1. Поняття і основні риси держ. управ-ня.

Термін "управ-ня" походить від латинського слова "administratio" (грец. - "керівництво") і в буквальному розумінні означає діяльність по керівництву будь-чим.

Управ-ня, у широкому розумінні цього слова - функція організованих систем різного виду, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримує режим діяльності, забезпечує реалізацію програмної мети діяльності.

У найзагальнішому вигляді управ-ня можна визначити як комплекс необхідних засобів впливу на групу, суспільство або його окремі ланки з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.

Розрізняють управ-ня в технічних сист.х (нежива природа, технічне управ-ня), управ-ня в біологічних сист.х (жива природа, біологічне управ-ня), управ-ня в соц. сист.х (управ-ня в суспільстві, соц. управ-ня). Всі три види управ-ня пов'язані між собою. У сфері соціального управ-ня можна розглядати управ-ня суспільством, держ. управ-ня, управ-ня в громадських організаціях, управ-ня виробництвом.

Для характеристики управ-ня необхідно визначитися в таких вихідних поняттях, як: "об'єкт управ-ня", "суб'єкт управ-ня", "управлінський процес", "Управлінська взаємодія", "управлінські відносини", "мета управ-ня", "функції управ-ня", "принципи управ-ня", "сист. управ-ня", "механізм управ-ня" тощо.

Об'єкт управ-ня - це те, нащо спрямований свідомий, планомірний, організований, сист.тичний вплив суб'єкта управ-ня. Метою такого впливу є спрямування об'єкта шляхом певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам. Об'єкт управ-ня можна розглядати в двох аспектах: елементно-структурному - як сукупність людей (персонально), виробничих, галузевих утворень і груп, а також функціональному - як діяльність, поведінку індивідів і конкретних груп людей.

Об'єкт управ-ня, тобто той, ким керують, - це, передусім, колектив працівників організації чи підприємства, а в органах внутрішніх справ об'єктом управ-ня є також матеріальні, фінансові та трудові ресурси.

Суб'єкт управ-ня - це структурно-організований колектив держ. службовців чи один держ службовець, або інший компетентний суб'єкт, сукупність характерних правомочностей котрого зумовлюють можливість (в деяких випадках обов'язок) останнього вчиняти владно-розпорядчу діяльність, спрямовану на організацію та дискурсування безпосереднього об'єкта управ-ня, в межах та порядку, передбачених чинним законодавством. Суб'єкт і об'єкт управ-ня, їх окремі компоненти вступають у взаємостосунки з питань організації, всіх сторін життєдіяльності установи чи підприємства. Ці взаємостосунки утворюють таким чином систему управ-ня. Між суб'єктом і об'єктом управ-ня встановлюється прямий (директива, наказ, розпорядження) і зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання) зв'язки.

Характеризуючи найзагальніші особливості процесу управ-ня, слід, по-перше, зазначити, що управ-ня в суспільстві - це управ-ня людьми за допомогою людей. Тому врахування потреб, інтересів, ідеалів людей в будь-якій галузі суспільного життя - економіці, політиці, соц. сфері, культурі - найважливіший критерій управ-ня, яке здійснюється державою.

На зрілість зв'язків і відносин організаційно оформлених груп впливають такі показники, як рівень взаємодії суб'єктів управ-ня, єдність і незалежність їх інтересів, соціальна спрямованість діяльності суб'єктів управ-ня.

Управ-ня є таким процесом взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на іншу, яка виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином. Управ-ня може вважатись успішним за умови, що суб'єкт (сторона, яка впливає) сформулював (визначив) мету взаємодії, а об'єкт (сторона, яка підлягає впливу) має засоби й можливості для її реалізації. Управлінська взаємодія може реально функціонувати тільки в тому випадку, якщо об'єкт управ-ня виконує команди суб'єкта управ-ня. Для проходження управлінського процесу необхідною є, з одного боку, наявність у суб'єкта управ-ня потреби й можливості керувати об'єктом, а з іншого, - наявність у об'єкта управ-ня бажання й здатності виконувати ці команди так, щоб у цій взаємодії був обопільний інтерес, відчувалась взаємозалежність.

