1.3. Характерні риси типових ринкових моделей

В таблиці 1 Типові моделі ринку показані основні характерні ознаки основних ринкових структур. Також наводяться сфери реальної економіки, в яких ці структури найбільш дійсно реально функціонують. Очевидно, що можна навести багато інших ознак, таких як прозорість ринку, можливість заключення таємних угод, але на нашу думку, їх слід вважати похідними. Основними характерними ознаками, на нашу думку, слід вважати наступні :

1. Кількість виробників.

2. Тип продукту

3. Ступінь контролю над ціною.

4. Умови вступу в галузь.

5. Нецінова конкуренція.

Саме вони визначають і рівень цін і обсяги виробництва і величину прибутків підприємств.

1.4. Конкуренція і підприємництво

Одним з найважливіших досягнень економічної думки XX століття стала теорія монополістичної конкуренції. «Сили монополії і конкуренції нерозривно сплітаються в єдину тканину, відрізняючись у ній лише своїми візерунками», — зазначав її творець Едвард Чемберлін. Але він, як і Джоан Робінсон, що розробила концепцію недосконалої конкуренції, розглядав взаємодію монополії і конкуренції переважно відірвано від історичного розвитку.

Тим часом в різних історичних умовах співвідношення між ними складалося по-різному. Не менш важливою є й та обставина, що при уважному аналізі в процесі історичних змін співвідношення монополії та конкуренції можна виявити певні циклічні закономірності.

Аналіз циклічного розвитку монополії та конкуренції має велике значення для обґрунтування місця конкурентної політики в загальній стратегії реформування економіки України. Розуміння цих питань та їх врахування дозволить підвищити дієвість державної політики, спрямованої на пристосування української економіки до пануючих тенденцій глобального розвитку.

Аналізуючи вільну конкуренцію, необхідно насамперед зазначити, що про її панування протягом XIX століття можна говорити тільки стосовно таких країн, як Англія, США, Франція, Голландія, і деяких інших (та й то з урахуванням того, що в останній третині XIX століття починається їх перехід на монополістичну стадію розвитку). В інших країнах Європи в першій половині XIX століття збереглося багато обмежень конкуренції, що залишились від феодальної епохи. Досить згадати спробу відновити архаїчні ремісничі цехи в Пруссії. Тому навіть для Західної Європи ототожнення епохи вільної конкуренції з XIX століттям є занадто схематичним. Щодо Росії, то тут конкуренція починає посилюватися тільки в другій половині XIX століття за умов збереження значної регламентації й активному втручанні держави в економіку взагалі та в процеси конкуренції зокрема. Таким чином, вільна конкуренція переважала протягом відносно короткого історичного періоду в досить обмеженому ряді країн.

Що ж дозволяє розглядати конкуренцію, що панувала в згаданих країнах, як вільну? Насамперед привертає увагу той факт, що основні перешкоди, з якими зіштовхувалася конкуренція на той час (на відміну від періоду панування монополій в кінці XIX — на початку XX століття),були породжені нерозвиненістю продуктивних сил і економічних відносин індустріального суспільства. Визначальну роль відігравала цінова конкуренція, що виявлялася в прагненні підприємців зберегти й розширити свій ринок насамперед за допомогою зниження витрат і відповідно — цін. Цінова конкуренція визначала гнучкість ринкових цін, їх швидку реакцію на коливання попиту й пропозиції.

Такі особливості вільної конкуренції ґрунтувались на порівняно низькому рівні концентрації виробництва в основних галузях промисловості.

Водночас система вільної конкуренції поступово створювала матеріальні передумови свого історичного заперечення і переходу до іншого ступеня розвитку, для якого характерним було вже інше співвідношення монополії та конкуренції. Остання сприяла поступовій концентрації виробництва й капіталу. На певному ступені розвитку цей процес неминуче призвів до утворення монополістичних об'єднань.

Монополізація охопила насамперед галузі, що виробляли сировину, паливо і продукцію низького ступеня обробки. Умови виробництва такого роду продуктів мало різнилися на підприємствах, і споживачі, звичайно, не віддавали перевагу певній марці. Однак при цьому галузі з високим ступенем обробки набагато складніше піддавалися монополізації через якісну різнорідність продукції.

Таблиця 1.

Типові моделі ринку.

