Перетренованість.

Якщо тренувальний процес організований неправильно. не зберігається поступовість у підвищенні об’єму і інтенсивності навантажень, часто використовуються максимальні навантаження і відсутній достатній відпочинок між ними, то працездатність організму знижується. Такий стан називається перетренованістю.

Перетренованість частіше спостерігається у кваліфікованих спортсменів, які стараються форсувати тренування, щоб підвищити свій результат.

Перетренованість не можна змішувати з гострим перенапруженням, яке виникає при виконанні дуже напруженої роботи, яка перевищує функціональні можливості спортсмена. Цей стан, як правило, проявляється в порушенні діяльності органів кровообігу.

Стан перетренованості може бути виражений в різній мірі. Перш за все виникають зміни в нервовій діяльності, які проявляються в порушенні координації рухів, порушенні сну, відсутності бажання продовжувати тренування. Зниження координаційних можливостей негативно відображається на техніці рухів і веде до зниження спортивних результатів.

При перетренованості нерідко спостерігаються зміни серцевого ритму, різке збільшення розмірів серця, підвищення кров’яного тиску. Інколи відбувається зменшення показників максимальної вентиляції і життєвої ємкості легень. Відмічається погіршення апетиту, що призведе до зменшення ваги тіла.

При виникненні перетренованості необхідно зменшити об’єм і інтенсивність тренувальних навантажень. При більш важких формах спортсмену необхідний активний відпочинок, а при дуже важких формах тренування повністю припинити.

Легкі форми перетренованості ліквідовуються, як правило, протягом 15-30 днів. При більш тяжких формах необхідний відпочинок 1-2 місяці з повним припиненням тренувань на 2-3 тижні.

5. Вікові особливості кардіо-респіраторної систем у дітей та підлітків.

Для серця дітей є характерним високий рівень витрат енергії, що визначає значне посилення процесів окислення в міокарді. В процесі росту та розвитку дитини збільшується маса серця. У хлопчиків 9-10 років вона складає 111,1 г, що у два рази менше ніж у дорослих (244,4 г). Поряд з цим змінюється співвідношення маси відділів серця, перебудовується його гістологічна структура. Так, у найбільшій мірі збільшення маси серця проходить за рахунок лівого шлуночка. З віком ЧСС знижується: у новонароджених вона складає у спокої 134-140 уд/хв; у 7 років – 85-90 уд/хв; у 14-15 років наближається до даних дорослих і складає 70-80 уд/хв. Для дітей характерним є нестійкий ритм серцевої діяльності. Спортивне тренування суттєво впливає на ЧСС. У юних спортсменів, які тренуються на витривалість, проявляється брадикардія, однак виражена вона в меншій мірі. У дітей та підлітків збільшення навантаження супроводжується більш вираженими змінами ЧСС, ніж у дорослих.

Систолічний об’єм крові та серцевий викид з віком підвищується. У 7 років систолічний об’єм крові складає 23 мл, у 13-16 років 50-60 мл.. У спокої у віці 6-9 років серцевий викид дорівнює 2,6 л/хв, у 10-12 років 3,2 л/хв, у 13-16 років 3,8 л/хв. При м’язовій роботі систолічний об’єм і серцевий викид у дітей збільшується в меншій мірі, ніж у дорослих.

З віком у дітей збільшується просвіт кровоносних судин. В результаті підвищується об’єм крові, яка циркулює та створюються умови для успішного кровопостачання тканин та органів киснем і поживними речовинами та видалення продуктів розпаду. Поряд з розширенням просвіту судин посилюється капіляризація тканин, що особливо характерно для дітей, які активно займаються спортом.

З віком підвищується АТ. Наприклад, у 11 років систолічний тиск у спокої дорівнює 95/83 мм рт.ст, у 15 років – 109/88 мм рт.ст..

