litvinchuk_o_v_ukrainska_mova_za_profesiinim_spryamuvannyam

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Житомирський державний технологічний університет

О. В. ЛИТВИНЧУК

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Навчальний посібник

Друкується за рішенням вченої ради Житомирського державного технологічного університету (протокол № 9 від 4 квітня 2011 року)

Житомир – 2011

УДК 811.161.2 (075) Л 64

Рецензенти:

Білоус Б. П. – кандидат філологічних наук, доцент кафедри гуманітарних наук Житомирського державного технологічного університету.

Мойсієнко В. М. – доктор філологічних наук, професор, директор ННІ філології та журналістики Житомирського державного університету ім. І. Я. Франка.

Шегеда О. П. – кандидат філологічних наук, викладач кафедри іноземних мов Житомирського національного агроекологічного університету.

Л 64 Литвинчук О.В.

Українська мова за професійним спрямуванням : навчальний посібник. – Житомир : ЖДТУ, 2011. – 212 с.

ISBN 978-966-683-293-4

Навчальний посібник підготовлено відповідно до вимог організації кредитно-модульної системи навчального процесу, визначено змістові модулі курсу, розглянуто теоретичні питання культури професійного спілкування, сучасної орфографії, документознавства. Уміщені в посібнику завдання і вправи сприятимуть розвиткові практичних умінь і навичок студентів. Посібник призначений як для аудиторної практичної, так і для самостійної роботи студентів.

Для студентів вищих навчальних закладів денної та заочної форми навчання нефілологічних спеціальностей.

2

Передмова

В умовах розбудови України та її утвердження на міжнародній арені постала проблема піднесення статусу української мови як державної, забезпечення її використання в усіх сферах громадського й державного життя. Досконале, ґрунтовне володіння українською літературною мовою в повсякденно-діловій діяльності – обов’язок кожного фахівця. Викладання мовних дисциплін у вищих навчальних закладах не тільки підвищує мовну освіченість студентів, сприяє гуманізації освіти, але й підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції. На розв’язання цієї проблеми і спрямовано курс ”Українська мова за професійним спрямуванням”.

Мета навчання полягає у формуванні інтелектуально розвиненої, морально досконалої, національно свідомої, духовно багатої особистості, яка вільно володіє виражальними засобами сучасної української літературної мови, її стилями, різновидами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності. Така особистість відзначається готовністю до подальшого професійно-орієнтованого навчання, спроможна самостійно визначити цілі самоосвіти, самовиховання й саморозвитку та діяльнісно їх реалізувати.

У посібнику вміщено теоретичний матеріал і різноманітні усні й письмові вправи, спрямовані на самостійну творчу роботу студентів, що сприятиме виробленню навичок грамотного письма й усного мовлення.

Отже, вивчення курсу ”Українська мова за професійним спрямуванням” направлене на вирішення комплексу завдань навчання, виховання й розвитку сучасної конкурентноспроможної особистості на ринку праці.

3

Мета й завдання курсу ”Українська мова за професійним спрямуванням”

Предметом навчальної дисципліни ”Українська мова за професійним спрямуванням” є мова як національно-культурний феномен і засіб спілкування людей.

Мета навчальної дисципліни:

–ознайомити студентів зі стилістикою сучасної української літературної мови;

–дати основи усного та писемного професійного мовлення;

–навчити правильно вживати професійну термінологію;

–дати знання про особливості офіційно-ділового й наукового стилів;

–забезпечити оволодіння навичками укладання фахової документації;

–навчити практично застосовувати набуті знання з дисципліни.

Завдання:

–забезпечити оволодіння графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, граматичними, стилістичними та пунктуаційними нормами сучасного професійного мовлення;

–сформувати навички комунікативно виправданого використання засобів мови з дотриманням етикету професійного спілкування;

–дати ґрунтовні знання про особливості наукового та офіційноділового стилів сучасної української мови.

За результатами вивчення дисципліни студенти повинні

знати:

–основи усного та писемного професійного спілкування;

–вимоги щодо укладання ділової документації;

–норми сучасної української літературної мови щодо професійного спілкування;

–основи ділового етикету;

уміти:

–усно спілкуватися українською літературною мовою, виконуючи службові обов’язки;

–укладати документи;

–коригувати професійні тексти відповідно до норм української літературної мови;

–працювати з фаховими текстами, використовуючи словники різних типів.

