ПОВЕДІНКА ВЧИТЕЛЯ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

Якщо врахувати, що основою конфлікту є суперечність між інтересами суб’єктів, то найкращим способом розв’язання кон­флікту є усунення суперечностей. Але цей шлях не завжди дос­тупний, та й суперечності можуть бути різних типів — явні і ла­тентні, об’єктні й безоб’єктні, їх рівні, особливості суб’єктів тощо.

В науці відомі і застосовуються на практиці основні спосо­би усунення суперечностей, які лежать в основі конфлікту. Це зокрема:

• усунення об’єкта конфлікту;

• поділ об’єкта конфлікту між сторонами;

• встановлення черговості або інших правил використан­ня об’єкта;

• розведення сторін конфлікту;

• переміщення відносин в іншу площину, яка здатна ви­явити в них загальний інтерес, тощо.

Такі способи можуть стати у пригоді при розв’язанні будь-якого конфлікту і перш за все наймасштабнішого, який визрі­ває у світі наразі, міжцивілізаційного, коли створюється нова міжнародна система, в якій силові блоки в перспективі різни­тимуться належністю до певної цивілізації, а не до націй або ідеологій, як це було донедавна. Прикладом може слугувати вірмено-азербайджанський конфлікт у 80-х роках XX ст., коли успіхи Вірменії у конфронтації з Азербайджаном спонукали Туреччину до підтримки своїх побратимів за релігією, етніч­ним походженням і мовою в Азербайджані. Симпатії ж Росії були на боці вірмен-християн, які дістали не тільки моральну підтримку, а й воєнну допомогу. Розлам протиборчих сил у Югославії в подіях кінця 90-х років XX ст. також значною мі­рою проходив по лінії різних релігій, і, природно, сторони підтримували країни, які належать до різних цивілізацій.

Конфліктні події на міжнародній арені в останні роки і на­віть місяці дають підставу погодитися з висновком багатьох дослідників про те, що в зіткненні сучасних цивілізацій фор­муються два протилежні полюси цього конфлікту. І до аме­риканських подій минулого року і до московських подій ни­нішнього ставлення не лише різне, а й протилежне. Якщо мільйони людей співчували горю американців і росіян, то можливо не менше людей відкрито раділи й аплодували з приводу цих трагедій. І хоч лідери ісламського світу заявили по своє обурення щодо злочинів терористів, власники кафе й закусочних у палестинських містах, у секторі Газа пригощали безплатно всіх відвідувачів — для них це було свято.

Є підстави думати, що конфлікт між західною і незахідною цивілізаціями наростатиме, бо в його основі лежать сер­йозні причини. Країни західної цивілізації, перш за все США, Велика Британія, Франція, Німеччина, зосередили у своїх ру­ках велику матеріальну і фінансову могутність і намагаються нав’язати країнам незахідних цивілізацій свої економічні, по­літичні й інші інтереси, використовуючи різноманітні ресур­си для управління світом у своїх інтересах.

Нині стало очевидним, що пов’язані з глобалізацією пози­тиві результати й блага розподіляються у світі вкрай нерівно­мірно. І якщо сильні (західні) держави багатшають, то країни, які не мають доступу до економічної глобалізації, продовжу­ють деградувати. Так, на кожні 65 доларів, отриманих у багатих країнах, припадає 1 долар у бідних країнах. Як пише О. Біло­рус, «управління глобальними процесами сьогодні наштовху­ється на великі труднощі. І головна трудність — конфлікт гло­бальних інтересів між глобалізаторами та глобалізованими».

Крім істотних відмінностей в економіці, в рівнях матері­ального життя, політичних системах, важливим джерелом конфлікту між західними і незахідними цивілізаціями є сфе­ра культури, ціннісні орієнтації. У незахідних цивілізаціях життєвий уклад підпорядкований відтворенню історично створеного способу життя як раз і назавжди даному. Звичаї, звички дуже стійкі, а особистість підпорядкована загальному порядку й орієнтована на його збереження.

В основі західної цивілізації — ідеї індивідуалізму, лібера­лізму, прав людини, рівності, свободи, влади закону, демо­кратії, відокремлення церкви від держави. І зусилля Заходу, спрямовані на поширення цих ідей, викликають негативну реакцію у незахідних цивілізаціях. Цінності, які на Заході вва­жаються найважливішими, для населення незахідних цивілі­зацій не є такими і навряд чи стануть такими навіть у далеко­му майбутньому. А наполегливе нав’язування цінностей за­хідної цивілізації всьому світові вже дістає суворий опір на Сході, де такі намагання ототожнюються з поведінкою коло­нізаторів у минулому.