Цілепокладання, тобто визначення мети, для досягнення якої здійснюється управ-ня, є вихідним пунктом всієї управлінської діяльності і необхідною передумовою ефективності системи управ-ня. Ніщо не може так негативно вплинути на всю діяльність системи, як невірне цілепокладання. Ціль, мета - це майбутній бажаний стан об'єкта впливу чи кінцевий бажаний результат процесу управ-ня. Інакше кажучи, метою управ-ня є заздалегідь визначений, запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управ-ня дозволяє вирішити проблему. Наприклад, посилення службової підготовки, підвищення професійного рівня співробітників, покращення матеріально-технічного забезпечення дозволяють вплинути на рівень відносин безпеки у сфері боротьби зі злочинністю в області, місті чи районі. Уточнюють ту чи іншу мету конкретні завдання. Під завданнями слід розуміти реальні, конкретні питання, які потрібно вирішувати для досягнення мети.

2. Сутність викон. влади, її співвідношення з державним управ-ням та адмін. правом.

Більшість науковців-адміністративістів і теоретиків права дотримується думки, що держ викон. влада - це носій держ. викон. волі, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері держ. управ-ня і має свій юрид. (нормативно зафіксований) статус держ. органу. Використання цього терміна пов'язане передусім з переходом до розподілу єдиної держ. влади (певною мірою умовного) на три гілки влади - законодавчу, викон., судову згідно з функціонально-компетенційною спеціалізацією.

Визначаючи ознаки викон. влади, на нашу думку, слід зазначити. що основними ознаками соціальної влади є те, що вона:

- виявляється через соц. управ-ня;

- являє собою особливий вид відносин між членами сусп., їх об' єднаннями;

- забезпечує прояв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (об'єднувати і спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;

- здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, норми поведінки.

- відносна самостійність у системі єдиної держ. влади;

- організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення й уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;

- системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною і юрид. підвладністю;

- професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими суб'єктами;

- універсальність існування в часі та просторі, тобто викон. влада здійснюється безперервно й на всій території держ.;

- вторинність і підвладність законодавчій владі.

- організуючий характер викон. влади. Викон. влада безпосередньо організовує внутрішній правопорядок, оборону, суспільну і державну безпеку, здійснює організаційні, координаційні та контрольні функції стосовно найрізноманітніших явищ суспільного життя.

- предметний характер викон. влади. Тобто наявність у розпорядженні викон. влади значних ресурсів: правових, інформаційних, економічних, технічних, ідеологічних, що забезпечують реальність організаційно-управлінського впливу на сусп. процеси. У безпосередньому розпорядженні викон. влади перебувають збройні сили, міліція, установи виконання покарань, що надає суб'єктам викон. влади можливість використовувати наявні у них фактичні та правові можливості здійснення адмін.го примусу.

Розглядаючи співвідношення викон. влади й держ. управ-ня, слід виходити з того, що категорія «викон. влада» є політико-правовою, а категорія «держ. управ-ня» — організаційно-правовою. Єдине, що їх об'єднує, це викон. спрямованість.

Держ. управ-ня за своїм призначенням становить собою вид держ. діяльності, в межах якої реалізується держ влада. Це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка єдиної держ. влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб'єктів.

Викон. влада набуває реального хар-р в діяльності відповідних ланок держ. органів та їх апарату, що дістали назву органів викон. влади, але продовжують здійснювати, як і раніш, управлінську діяльність і за суттю є органами держ. управ-ня. Нині держ. управ-ня здійснюють у рамках єдиної системи держ. влади на засадах поділу влади, тому держ. управ-ня, елементами якого є викон. та розпорядча діяльність, не може протиставлятися виконавчій владі, оскільки через нього реалізуються владні повноваження суб'єктів викон. влади. Відповідно, всі суб'єкти викон. влади є ланками системи держ. управ-ня.