4

Тематична програма курсу

ТЕМА 1. Формування і розвиток української літературної мови

Українська літературна мова. Формування української літературної мови. Функції української літературної мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови.

ТЕМА 2. Писемне професійне мовлення

Документ як основний вид офіційно-ділового стилю. Класифікація документів. Реквізит – елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Оформлення титульної сторінки. Оформлення заголовків і підзаголовків. Покликання до тексту й правила їх оформлення. Бібліографія. Правила оформлення бібліографії.

ТЕМА 3. Культура укладання документів щодо особового складу

Автобіографія. Заява. Резюме. Характеристика. Розписка.

ТЕМА 4. Довідково-інформаційні документи

Довідка. Службові записки. Оголошення. Запрошення.

ТЕМА 5. Розпорядчі документи

Протокол. Витяг із протоколу. Звіт. Службові листи. Наказ. Постанова. Розпорядження.

ТЕМА 6. Культура укладання обліково-фінансових та господарськодоговірних документів

Акт. Доручення. Таблиця. Накладна. Договір. Трудова угода.

ТЕМА 7. Усне професійне спілкування

Культура усного ділового мовлення. Види усного спілкування. Ділова нарада. Види нарад. Види і жанри публічних виступів. Підготовка тексту виступу. Ділова бесіда. Телефонне ділове спілкування. Культура управління. Етика ділового спілкування.

ТЕМА 8. Невербальні засоби спілкування

Невербальні засоби комунікації. Кінесика. Жести в системі невербальних засобів комунікації. Види жестів. Мова прапорів. Мова свисту. Мова музичних інструментів. Мова вигуків.

5

ТЕМА 9. Морфологічні особливості професійного мовлення

Рід іменників у назвах професій, посад, звань. Число іменників, випадки необґрунтованого вибору форм числа. Особливості відмінювання іменників у діловодстві. Особливості вживання прикметників. Ступені порівняння якісних прикметників у ділових текстах. Вимоги до запису цифрової інформації в ділових паперах. Особливості відмінювання й правопису числівників. Займенник у ділових паперах. ”Ввічлива форма” займенника. Особливості вживання дієслів. Способи вираження наказу в діловому мовленні.

ТЕМА 10. Синтаксичні особливості професійного мовлення

Синтаксичні особливості ділових текстів. Порядок слів у реченні. Віддієслівні іменники в ділових текстах. Розщеплення присудка. Складні випадки узгодження підмета із присудком. Складні випадки керування (прийменникового і безприйменникового). Вибір прийменника в діловому тексті. Однорідні члени речення. Особливості вживання конструкцій з прийменником по в діловому мовленні. Вставні слова і словосполучення в діловому мовленні.

ТЕМА 11. Лексика української мови в професійному спілкуванні. Словники

Лексичний склад української мови. Класифікація лексики. Синонімічне багатство української мови. Багатозначні слова в професійному мовленні. Омоніми і пароніми. Поділ лексики за сферами вживання. Активна і пасивна лексика в професійному спілкуванні. Неологізми. Лексикографія як теорія і практика укладання словників. Словник. Різновиди сучасних словників.

ТЕМА 12. Термінологія в професійному спілкуванні

Становлення і сучасні проблеми української термінології. Роль термінології в професійному спілкуванні. Термін і його ознаки. Способи творення термінів. Професіоналізми і номенклатурні назви. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

6

МОДУЛЬ 1

ТЕМА 1. Формування і розвиток української літературної мови

1.Українська літературна мова.

2.Формування української літературної мови.

3.Функції й норми української літературної мови.

4.Стилі сучасної української мови.

1. Українська літературна мова

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, вираження і передавання думок, почуттів і волевиявлень.

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Лише той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені.

Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухомлинський).

Якщо ти не любиш свого народу і нехтуєш його мовою, то хто ж тобі повірить, що ти любиш і поважаєш сусідні народи? Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями й сотнями попередніх поколінь, злеліяний у пісні, у переказі, у приказці.

