Зм-1. Вступ до фізіології.

1. Фізіологія тварин – наука про функції окремих органів і систем органів та цілісного організму різних видів тварин, її місце у підготовці фахівців вет. медицини.

Фізіологія тварин – наука яка вивчає процеси життєдіяльності організму різних видів тварин та їх складових у єдності та у взаємозв’язку з умова навколишнього середовища вона є базовою у підготовці фахівців вет. лікаря.

2. Зв'язок фізіології тварин з морфологічними, біологічними і клінічними дисципліни.

3. Організм тварини та його основні прояви життєдіяльності.

Різні види тварин мають клітинну будову відповідні особливості будови, основні особливості будови зумовлюються одночасно з цим різні види тварин мають основні прояви життєдіяльності: ріст, розвиток, подразливість, збудливість, збудження, спадковість, мінливість, надійність.

Ріст – забезпечує збільшення маси організму що розвивається.

Розвиток – це поступове утворення організму з зиготи.

Подразливість – властивість організму реагувати на вплив навколишнього середовища.

Збудливість – це здатність живих організмів відповідати на дію подразника.

Збудження – це діяльний стан клітин, тканин, органів.

Спадковість – властивість організму тварин повторювати у багатьох поколіннях певні ознаки.

Мінливість – здатність організму тварини змінювати свої ознаки морфології.

Надійність - властивість організму тварини тривалий час виконувати певні функції , які зумовлені надійністю морфології.

4. Організм тварин як саморегулююча система (нервова і гуморальна регуляція).

Організм різних видів тварин володіє гомеостазом. Гомеостаз – це здатність організму підтримувати на постійному рівні внутрішній склад і функції різних органів і систем.

В організмі тварин функціонує два види регуляції: нервова і гуморальна. Нервова здійснюється нервовою системою. Гуморальна здійснюється з участю біологічно активних речовин які утворюються у залозах внутрішньої секреції. Гуморальна регуляція існує як у рослин так і в тварин, тоді як нервова регуляція функціонує тільки у тварин. Гуморальна регуляція здійснюється за допомогою біологічно активних речовин які кров’ю розносяться по всьому організму. Діяльність нервової регуляції виявляється у рефлексі. Рефлекс – відповідь організму на подразнення з участю ЦНС. Шлях який проходить рефлекс називається рефлекторною дугою. Вона складається з рецепторів, що сприймають подразнення, доцентрового (аферентного) шляху, нейронів головного або спинного мозку, відцентрового (еферентного) шляху, робочого органа (м’яз, залоза та ін.)

5. Методи фізіологічних досліджень.

• Метод експерименту (гострий, хронічний)

• Метод ізольованих органів

• Метод мічених атомів

• Метод умовних рефлексів

• Метод електричного подразнення

• Метод телеметрії

• Метод моделювання

• Метод естерпації і пересадки органів

• Метод графічної реєстрації

6. Гомеостаз.

Гомеостаз – це здатність організму підтримувати на постійному рівні внутрішній склад і функції різних органів і систем. Незважаючи на значні температурні коливання, зміни атмосферного тиску, вологості, порушення в режимі харчування , організм здатний зберігати на певному рівні pH, іонний склад, осмотичний тиск та інші показники внутрішнього середовища.

7. Основні етапи розвитку фізіології як науки.

Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіології на матеріалістичній основі мало відкриття «про відображену діяльність організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декартом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою. Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпоча­тий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини. Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

8. Внесок вітчизняних і іноземних вчених в розвиток фізіологічної науки.

Вільям Гарвей - відкрив велике коло кровообігу.

Робер Реомюр – одержав чистий шлунковий сік птахів, шляхом уведення їм через ротову порожнину губки, яку потім відтискали.

Луїджі Гальвані – довів наявність біострумів (тваринної електрики).

Теодор Шванн – автор клітинної теорії.

Чарльз Дарвін – автор еволюційної теорії.

Іван Сєченов – відкрив явище гальмування у центральній нервовій системі.

