3_4

Доцільно звернути увагу студентів на те, що в основі практики портфельного інвестування лежить

концепція міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення:

1.Модель оцінки капітальних активів.

2.Багатокраїнна модель.

3.Арбітражне ціноутворення.

4.Ефективність і недосконалість ринку.

5.Валютний фактор.

6.Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів.

7.Лінія ринку капіталів.

8.Побудова портфелів.

9.Кореляція доходів між національними ринками акцій.

10.Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації.

11.Розробка міжнародних портфельних стратегій.

12.Оцінка дохідності і ризику за портфелем.

Однак з погляду курсу «Міжнародний менеджмент» важливіше значення має міжнародний

портфельний менеджмент, що складається з трьох основних етапів:

1.Обґрунтування міжнародних інституціональних портфельних стратегій.

2.Управління міжнародним портфелем.

3.Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик.

Зогляду на зазначені етапи в самостійному опануванні теми доцільно вивчити конкретні інструменти портфельного менеджменту, що використовуються міжнародними корпораціями на кожному з цих етапів.

Серед портфельних стратегій важливо виокремити три найпоширеніші:

індексація портфеля з урахуванням крупних ринків;

агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів;

глобальні стратегії.

Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик включає такі етапи:

з'ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);

використання різних методів оцінки портфельного ризику (критерій органічного ризику Трейнора — перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа — дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);

побудова об'єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.

МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ

Оскільки управління міжнародними портфельними інвестиціями в сучасних умовах здійснюється інвестиційними компаніями, важливо приділити належну увагу четвертому питанню теми, оскільки воно важливе для розуміння теми в цілому з трьох причин.

По-перше, транснаціональні корпорації вдаються до послуг таких компаній для диверсифікації ризиків і вирівнювання валютних потоків.

По-друге, ці компанії входять до об'єкта курсу, оскільки часто мають засновників у різних країнах і діють на міжнародних ринках.

По-третє, ці компанії часто використовуються як джерело інвестиційних коштів для міжнародних корпорацій.

Найпоширенішими формами міжнародних інвестиційних компаній є інвестиційні фонди, що акумулюють кошти своїх вкладників шляхом випуску і продажу власних акцій. Переваги таких фондів: ефективність, інформаційна прозорість, диверсифікація, професійний менеджмент, ліквідність, зручність для інвесторів, податкові пільги, регулювання. Серед інших організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній зазначимо пайові інвестиційні трасти, пенсійні фонди, закриті і відкриті фонди, регіональні фонди, міжнародні фонди, глобальні фонди і т. ін.

41

ТЕМА13

Етикаісоціальнавідповідальність міжнароднихкорпорацій

Етика — система моральних принципів, яка зобов'язує відрізняти правильну поведінку від неправильної.

Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем.

Щодо організаційної та зовнішньої етики взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні міжнародні компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.

Етика відносин зі споживачами:

безпечність товарів (послуг, робіт);

надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;

право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);

урахування вимог споживачів;

поліпшення пакування і маркування; підвищення споживчої цінності продуктів;

зменшення забрудненості продуктів.

Етика відносин зі співробітниками:

відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;

особливий статус працівників з обмеженою дієздатністю;

охорона здоров'я і техніка безпеки;

навчання і розвиток персоналу;

обговорення кар'єри;

«дитячий день» для працюючих батьків;

програми оздоровлення і стрес-менеджменту.

Етика довкілля:

контроль забруднення;

захист середовища;

збереження природних ресурсів;

утилізація (переробка) відходів.

Екологічна етика:

дотримання екологічних стандартів;

участь у поліпшенні екології.

Етика відносин із партнерами:

дотримання зобов'язань;

недопущення маніпулювання інвестиціями;

урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

запобігання таємних угод на ринках;

використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв

для оцінки конкурентних стратегій;

вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Етика відносин із суспільством:

збереження і розширення зайнятості;

соціальна відповідальність;

урахування місцевих традицій, звичаїв;

дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам; спонсорування проектів соціального добробуту;

42

підтримування освіти і мистецтва;

підтримування громадських рекреаційних програм;

участь у громадських роботах, проектах.