Адмін. право розглядають як сукупність правових норм, що регулюють сусп. відносини в сфері держ. управ-ня. Його основу становить адмін. законодавство, що є складовою частиною (елементом) всього законодавства України. Під адмін. законодавством розуміють систему правових актів, у яких знаходять свій зовнішній прояв адмін.-правові норми. Воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише ті, що відносяться до управлінської діяльності (викон. та розпорядчої).

3. Адмін. право України як галузь права, йо­го предмет.

Приступаючи до вивчення адмін.го права, насамперед, необхідно визначитися з походженням та значенням термінів "адміністрація", "адмін.". Походять вони від латинського слова, що в перекладі, дослівно, означає "управ-ня", "діяльність по керівництву будь-чим". Звідси, адмін. право - це самостійна галузь права, яка регулює однорідні сусп. відносини, переважно, у сфері держ. управ-ня. Під державним управ-ням розуміють організуючу діяльність органів викон. влади, яка полягає в забезпеченні виконання законів та інших НПА усіма суб'єктами держ.. Адмін. право інколи називають "правом управ-ня", або "управлінським правом". Адмін. право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета регулюв., юрид. своєрідністю (особливим методом регулюв.) та структурними особливостями (системою розташування нормативного матеріалу).

Адмін. право створює певний правовий режим для здійснення управлінських функцій, що є найважливішою умовою впорядкованості сфери держ. управ-ня. Закріплення в юрид. нормах правил поведінки (яким чином слід діяти в конкретній ситуації, від чого слід утриматися, що робити категорично заборонено тощо) надає управлінським відносинам юрид. хар-р, перетворює неправові відносини на формально-обумовлені.

Адмін. право як галузь права - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держ. сусп. відносини управлінського хар-р, які складаються у сфері викон. влади, внутрішньо-організаційній діяльності інших держ. органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень. Інакше кажучи, адмін. право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулюв. та структурними особливостями.

Ні в якому разі не можна ототожнювати поняття "адмін. право" з поняттям "адмін. законодавство", під яким необхідно розуміти систему правових актів, у яких ці норми знаходять свій вираз.

Предмет адмін.го права становить широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією функцій держ. викон. влади, змістом якої є управ-ня суспільством.

Адмін.му праву притаманні певні межі правового регулюв. - це сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і сусп. відносини управлінського хар-р, що складаються у цій сфері. Вони виникають, розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими ОВВ (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією); ОВВ і підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); ОВВ, які не пов'язані безпосередньо підпорядкованістю (між Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством освіти і науки України); органами управ-ня й органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок); ОВВ і гр-нами (між районним відділом внутрішніх справ і гр-нином, який притягається до адмін.ї відповідальності за адмін. проступок).

Особливістю предмета адмін.го права виступає те, що ним є не саме держ. управ-ня, а сусп. відносини, які у зв'язку з управ-ням виникають. Саме це дає змогу віднести до предмета адмін.го права й недержавні види управлінського впливу (наприклад, у сфері комерційної, підприємницької діяльності). Основне завдання адмін.го права - це правове регулюв. організаційних, управлінських відносин у суспільстві (адмін. діяльність) та правоохоронна діяльність держ..

4. Метод і сист. адмін.го права України.

Адмін.-правовий метод - це сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують органи управ-ня для забезпечення регулюючого впливу норм адмін.го права на сусп. відносини.

Метод адмін.-правового регулюв. відрізняється від інших методів владним, імперативним хар-ром. Практичне значення цього методу, як і предмета адмін.-правового регулюв., полягає в тому, що з їх допомогою здійснюється розмежування різних правових галузей.

Особливість методу адмін.го права полягає в тому, що його норми орієнтовані на задоволення не приватних та особистих, а публічних інтересів - інтересів людей, держ. і сусп., вони передбачають пряме застосування адмін. санкцій.

Крім того, сусп. відносини, що регулюються нормами адмін.го права, завжди передбачають нерівність учасників, жорстке підпорядкування волі, яка скерована єдиною управлінською волею.

Слід звернути увагу на те, що методу адмін.го права притаманні як загальні методи правового регулюв.: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: а) використання приписів; б) встановлення заборон; в) надання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адмін.го договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій та ін.

Імперативний метод правового регулюв. - це метод владних приписів, характерний для адмін.го права.

