Затверджено та рекомендовано до друку на засіданні кафедри історії і теорії мистецтва (протокол № 2 від 14 вересня 2005 р.), науково-методичної ради Львівської національної академії мистецтв (протокол № 3 від 7 листопада 2005 р.) для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”

Студницька М. Р. Мистецтво Давнього світу. Навчально-методичний посібник. – Львів, 2005. – с.

Рецензенти:

Левкович Н. Я., викладач кафедри кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, кандидат архітектури

Герій О. О., науковий співробітник відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України, кандидат мистецтвознавства

Літературний редактор – Костюк І. В., кандидат філологічних наук

Комп’ютерний набір – Циган Н. М.

Навчально-методичний посібник „Мистецтво Античності” охоплює теми другого модуля навчального курсу „Історія зарубіжного мистецтва”. Посібник написаний відповідно до затвердженої Вченою радою Львівської національної академії мистецтв програми курсу “Історія зарубіжного мистецтва” для студентів І курсу Львівської національної академії мистецтв. Це продовження видання, перша частина якого присвячена історії мистецтва Давнього світу, наступні будуть розкривати історію зарубіжного мистецтва Середньовіччя та доби Відродження.

Матеріал систематизовано у хронологічній послідовності за темами, що розкривають особливості розвитку мистецтва аналізованої доби: мистецтво Давньої Греції, мистецтво Давнього Риму.

Мистецтво античного світу народилося на землі Давньої Еллади на початку І тис. до н.е., його існування охоплює практично п’ятнадцять століть і завершується з падінням Римської імперії у V ст. н.е. Джерела античної культури та найдавніший період історії еллінів пов’язують з егейською цивілізацією ІІІ – ІІ тис. до н.е.

Виклад матеріалу загалом ґрунтується на єдиному принципі, однак існують окремі відмінності, зумовлені своєрідністю тої чи іншої художньої культури. Для мистецтвознавчої науки цікавою є сама історія відкриття крито-мікенської цивілізації вченими Г. Шліманом і А. Евансом, що свідчить і про стрімкий розвиток історичних наук у ХІХ ст., і розкриває перші кроки й успіхи археології. Ще одна особливість: писемні джерела егейського періоду не містили інформації про духовне життя, і сьогодні розкрити світоглядні уявлення жителів Криту чи Мікен дозволяють винятково пам’ятки матеріальної культури й мистецтва.

Мистецтво античної Греції мало велике значення для всієї історії світової культури. Давньогрецькі митці вперше пластично втілили уявлення про красу й досконалість людської особистості, впровадили ордерну систему, створили класичне вирішення синтезу архітектури з творами монументальної скульптури та живопису. У період еллінізму вплив давньогрецької художньої культури поширився на великі території – від Македонії до долини Нілу та Інду – і зумовив злиття місцевих традицій з грецькими, появу значної кількості місцевих художніх шкіл.

У науці неодноразово дискутувалося питання про існування самостійної давньоримської цивілізації. Деякі вчені, виділяючи античну культуру як окреме явище, заперечували значення Риму, наполягали на еклектичності його культури, що чимало запозичила із спадщини еллінів та етрусків. Інші, навпаки, вважали, що Рим створив свою неповторну й оригінальну цивілізацію та художню культуру. Давньоримське мистецтво ґрунтувалося на особливій системі вартостей римської громадянської общини: патріотизмі, законі, завойовницькому пафосі, дисципліні. Значні зрушення відбулися в художній діяльності: в архітектурну конструкцію впроваджуються арка та склепіння, в образотворчому мистецтві формується історичний рельєф і розвивається портретна пластика, у синтезі мистецтв зростає значення монументального живопису – мозаїки, фрески, енкаустики.

У пропонованому посібнику автор, не претендуючи на повний огляд розвитку художньої культури Античності, зупиняється на мистецьких здобутках, що відображають основні проблеми доби. Мистецькі явища розглядаються у контексті історичних і політичних подій, увага звертається на світогляд різних народів – міфологію, релігію, філософію. Укладена автором хронологічна таблиця допоможе студентам вільніше орієнтуватися у часових співвідношеннях мистецьких явищ. До кожного розділу додається словник ключових понять і термінів, список додаткової літератури, список художніх творів для аналізу.