Етика відносин з державою:

дотримання законодавства;

добросовісна звітність;

виконання державних замовлень у зазначені строки;

уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.

Міжнародна етика:

вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;

урахування національної культури;

залучення місцевого персоналу;

підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з міжнародними конкурентними стратегіями;

Причини неетичної поведінки:

недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;

значний обсяг «тіньової» економіки;

конкурентна боротьба, що відсуває на далекий план етичні міркування;

зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто в кожному квартальному звіті;

відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;

загальне зниження ролі етики в суспільстві;

певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями і цінностями вищого керівництва;

низькі моральні якості членів суспільства.

Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:

етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;

комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;

і програм соціальної відповідальності компанії;

навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.

Особливості етики в міжнародних корпораціях:

Менеджмент має враховувати відмінність культурних вимірів етичної поведінки однієї тієї самої компанії в різних країнах.

Нормативні вимоги щодо етичних аспектів дій менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства материнської країни і штаб-квартири менш жорсткі, ніж у своїй країні, тобто існують подвійні етичні стандарти.

Діяльність міжнародних корпорацій спричиняє політичні страхи в країнах — реципієнтах (загроза реалізації в процесі зовнішньої торгівлі інтересів країн-донорів, а не приймаючих країн, вплив країн походження через транснаціональні корпорації на політичні процеси в приймаючих країнах, загрози політичній безпеці).

Загроза виникнення суперечностей між тими приймаючими країнами, в яких інтереси міжнародної корпорації можуть конфліктувати, наприклад, при переведенні бізнесу з однієї країни в іншу і втратою нею робочих місць і джерел податків, незважаючи на прагнення корпорацій зберегти основний капітал за будь-яку ціну.

Поширеною є практика хабарів місцевим чиновникам органів державної влади й управління з боку міжнародних корпорацій за сприяння компанії всупереч вимогам законодавства приймаючої країни. Дослідженням взаємозв'язку між корупцією та економічним розвитком, проведеним у 70 країнах світу, встановлено, що корупція справляє значний негативний вплив на темпи економічного розвитку країн. При цьому хабарі не лише погіршують інвестиційний клімат країн-реципієнтів, а й вражають тих, хто платить, а отже, руйнують менеджмент транснаціональних корпорацій.

Дискусії щодо етичних аспектів міжнародного менеджменту часто мають емоційний характер. Адже, з одного боку, етичні норми різних міжнародних компаній відрізняються

43

між собою. З іншого боку, далеко не всі факти неетичних дій міжнародних корпорацій стають відомими широкій діловій громадськості і стають підставою для відповідного покарання, тому в цій сфері виникає багато чуток.

Під час вивчення теми важливо засвоїти три основоположних принципи міжнародної ділової етики: утилітаризм, дотримання прав людини та справедливості:

Утилітаризм виходить з того, що «правильні» рішення приносять значну користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від

співвідношення затрат і прибутків.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе обов'язках менеджера захищати права інших людей та уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому разі не примушуватиме інших діяти всупереч їхнім релігійним або етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, Інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов'язує менеджерів ставитись однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, ця концепція базується на поняттях порядності і чес-

ності.

При самостійному вивченні теми важливо звернути увагу на категорію «міжнародний діловий етикет». Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. Особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, оскільки крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов'язаних зі сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету та бізнесетикету (добре, що нині панує міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Міжнародний бізнес-етикет — поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації та переговорним процесом. Основними його складовими є:

1.Правила привітання.

1.Правила звертання.

2.Правила представлення.

6.Етичні норми грошових відносин.

7.Правила обміну подарунками і сувенірами.

8.Прийнятність чайових.

