ЛЕКЦІЯ 1.

СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

“В любой области всякое, даже самое маленькое дело вырастает в очень нужное, большое, если оно делается серьезно, по-научному, и если это дело любимое. На свете нет занятий более увлекательных и захватывающих, более умных и полезных, более ценных и необходимых – одним словом, лучших, чем любимая работа. Ибо только в такую… работу можно вкладывать все силы ума и сердца, только отдаваясь такой работе, можно без устали искать и без конца находить в известном – неожиданное, в занимательном – полезное и в малом – великое”. И.А. Халифман

В лекції № 1 будуть розглянуті наступні питання:

1. Що таке економіка? Чи потрібна держава для економіки?

2. Елементи управління бізнесом. Мета бізнесу, типи діяльності.

3. Створення власного бізнесу.

4. Бухгалтерський облік на підприємстві: кадри, організація.

Після прочитаної лекції студент повинен:

а) знати (розуміти!):

– роль держави в управлінні економікою: поняття про податки;

– які ресурси необхідно мати для створення фірми;

– як зареєструвати фірму і розпочати господарську діяльність;

– яка різниця між юридичною і фізичною особою;

– як відкрити рахунок в банку;

– яка необхідність у створенні бухгалтерської служби на фірмі;

– хто такий бухгалтер, касир, матеріально-відповідальна особа.

б) вміти:

– зареєструвати в установленому порядку господарську діяльність фірми;

– обрати і відкрити рахунок фірми в банку;

– визначити доцільність створення тієї чи іншої форми організації бухгалтерської служби фірми.

У повсякденному житті ми часто чуємо слово “економіка”, але що воно означає та як воно виникло?

Слово “економіка” у перекладі з давньогрецької мови означає “уміння вести домашнє господарство”. Кілька тисяч років тому люди намагалися самі забезпечити себе всім необхідним для існування. Таке господарство називають натуральним. Протягом багатьох років його існування люди виробляли певні правила господарювання, які вони назвали спочатку “економією”, а вже потім – “економікою”.

Рис. 1. Складові економіки країни

Усі щойно наведені приклади відносяться до гілки економіки, яка має назву мікроекономіка. Префікс мікро, що означає “малий”, відображає той факт, що цей розділ нашого предмету вивчає вибори, здійснювані малими економічними одиницями, такими як, домашні господарства) – термін, що позначає групу людей, які об’єднують свої доходи, мають загальну власність і ухвалюють економічні рішення спільно. Хоча ці одиниці і “малі”, але мікроекономіка все ж таки охоплює в своєму дослідженні безліч різних проблем світового масштабу. Наприклад, домашні господарства, фірми та урядові агентства здійснюють світову торгівлю такими товарами, як автомашини, хімічні продукти, неперероблена нафта. Ця торгівля та регулююча її політика знаходяться у сфері мікроекономіки.

У економіці також існує інший розділ, який називається макроекономіка. Приставка макро, що означає “великий”, вказує, що ця гілка теорії вивчає великомасштабні економічні явища. Урядова політика, що стосується податків, витрат, бюджетних дефіцитів, фінансової системи – ось основні теми макроекономіки. Проте, так само, як макроекономічне явище інфляції є сумою мільйонів індивідуальних виборів, що стосуються цін конкретних товарів і послуг, так і вся макроекономіка будується на мікроекономічній підставі.

 Що? Як? Хто? Для кого?

Кожна економічна система стикається з необхідністю здійснювати певні основні види вибору. Серед них найбільш важливими є наступні: які товари виготовляти, як їх слід виготовляти, хто і яку роботу повинен виконувати, і для кого призначені результати цієї роботи. Необхідність кожного з цих виборів диктується обмеженістю ресурсів, а кожен конкретний вибір може бути розглянутий з метою пояснення ключових елементів економічного мислення.

Продуктивні ресурси, використовувані в одному місці, не можуть в той же самий час використовуватися і в іншому місці. Сталь, бетон і будівельні майданчики, використовувані для будівництва автомобільного заводу, вже не можуть бути використані в будівництві школи.