М. Введенський – проводив дослідження єдності збудження і гальмування. Автор теорії лабільності і парабіозу.

Іван Павлов – творець науки провищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбільшої російської фізіологічної школи; лауреат Нобелівської премії в галузі медицини і фізіології у 1904 «За роботу з фізіології травлення».

9. Клітина як структура і функціональна одиниця організму тварин.

10. Особливості будови і функцій клітинної мембрани та ядра.

Клітинна мембрана побудована з білків та ліпідів. Молекули ліпідів утворюють подвійний шар. Молекули білків заглиблені в інтегральні сполуки. Молекули білків і ліпідів рухомі, що забезпечує динамічність клітинної стінки. Клітинна мембрана виконує такі функції:

• відокремлює клітинний вміст від зовнішнього середовища; регулює обмін між клітиною і навколишнім середовищем

• поділяють клітини на відсіки, або компартменти, призначині для тих або інших спеціалізованих метаболвчних шляхів;

• протікають на самих мембранах деякі хімічні реакції, а саме світлові реакії фотосинтезу в хлоропластах, або окиснювальне фосфорилювання при дихані у мітохондріях;

• на мембрані розташовуються рецепторні ділянки для розпізнання зовнішніх стимулів;

Ядро оточене ядерною оболонкою і містить хроматин, ядерце (одне або декілька) і нуклеоплазму. Вміст ядра явлює собою гелеподібний матрикс, що називається нуклеоплазмою або ядерним соком, в якому розташовуються хроматин і одне або декілька ядерець. Хроматин складається з багатьох витків ДНК, приєднаних до гістонів – білків основної природи. Гістони і ДНК об’єднанні в структури – нуклеосоми. Функції ядра: регуляє всі процеси в клітині; збереження генетичної інформації; передача генетчної інформації в цитоплазму за допомогою транскрипції, тобто синтез іРНК, яка переносить інформацію; передача інформації дочірнім клітинам під час реплікації.

11. Особливості будови і функцій різних органоїдів клітини тварин.

Ендоплазматична сітка – одномембранна структура, система порожнин, канальців та трубочок. Буває гладенькою та агранулярною. Зв’язує між собою основні органели клітин, гранулярна ЕПС бере участь у синтезі білка, на мембранах гладенької ЕПС відбувається синтез ліпідів та вуглеводів.

Комплекс Гольджі – одномембранна структура, система пухирців трубочок, цистерн де містяться продукти синтезу та розпаду. Пакує та транспортує з клітин речовини які синтезуються в клітинах, синтез лізосом.

Лізосоми – одномембранні сферичні структури, містять гідролітичні ферменти. Беруть участь у внутрішньоклітинному травлені.

Мітохондрії – двомембранні органели еукарітичної клітини, внутрішня мембрана утворює численні складки – кристи, зовнішня гладенька. Відбувається перетворення енергії поживних речовин на енергію макроергічних зав’язків АТФ.

Рибосоми – немембранні структури, складаються з двох субодиниць: великою та малої. Участь у синтезі білка.

12. Тривалість життя і господарського використання різних видів с/г тварин, тривалість вагітності самок різних видів с/г тварин, тривалість інкубації (насиджування) яєць різних видів домашньої птиці.

Тривалість життя:

ВРХ – 20-25

Коні – 35-40

Свині – 15-20

Вівці, кози – 10-15

Кролі – 4-6

Птиця – 4-5

Використання:

ВРХ – 12-15

Коні – 20-25

Свині – 5-6

Вівці, кози – 6-8

Кролі – 3-5

Птиця – 1-2

Тривалість вагітності:

Коні – 11-11,5 міс.

ВРХ – 9 міс.

Вівці, кози – 5 міс.

Свині – 3 міс. 3 тиж. 3 дн.

Кролі – 1 міс.

Тривалість інкубації:

Гуси – 29-30

Кури – 21 доба

Качки – 28 діб

Індики – 28-29 діб

Перепели – 17 діб

Страуси – 42-44