Диспозитивний метод (метод координації), на відміну від імперативного метода, передбачає юридичну рівність учасників правовідносин і застосовується, як правило, в цивільному праві, але має місце в приватному адмін.му праві. Диспозитивний метод в адмін.му праві застосовується для встановлення правового статусу держ. службовців і для здійснення ними посадових повноважень у сфері держ. управ-ня. Юридичним фактом у даному випадку, як правило, виступає договір.

Тобто можна зазначити, що адмін., або адмін.-правовий, метод являє собою сукупність методів права, які відображають владну природу держ. управ-ня, а врегульовані цим методом відносини визначаються як відносини влади і підпорядкованості.

Сист. адмін.го права - це внутрішня будова галузі, яка відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворюють її єдність і структурний взаємозв'язок. Більшість адміністративістів вважає, що ця сист. складається з двох частин: загальної й особливої, що зумовлюється сутністю і специфікою держ. управ-ня, його багатогалузевим хар-ром і необхідністю постійного вдосконалення. У деяких наукових працях мова йде і про спеціальну частину,.

Зміст загальної і особливої частин адмін.го права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і дію актів держ. управ-ня, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управ-ня у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Поряд з поділом на дві основні частини (загальну і особливу), сист. адмін. права складається із адмін.-правових інститутів - груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні сусп. відносини (наприклад, держ. служби, адмін. відповідальності, місцевого самоврядування).

Загальна частина адмін. права об'єднує норми, що закріплюють принципи держ. управ-ня; правове становище суб'єктів адмін. права (органів викон. влади, держ. службовців, гр-н та ін.): форми і методи викон. та розпорядчої діяльності: адмін. процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.

Особлива частина адмін. права містить норми, що регулюють управ-ня промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.), адмін.-політичною діяльністю (управ-ня внутрішніми справами, управ-ня юстицією), а також міжгалузеве держ. управ-ня у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін.

Спеціальна частина об'єднує норми, що регулюють адмін.-правову діяльність суб'єктів управ-ня конкретними сферами. Наприклад, адмін. діяльність органів внутрішніх справ.

5. Зв'язок адмін.го права з іншими галузями українського права.

Адмін. право тісно пов'язане з багатьма іншими галузями права. Спільно з ними воно чинить регулюючий вплив на однорідні сусп. відносини.

Найтісніший зв'язок адмін.го права з конституційним правом. Конституційне право - це провідна галузь національного права, яка закріплює соціально-правові основи організації держ. управ-ня. Норми конституційного права визначають основні принципи організації і діяльності органів викон. влади, їх місце в механізмі держ. апарату, закріплюють основні ланки їх системи, порядок формування та основи компетенції вищого, центральних і місцевих органів, регламентують взаємовідносини органів викон. влади з ОМС, суду, прокуратури; закріплюють основні обов'язки і права гр-н, у тому числі й у сфері держ. управ-ня; встановлюють систему конституційного контролю за діяльністю органів викон. влади держ. і т.п. Конституція України є найважливішим джерелом адмін. права.

Норми адмін.го права деталізують, конкретизують загальні положення конституційного права щодо системи викон. влади і регулюють на цій основі практичну діяльність її органів, визначають їх компетенцію, закріплюють права і обов'язки гр-н у сфері держ. управ-ня, забезпечують їх практичну реалізацію адмін.-правовими засобами, у т.ч. охорону і захист їх від протиправних посягань. Таким чином, ряд практичних сторін держ. управ-ня охоплюється водночас конституційним і адмін. правами при пріоритеті норм конституційного права.

Цивільне право регулює, переважно, майнові відносини. Однак, частина майнових відносин регулюється нормами адмін. права (наприклад, питання щодо перерозподілу держ. майна). Розмежування між нормами цих галузей права проводиться з урахуванням особливостей цивільно-правового (рівності сторін) і адмін.-правового (нерівності сторін) регулюв., так що за предметом регулюв. таке розмежування не завжди можливе. Органи викон. влади визначають для сторін майнових відносин певні параметри їх діяльності (державні стандарти, технічні умови і т.д.). На основі актів органів викон. влади виникають цивільно-правові відносини за участю гр-н (наприклад, договір найму житла укладається за наявності ордера на це житло, який видається компетентним органом викон. влади чи місцевого самоврядування). Органи викон. влади фактично реалізують у своїй діяльності основні повноваження держ. - власника загальнодерж. власності (право володіння, користування і розпорядження), який не є юрид. особою - основною фігурою цивільно-правового регулюв..