Під час вивчення теми слід виходити з того, що найкращим етичним орієнтиром у всі часи у всіх країнах вважалось «золоте правило» Старого та Нового Заповіту, а також більшості релігій, яке приписує поводити себе стосовно інших так, як ми хотіли б, щоб вони ставились до нас.

Важливим у вивченні теми є розуміння соціальної відповідальності міжнародних корпорацій.

При цьому треба взяти до уваги, що менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.

1.Юридична відповідальність — додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого „ не може робити організація.Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу

2.Соціальна відповідальність — певний рівень добровільно-І го реагування організації на соціальні проблеми.

Соціальна і юридична відповідальність притаманні сучасній моделі бізнесу. Кожен з видів відповідальності має свої критерії.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним — від сприятливого до ворожого. Слід врахувати наявність аргументів «за» і «проти» соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

44

сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

зміна потреб і сподівань широкої громадськості;

моральні зобов'язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

порушення принципу максимізації прибутку;

додаткові витрати на соціальну відповідальність;

недостатня звітність широкій громадськості;

недостатня кваліфікація у розв'язанні соціальних проблем.

бувають за межами звичайних сфер їх діяльності.

Цілком закономірним є проект Всесвітньої угоди щодо дотримання провідними міжнародними корпораціями принципів соціальної відповідальності. Цей проект було проголошено генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном на Всесвітньому Економічному Форумі, який проходив у Давосі 31 грудня

1999 р. Він включає такі дев'ять принципів корпоративної соціальної відповідальності :

4.Усувати всі форми примусової праці.

5.Не вдаватись до дитячої праці.

6.Боротись з усіма видами дискримінації у трудовому колективі.

8.Сприяти більшій екологічній відповідальності.

9.Заохочувати впровадження екологічно безпечних технологій.

Всесвітня угода не є договором для підписання, а розглядається як базовий документ, прихильники якого можуть взяти на себе зобов'язання щодо виконання зазначених зобов'язань і стати своєрідним членом клубу соціально відповідальних компаній.

45

ТЕМА14

Становленняглобальногоменеджменту

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: НОВИЙ ВИКЛИК МЕНЕДЖМЕНТУ УКРАЇНИ

Глобалізація, не питаючи нас, вже безпосередньо зачіпає Україну, керівництво якої визначило магістральним курс держави на інтеграцію до Європейської спільноти та трансатлантичних структур.

Як пише у своїй книзі «Усвідомлення глобалізаціїї. Лексус та Оливкове дерево» широко відомий американський журналіст Т.Фрідман, глобалізація — це невпинна, безжалісна інтеграція ринків, національних держав і технологій до фантастичного рівня, який уможливлює швидший, глибший і дешевший, ніж будь-коли, рух індивідуумів, корпорацій і національних держав до світової спільноти і зворотний її рух до індивідуумів, корпорацій і націй-держав. Провідною ідеєю, на його думку, є вільноринковий капіталізм — чим більш розкутими будуть ринкові сили, тим ефективнішою і більш процвітаючою буде економіка.

Визначні економісти попередньої епохи К.Маркс і Д.Кейнс кожний по-своєму прагнули «приручити» капіталізм. За часів глобалізації такі провідні, на думку Т.Фрідмана, економісти, як Й.Шумпетер і А.Гроув, вважають за краще повністю вивільнити стихію капіталізму. Й.Шумпетер, колишній міністр фінансів Австрії і професор Гарвардської школи бізнесу, суть капіталізму висловив як «творче руйнування» — безперервну заміну застарілого неефективного процесу чи установи новими, ефективнішими. А.Гроув, голова Інтелу, розробив модель глобалізованого капіталізму, за якою драматичні інновації трансформують індустрію сьогодні дедалі швидше. Ті країни, в яких уможливлено швидке руйнування неефективних компаній і структур, вивільнення грошей і ресурсів та спрямування їх на інноваційні проекти, зможуть вижити в нові часи. Ті ж, котрі будуть сподіватися, що уряди підтримуватимуть і захищатимуть свої неефективні компанії від «творчого руйнування», залишаться позаду і зрештою програють.