Для зручності продуктивні ресурси зазвичай поділяються на три основні категорії, які називаються факторами виробництва. Праця включає всі продуктивні витрати, що здійснюються людьми в процесі їх силової та інтелектуальної діяльності. Капітал: включає всі продуктивні ресурси, які створені людьми: інструменти, машини, інфраструктуру, а також нематеріальні речі, наприклад, комп’ютерні програми. Земля (природні ресурси) – це все, що можна використовувати у виробництві в натуральному стані, без обробки, наприклад, родючі землі, майданчики для будівництва, ліси, матеріали.

Перший найважливіший вибір – які товари виготовляти. У сучасній економічній системі кількість товарів і послуг, що виготовляються, величезна. Проте, певні риси вибору того, що слід виробляти, можуть бути проілюстровані на прикладі економічної системи, в якій існують тільки два альтернативні товари, наприклад, автомобілі і освіта. Для багатьох студентів життя без машини (або з колимагою, яку і машиною не можна назвати) – це жертва, що здійснюється заради здобуття вищої освіти. Така ж ситуація існує і в нашій економічній системі в цілому – не може бути достатня кількість автомобілів та рівень освіти, щоб задовольнити всіх і кожного. Комусь доведеться вибирати, в яких кількостях і який продукт виготовляти.

Неможливість виготовляти стільки товарів, скільки людям хотілося б, є наслідком обмеженості продуктивних ресурсів, що використовуються для виготовлення цих товарів. Навіть для того, щоб виготовляти прості вироби, нам доведеться скомбінувати безліч обмежених ресурсів. Наприклад, для виготовлення столу нам необхідні деревина, цвяхи, клей, молоток, пила, праця тесляра, маляра і т.д.

Держава і державні установи – це, як правило, неприбуткові установи, які управляють країною та регулюють економіку.

В Україні розміщені і працюють десятки тисяч великих та малих підприємств – заводів, фабрик, сервісних центрів тощо, а також мільйони сімей зі своєю родинною економікою.

Як домогтися, щоб уся величезна кількість окремих фірм жили та працювали за певними правилами, щоб країна розвивалася і підтримувала взаємовигідні зв’язки з іншими країнами, далекими та близькими?

Держава виконує дуже багато різноманітних функцій, від яких залежить життя і добробут кожної окремої людини, сім’ї і країни в цілому. А головним у цій роботі є створення Законів та Правил, які забезпечують такий порядок у країні, щоб не було конфліктів і відбувався постійний розвиток для всіх (рис. 2).

Рис. 2. Робота, яку виконує держава в країні

Виникає запитання: звідки в держави стільки грошей, щоб виконувати таку гігантську роботу? Адже більшість державних установ не мають прибутків. Відповідь проста: всі ми даємо ці гроші.

Як і кожна окрема сім’я, держава має свій бюджет, який так і називається – “державний бюджет” і складається з доходів і видатків. Доходами державного бюджету є різноманітні податки і збори, які платять усі працездатні громадяни, усі фірми: підприємства, заводи, фабрики, крамниці майже в усіх країнах світу.

Податки – це обов’язкові платежі, які держава утримує з фірм та працюючих людей, не надаючи за це безпосередньо ніяких послуг.

У податковій системі здавна виявлялася винахідливість правителів різних народів та країн. Наприклад, у Римській імперії громадяни платили близько 200 видів різних податків та зборів. Серед них: дорожні податки, портові податки, збір на утримання ринку, податок з продажу, збір за ярлик для ослів, податок на спадщину, збір при сплаті податку за виписку квитанції та прикладання печатки, за обмін та розмін грошей, збір з худоби, податок за рабів, податок у продовольчий фонд столиці, земельний податок, спеціальний податок за городи, податок за вино, податок на пшеницю, податок на огірки, збір з квартирної плати, збір з торговців рибою, збір з банщиків, подушний податок (з кожної живої душі), збір на спорудження пам’ятників, збір на канцелярське приладдя для урядових установ, збір на утримання іменитих гостей, збір на золотий вінок для представників вищої влади, збір на благодійність, збір на утримання малозабезпечених, податок на торговий оборот, податок на мило, мито за пропуск у ворота, мито на ввезення та вивезення товарів та багато інших.

Сучасна податкова система України включає різноманітні види податків. Серед них: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, екологічний податок, збір за спеціальне використання води, мито та багато інших. Але існує потреба удосконалення та спрощення податкової системи в Україні.