Трудове право також має багато спільних точок дотику з адмін. правом. Трудові відносини - основний предмет трудового права, виникають, зазвичай, на підставі односторонніх владних волевиявлень відповідних органів управ-ня (наказ про зарахування на роботу). Значна кількість трудових прав гр-н реалізується за допомогою юрид. актів управ-ня: наприклад, для отримання відпустки, заробітної платні, необхідно видати адмін. акт - наказ. Адмін. право регулює відносини держ. служби, відносини між адміністрацією підприємств, установ, організацій та професійними спілками з питань організації виробництва і праці.

Адмін. право тісно пов'язане з фінансовим правом. Фінансові відносини регулюються адмін.и правовими засобами (приписами), а фінансова діяльність є підвидом діяльності виконавчого і розпорядчого хар-р. Організація роботи фінансових органів належить до предмета адмін.го права, а кредитні, бюджетні, податкові та інші відносини - до предмета фінансового права.

Очевидний зв'язок адмін.го права з земельним правом, предметом якого є земельні відносини, але значною мірою використовує адмін.-правові засоби регулюв.. Держава в особі уповноважених органів викон. влади, органів місцевого самоврядування вирішує основні питання організації землекористування, розпоряджається землею як об'єктом правовласності народу, охороняє її, переважно, адмін.-правовими засобами. Виникають земельні відносини, зазвичай, на основі адмін. актів.

Адмін. право пов'язане і з кримінальним правом. Так, адмін. право поєднує численні заборони, порушення яких, у певних випадках, тягне за собою кримінальну відповідальність. Крім того, ряд статей кримінального права має адміністративну преюдицію. Тобто, за певні правопорушення передбачена кримінальна відповідальність, якщо попередньо до правопорушника застосовувалися засоби адмін.го впливу за такі або аналогічні правопорушення. Зв'язок кримінального права з адмін. проявляється й у тому, що кримінальне право передбачає відповідальність за вчинення службових злочинів.

Щодо зв'язку адмін.го права з екологічним, аграрним, господарським, митним та іншими галузями права, то тут основним є те, що сусп. відносини в цих галузях врегульовані правовими нормами відповідних галузей права, а правопорушення, які вчиняються у цих сферах, тягнуть за собою адміністративну відповідальність.

6. Поняття, особливості та види адмін.-правових норм.

Адмін.-правова норма - це формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене та охоронюване державою, метою якого є регулюв. суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення ОВВ і ОМС реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юрид. осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соц-екон. й адмін.-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Особливості адмін.-правових норм:

1) в них закріплюються приписи щодо адміністрування, держ. контролю, нагляду, внутрішньо-організаційної діяльності;

2) метод впливу норм на сусп. відносини має, переважно, імперативний характер;

3) виконання приписів норм гарантується державою за допомогою системи засобів організаційно-роз'яснювального та суспільно-примусового хар-р;

4) системність норм адмін.го права.

Мета адмін.-правових норм:

1) організація й регулюв. відносин у сфері забезпечення ОВВ і ОМС реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юрид. осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соц-екон. й адмін.-політичного розвитку та охорони громадського порядку;

2) інформаційна;

3) охорона (забезпечення законності й дисципліни у сфері забезпечення ОВВ і ОМС реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юрид. осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соц-екон. й адмін.-політичного розвитку та охорони громадського порядку);

4) заохочувальна (стимулювання учасників відносин до участі, активізації ролі, самостійності);

5) соціально-моральна (формування правосвідомості, ставлення до громадського порядку, безпеки тощо).