Теоретичні основи глобалістики та глобалізації розвитку вперше в Україні сформовано в колективній монографії «Глобалізація і безпека розвитку» під науковою редакцією професора О.Білоруса. Авторами цієї книги описані природа та основні закономірності і закони глобалізації та глобальної інтеграції. Надано критичну оцінку сучасних міжнародних трансформаційних стратегій і стратегій глобального розвитку. Доведено, що європейська регіональна інтеграція повинна стати базою для підвищення конкурентоспроможності нових незалежних країн Східної Європи для подальшої конкурентоспроможної й ефективної їх інтеграції у світові структури.

Оцінюючи глобалізацію, дослідники вбачають багато позитивних і негативних рис і наслідків. Дехто в полемічному запалі схильний навіть суто локальні наші проблеми пояснювати глобальними чинниками і злими намірами.

Така двозначність оцінок не є специфічно українським явищем. Учені й політики світу невпинно сперечаються про підсумковий математичний знак наслідків глобалізації — плюс чи мінус. Позитив вбачається передусім у зростанні ефективності діяльності, піднесенні ролі знань, комунікації, інформації тощо. А негативом вважають, зокрема, мішанину старого і нового; надто швидку зміну моди і руйнацію навіть добрих традицій, включаючи історичну пам’ять; тотальне поширення споживацьких нахилів; вільний обіг і зростання прибутковості капіталу, але переважно для «золотого мільярда», хоч поруч із «золотим» існують і «злиденні мільярди» людей.

На добре відомі парадокси глобалізації ще раз вказав у британському тижневику «Гардіан» (від 11 червня 2002 р.) Р.Керрол у статті «Західні лідери ігнорують саміт ООН з питань продуктів харчування», коментуючи Всесвітній продовольчий форум, що нещодавно відбувся у Римі.

Один із них полягає в тому, що ніколи ще в світі не вироблялося стільки продуктів харчування і ніколи вони ще не були такими дешевими. Водночас у світі голодують і систематично недоїдають понад 800 млн. людей. Досі вважалося, що голод є наслідком загальної бідності, але сьогодні спостерігається відносно новий феномен — збільшення кількості голодуючих на фоні зростаючого достатку. Так, США

46

виробляють продовольства на 40 відсотків більше, ніж самі можуть спожити, проте 26 млн. американців потребують соціальної допомоги. В Індії ось уже п’ять років поспіль всі зерносховища переповнено, запаси досягли рекордного рівня в 59 млн. тонн, однак майже половина індійських дітей страждають від недоїдання, десятки мільйонів голодують.

Наступний парадокс полягає в тому, що фермери в бідних країнах припиняють займатися сільським господарством. Причина — імпорт більш дешевого продовольства з країн, що субсидують його виробництво у себе. Це відбувається під натиском МВФ, який вимагає від бідних країн відкриття їхніх ринків. В Гаїті та Мексиці, Мозамбіку та Танзанії дрібні фермери вимушені розпродувати своє майно — вони не в змозі витримати конкуренцію з баронами світової агроіндустрії. Тим часом США ухвалили закон про збільшення щорічних субсидій найбільшим вітчизняним виробникам продовольства на 18 млрд. дол. на рік впродовж десятиріччя. Негативні наслідки цього заходу для фермерів у країнах третього світу складно навіть оцінити, відмічає Р.Керолл.

Х.Кунг, директор Глобальної етичної фундації, спеціаліст із проблем світових релігій та їх впливу на суспільство, у своїй актуальній книзі «Глобальна відповідальність: у пошуках нової світової етики» нагадує нам інший ряд мінусів глобалізації: кожної години у світі 1500 дітей помирають від голоду; щомісячно світова економічна система додає більш як 7,5 млрд. дол. боргів до нестерпного тягаря на плечах народів третього світу.

