book03

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої

національної економіки

Становлення відкритої національної економіки є характерною озна-

кою економічної глобалізації та об’єктивною тенденцією світового розви-

тку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у сві-

тове господарство і світовий ринок.

Для відкритої економіки є характерним наступне. На макрорівні -

це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість національної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці,

інвестицій; певна відповідність національних та світових цін тощо. На

мікрорівні суб’єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як в країні, так і за її межами.

За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам виробництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурсному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових економічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило,

знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових рин-

ках внаслідок взаємодії великих відкритих економік.

Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропону-

ється в теорії «нового міжнародного поділу праці», що в останні роки ви-

конує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн і між-

народних організацій, та умовно поділяється на такі концепції як «взає-

мозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного по-

ділу праці.

За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що розви-

ваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерп-

ність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн – на техніко-технологічних досягнен-

нях останніх.

260

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації між-

народного поділу праці у напрямку встановлення нової галузевої спрямо-

ваності країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим краї-

нам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом.

У якості альтернативних моделей національної відкритої економіки ро-

зглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн “сімки”; по-друге,

процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція,

країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20—25

років увійти у першу десятку, по-третє, країн — сировинних придатків

(периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, у першу чер-

гу, необхідне для задоволення потреб країн “сімки”.

Становлення відкритої економіки України пов’язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порів-

няльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного під-

приємництва, вільних економічних зон.

Перед країною постає складне завдання скористатися наявними пере-

вагами та відшукати шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити глобальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Го-

ловний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці,

міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудо-

вим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ен-

догенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від ін-

ших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-

орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоеко-

номічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієн-

тована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

261

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Для того, щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилось до припустимих меж, необхідно за-

безпечити середньорічні темпи зростання близько 6 % на рік, тобто обрати доктрину випереджаючого (замість наздоганяючого) розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати на-

ступні виміри інтеграції у світове господарство:

-глобальний, пов’язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами;

-регіональний, що передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії бага-

тополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випадках наголошується);

- локальний, що передбачає двосторонні відносини з країнами та фор-

мування ТНК у наступних напрямках: ресурсно-технологічний (метало-

рудні, агропромислові); техніко — технологічний (приладобудування, ае-

рокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транспортно-

інфраструктурний ( нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати наступні53:

системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реаль-

ної міжнародної конкурентоспроможності;

ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків;

становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

53 Губський Б., Лук’яненко Д., Сіденко В. Інтернаціоналізація української економіки // Економіка України. —2000. — №9. — С. 23.

262

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центральнота східноєвропей-

ськими угрупованнями країн;

забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими ме-

ханізмами захисту від несприятливих змін міжнародної

кон’юнктури та фінансових криз.

Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо заходами адек-

ватної економічної політики з продуктивним використанням власних, на-

самперед, інтелектуальних ресурсів.

12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національ-

них продуктивних сил

Інтернаціоналізація національних продуктивних сил реалізується у різних формах: організаційно-економічні (міжнародна спеціалізація и коо-

перування); соціально-економічні (міжнародна торгівля, рух капіталів, ро-

бочої сили, валют); відносно меж країни — внутрішні, зовнішні54, за рів-

нями економіки — мікрорівень, мезорівень, макрорівень тощо.

Основні форми інтернаціоналізації національних продуктивних сил —

міжнародна спеціалізація і кооперування, що в вузькому значенні трак-

туються виключно як виробнича діяльність на базі довгострокових догові-

рних відносин, а в широкому - синонімічні поняттю “міжнародне співробі-

тництво” у різних сферах господарської діяльності підприємств.

На мікрорівні національної економіки міжнародна спеціалізація і ко-

оперування представлені такими формами55: поставка комплектних під-

приємств та обладнання з наступною оплатою їхньої вартості продукцією,

що має бути виготовлена на їх основі; надання ліцензій та (або) виробничо-

го досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками проду-

кції, отриманої з їх використанням; підряд; спільне виробництво, включа-

54До внутрішніх форм прояву інтернаціоналізації відносять імпорт товарів, послуг, капіталів, трудова імміграція, до зовнішніх - експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція.