На жаль, мистецтво Античності є переважно анонімним: за невеликими винятками не відомі автори видатних художніх пам’яток Криту й Мікен, Етрурії. У Давньому Римі художня творчість трактувалася як низьке ремесло, не гідне статусу вільного громадянина. І навпаки – у Давній Греції архітектори, скульптори, живописці мали високий соціальний статус, їх шанували, давні автори донесли до нас біографії митців, з захопленням описували художні твори. Іменний покажчик архітекторів, скульпторів і живописців містить короткі біографічні відомості, аналіз творчості видатних художників аналізованої доби.

Навчально-методичний посібник доповнений рекомендаціями для самостійної роботи студентів. Передбачено різні форми контролю знань – семінарське заняття, письмовий аналіз мистецького твору, термінологічний диктант, тематичне тестування, виконання графічної таблиці.

Тематичний план

НАЗВА ТЕМИ	Кількість аудиторних годин		Кількість годин для самостійної роботи
	Лекційні	Практичні
Мистецтво Античності. Мистецтво Давньої Греції. Мистецтво Давнього Риму.	4	2	4

Мистецтво егейського світу

Таблиця 4. Періодизація культури егейського світу

НАЗВА ПЕРІОДУ	Хронологічні межі
Мінойський період	XXI – XV ст. до н.е.
Ахейська Греція	XVII – XII ст. до н.е.

Історія відкриття Крито-Мікенської культури.У формуванні античної цивілізації велику роль відіграла егейська, або крито-мікенська культура. Її центром у ІІІ – ІІ тис. до н.е. був острів Крит, а дещо пізніше – Мікени, місто на півдні Балканського півострова. 1871 р. німецький археолог Генріх Шліман, який повірив у реальність подій, описаних у поемі Гомера “Іліада”, розкопав на Гісарлицькому пагорбі міста ІІІ тис. до н.е., що були майже на два тисячоліття давнішими від Гомерової Трої. Їхня культура належала до передісторії егейської цивілізації. Незабаром на Пелопоннесі учений розпочав археологічні дослідження, які увінчалися відкриттям центрів ахейської культури. На початку ХХ ст. послідовник Г.Шлімана Артур Еванс відкрив художні пам’ятки Кноського палацу на острові Крит. Таким чином з’ясувалося, що легенда про лабіринт критського царя Міноса має історичнe підґрунтя. На сьогодні невідомими залишаються державний устрій, релігійні вірування, етнічне походження населення давнього Криту.

Мистецтво мінойського періоду. На початку ІІ тис. до н.е. на острові Крит були збудовані перші палаци, які були не тільки царським житлом, але й політичними, релігійними, мистецькими центрами. Це так звана епоха “палацової цивілізації”, яка тривала принаймні 600 років. Усі відомі критські палаци мали спільну архітектурно-планувальну структуру. Вони розташовувалися на невисоких пагорбах. Приміщення групуються навколо ритуального двору, площа якого (28 х 52 м), очевидно, реґламентувалася вимогами ритуалу. Спільними були зовнішнє подвір’я, що призначалося для громадських зібрань і видовищ, світлові колодязі,мегарони, перистилі,пропілеї. Хоча загалом споруди мали складне планування: приміщення розташовувалися на різних рівнях, з’єднувалися заплутаними коридорами, сходами, пандусами, практично немає однакових за розмірами і пропорціями кімнат. Палаци Кнос, Фест, Маллія, Като-Закро дійсно нагадують давньогрецький міф про лабіринт, в якому жила потвора – напівлюдина-напівбикМінотавр. Найбільшим був Кноський палац загальною площею 24 тис. кв.м.

Велику роль в образному звучанні палаців відігравали колони – дерев’яні потиньковані та зафарбовані в яскраві кольори, розширені догори. Припускають, що критська колона, окрім функціонального призначення, виступала символом царської влади. Своєрідною емблемою критян було зображеннялабриса, що часто поєднувалося збукранієм. “Священні” роги, можливо, втілювали царя, чоловіка цариці, яку під час ритуальних церемоній шанували як Велику богиню.