За таких обставин до нескінченно малої величини зменшується значення голосу кожного окремого громадянина при визначенні назрілих проблем, навіть за умов зростання так званої електронної демократизації, коли комунікаційно-інформаційні технології сприяють відносному наближенню влади до людей. Посилюються відчуття, що економічний контроль і ухвалення політичних рішень в економічній сфері переміщуються на недосяжний для громадян рівень глобальний. Тому навіть за умов місцевих демократичних свобод люди втрачають контроль над своїм життям: обрані ними представники стають залежними від необраних відомих і таємних глобальних «диктаторів ринку».

Звісно, добро і зло в житті співіснують. Але як все ж таки мінімізувати мінуси глобалізації? Вже згаданий нами Х.Кунг вважає, що людське суспільство не може існувати без світової етики для націй, що не може бути миру між народами без згоди між релігіями, яка досягатиметься на основі діалогу між ними. А як зазначив Р.Рюнт у статті «Перевиховання людства», деякі люди вважають, що ослаблення національної самосвідомості — явище не зовсім негативне, навпаки, посилена глобальна самосвідомість могла б створювати цінні фокальні точки для політичної дії та інституційного будівництва.

Проте національна самосвідомість передбачає здатність нації турбуватися про себе, тобто ні в чому не потребувати ні вчителів, ні помічників, ні рабів, а також не сподіватись, що твої проблеми вирішить хтось інший (як от, приміром, завдяки запрошенню варягів нами керувати, чи закупівлею комбайнів «Джон Дір», чи «дорученням» іноземному правосуддю розібратися з нашими вітчизняними злодіями, чи дослуханням до іноземних консультантів більше, ніж до власних).

Але має існувати розумна межа між штучною ізольованістю та розумною самодостатністю, між васальством або «козачковістю» та співробітництвом. Досягнення «золотої пропорції» є складним завданням для України — нам іще необхідно створювати відповідне законодавче поле, розвивати інститути та впроваджувати норми громадянського суспільства, закладати базу для міцних рівноправних відносин та співпраці з нашими європейськими сусідами. Надзвичайно важливими є також поліпшення реального економічного стану, сприйняття і впровадження в життя правил ведення бізнесу, які є нормою в міжнародному бізнесовому середовищі.

Звичайно, Україна, будучи географічно розташованою в центрі Європи, має повне право на талан усієї Європи. Але однієї географічної приналежності для цього замало. Та інституційована Європа, до якої Україна прагне, має свої цінності та свої правила гри, які треба приймати, законодавчо та культурно утверджувати.

З огляду на реальні труднощі, які мусимо подолати, досить сміливими виглядають ті цілком конкретні терміни, що їх призначають наші політики для інтеграції України в європейську спільноту держав. Адже наразі навіть не маємо загальновизнаних національних лідерів, які були б добре обізнані з теорією і, особливо, практикою ринкових відносин в умовах жорсткої конкуренції, що панує в

47

міжнародному середовищі, які володіли б навичками культурного, етичного ведення бізнесу та знанням відповідних правил бізнес-комунікації, які глибоко усвідомлювали б процеси глобалізації, що охопили цілий світ.

Ф.Фукуяма у своїй публікації «Я чи суспільство», говорячи про Росію та Україну, пише: «… У цих країнах встановилася вже не планова і ще не ринкова економіка… Різниця у посткомуністичному розвитку між Польщею, Угорщиною та Чехією, з одного боку, а також Росією та Україною, з іншого, полягає якнайменше у повній відсутності громадянського суспільства в останніх». Але констатуючи відставання України від країн Вишеградської групи в питаннях розвитку економіки, створення громадянського суспільства, входження до СОТ тощо, не можна ігнорувати різницю стартових умов, історичної спадщини, характеру і стану «людського капіталу». За досить скромним підрахунком у цих компонентах Україна відстає принаймні на одне покоління, тобто на 20—30 років. Цю прірву ще треба долати і, критикуючи Україну за низькі темпи ринкових перетворень, за повільний розвиток демократії, за відсутність громадянського суспільства, наші західні партнери повинні усвідомлювати наявність цього «кордону в часі», а не дорікати нам у небажанні або супротиві, не карати, а допомагати.