Організація управління у компанії, що швидко розвивається завжди схожа на фільм з динамічним і захоплюючим сюжетом, коли все міняється прямо на очах.

Як сказав Рон Хьюм, наш бізнес просувається так швидко, що все, що б я не затверджував і не відстоював сьогодні, скоріш за все, стане безнадійно застарілим завтра.

Досвід фірм, що швидко зростають і як наслідок процвітають дозволяє вибрати наступні уроки, які непогано було б засвоїти будь-якому керівникові або діловій людині.

Урок 1. Всі особи, які так або інакше беруть участь у створенні процвітаючого підприємства, що швидко розвивається, уявляють собі, де б вони хотіли опинитися у віддаленій перспективі.

Це характеристика в цілому і підприємця, і лідера в компанії. Для них дуже важливою є єдність мети, нерозривний зв’язок з тим часом, в якому вони бачать своє власне майбутнє, і тим, яким буде майбутнє їх підприємства [¹с. 220].

Рис. 3. Управління бізнесом

Рис. 4. Мета бізнесу

Типи діяльності можуть бути наступними:

– виробництво;

– оптова торгівля;

– роздрібна торгівля;

– будівництво;

– послуги;

– сільське господарство;

–некомерційні і бюджетні установи.

Це найбільш загальна класифікація підприємств з точки зору бухгалтерського обліку. Її можна заглиблювати і конкретизувати. Наприклад, свої особливості будуть у бухгалтерії підприємств громадського харчування, до яких відносяться ресторани, кафе, їдальні. Для цих підприємств може бути виділений окремий тип діяльності – громадське харчування, який займе проміжне положення між виробництвом і сферою послуг. Свої особливості будуть мати освітні установ, підприємства добувної промисловості, транспортні підприємства та багато інших.

У статті 64 ГКУ вказано, що підприємства можуть складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, ділянок, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Філія – відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза його місцезнаходженням, який здійснює всі або частину його функцій. Наприклад, регіональні філії вищих учбових закладів, філії банків тощо. Законодавчо кількість філій не обмежено, тому підприємства можуть їх створювати в необхідній для себе кількості. Особливі умови для створення філій існують тільки в банківській сфері, але й там їх кількість законодавчо не обмежується. Діяльність філій і представництв | банківської сфери регулюється Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року № 2121-III.

Представництво – відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза його місцезнаходженням і здійснюючий представництво і захист інтересів юридичної особи. Часто в Україні відкривають представництва іноземних підприємства, які повинні бути акредитовані у встановленому законодавством порядку. До функцій представництв, зокрема, входять: надання консультацій, укладення договорів, придбання / продаж товару (включаючи перевезення вантажів). Наприклад, представництво служби доставки.

Кожна країна має в своєму розпорядженні ресурси, які використовуються для задоволення потреб її населення. Їх може бути більше або менше, але вони завжди обмежені.

Що таке фірма і як вона виникає?

Створюючи нове підприємство, потрібно бути готовим до найбільшої проблеми – вигадати назву фірми. Оскільки фірм стає все більше, а тотожних назв бути не повинно, то дана процедура може зайняти багато часу і вилитись у великі затрати засновникам. Адже засновникам необхідно володіти великою фантазією, щоб вигадувати оригінальні і неповторні назви своїм фірмам і з першого разу подати засновницькі документи на реєстрацію.

Для того, щоб окремий підприємець або вся його сім’я, та й взагалі будь-яка група людей, що вирішили разом розпочинати будь-яку справу, стати фірмою, повинні зареєструвати її по тих законах і правилах, які діють в даній країні. У різних країнах ці правила не дуже сильно відрізняються один від одного. Для того, щоб реєструватися, майбутня фірма повинна надати про себе наступну інформацію та документи:

– імена засновників, тобто майбутніх власників фірми;

– назва й адреса майбутньої фірми;

– документ, що визначає стосунки між майбутньою фірмою і суспільством;

– документ, що визначає відношення між самими засновниками фірми.

Хто ухвалює рішення про реєстрацію (або про відмову в реєстрації) фірми? У нашій країні – це органи районної або міської державної влади.