Сучасні дослідники, прогнозуючи розвиток конфлікту між цивілізаціями, вважають, що центральною віссю світової політики може бути конфлікт між «Заходом та іншими», а відповідні реакції на «тиск» Заходу можуть проявитися у трьох формах: по-перше, деякі країни (наприклад, Бірма, Північна Корея) стануть на шлях ізоляціонізму своїх держав від проникнення західної цивілізації. Цей шлях пов’язаний з великими труднощами, зокрема з економічними, і навряд чи таким шляхом підуть багато країн. По-друге, очевидно, знайдуться країни, які хоч би зовнішньо спробують піти на зближення з Заходом і сприйняти його цінності й інститути. По-третє, це розвиток власної економіки та політичної систе­ми, співробітництво з іншими незахідними країнами і проти Заходу, зберігаючи при цьому свої цінності й інститути, які розвиватимуться на власній цивілізаційній основі.

Можна припустити, що третя форма взаємодії Заходу й незахідних цивілізацій найближчим часом буде найпоши­ренішою. Більшість країн незахідних цивілізацій не бажає приєднатися до Заходу, розвиває власну економіку, збройні сили, співробітничає з незахідними країнами.

Важливим елементом глобального конфлікту цивілізацій останнім часом є міжнародний тероризм. Останні події дове­ли, що сучасний тероризм переріс у загрозу не тільки для ок­ремих країн, а й став серйозним викликом регіональній і гло­бальній безпеці. Стало очевидним, що нині традиційне наро­щування збройних сил і воєнної техніки не відіграє вирішаль­ної ролі в національній безпеці. Ключові поняття геополіти­ки — могутність держави, забезпечення воєнно-економічним потенціалом, територія, природні ресурси та ін. — все це вже уявляється застарілим. Можна мати всі атрибути могутньої держави і бути не в змозі захистити себе від глобальних траге­дій. Конфлікт між Заходом і Сходом сьогодні має інші риси.

Об’єктивно, з точки зору прогресивного розвитку людства уже позначене коло універсальних загальнолюдських цінностей, які необхідні народам навіть для того, аби нормально жити в од­ній цивілізованій співдружності. Це такі життєві потреби, як право на життя, продовження роду, збереження здоров’я й недо­торканність особи, захист від неправового насильства й примусу та ін. Очевидно, вже сьогодні багато з перелічених цінностей мо­жуть слугувати підвалиною для їх реалізації та пристосування до особливостей способу життя й мислення кожної цивілізації. Хоч не менш очевидно й те, що процес цей дуже складний і забере багато часу — десятиліття і століття. І тут ще раз необхідно під­креслити відокремлюючу, роз’єднальну роль релігії.

У країнах незахідної цивілізації, особливо ісламських, не­мало людей, у тому числі молодих, які, не замислюючись, мо­жуть віддати життя за релігійні догми. Смерть «за Аллаха» в боротьбі з «невірними» стала героїчною і почесною. Число таких смертників постійно зростає, і вони становлять ядро міжнародного тероризму. По телебаченню показують, як мати-мусульманка на Ближньому Сході, яка вже загубила свого сина-терориста, радісно сповіщає журналіста, що готує на смерть «за Аллаха» свого другого сина.

Інше становище у країнах Заходу. Якщо донедавна смерть за Вітчизну вважалася однією з головних сил, що об’єднує на­цію, й оцінювалася як героїчний вчинок, то відтепер цей чин­ник втрачає своє значення. Соціологічні опитування населен­ня, проведені в середині 90-х років XX ст., дали таку картину: лише 70% населення США і Великої Британії, 66% — Росії, 50% — Португалії та Іспанії, 34% — Німеччини та Італії гото­ві воювати за свою країну.