Люби свою мову, плекай і дбай про неї. Це ж дорога твоя спадщина віків і поколінь. Користуйся нею, оберігай її, передай її, збагачену і ще більш розвинену, своїм дітям і онукам, а вони передадуть наступним поколінням (М. Шумило).

Коли зникає народна мова – народу нема більше! Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він більше ніколи не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: умерла мова в устах народу – умер і народ

(К. Ушинський).

Утрачаючи рідну мову, народ утрачає разом з нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків. Утрачає свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння. Утрачає свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, у творах усної народної творчості, якими багатий кожний обдарований народ (О. Єфименко).

7

У статті 10 Конституції України записано: ”Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і діалектну, – професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Літературна мова – вища форма національної мови.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва; засіб масової інформації.

Літературна мова існує в усній і писемній формах. Усна форма літературної мови обслуговує спілкування людей, а писемна функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

2. Формування української літературної мови

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянського діалекту південно-східного наріччя. Початком умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини ”Енеїди” І. П. Котляревського, якого вважають зачинателем нової української літературної мови.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, відібравши з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфувавши орфоепічні й граматичні норми, поєднавши її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему. Т. Г. Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи подальшого розвитку.

Розвиток української літературної мови спостерігаємо в творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.ст.). Антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали процес становлення єдиної української літературної мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав І. Я. Франко, стала можливою після возз’єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Водночас, створення словників, граматик,

8

правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, тобто літературної, української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.

3. Функції й норми української літературної мови

У суспільстві мова виконує ряд функцій:

1)комунікативну: мова – головний найсучасніший і найдосконаліший засіб спілкування;

2)гносеологічну: мова – могутній засіб пізнання;

3)експресивну: завдяки мові людина репрезентує свій внутрішній

світ;

4)мислетворчу: мова – найкращий засіб вираження думок;

5)ідентифікаційну (державотворчу): мова – засіб ідентифікації, об’єднання людей у народ, націю, засіб створення держав;

6)естетичну: мова створює культурні цінності;

7)номінативну: мова – засіб називання.

Найголовніша ознака літературної мови – її унормованість. Літературна мова – вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: унормованість, стандартність, багатофункціональність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства, є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, які закріпилися в процесі спілкування і вважаються правильними для певного історичного етапу. Розрізняють лексичні, граматичні, орфографічні, орфоепічні, стилістичні й пунктуаційні норми.

Лексична норма – вибір словесних засобів, які сприяють установленню певного мовного стилю.

Норма – навчальний; будь-який. Калька – учбовий; любий.

Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень і словосполучень.

Російська конструкція – по приказу. Український відповідник – за наказом.

Орфографічна норма – написання слів згідно з чинним правописом: пів-Житомира, півжиття, пів’яхти.

Орфоепічна й акцентна – це правила вимови й наголосу: ви′падок,

одина′дцять, гурто′житок.

9

Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному стилю.

Норма – брати участь.

Порушення норми – приймати участь (Див. додаток 1). Пунктуаційна норма – уживання розділових знаків: І кожен

фініш – це, по суті, старт (Л. Костенко).

Літературна мова має дві форми вживання:

–писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної

йакцентної;

–усну, що включає всі норми, крім орфографічної.

Таким чином, норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

4. Стилі сучасної української мови

Стиль (лат. stilus < грец. stylos – паличка із загостреним кінцем для письма на воскових дощечках) у мові – це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою і характером висловлювання.

Розмовний стиль – найдавніший стиль, який виник із потреби спілкування. Його основне призначення – бути засобом впливу й обміну думоками. Риси: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різна інтонація, ритми. Форма – діалогічна й монологічна, а тому наявність неповних еліптичних речень і позамовних засобів: міміки, жестів, ситуації.

Розмовний стиль поділяється на два підстилі: розмовно-побутовий і розмовно-офіційний.

Художній стиль – це найпотужніший стиль української мови, який відображає її багатство; це поєднання всіх мовних стилів із погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову.

Одна з його особливостей – уживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності.

Художній стиль поділяється на такі підстилі: епічні (проза), ліричні (поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія).

Науковий стиль – це повідомлення наукової інформації, яке вимагає логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях. Основне призначення – викладання наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи; доведення істинності теорій; класифікація й систематизація знань.

Науковий стиль характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутих складних (складнопідрядних) речень,

10