Тут не можна не згадати велику роль у сприянні включенню України в світові процеси одного із найвідоміших західному істеблішменту українців, громадянина Канади, радника голови Верховної Ради України та прем’єр-міністра України доктора Б.Гаврилишина, який переконаний, що Україна має шанс на входження в Євросоюз. Він каже: «Для України двері до Євросоюзу зачинені, втім, не замкнені. Ми могли б їх профорсувати. На нас не чекають, нас ніби й не хочуть, але це нам потрібно і, я думаю, цього можна досягти». (Інтерв’ю газеті «День» від 15.03.01).

Ні в якому разі українцям не можна погрузати в «болоті меншовартості». Бо високий рівень освіченості нашого народу, його працьовитість, його спрага до заможності — це теж об’єктивність, вагомі чинники того, що уявний «кордон у часі» можна і треба подолати.

Маємо два вихідні аргументи: за і проти. Між ними прірва — ніби глибока, ніби широка, але не можна визначити наскільки, поки не спробуємо її подолати. В історії розвитку наземних комунікацій подолання прірви здійснювалось двома шляхами: засипанням її або будівництвом мостів через неї. Очевидно, що засипання, заповнення прірви — процес тривалий і неперспективний. Краще будувати мости, а, якщо продовжити використання метафор, то мости — це люди, їхні інтелекти, здібності, майстерності, прагнення тощо.

Тому скорочення нашого відставання по всіх вищезгаданих напрямах і досягнення кінцевої мети — нашої повноцінної інтеграції в європейські та світові процеси — можливі в принципі і в прийнятні терміни тільки за рахунок надання пріоритету інвестиціям у розвиток людського капіталу та шляхом матеріалізації людського потенціалу. При цьому одним із найважливіших чинників, на наш погляд, є підготовка нової генерації лідерів, які мають стати лідерами як для бізнесу, так і для державного управління в цілому.

У пошуках шляхів зменшення ризиків глобалізації досить плідним було обговорення цієї проблеми під час Генеральної Асамблеї Європейської фундації розвитку менеджменту, яка проводилась у рамках Всесвітнього форуму з менеджмент-освіти у Бангкоку. Дискусія відшукувала як суб’єктів глобальної відповідальності (тобто тих, хто, власне, несе таку відповідальність), так і її об’єкти (тобто, перед ким і за що саме ця відповідальність настає).

Щоправда, дещо парадоксальними можуть видатися розмови про глобальну відповідальність за умов, коли у наш час багатьом бракує навіть локальної відповідальності. Проте форум визначив глобальну відповідальність як усвідомлений обов’язок тих людей, яким підпорядковано багато соціальних, економічних, освітніх та культурних процесів, здійснювати керівництво цими процесами через призму моралі і справедливості таким чином, щоб забезпечити пристойне існування світової спільноти, готовність «глобальних режисерів» до гармонізації своїх конкретних дій з інтересами суспільства і природою. Серед цих «глобальних режисерів» — щонайменше сім мільйонів людей, статок яких перевищує один мільйон доларів, а також світова когорта менеджерів у всіх галузях життя.

Сила й успіх будь-якої бізнес-компанії залежить, у першу чергу, від компетентності її працівників. Це саме можна сказати про країну в цілому: її успіхи — в її людях, в тому, що і як ці люди вміють робити (на всіх щаблях влади і суспільства).