Головною оздобою палаців був стінопис. Техніка критського живопису – справжня фреска– спричинила своєрідну імпресіоністичність малярського стилю. Розписи вражають радістю, свіжістю, вільною манерою виконання, насиченою яскравою колористичною гамою. Вони цікаві не тільки художньою довершеністю, але й тим, що дозволяють реконструювати особливості побуту, світогляду і вірувань жителів острова Крит. Характерні сюжети кноського живопису: багатолюдні свята і зібрання, урочисті процесії юнаків і дівчат, дельфіни серед морських хвиль, настільки достовірне зображення рослин, що спеціалісти без вагань встановлюють їхні ботанічні назви. Стіни одного із залів вкриті мініатюрними фресками із зображеннями сміливих акробатичних вправ з биком. Тема приборкання бика, як тема перемоги над смертю, була популярною в крито-мікенському мистецтві. Часто зустрічаються зображення жінок, можливо, жриць або богинь, з підфарбованими обличчями, з осиними таліями, пишними відкритими сукнями. Дослідники назвали їх “Парижанка”, “Дама в блакитному”.

Живопис засвідчує тісний зв’язок критської культури з мистецтвом Давнього Сходу, в першу чергу – Єгипту. Це, зокрема, умовність у зображенні людських фігур: плечі та око показані у фас, обличчя і ноги – у профіль. Жінки – граційні та легкі, їхні тіла зафарбовані світло-вохристою фарбою. Фігури чоловіків завжди стрункі, мають тонкі талії, широкі плечі, тіла зафарбовані яскраво-коричневим кольором. Художники застосовують різномасштабність – у сценах з биком неспівмірні фігура бика, завжди дуже великого, і людей.

Сучасні критським і близькі за стилем розписи збереглися на острові Тіра, який загинув від виверження вулкана 1600 р. до н.е. Товстий шар попелу і лави вкрив острів і на три з половиною тисячоліття ніби зупинив плин часу. Розкопки другої половини ХХ ст. відкрили вимощені камінням вулиці, багатоповерхові будівлі, фрески, які оздоблювали житлові споруди. Найбільша збережена фреска цього періоду – “Прихід весни на квітучий острів”: кімната одного з будинків за допомогою фантазії художника перетворилася на чарівний ландшафт з різнобарвними горами, розквітлими кущами лілій та безтурботними ластівками над ними. Стіни сусіднього будинку були вкриті розписом із зображенням синіх мавп, які крадуть фрукти. Із тисячі фраґментів тиньку реставратори відновили фреску “Юнак з багатим уловом”. Імпресіоністичне невимушене письмо характеризує фреску “Крилаті рибки”, віднайдену на сусідньому острові Мелос.

До середини ІІ тис. до н.е. в мистецтві Криту відбулися зміни. У малярстві все більше відчувається сухість, жорсткість, стилізація, що засвідчує оздоблення “Тронного залу” геральдичною композицією із зображенням фантастичних грифонівсеред папірусів.

Скульптори мінойського періоду працювали з різними матеріалами – глиною, слоновою кісткою, стеатитом, бронзою. Збереглося чимало невеликих (висотою до 35 см) керамічних жіночих статуеток, що мали культове значення, втілювали жриць або богинь зі зміями в руках, а тому отримали назви “Повелителька змій”, “Богиня зі зміями”. Справжнім шедевром критської скульптури є стеатитовий ритону вигляді голови бика із золотими рогами й очима з гірського кришталю.

Наприкінці XVст. приходить занепад критської цивілізації. З материка на острів Крит увірвалися племена ахейців. Руйнування критських міст прискорила катастрофа – виверження вулкану.

Мистецтво ахейської Греції.УXV–XIVст. до н.е. центр егейської цивілізації переноситься на південь Балканського півострова у міста Мікени, Тіринф, Пілос, Афіни. Критські майстри, покидаючи свої зруйновані міста, переходили на службу до мікенських правителів.