Види адмін.-правових норм:

1) за спрямованістю змісту:

- ті, що закріплюють порядок створення і правовий режим суб'єктів правовідносин;

- ті, що визначають форми і методи діяльності суб'єкту адміністрування;

- ті, що встановлюють порядок проходження публічної служби;

- ті, що визначають способи і порядок забезпечення законності діяльності суб'єктів публічної адміністрації;

- ті, що регулюють засади адмін.-правового регулюв. окремими галузями народного господарства;

- ті, що визначають права, обов'язки гр-н у сфері публічного адміністрування;

ті, що визначають підстави притягнення до адмін.ї відповідальності та процедурні питання її реалізації;

2) за функціональним призначенням:

- регулятивні - регулюють діяльність учасників адмін.-правових відносин з метою досягнення суспільно-корисної мети в сфері публічного адміністрування;

- правоохоронні - визначають загальнообов'язкові приписи, спрямовані на захист прав та свобод людини та охорону існуючого правопорядку у сфері публічного адміністрування;

3) за формою припису:

- зобов'язуючі (приписні) - зобов'язують здійснити певні дії;

- заборонні - забороняють вчиняти ті чи інші дії;

- дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні) - управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;

- стимулюючі (заохочувальні) - забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального та матеріального хар-р;

- рекомендаційні - надають учасникам правовідносин можливість пошуку най оптимальнішого варіанту поведінки;

4) за адресатами:

- для органів викон. влади;

- для інших держ. органів;

- для держ. службовців;

- для держ. підприємств, установ, організацій;

- для недерж. підприємств, установ, організацій;

- для гр-н, іноземних гр-н, осіб без гр-нства; або ж:

- для приватних осіб;

- для публічних осіб (суб'єктів публічної адміністрації);

5) за змістом:

- матеріальні - закріплюють права та обов'язки у сфері публічного адміністрування;

- процесуальні - закріплюють порядок здійснення юрисдикційних процедур (притягнення до дисциплінарної відповідальності, до адмін.ї відповідальності тощо) та позитивно спрямованих процедур (реєстрація, ліцензування тощо) в сфері публічного адміністрування;

6) за межами дії:

- у просторі - передбачають територію, на яку поширюється їх юридична сила (на всю територію України, на адмін.-територіальну одиницю, на окрему режимну зону тощо);

- у часі (тимчасові, безстрокові);

- за колом осіб (поширюються на всіх гр-н або на окремі групи осіб - іноземців, неповнолітніх, військовослужбовців тощо);

7) за ступенем загальності:

- загальні - поширюються на всі сфери публічного адміністрування;

- міжгалузеві - регулюють адмін.-правові відносини у межах конкретно визначеної сфери публічного адміністрування;

- місцеві (локальні) - містяться в актах суб'єктів публічного адміністрування місцевого рівня (місцевих держ. адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

8) за повнотою викладення змісту:

- визначені - мають повно викладене правило поведінки (абсолютно визначені, відносно визначені);

- відсильні - викладають правило поведінки частково та відсилають до іншої норми правового акту;

- бланкетні - частина норми міститься в іншому акті, який приймається іншим вповноваженим суб'єктом;

9) за юрид. силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:

- містяться у законах;

- містяться в указах, розпорядженнях;

- містяться в постановах;

- містяться в рішеннях;

- містяться в наказах;

- містяться в інструкціях тощо.

Практичне використання правил поведінки, які містяться в адмін.-правових нормах, означає їх реалізацію. Реалізація адмін.-правових норм здійснюється у таких формах:

1) виконання - активна поведінка суб'єктів адмін.-правових відносин щодо виконання юрид. обов'язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);

2) використання - активна поведінка суб'єктів адмін.-правових відносин щодо здійснення наданих юрид. прав (подання скарги, заяви);

3) додержання - пасивна поведінка суб'єктів адмін.-правових відносин щодо дотримання вимог норм права;

4) застосування - діяльність органів держ. щодо вирішення адмін. справ і видання індивідуальних юрид. актів, які грунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юрид. норм.

7. Джерела адмін.Го права України.

