2. Культура як предмет культурології

В культурології як науковій дисципліні культура розглядається як цілісний об’єкт дослідження.

Слово культура (з лат.cultura) позначає обробку, догляд.

Спочатку під к-рою розуміли обробку землі, догляд за нею. Однак саме поняття к-ри набагато ширше. Для людини важливим була не тільки обробка землі, предметом її турботи було й божество, яке все доглядало й стерегло. Тому здавна закріпилося ще одне значення культури: пошана, поклоніння Богам. Культура й культ – спільнокореневі слова.

Пізніше в епоху античності, к-ра набуває нових смислових відтінків. Під к-рою стали розуміти вихованість, освіченість. Поняття к-ри насичується новим гуманістичним змістом, створюється її антропологічний (людський) образ .

На кожному етапі розвитку людство намагалося створити свій „образ” культури.

На сьогодні під к-рою розуміється створене людьми „неприродне” середовище із набором способів і форм мешкання, яке здатне до змін та розвитку.

Культура не існує поза людиною. Розвиток культури тісно пов’язаний із прогресом людства.

Культура – складний соціальний феномен, відображає якісний стан суспільства, впливає на менталітет, спосіб життя, формує ціннісні орієнтири, є результатом творчості, вільного вибору.

3. Методологічні підходи до вивчення поняття „культура”

Перші спроби з’ясування поняття „культура”(к-ра) розпочалися в період античності. Пайдейя – навчання, освіта, виховання згідно з мораллю і традиціями суспільства.

Середньовіччя: ідея креаціонізму, згідно з якою все суще створено силою божого слова з нічого. К-ра поки що не є предметом життєдіяльності людини. Творець к-ри – Бог.

Відродження: початок відсутнього раніше розділення людського й природного як різних субстанцій. Під к-рою все частіше розуміють діяльність.

Новий час: розум – найвища форма; раціоналістична трактова культури як процесу й результату культуротворчості.

Просвітництво (18ст): залучення людини до культури зводиться передусім до її виховання в широкому смислі, де вирішуючи роль відіграє просвітництво. За к-рою закріплюється зміст чогось „набутого” (Самюель Пуфендорф, Ж.А.Кондорсе).

Освальд Шпенглер: виокремив та описав 8 унікальних культур (єгипетську, індійську, вавілонську, китайську...), говорив про „взаємонепроникненість” культур, не погоджувався з єдністю людства як суб’єкта культуротворчості.

поч..ХХст.: цивілізаційна школа (культура й цивілізація) –Альфред Вебер; протилежність культури й цивілізації – М.Я.Данилевський, О.Шпенглер, А.Дж.Тойнбі

4. Функція культури

Функції культури – це сукупність ролей, які вона виконує по відношенню до людей, що створюють та використовують її в своїх інтересах. До найважливіших з них відносять:

функція	зміст
засвоєння та перетворення світу	Культура - перш за все творча діяльність людини. За допомогою цієї функції розкривається творчий потенціал людей
пізнавальна (гносеологічна)	Знаходить своє вираження перш за все в науці. За її допомогою відбувається систематизація знань і розкриття законів розвитку природи й суспільства, пізнання людиною самої себе
інформативна (накопичення й збереження інформації)	Забезпечує історичну тяглість (преемственность) і передачу соціального досвіду з покоління в покоління, від епохи до епохи. „Колективна пам’ять людства”
комунікативна	Нерозривно пов’язана з інформативною. Носії: словесна мова, мистецтво (музика, театр, живопис тощо), наукова мова (символи)
регулятивна (нормативна)	Проявляється, передусім, як система норм та вимог суспільства у всіх галузях життєдіяльності людей – праці, побуті, відносинах. Головна задача функції – підтримувати соціальну рівновагу заради виживання людства. Основними її нормативними системами є мораль і право.
аксіологічна (ціннісна)	Відображає якісний стан культури. З її допомогою можна судити про ступінь культурності окремої людини, суспільства в цілому. Критерії оцінки: моральність, інтелект
світоглядна	Поєднує в цілісну й завершену форму систему факторів духовного світу людини – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оціночних, вольових.
виховна (людинотворча)	Головна мета – формування за допомогою системи знань, норм, цінностей всебічно розвинену особистість
сигніфікативна (від дат.signum – знак)	Пов’язана із здатністю людини надавати предметам, явищам, діям певне значення й сприймати його.
гедоністична	Пов’язана із здатністю людини отримувати задоволення й насолоду (як від витворів мистецтва, так і від предметів побуту, їжі, почуттів...)

У реальному житті розмежувати функції культури неможливо. Вони тісно сплетені, переходять одна в іншу, являють собою єдиний процес діалектичного розвитку людства.