Греки-ахейці зводили могутні цитаделі-акрополіна високих пагорбах, укріплювали їх оборонними стінами. Товсті стіни (до 17 м) складені з кам’яних брил вагою 5-6 тонн. Таке мурування невипадково назвали циклопічним: пізніше греки склали легенду, що на запрошення ахейських володарів стіни споруджували гігантські циклопи.

Найкраще зберігся Мікенський акрополь. Вхід у фортецю “Ворота левиць” оздоблений рельєфом із дзеркально симетричним зображенням двох левиць, які передніми лапами спираються на вівтар (символ релігії) та охороняють колону (символ влади). Голови тварин були виконані з металу або каменю іншого кольору. Це єдиний, але вражаючий зразок мікенської монументальної скульптури. На пагорбі розташований палац, планування якого є більш впорядкованим, аніж Кноського Лабіринту. Центром палацового комплексу був царський тронний зал – мікенський мегарон, інші приміщення групувалися навколо нього.

Мікенський живопис зберігся фраґментарно, у ньому відчутний вплив критської фрески. Однак у сюжетах переважає зображення урочистих процесій, полювання і битви, а стиль малярства більш площинний і умовний, рисунок сухий та чіткий, композиції статичні, для них властива симетрична побудова. Але у відносній простоті мікенської художньої мови виявляються композиційна міць, упорядкованість і логіка.

У Мікенах збереглися гробниці ахейських царів: шахтові поховання, тобто прямокутні могили в скелі (XVI–XVст. до н.е.), і толоси, тобто купольні гробниці (XV–XIVст. до н.е.). Особливо відома купольна гробниця Атрея – від імені царяАтрея, батькаАгамемнона, володаря Мікен і героя “Іліади”. До гробниці веде довгий відкритий коридор –дромос, круглий у плані інтер’єр (діаметр 14,5 м) перекритийфальшивим склепінням. “Скарбниця” Атрея була найбільшою купольною спорудою до ІІ ст., до побудови римського Пантеону. Справжні коштовності Мікен археологи виявили у шахтових гробницях. Одяг померлого володаря, його посуд, зброю прикрашали цільні тонкі пластини листового золота, чимало коштовностей у жіночому строї – золоті діадеми, браслети, персні. На обличчя померлих воїнів накладали золоті маски. Генріх Шліман, коли побачив одну з них, вигукнув: “Агамемнон дивиться на мене”, і вона відома сьогодні як “Маска Агамемнона”.

Приблизно у середині ХІІІ ст. до н.е. ахейці розпочали війну з Троянським царством, її події оспівані у безсмертних поемах Гомера. Хоробрих ахейців у середині ХІІ ст. до н.е. завоювали дорійські племена. Вони зруйнували Мікени, Тіринф та інші міста Пелопоннеського півострова. Досягнення егейської цивілізації стали органічною складовою античної культури.

Художні твори для аналізу

1. Світловий колодязь Кноського палацу.

2. “Парижанка”. Фреска з Кноського палацу. XVI – XV ст. до н.е. Геракліон, Музей.

3. “Ігри з биком”. Фреска з Кноського палацу. XV ст. до н.е. Геракліон, Музей.

4. “Прихід весни”. Фреска з острова Тіра. XVI ст. до н.е.

5. “Богиня зі зміями”. Статуетка з Кноського палацу. XV ст. до н.е. Геракліон, Музей.

6. “Ворота левиць”. Мікени. XIV ст. до н.е.

7. Маска Агамемнона. Мікени. XVI ст. до н.е. Афіни, Національний музей.

Підручники і навчальні посібники

1. Дмитриева Н. Краткая история искусств. Вып. 1. – М., 1986.

2. Всеобщая история архитектуры: В 12 т. – Т. 2. – М., 1972.

3. Ильина Т. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.

4. История искусства зарубежных стран. Первобытное общество, Древний Восток, Античность / Под. ред. М.Доброклонского, А.Чубовой. – М., 1980.

5. Любимов А. Искусство древнего мира. – М., 1980.

6. Ривкин Б. Античное искусство. – М., 1972.