55Наведено за класифікацією ЄЕК ООН.

263

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); спільне підприємство; спільний проект.

Так, на основі підряду український завод "Чернігівавтодеталь" постав-

ляє карданні вали російському автомобілебудівному підприємству ВАТ

"ГАЗ".

Прикладом поєднання виробничих потенціалів є спільне виробництво56

українського НВП “Машинопроект” та російського ВАТ “Рибінські мото-

ри” з метою створення двигунів потужністю 60 МВт; сімферопольське під-

приємство, яке здійснює складання автомобілів “Газель” з комплектуючих,

що надходять з російського ВАТ “ГАЗ”. Має перспективи спільне вироб-

ництво в авіаційній галузі за участю авіаційного об’єднання ім. Антонова

(м. Київ) та білоруського НВО “Агат”.

В рамках спільних проектів українськими підприємствами здійсню-

ються поставки в Російську Федерацію систем управління для ракет-носіїв

"Протон", "Союз" (ВО "Комунар", м. Харків), "Космос" (ВО "Київський радіозавод"), для станції "Мир" і Міжнародної космічної станції, що ство-

рюється (АТ "Хартрон", ВО "Київський радіозавод", ВО "Київприлад" та інші); для інших космічних апаратів різного класу (ВО "Моноліт", АТ "Ха-

ртрон" м. Харків, ВО "Київприлад", АТ "Чернігівський радіоприладний за-

вод"). Українсько-російське співробітництво в рамках заснованих в Росії транснаціональних фінансово-промислових груп (ТФПГ) відбувається за участю п'яти українських підприємств57 без об'єднання власності. У формі

спільного проекту втілюється українсько-російський проект "Середньо-

транспортний літак", а також проект України, Росії, Норвегії та Сполуче-

них Штатів Америки "Морський старт".

Прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва Украї-

ни з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий в світі продуцент кріогенно-

56Спільне виробництво виражається передусім у поставках субпродуктів, вузлів та деталей із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

57"Ніжинський науково-виробничий комплекс "Прогрес" та "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" ведуть співробітництво з ТФПГ "Точність", "Корюківська фабрика технічного паперу" - з ТФПГ "Слов’янський папір", м'ясопереробне підприємство "Прикарпаття" та Чернігівський м'ясокомбінат - з ТФПГ "Росагропром".

264

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

го обладнання, до дніпропетровського заводу “Дніпрокисень” через про-

даж 25 % акцій цього підприємства. У сфері космічного співробітниц-

тва України з Європейською космічною агенцією (ЄКА) перспективними є технології супутникового зв’язку, дистанційного зондування Землі, сис-

тем космічного транспортування, систем орієнтації й управління орбіталь-

ними станціями.

На макрорівні національної економіки інтернаціоналізація продукти-

вних сил являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарсь-

ких зв’язків завдяки міжнародній мобільності факторів і результатів виро-

бництва. Кількісно це відбивається у випереджаючих темпах зростання міжнародної торгівлі та руху інвестицій порівняно з темпами зростання загальносвітового ВВП. Розглянемо основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил за такими формами міжнародних еконо-

мічних відносин як міжнародна торгівля, міграція населення та рух капіта-

лу.

Міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне мі-

сце в системі світогосподарських зв’язків. В останні десятиріччя тут від-

буваються певні якісні та кількісні зрушення, зокрема:

у географічній структурі світової торгівлі - скорочення частки сла-

борозвинутих країн, збільшення частки розвинутих і нових індустрі-

альних країн; зниження аграрно-сировинної спрямованості експорту країн, що розвиваються;

у галузевій структурі світової торгівлі - скорочення питомої ваги сировинних товарів (крім палива), збільшення питомої ваги машин,

устаткування, послуг, науково-технічної продукції (особливо у екс-

порті розвинутих країн);

у зовнішньому товарообороті - зростання частки ТНК і міжфірмо-

вих зв’язків; підвищення темпів зростання торгівлі послугами; упо-

вільнення темпів зростання міжнародної торгівлі.