Джерела права - це встановлені державою або визнані нею офіційно-документальні форми виявлення і закріплення норм права, що надає їм юрид., загальнообов'язкового значення. Тобто джерела виступають офіційними способами зовнішнього вираження і закріплення норм права.

Щодо адмін.го права необхідно зазначити, що воно складається з великої кількості правових норм: законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, положень, статутів, рішень та розпоряджень тощо, які необхідно упорядковувати. Так, норми адмін.го права містяться в різних НПА, які часто належать до різних галузей права, але такі акти можна вважати джерелом адмін.го права лише в тому випадку, якщо вони містять положення щодо держ. управ-ня, управлінської діяльності, організації управ-ня, правового становища гр-н та посадових осіб, тобто коли закон буде наповнений адмін.-правовим змістом.

До джерел адмін.го права належать:

- нормативні акти законодавчого органу, що містять адмін.-правові приписи;

- нормативні акти органів викон. влади;

- нормативні акти органів місцевого самоврядування.

Таким чином, джерело адмін.го права - це акт правотворчості органів держ. влади, що складається з адмін.-правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу діяльність.

Специфіка джерел адмін.го права виявляється в такому:

всі вони ґрунтуються на нормах КУ і її законів;

джерела - нормативні акти вищих органів викон. влади усіх ланок слугують юрид. базою для джерел - нормативних актів, які приймаються нижчими ОВВ;

джерела - нормативні акти вищих органів викон. влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів;

джерела - нормативні акти галузевого (відомчого) хар-р ґрунтуються на джерелах загального хар-р.

З огляду на різноманітність джерел адмін.го права їх доцільно розділити на такі види:

- Конституція України.

- закони України;

- кодекси, положення, статути й інші кодифіковані акти управлінського спрямування.

Постанови ВРУ, які містять адмін.-правові норми організаційно-правового хар-р.

Укази та розпорядження Президента України.

Нормативні акти органів викон. влади України:

Нормативні накази керівників держ. підприємств, об'єднань, установ і організацій.

Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів.

Розпорядження місцевих держ. адміністрацій (їх голів).

Міжнародні угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані нашою державою.

Акти Конституційного Суду України.

8. Особливості сист.тизації адмін.го пра­ва України.

Сист.тизація НПА - це упорядкування чинних НПА, приведення юрид. норм до єдиної, узгодженої системи.

У сучасних державах існує чимало НПА, прийнятих різними правотворчими органами. Якщо вчасно не займатися упорядкуванням цієї бази, у майбутньому можуть виникнути труднощі з використанням чинних норм права.

Крім того, сист.тизація проводиться з метою усунення суперечностей між нормативними актами, скасування тих, що припинили свою дію, забезпечення доступності законодавства для всіх гр-н.

Адмін. законодавство являє собою систему тісно взаємопов'язаних законодавчих актів, які регламентують відносини в галузі організації і функціон-ня держ. управ-ня, викон. влади, правового статусу суб'єктів управлінської діяльності, визначення адмін.-правових режимів, реалізації адмін.го примусу.

Сист.тизація адмін.го права в цілому не відрізняється від сист.тизації загального права і складається з таких форм (способів):

- облік нормативних актів;

- інкорпорація законодавства;

- консолідація законодавства;

- кодифікація законодавства.

Облік нормативних актів - це збір державними органами та недержавними органами, підприємствами, установами організаціями чинних адмін.-правових актів, їх обробка та розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок.

Облік адмін.-правових актів необхідний для кваліфікованого застосування цих норм у повсякденній практичній діяльності держ. органів. Облік необхідний і для правотворчої діяльності.

Інкорпорація - це така форма сист.тизації, коли нормативні акти певного рівня поєднуються в різного роду збірники у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному).

Особливість інкорпорації полягає в тому, що зміни у зміст актів, що уміщуються в збірники, не вносяться. Однак інкорпорація не зводиться лише до простого відтворення актів у їх первісній редакції. У процесі інкорпорації з тексту актів, що уміщуються у збірник, вилучаються глави, статті (пункти), окремі абзаци, визнані такими, що втратили чинність.