48

Сильна національна економіка визначається ефективними правилами ведення бізнесу; стимулюючими розвиток бізнесу законами (гармонізованими з міжнародними законами і практикою); розумною і зваженою інвестиційною політикою (зокрема збалансованістю зовнішніх і внутрішніх інвестицій); раціональним використанням ресурсів (природних, в тому числі географічних), інтелектуальних, фінансових і людських (зокрема управлінських — менеджерських, лідерських).

Не можна розривати рівень розвитку економіки країни і стан розвитку її управлінських кадрів й інституцій, що їх готують, — це речі, можна сказати, жорстко пов’язані між собою (на етапі розвитку — лінійно, на етапі зрілості — експоненціально).

Продовжує діяти давній, добре перевірений принцип — кадри вирішують все. Лідерство набуває значної ролі. Лідер мусить жити і працювати так, щоби у тих, хто йде за ним, не було й сумніву у його діях і вірності обраного ним шляху. Разом з тим, люди мають відчувати, що він (лідер), при всій його значущості, — один із них. Лідеру протипоказано повторювати чужі помилки — краще на них вчитися. Проте лідер повинен не боятися помилок і критики.

Щоб бути ефективним, треба бути гнучким, адаптивним. Інколи питають: якщо справи компанії йдуть добре, то навіщо мінятись? Але ж навколо все змінюється: конкуренти не сплять — чатують; технології змінюються, середовище змінюється… Можна бути сильними в старих умовах, але програти, якщо не змінитись в нових умовах.

Менеджмент мусить змінюватись, бо інакше буде відкинутий на узбіччя, як старі засоби виробництва — камінні плуги, костяні ножі, старі жорна, рахівниці тощо.

Порівнюючи ознаки двох світів — старого і нового, відзначимо, що у менеджменті нового світу дедалі більший наголос робиться не на повноваженнях, а на відповідальності. Тепер треба вміти та мати волю ефективно розподіляти відповідальність за справу поміж керівниками, між ними та підлеглими. Але має бути не формальний, а справжній логічний розподіл відповідальності, її делегування, яке може бути потужним мотивуючим фактором в разі одночасного наділення достатніми повноваженнями.

Якщо порівнювати стан розвитку і якість бізнес-освіти з розвитком бізнесу в розвинених країнах, таких, наприклад, як США, то побачимо високу кореляцію відповідних показників.

Тому наша бізнес-освіта повинна:

—готувати фахівців з інтегрального управління процесами розвитку всіх сфер життя суспільства, фахівців, які усвідомлюють відповідальність у глобальному контексті;

—адаптувати світовий досвід до умов трансформаційної країни, якою є Україна, з метою сприяння

їїінтеграції у світові процеси;

—сприяти утвердженню в Україні основних засад громадянського суспільства, принципу обслуговування владою інтересів електорату, замість паразитичного панування над ним;

—надавати найновіші знання через традиційні та новітні засоби інформації, орієнтуючись на створення умов широкого їх використання у житті соціуму.

Необхідним є й посилення ролі об’єктивної як вітчизняної, так і міжнародної акредитації наших закладів освіти й розвитку менеджменту та навчальних програм. У цій справі потрібна абсолютна прозорість, компетентна система оцінки, публічність, постійний моніторинг та зворотний зв’язок.

На міждержавному рівні слід здійснити гармонізацію законодавчих засад менеджмент-освіти. Мабуть, настав час розробки проекту модельного закону про менеджмент-освіту, який слугував би зразком для національних нормативних актів. Такий модельний закон мав би, зокрема, передбачити, яким чином інституції з навчання та розвитку менеджменту сприятимуть підготовці морально-етичних, високопрофесійних фахівців із широким діапазоном знань та здатних працювати у широко диверсифікованому міжкультурному бізнесовому середовищі.

49

Глобальна відповідальність передбачає глобальне переосмислення та відповідне перевиховання, і з цього процесу ніхто не може бути вилученим. Глобальна відповідальність менеджменту України полягає якраз у тому, щоб він переймався проблемами України в глобальному контексті.

50