1.2 Ґрунтознавство як наука

Ґрунтознавство – наука про ґрунти та їх генезис, будову, склад, властивості й географічне поширення; закономірності походження, розвитку, ролі в природі, шляхи й методи їх охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

Ґрунтознавство є самостійною галуззю природознавства. Як наукова дисципліна сформувалась у кінці ХІХ ст. завдяки працям видатних вчених В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, М.М. Сибірцева, К.К. Гедройца, В.Р.Вільямса та ін.

Історія ґрунтознавства нараховує цілий ряд періодів, для яких були характерні свої особливості і свої видатні вчені.

Великий вклад у розвиток ґрунтознавства на сучасному етапі внесли такі вчені як І.А Крупенников, І.П. Герасимов, О.Н. Соколовський, М.М.Кононова, Я.В. Вернардер, М.К. Крупський, М.А. Глазовська, В.Г.Розанов, Г.О. Андрущенко та ін.

Ґрунтознавство тісно пов’язане з іншими природничими науками, широко використовує їх методичні підходи й досягнення. Серед наук, із якими стикається ґрунтознавство, з одного боку – науки фундаментальні (фізика, хімія, математика), з іншого боку – природничі, сільськогосподарські й економічні науки. До таких відносяться науки геолого-географічного циклу (геологія, мінералогія, петрографія, кристалографія, гідрогеологія, фізична географія, геоботаніка); науки агробіологічного циклу (біологія, екологія, мікробіологія, біохімія, агрохімія, фізіологія рослин, рослинництво, землеробство, ландшафтознавство, агролісомеліорація, геохімія ландшафтів, луківництво, лісівництво) і науки аграрно-економічного циклу (економіка, землевпорядкування, земельний кадастр та ін.).

Наприклад, вивчення геологічної будови земної поверхні дозволяє правильно зрозуміти генезис ґрунтів і ґрунтового покриву, просторову диференціацію ґрунтів. Петрографія, мінералогія, кристалографія є методичною основою вивчення мінералогічного складу ґрунту та закономірностей його формування і трансформації. Гідрогеологія допомагає вирішувати питання формування та функціонування водного режиму ґрунту. Для пізнання генезису й еволюції ґрунтів необхідні дані та методи динамічної геології, зокрема таких її розділів, як тектоніка, вулканологія, сейсмологія.

Кліматологія і метеорологія допомагають оцінити роль клімату у ґрунтоутворенні, у створенні й підтриманні ґрунтових режимів, зокрема водного і теплового, а також в географічному поширенні ґрунтів на земній поверхні.

Науки агробіологічного циклу дуже важливі для вивчення походження ґрунту, його родючості, питань ґрунтового живлення рослин.

Хімія ґрунтів тісно пов’язана з використанням методів таких наук як аналітична хімія, органічна хімія, фізична хімія, колоїдна хімія, а вивчення фізики ґрунтів базується на законах загальної фізики.

Існує тісний зв'язок ґрунтознавства з математикою. З одного боку, це широке використання статистичних підходів для оцінки ґрунтової неоднорідності та родючості ґрунту (бонітування ґрунтів), з іншого – математичний опис тих чи інших фізичних і хімічних процесів у ґрунтах.

Таке широке використання методів і підходів різних наук у ґрунтознавстві пов’язане з особливостями ґрунту як природного тіла, його формування та існування на межі взаємодії геосфер Землі, які вивчаються різними циклами наук.

Найбільш важливими розділами ґрунтознавства є :

- учення про формування й розвиток (генезис) ґрунтів;

- учення про ґрунтовий покрив як цілісне просторове утворення, взаємопов’язане із зовнішнім середовищем ( екологія та географія ґрунтів);

- учення про родючість ґрунтів і принципи його регулювання агротехнічними й меліоративними заходами;

- учення про охорону ґрунтового покриву.

Поряд із головними – у складі ґрунтознавства виділяються його фундаментальні розділи за властивостями ґрунтової маси (фізика, хімія, біологія, мінералогія, картографія, систематика, екологія, оцінка, інформатика, родючість, меліорація, ерозія, охорона ґрунтів тощо) і прикладні розділи за формами використання ґрунтів (агрономічне, лісове, меліоративне, санітарне, інженерне, екологічне ґрунтознавство), які мають важливий вплив на розвиток теорії ґрунтознавства. Особливий розділ – класифікація ґрунтів, яка базується на використанні матеріалів усіх розділів ґрунтознавства.

Основними положеннями сучасного ґрунтознавства є:

- поняття про ґрунт як самостійне природно – історичне тіло, яке формується в часі й просторі під впливом факторів ґрунтоутворення;

- учення про фактори та умови ґрунтоутворення ( клімат, рельєф, ґрунтоутворюючі породи, живі організми, час);

- учення про ґрунтоутворюючий процес як складний комплекс елементарних ґрунтових процесів;

- учення про родючість ґрунту – його основну генетичну властивість;

- принципи систематики й класифікації ґрунтів;

- учення про зональність ґрунтів.