Вікові зміни серцево-судинної системи (ССС) відображають особливості регуляції кровообігу організму, який росте. У перші роки життя помітно переважають симпатичні впливи. По мірі розвитку організму посилюється вплив блукаючого нерва.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) у 10 років становить 2,2-3,1 л. З ростом та розвитком вона збільшується, а також змінюються співвідношення між її компонентами - дихальним об’ємом, резервни об’ємом вдиху і видиху. По мірі розвитку організму змінюється режим дихання: тривалість дихального циклу, екскурсія легень, глибина і частота дихання. Для дітей молодшого віку характерний недостатньо стійкий ритм дихання, невелика глибина, приблизно однакове співвідношення вдиху та видиху, коротка дихальна пауза. У дітей 7-8 років 20-25 дихальних рухів за хв. З віком вона знижується до 12-16, ритм дихання стає більш стабільним. Фаза вдиху вкорочується, а видих і дихальна пауза збільшується. Одночасно збільшується дихальний об’єм і швидкість повітряного потоку на вдиху. У дітей 7-8 років дихальний об’єм коливається у межах від 163-285 мл, у дорослих він збільшується у 2-3 рази.

Діти характеризуються меншими резервними можливостями зовнішнього дихання. Наприклад, у дітей 8-9 років хвилинний об’єм дихання при напруженій роботі може збільшуватись у порівнянні з станом спокою у 10-12 разів (до 50-70 л/хв), а у дорослих у 15-18 разів (до 100-150 л/хв), у спортсменів ще більше - у 20-25 разів (180-220 л/хв). Легенева вентиляція у дітей підвищується переважно за рахунок збільшення частоти дихальних рухів, а не їх глибини. Це пояснює той факт, що за один дихальний цикл діти 8-9 років споживають у 3,5 рази менше кисню, ніж нетреновані дорослі, та у 6 разів менше, ніж спортсмени високого рівня.

Для дітей характерна менша АВР-О₂ при м’язовій роботі. Навантаження, яке супроводжується МПК, викликає збільшення АВР-О₂ у дітей до 8 об. %, у нетренованих дорослих до 14-15 об. %. Це вказує на те, що з віком підвищується використання кисню з артеріальної крові, наприклад, 8-11 років в умовах МПК з артеріальної крові використовується менш ніж 50%, в той час як у дорослих - 70%, а у спортсменів - 90%.

На окремих етапах вікового розвитку діти характеризуються специфічними особливостями нервової діяльності. Молодший шкільний вік визначається вдосконаленням нервової діяльності. В цей період збільшується сила та рухливість нервових процесів, посилюється внутрішнє гальмування, в результаті чого взаємодія процесів збудження та гальмування характеризується більшою врівноваженістю, ніж у дошкільнят. Встановлено, що такі види внутрішнього гальмування, як умовне і згасальне, виробляється у них значно швидше, ніж у дітей 5-7 років. Наприклад, умовне гальмо утворюється у дітей 5 років після 30 непідкріплень, а у дітей 12 років після 4 непідкріплень.

В молодшому шкільному віці підвищується здатність утворювати умовно-рефлекторні зв’язки. Так, у дітей 10-12 років умовні рефлекси як на прості так і на складні подразники проявляються гостро та характеризуються значною стійкістю. Поряд з цим рефлекторні реакції у дітей часто носять нечіткий характер. Це результат яскраво вираженої іррадіації процесів збудження. Внаслідок того, що сила внутрішнього гальмування ще недостатня, диференціювання виробляються складніше, ніж у дорослих. При сильних впливах у дітей відносно швидко розвивається охоронне гальмування.

В молодшому шкільному віці активно розвивається мовна функція, посилено формується мислення, здатність користуватись поняттями, абстрагованими від дій, вдосконалюється взаємозв’язок першої і другої сигнальної системи, внутрішня мова, осмислення себе, словесна інформація стає більш конкретною та повною. Посилюються тимчасові зв’язки між словами, як збудниками і руховою функцією. Завдяки цьому підвищується здатність до більш глибокого словесного вираження своїх рухів.