Разом з ускладненням умов реалізації продукції на зовнішньому ринку збільшується кількість довгострокових угод, угод на двосторонній та регі-

ональній основі, спостерігається застосування заходів державного протек-

ціонізму.

265

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Зовнішньоторговельні зв’язки України значною мірою є нераціональ-

ними, характеризуються участю країни, головним чином, у регіональному поділі праці, а їх структура й ефективність не відповідають потребам фор-

мування національної економіки відкритого типу.

Незважаючи на те, що Україна представляє собою великий ринок то-

варів, послуг та капіталів, реалізація цього потенціалу виявляється досить невеликою. Так, частка України у світовому експорті становить біля 1,5 %,

а в імпорті – 1 %, що протягом останніх років проявляється як тенденція

(табл. 12.1).

Таблиця12.1.

Показники зовнішньої торгівлі України у 1995-2006 рр.58 (млрд. дол. США)

Три основні складові українського експорту – метал, хімічні товари та транспортні послуги, що виконували роль “локомотиву ” зовнішніх продаж у 1997—2000 роках, поступово втрачають темпи зростання. Та-

ким чином вичерпується потенціал зовнішнього товарообігу на старій структурній основі факторної моделі національної конкурентоспромо-

жності. На шляху до інноваційної моделі, за відсутністю ефективних механізмів прискореного нарощування експорту в галузях, які випуска-

ють продукцію з високим рівнем доданої вартості, українська економіка потребує певного перехідного періоду.

Перспективи розвитку експортного комплексу України визначають-

ся реальним станом промислового та сільськогосподарського виробниц-

тва. Пріоритетними експорторозширюючими галузями економіки Украї-

ни є чорна металургія, агропромисловий комплекс, харчова промисло-

58 Див.: http://www.ukrstat.gov.ua/.

266

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

вість і виробництво алкогольних напоїв; важке і високотехнологічне машинобудування; аерокосмічна галузь; військова промисловість; висо-

котехнологічні виробництва (порошкова металургія, хімічна промисло-

вість); сфера послуг (транспорт, туризм, інжинірінг).

Зростання відкритості українського суспільства неминуче призво-

дить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжна-

родна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці ХХ століття зага-

льна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети. В 90-ті роки цей показник значно зріс на-

самперед за рахунок інтеграції в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної глобаліза-

ції перетворилась на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку національної економіки країни. Для України, як поста-

чальника робочих рук на європейський і світовий ринок, процес емігра-

ції дозволяє, по-перше, знизити рівень безробіття та пом’якшити таким чином напруженість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за рахунок переказів емігрантів в Україну; по-третє, ставити пи-

тання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн - можливих користувачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важ-

ливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, перебу-

дови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можли-

во ефективно використовувати для пристосовування до кон’юнктури глобальних ринків.

Проте, масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, негативно впливає на структуру працездатного на-

селення, супроводжується послабленням та розривом сімейних зв’язків,

завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху возз’єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла.

Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. Упродовж 1994— 1998 років найбільша кількість населення з України вирушила в Росію

267

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

(798,0 тис. чол.), Ізраїль (101,6 тис. чол.), США (69,0 тис. чол.), Німеч-

чину (49,7 тис. чол.). За матеріалами преси та оцінками експертів, за ко-

рдоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переваж-

на частина яких влаштовується на роботу нелегально.

У складі міграційного руху українського населення мають місце майже всі різновиди та форми: внутрішня (в межах країни) та зовнішня

(між країнами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та “втеча мозку”; постійна (стаціонарна), тимчасова (рота-

ція), сезонна, маятникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною ознакою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти).

Інтелектуальна міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях та спільних підприємствах на території України

(еміграція без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви “від-

пливу умів” полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріаль-

ним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем,

неможливістю реалізувати творчі можливості.

Імпорт іноземної робочої сили в Україну відбувається у зв’язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, “ноу-хау”, ство-

рення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головни-

ми каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого за-

рубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запро-

шення спеціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії,

Америки, в’їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

Реалії міграційних процесів в Україні потребують удосконалення законодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міграційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами-

потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; форму-

вання міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції,

проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу

268