенними, незалежно від їх чисельності і розмірів території, яку вони займають

ст. 3 теж мала моральний характер. Кожен народ діє по відношенню до інших так, як хоче щоб діяли по відношенню до нього.

ст.4. цитує слова Монтенскье “Народи в стані миру повинні робити як можна більше добра один одному, а в стані війни як можна менше зла”

ст.5. “Інтереси всього людства вищі за приватний інтерес одного народу”

ст.6. Розкриває поняття народного суверенітету: “кожний народ має право організовувати і змінювати форму свого правління”

ст.7. Принцип невтручання

ст.8. Тільки той уряд відповідає правам народів, який оснований на рівності і свободі

ст.9. Проголошує зокрема принцип свободи моря “те що невичерпне як мре належить всім і не може бути власністю жодного народу.

ст.10. Кожен народ є господарем своєї території

ст.11. Стародавні володіння встановлюють право давності між народами.

ст.12. Право відмовити у в’їзді на свою територію іноземців і право їх висилати.

ст.13. Статус іноземців: підлягають законам держави і караються у відповідності з ними.

Ст. 15. Замах на свободу одного народу - замах на всіх

Ст.16. Ліги які мають намір загарбницької війни, чи угоди проти інтересів одного народу, посягають на інтереси всього людства

Ст.17. Оборонна війна: Кожний народ має право вести війну для захисту свого суверенітету, своєї свободи, своєї власності.

Ст.18. Народи в стані війни повинні лишати двері відкритими для переговорів, які здатні привести до миру

ст. 19-20. Статус дипломатів залежні від законів країни перебування в усьому що стосується їх місії відмова вд старшинства між публічними агентами.

ст.21. Договори між народами священні і непорушні.

Ця декларація пропонувалася як додаток до Декларації прав людини і громадянина: Проект Декларації було обговорено на Конвенті 23 квітня 1995 р. і відхилено.

В ст 1. урочисто проголошувалося: “Національні збори розглядають весь людський рід як єдине суспільство, метою якого є мир і щастя кожного з його членів”.

Замість пануючого принципу “війна всіх проти всіх” пропонувалось нове відношення до людства, на основі його братерства і об‘єднання.

Виділені Принципи права цивілізованих народів.

Згідно ст.2 в цьому великому співтоваристві народи і держави розглядаються як особи, і користуються тими ж природними правами і підлягають тим же правилам правосуддя як і особи в окремих суспільствах.

ст.3. Принцип невтручання “Жоден народ не має права ні вторгатися у володіння іншого ні позбавляти його свободи і природних вигод”

ст.4. Засуджувалось застосування сили проти інших народів і встановлювалась заборона на загарбницькі війни. “всяка війна, що застосовується з іншою метою ніж захист справедливих права є насильницьким актом, який Великому співтовариству належить припиняти, оскільки вторгнення в одну державу з боку іншої загрожує свободі і безпеці всіх. Виходячи з цього, національні збори декретують в статті Конституції, що французька нація забороняє собі з цього моменту починати будь-яку війну, що має на меті збільшення її теперішньої території.

Згідно Конституції 1993 р. “французький народ є природним другом і союзником вільних народів”.

Наслідки ВФР

1. Вперше суб’єктом міжнародних відносин і міжнародного права стала дійсно держава-нація. Цим ВФР сприяла тому, що все ХІХ ст. пройшло під знаком зміцнення держав-націй: через визвольні війни, буржуазні революції, і конституційні реформи.

2. Принцип рівноправності держав, незалежно від існуючих форм правління, піддано новому випробовуванню і (до реакції) дотримано

3. Проголошувалося, що договори повинні дотримуватися. Разом з тим у конвенті було заявлено, що договори тиранів не можуть зв'язувати суверенітет народу.

4. Були сформульовані нові основи права війни:

а) припустима лише війна оборонна, війна на захист попраних прав;

б) ворогом може бути тільки держава, а не люди;

в) звідси - вимога гуманного поводження з полоненими, недоторканність приватної власності, повага до прав мирного населення.

5. У конституційному праві Рев. Франції міжнародні договори починають розцінюватися як юридичні акти: а) так Конституція 1791 р. встановила, що іноземці на території Франції підлеглі французьким законам нарівні з місцевими громадянами (з одного боку – принцип територіального верховенства, з іншого – принцип надання національного режиму); б) на основі міжнародних угод з іноземними державами можуть передбачатися і спеціальні норми: принцип «найбільш сприятливої нації» і «принцип взаємності».

6. Конституція 1795 р. містила поширену в наступних конституціях формулу: «Міжнародні договори, на обов’язковість яких Франція дала згоду стають частиною законодавства».