У нашій країні документ, що визначає відносини між майбутньою фірмою і суспільством, називається статутом фірми (структура якого наведена на рис. 3.2), а документ, що визначає відносини між членами усередині фірми, – засновницьким договором (структура якого наведена на рис. 3.1) фірми. Розробка і затвердження цих документів – важливий момент при створенні та реєстрації фірми. У статуті відображається: а) хто є власником фірми (якщо їх декілька, то вони називаються співвласниками); б) для чого створена фірма, тобто яку продукцію вона випускатиме або які послуги надаватиме; в) розміри статутного капіталу фірми і частка в ньому кожного власника.

Наприклад, при створенні фірми всі учасники вклали однакові суми грошей – це означає, що вони мають рівні долі в загальному капіталі фірми.

У засновницькому договорі фірми записується, які правила управління фірмою встановлюють для себе власники.

Засновницький договір про створення фірми

Розділ I. Загальні положення

Розділ II. Основні види діяльності

Розділ III. Статутний капітал: – розміри статутного капіталу – як він формується (напр., продаж акцій).

Розділ IV. Зобов’язання засновників: – вид відповідальності – порядок вирішення спорів – порядок виходу засновників з фірми.

Розділ V. Організація фірми: – порядок роботи в процесі створення фірми.

Розділ VI. Інформація про засновників

Рис. 3.3. Зразок структури засновницького договору

Наприклад, в засновницькому договорі може бути записано, що всі власники мають рівні права при обговоренні й ухваленні рішень, важливих для фірми, і такі рішення можуть ухвалюватися тільки з відома всіх її власників. Засновницьким договором визначаються правила, відповідно до яких розподіляється прибуток, який принесе власникам діяльність фірми. Особливі правила передбачаються також для різних ситуацій в житті фірми, наприклад, що відбувається в тому випадку, якщо один або декілька учасників вирішують покинути фірму.

Статут фірми

Розділ I. Загальні положення:

– власники фірми – юридичний статус фірми – адреса.

Розділ II. Предмет діяльності фірми

– мета створення фірми – які товари і послуги проводить фірма.

Розділ III. Майно і доходи

– якими засобами володіє фірма. – джерела цих засобів (напр., продаж акцій) – основні види доходів фірми.

Розділ IV. Права і обов’язки власників

Розділ V. Управління фірмою:

– хто очолює фірму, порядок призначення керівництва – порядок припинення її діяльності.

Рис. 3.2. Зразкова схема статуту фірми

Рис. 8. Схема установчих документів

Перш ніж створити власне підприємство необхідно знати і розуміти які існують їх види, форми власності та форми організації.

У сучасній економіці різноманітність підприємств дуже велика.

Чим підприємства відрізняються одне від одного? Деякі відмінності ви можете самі назвати відразу: по-перше, підприємства можуть відрізнятися за розмірами: кількістю заводів, магазинів та інших виробничих і торгових одиниць; кількістю людей, що працюють в них; кількістю товарів, що випускаються, або послуг, що надаються, розмірами капіталу, вкладеного в справу; по-друге, підприємства відрізняються різноманітністю видів продукції, яку вони проводять, або послуг, які вони надають. Є підприємства, які спеціалізуються на випуску тільки одного виду продукції або декількох видів продукції, але в одній галузі. Інші ж виготовляють безліч товарів в самих різних галузях. Звичайно, це великі підприємства, що мають багато підприємств в різних країнах світу; по-третє, підприємства відрізняються за формою власності та за формою організації. Ми вже зустрічалися з поняттям “власність”. Кому належить фірма? Тому (або тим), хто створив або купив її, але володіти власністю фірми, а отже, і розпоряджатися нею можна по-різному. На сьогодні виділяють наступні способи володіння власністю фірми: індивідуальні, приватна, державна, колективна та спільна.

Індивідуальна (або сімейна) приватна фірма. Це – “найстаріша” форма власності підприємства в історії бізнесу. Для того, щоб створити таку фірму, підприємець використовує свої власні засоби або засоби своєї сім’ї або може, скажімо, зайняти їх у друзів. Власник повністю відповідає за всі справи фірми: робить необхідні витрати; самостійно розпоряджається прибутком фірми і покриває зі своїх коштів борги і збитки; особисто ухвалює всі рішення, пов’язані з діяльністю фірми, наприклад, може закрити фірму або продати її.