Функції майже всіх фізіологічних систем вдосконалюються з досягненням статевого дозрівання. Збільшення м’язової сили інтенсивно проходить від народження до періоду статевого дозрівання. Якщо вага м’язів дитини 8 років менше 1/3 ваги тіла, то до 15 років вага досягає майже 1/3 загальної ваги тіла. У хлопчиків збільшення м’язової маси зумовлюється посиленим утворенням тестостерону. Збільшення м’язової маси у хлопчиків та дівчат обумовлене гіпертрофією м’язових волокон при фізичних навантаженнях

Станова сила у хлопчиків 8 років дорівнює в середньому 51 кг, в 11 років 64 кг, а в 16 років 110,2 кг. У дітей різної спортивної спеціалізації більший приріст сили проходить в тих групах м’язів, які більш треновані, і які відіграють важливу роль для досягнення спортивного результату. Приріст сили обумовлений збільшенням м’язової маси, довжини м’язових волокон, фізіологічного поперечника, кількості задіяних рухових одиниць, частоти імпульсації, композиції м’язів.

Швидкість – це швидкість переміщення ланок тіла, швидкість повторювальних рухів за одиницю часу (темп), час латентної реакції. В період з 4-5 років до 13-14 р. тривалість поодинокого руху пальця, кисті руки, передпліччя, плеча, шиї, тулуба, стегна, стопи, значно збільшується. Швидкість поодинокого руху пояснюється збільшенням швидкості протікання фізіологічних процесів у нервово-м’язовому апараті.

Тісно пов’язаний із швидкістю поодинокого руху темп рухів. Максимальне збільшення темпу рухів вібувається з 7 до 9 років -середньорічний приріст становить 0,3 – 0,6 рухів за 1с а у 10-11 - 0,1-0,2 рухи за 1 с, у 12-13 років - 0,3-0,4 рухи в с.

Спритність - це комплексна якість, компонентами якої є точність рухів у просторі та часі, а також здатність змінювати координацію рухів в залежності від раптових змін зовнішніх умов. Відповідно виділяють три види спритності:

1. Характеризується просторовою точністю рухів.

2. Часова точність.

3. Точність та швидкість рухових рішень у відповідь на раптові сигнали.

Точність зміщень руки, яка визначається по встановленому заданому куту, найбільш помітно збільшується у віці від 7 до 10 років та в меншій мірі - від 10 до 12 років. Розвиток спритності продовжується і надалі.

Витривалість до статичних навантажень у дітей шкільного віку набагато більша, ніж у дорослих. Значне підвищення цього показника проходить до 13-14 років. Важливе значення має статична витривалість м’язів тулуба, які утримують хребет у правильному положенні. Від стану цих м’язів залежить формування осанки у дітей. Розвиток статичної витривалості м’язів стопи та гомілки відіграє суттєву роль у формуванні правильного склепіння стопи.

З віком помітно підвищується працездатність при виконанні напружених динамічних вправ на витривалість. При роботі на велотренажері потужність роботи збільшується з віком від 509 кгм/хв у 8-9 років до 2710 кгм/хв у дорослих.

В процесі розвитку організму гнучкість розвивається нерівномірно. Наприклад, рухливість хребта при розгинанні помітно підвищується у хлопчиків у віці від 7 до 14 років, а у дівчаток – від 7 до 12 років. Рухливість хребта при згинанні у хлопчиків 7-10 років значно збільшується, а з віком - зменшується.

Фізіологічні реакції на фізичне навантаження, а також механізми, які визначають функціональні можливості організму їх зміни під впливом спортивного тренування, у жінок і чоловіків принципово не відрізняється.

Деякі кількісні різниці лише добре ілюструються співвідношенням світових спортивних рекордів. Рекордні результати у жінок на бігових дистанціях на 8 –13% нижчі, ніж у чоловіків. У плаванні результати жінок ближчі до результатів чоловіків, ніж у бігових вправах (різниця 6 –10%).