Моделі ринку		Характерні ознаки
		Кількість виробників	Тип продукту	Ступінь контролю над ціною	Умови вступу в галузь	Нецінова конкуренція	Сфера економіки
Досконала конкуренція		Дуже багато	Стандартизо- ваний	Відсутність будь-якого контролю	Вільний вступ	Відсутня	Сільсько-господарська продукція
Недосконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Багато	Диферен-ційований	Деякий контроль	Порівняно легкий	Реклама і конкуренція якості	Роздрібна торгівля, взуття, одяг
	Олігополія	Декілька	Стандарт. диференц.	Деякий контроль	Бар’єри для вступу	Реклама, конкуренція якості	Автомобілі, цемент , сигарети
	Монополія	Єдиний виробник	Унікальний (без близьких замінників)	Значний	Заблокований	Рекламування і заохочення послуги	Місцеві комунальні послуги

Початок другого етапу концентрації виробництва поклала нова хвиля злиття і поглинання, що з особливою силою розгорнулася в 1926—1929 роках у США. Вона відрізнялася від першої хвилі тим, що поряд із горизонтальним злиттям і поглинанням зросло значення вертикальної інтеграції. Така зміна в характері та формах централізації капіталу була об'єктивно обумовлена необхідністю поглиблення спеціалізації виробництва, розвитку кооперації та комбінування в межах технологічної вертикалі, що охоплює виробництво сировини, її первинну переробку, виготовлення різноманітних проміжних продуктів аж до випуску і реалізації кінцевої продукції.

Все це суттєво вплинуло на механізм ринкового саморегулювання. Розвиток монополістичної концентрації й централізації виробництва призвів до підриву стихійного механізму функціонування ринкової економіки, що проявилося підчас кризи 1929—1933 років. «Велика депресія» поклала початок інтенсивному державному регулюванню економіки відповідно до кейнсіанських рекомендацій, об'єктивна необхідність якого була породжена процесом централізації виробництва в монополістичних об'єднаннях. Ліберальні уявлення про те, що держава не повинна втручатися в економіку, оскільки нею через конкуренцію керує «невидима рука» ринку, були визнані застарілими.

Здавалося, розвиток монополізації в другій половині XX століття буде продовжуватися. Однак подальший хід подій показав поспішність цих прогнозів. Більше того, в цей час спостерігалося збільшення числа малих підприємств, що стали найважливішим чинником соціально-економічної стабільності в країнах з ринковою економікою. Значення малого бізнесу особливо зросло в 70-ті роки, коли економічне становище розвинутих країн різко погіршилося. Виявилося дивне на перший погляд економічне явище: малі підприємства краще протистояли економічним труднощам, ніж великі.

Посиленню конкуренції сприяли також зміни у виробничій структурі великих корпорацій. Насамперед це було пов'язано з тим, що, починаючи із 60-х років, провідним напрямком розширення таких корпорацій стала диверсифікація виробництва, Об'єктивною основою диверсифікації є радикальна зміна структури виробництва у високо розвинутих країнах, що відбувається під впливом науково-технічного прогресу. В цих умовах надлишковий капітал, що утворюється в «зрілих» галузях, перетікає насамперед у «молоді», швидко зростаючі галузі з високою нормою прибутку. Для проникнення сюди використовується не тільки власна науково-технічна база, а й поглинання функціонуючих підприємств. Диверсифікація корпорацій одразу включає кожну з них у конкуренцію на багатьох ринках.

Необхідною умовою стійкого економічного зростання в XXI столітті є послідовне «очищення» вітчизняної економіки від надзвичайно живучих елементів штучної монополії, а також нейтралізація тих монополістичних елементів, що об'єктивно неможливо усунути.

Рівень монополізації української економіки досить високий. Частка монопольного сектору становить близько 40% валового внутрішнього продукту, тоді як нормальним вважається рівень, що не перевищує 10—12% ВВП. Опитування 2000 року засвідчило, що четверта частина державних і третина комунальних підприємств не мали жодного конкурента. Багато підприємств усіх форм власності мало по 1—3 конкурента. Лише 37% опитаних керівників зазначили, що відчувають серйозний конкурентний тиск з боку вітчизняних і 13% — з боку іноземних конкурентів [15]. Таким чином, у багатьох галузях української економіки конкуренція відсутня або має «джентльменський» характер.

Конкуренція є тією «невидимою рукою», що, на думку Адама Сміта, змушує людей слугувати інтересам суспільства, навіть якщо кожний з них як «економічна людина» прагне до власної вигоди. Тому соціально-орієнтована ринкова економіка, що працює на загальну користь, неможлива без досить високого рівня розвитку конкуренції.

Монополія є джерелом розбіжностей між приватним інтересом і загальною користю. Якщо конкуренція стримується, то приватна вигода підприємця суперечить інтересам суспільства. Такий тип ринкової економіки характерний для початку XX століття. Він був ненабагато ефективніший, ніж радянська командна система. Свідченням його неефективності стала «Велика депресія». Незважаючи на величезні відмінності, криза української економіки 90-х років має спільну з «Великою депресією» основу — монополістичну організацію виробництва. Тому формування ефективного конкурентного середовища, скорочення частки монопольного сектору - необхідні умови стабільного й динамічного розвитку економіки України в XXI столітті, її успішної інтеграції у світову економіку.