Консолідація адмін.-правових актів - це вид сист.тизації, який передбачає об'єднання двох або більше актів, виданих з одного питання, в один єдиний новий нормативний акт, що приймається відповідним органом. Такий акт затверджується правотворчим органом як нове, самостійне джерело права, а колишні нормативні акти визнаються такими, що втратили юридичну силу. У процесі підготовки консолідованого акта здійснюється певне редакційне виправлення, зовнішня обробка розпоряджень з тим розрахунком, щоб усі вони викладалися єдиним стилем, щоб використовувалась уніфікована термінологія.

Кодифікація - це спосіб сист.тизації адмін.-правових актів, заснований на змістовній переробці й узгодженні певної групи юрид. норм, пов'язаних загальним предметом регулюв., й об'єднанні їх в єдиному новому акті.

Кодифікація спрямована на те, щоб змістовно усунути суперечність між правовими нормами. Це форма удосконалення законодавства, і її результатом є новий за формою і змістом законодавчий акт (кодекс, положення, статут).

Найбільш відомий кодифікований акт - кодекс - єдиний законодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулюв. певної сфери суспільних відносин. Наявність кодексів - характерна риса більшості галузей права.

8. Поняття, основні риси та види адмін.-правових відносин.

Адмін.-правові відносини - це сусп. відносини у сфері держ. управ-ня, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адмін.го права.

Як правило, вони, маючи ознаки, притаманні всім правовідносинам, разом з тим відрізняються від них принциповими особливостями, що відображають специфіку виконавчо-розпорядчої діяльності, а саме:

Вони являють собою юридичну форму управлінських відносин і мають організаційний характер, що зумовлено організуючою сутністю держ. управ-ня.

Вони виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Суб'єктами адмін.-правових відносин виступають органи держ. управ-ня. Однак обов'язковою умовою виникнення адмін.-правових відносин є те, що однією стороною їх виступають суб'єкти, які наділені юридично-владними повноваженнями.

У більшості своїй вони виникають у зв'язку з діяльністю органів викон. влади.

Відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої сторони. Згода іншої сторони не обов'язкова. Крім того, вони можуть виникнути і за відсутності бажання іншого їх учасника. Так, наказ міністра обов'язковий для виконання підлеглими підрозділами та посадовими особами відповідної галузі. У цьому прикладі міністр реалізує свої владні повноваження, які йому надані адмін.-правовими нормами, а не згодою сторін.

Один із суб'єктів цих відносин діє владно.

Об'єктом у більшості випадків виступають дії, діяльність, поведінка людей, здійснення яких є реалізацію адмін.-правових відносин. У деяких випадках адмін.-правових відносин (як правило, організаційно-майнового хар-р) об'єкт складний: поведінка людей і майно - "предмет".

Відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку.

Учасники адмін.-правових відносин, які порушили вимоги адмін.-правових норм, несуть відповідальність перед державою в особі її органів (як правило, органів викон. влади).

залежно від функцій, які виконуються:

- регулятивні;

- правоохоронні;

за адмін.-правовим статусом суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах:

- між вищими і нижчими суб'єктами держ. управ-ня (вертикальні);

- між не підпорядкованими суб'єктами управ-ня (горизонтальні);

- між органами держ. управ-ня і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;

- між органами держ. управ-ня і не підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;

- між органами держ. управ-ня і структурами місцевого самоврядування;

- між органами держ. управ-ня й об'єднаннями гр-н;

- між органами держ. управ-ня і гр-нами;

- за галузевою залежністю:

- матеріальні;

- процесуальні;

за змістом:

- у сфері загального управ-ня;

- у сфері галузевого управ-ня;

- у сфері міжгалузевого управ-ня;

- за галузевою діяльністю;

- у галузі економіки;

- у галузі адмін.-політичній;

- у галузі соціально-культурній;

за направленістю:

- зовнішні;

- внутрішні;

за механізмом захисту:

- що захищаються в судовому порядку;

- що захищаються в адмін.му порядку;

- за способом регулюв.:

- функціональні;

- територіальні;

за майновою належністю:

- майнові;

- немайнові;

за хар-ром взаємодії суб'єктів відносин:

- субординації;

- координації.