Індивідуальні підприємства – форма організації бізнесу, що часто зустрічається, на Заході, особливо у сфері послуг і торгівлі. Це невеликі магазини, кафе, готелі, мотелі. У індивідуальних підприємців є спосіб збільшити надходження засобів у фірму і розширити справу за рахунок чужих, невласних засобів. Для цього, по-перше, можна взяти кредит, а по-друге, декілька “індивідуалів” можуть об’єднатися і створити товариство.

У товариство можуть об’єднатися декілька осіб або фірм. Для цього вони укладають між собою договір. При створенні такої фірми кожен учасник товариства вносить певну суму грошей, яка називається внеском (або часткою). Разом всі внески складають статутний капітал фірми.

Товариство – “перспективна” форма організації бізнесу. У фірми більше засобів, які вона може вкласти в справу, щоб збільшити масштаб виробництва. Крупніше виробництво приносить більше прибутку, значить, з’являються нові можливості для подальшого зростання фірми.

Приватна власність – одна з форм власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість, засоби виробництва, гроші і цінні папери, товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб. Приватна власність на засоби виробництва є базисним елементом ринкової економіки [http://uk.wikipedia.org/wiki/Приватна_власність].

Державні і муніципальні фірми. Ці фірми відрізняються від всіх інших тим, що вони належать не одному або декільком особам, а державі, або місту, або району.

Державна фірма створюється на кошти держави. Гроші, що належать державі, називаються державним бюджетом. Він утворюється і поповнюється за рахунок податків, які платять державі всі фірми, установи і організації країни, а також населення. Засоби, які держава вкладає в створення фірми, називаються бюджетними асигнуваннями.

Муніципальне підприємство утворюється на засоби міста або району, ці кошти виділяються для неї міськими або районними органами влади з місцевих бюджетів. Державна і муніципальна фірми можуть бути продані в приватне володіння.

У бізнесі зустрічаються також різні форми об’єднання фірм – союзи, асоціації, концерни. Для створення таких об’єднань фірми (державні або приватні) укладають між собою договір і розробляють статут об’єднання. У цих документах фірми – засновники об’єднання домовляються про те, які завдання вони вирішуватимуть спільно.

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права індивідуальної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності – це право двох або більше осіб на один об'єкт.

Право спільної власності здійснюється кількома особами, яких прийнято називати співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей. Вони можуть бути подільними або неподільними, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного із співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а не на його частину [http://www.kiev-diplom.com/62-ponyattya-ta-vidi-spilnoyi-vlasnosti.html].

Відповідно до ст. 63 ГКУ залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Види підприємств наведені на рис. 7.

Великий завод, що має філії в багатьох країнах світу, і маленька пральня, де працює всього декілька чоловік, банк і рекламне агентство, кіностудія чи мережа закусочних – в бізнесі всі вони називаються однаковим словом – підприємство.² Насамперед зауважимо: під підприємством ми розуміємо будь-які з них³, крім тих, що діють на основі комунальної чи державної власності.

Отже, за формою організації виділяють наступні види підприємств:

• господарські товариства⁴ (акціонерні товариства (далі – AT),

• товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ),

• товариства з додатковою відповідальністю (далі – ТДВ),

• повні товариства (далі – ПТ),

• командитні товариства (далі – КТ),

• виробничі кооперативи,

• підприємства громадських та релігійних організацій,

• приватні підприємства.

Рис. 7. Схема суб’єктів господарювання підприємництва

Рис. 9. Схема установчих документів суб’єктів господарювання

Рис. 10. Схема внесків до статутного капіталу прав користування

Щоб створити фірму необхідно мати відповідні РЕСУРСИ.

Основними видами ресурсів, які ми маємо в своєму розпорядженні, є:

Природні ресурси. Це – земля і все, що саме росте на ній, ресурси річок, озер, морів і океанів, мінеральні ресурси – корисні копалини.

Трудові ресурси. Це – ми самі: здібності, з якими ми народилися, і знання, які ми набули при навчанні, сила наших тіл і спритність наших рук, наш розум і наша пам’ять.

Виробничі ресурси. Це – ресурси, створені працею людини: інструменти, верстати, різне устаткування, комп’ютери, виробничі будівлі, транспортні засоби, матеріали, з яких виготовляються всі необхідні людині блага.