В умовах зростаючого міжцивілізаційного протиборства, посилення міжнародного тероризму перед кожною країною сучасного світу постало питання: з ким вона — з терористами чи проти? Західна цивілізація принципово заперечує теро­ризм як спосіб досягнення будь-яких результатів; ядро терориз­му сьогодні — в ісламській, незахідній цивілізації. А яке місце України, на якому боці глобального конфлікту цивілізацій пе­ребуває вона? Вся історія України, традиції, звичаї, орієнтацій-ні цінності становили невід’ємний елемент її населення. Нещо­давно Україна була однією з високорозвинутих країн світу з мо­гутнім економічним потенціалом і відносно високим рівнем життя населення. І понині одним із її стратегічних спрямувань у зовнішній політиці є «західний вектор» — поступове збли­ження з НАТО, Європейським співтовариством у цілому.

Україна зразу ж після трагічних подій 11 вересня 2001 р. рішуче засудила прояв тероризму й екстремізму в будь-яких формах. Висловивши співчуття американському народу, Ук­раїна приєдналася до антитерористичної операції в Афганіс­тані, встановила стратегічні завдання щодо боротьби з теро­ризмом, чітко визначила свою прозахідну позицію.

Разом з тим соціально-економічний стан України залишаєть­ся вкрай тяжким і за цими показниками її не можна віднести до числа західних країн. У 2000 р. в Україні частка ВВП на душу на­селення за поточним валютним курсом понизилася відносно 1991 р. майже в 4 рази і становила 657 доларів. Відповідно до сві­тової класифікації — це рівень бідних країн (середньосвітовий рі­вень нині перевищує 5700 доларів, а рівень передових країн — 20000 доларів). Це 130 місце у світі. За індексом розвитку люд­ського потенціалу Україна в 2000 р. посідала 74 місце у світі.

Як зазначалося, розрив у рівнях життя між західними і незахідними країнами навряд чи можна вважати причиною ниніш­нього протиборства західної і незахідної цивілізацій. І все ж ця проблема, безсумнівно, певним чином впливає на взаємовідно­сини держав, що належать до різних полюсів конфлікту.

Як розвиватиметься конфлікт цивілізацій, якою стане нова система міжнародних відносин? — питання, на які наразі на­магаються відповісти вчені в різних частинах світу. Український вчений С. Бодрук виділив такі напрями у світовому розвиткові на найближчу перспективу:

• базові функції в антитерористичній боротьбі виконува­тиме Північноатлантичний альянс, що поширюватиме свою активність поза межами Європи на інші регіони;

• зміцнюватиметься партнерство США і НАТО з Росією, а можливо й з Китаєм щодо боротьби з тероризмом;

• формуватимуться «рухливі коаліції країн» з різним ступенем участі в цій боротьбі;

• створюватиметься максимальна «прозорість» у міжна­родних відносинах у фінансово-економічному аспекті, посилю­ватиметься контроль за торгівлею зброєю, тіньовою економі­кою, наркоманією як фінансовими джерелами тероризму, що, зокрема, передбачає різні форми тиску на втручання у внут­рішні справи інших країн. Отже, і поняття суверенітету держа­ви поступово переглядатиметься відповідно до нових реалій.

Проблема взаємовідносин Заходу і Сходу, західних і незахідних цивілізацій уже стала найважливішою для розвитку людства. Від того, яким шляхом розвиватиметься конфлікт між цими двома суб’єктами залежить доля всієї загально­людської цивілізації. Сьогодні різко зростає вірогідність ши­рокомасштабних воєнних конфліктів з переростанням у сві­тову війну. Звідси актуальне завдання — знайти оптимальні шляхи й засоби для повільного, але впевненого вирішення цього складного глобального конфлікту. Для виходу з кризи є певні об’єктиві і суб’єктивні передумови, які політичні лідери перш за все повинні використати.

Якщо не вдається віднайти рішення, яке задовольнило б обидві сторони, можлива зміна предмета конфлікту, мотивів протистояння сторін і навіть самих учасників. Так, у судовій практиці щодо цивільних і трудових спорів нерідко трапля­ється така ситуація: сутяжництво, інтриги тривають роками і навіть тоді, коли вже немає предмета конфлікту і змінився склад керівників, винуватців спірного рішення. Мистецтво цивілізованого життя якраз і полягає в тому, щоб не плодити незадоволених, скривджених, а будувати благополуччя лю­дей на основі нормальних взаємовідносин. Зусилля людей, спрямовані на запобігання конфлікту або його розв’язання, мають враховувати інтереси не однієї, а обох сторін.

12