3. Обороноздатність державного кордону.

Упродовж 1930-х рр. СРСР проводив заходи по зміцненню державного кордону. В результаті цих заходів була створена практично суцільна лінія оборони від Чорного до Балтійського морів. Ця лінія оборони складалася з окремих Укріпрайонів(УР), що включали систему довготривалих оборонних споруд на стратегічних напрямах. Передбачалося, що у разі бойових дій кадрові частини Червоної Армії закріпляться на цій лінії оборони і зможуть тривало оборонятися. Після перенесення державного кордону СРСР, внаслідок значних територіальных придбань в 1940 р., на новому державному кордоні розгорнулися роботи із створення смуги укріплень. Економіка СРСР не могла одночасно підтримувати стару і будувати нову лінію оборони, тому керівництво СРСР в особі И. В. Сталіна прийняло рішення про перекидання інженерних і технічних ресурсів із старого державного кордону на

новий. Відбувалося переведення гарнізонів Укріпрайонів на нове місце служби, а також в демонтажі озброєння, систем життєзабезпечення старих укріплень з метою їх використання при будівництві укріплень на новому державному кордоні.

До червня 1941 р. ці заходи були виконані не на усіх ділянках державного кордону СРСР 1939 р. Окремі споруди і навіть ділянки зберегли обороноздатність (Карельський УР, Київський УР), але єдиної лінії оборони вже не існувало. До червня 1941 р. будівництво

нової лінії укріплень не було закінчено.

3. Напад Німеччини на Радянський Союз. Поразки Червоної армії влітку–восени 1941 р. Оборонні бої на території Білорусії.

22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану ''Барбаросса'' (відомий ще як директива №21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни - ''бліцкрігу''. За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск-Астрахань.

Група армій Північ (командуючий генерал-фельдмаршал фон Леєб) одержала завдання розгромити радянські війська в Прибалтиці, захопити Ленінград і північні порти. Група армій ''Центр'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Бок) повинна була оточити і знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву.

На київському напрямку була розгорнута група армій ''Південь'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Рундштедт). На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія ''Норвегія'' і 2-а фінська армія. Армія ''Норвегія'' повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська - сприяти групі армій ''Північ'' в захопленні Ленінграду. Загальна кількість німецьких військ та військ її союзників нараховувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, 4300 танків, 5000 бойових літаків, 47 тис. польових гармат і мінометів. їм протистояло на території західних прикордонних округів 2680 тис. солдат і офіцерів, 1475 танків нових конструкцій (KB та Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, 37 500 гармат і мінометів. Внаслідок важких боїв з переважаючими силами ворога радянські війська, зазнавши великих втрат, відступили. Німецько-фашистські війська за кілька тижнів боїв просунулись на різних ділянках фронту на 300-600 км. Особливо тяжких втрат зазнав Західний фронт (командуючий генерал Д.Павлов), внаслідок чого вже 28 червня гітлерівці захопили Мінськ.

Найбільший опір гітлерівці зустріли на південно-західному напрямку (командуючий генерал-полковник М.Кирпонос). В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Могутні контрудари радянських механізованих корпусів, героїчні зусилля всіх військ Південно-Західного фронту дали досить вагомі оперативні результати: вони загальмували наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку.

Героїчна оборона Києва (17 липня - 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (30жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 p.), Ленінграду (10 липня 1941 р. - січень 1944 p.), Смоленська битва (10 липня - 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни. Але втрати радянських військ були величезними. Орієнтовно тільки в перший місяць війни вони перевищили 1 млн. чол. З червня по грудень 1941 р. було втрачено понад 3 млн. солдат і офіцерів та 1300 тис. пораненими. Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5 млн. кв. км з населенням 74,5 млн. осіб.

Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з'явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандуючого, очолювана Й.Сталіним) - вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного 30червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО).

Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт одержував важливі перемоги.

Можна виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 p.:

- при всіх обставинах, політичних і військових, напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер;

- військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР; тільки в Європі нацистами був захоплений арсенал, яким можна було озброїти 200 дивізій (наприклад, у Франції агресор захопив 4930 танків, 3000 літаків, французьким автотранспортом було забезпечено 92 дивізії німців);

- німецькі війська мали значну чисельну перевагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучасними танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;

- вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.

Не можна не виділити і суб'єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:

- боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;

- помилковою виявилась військова доктрина про ''війну малою кров'ю на території ворога'';

- було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;

- напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;

- репресії 1937-1938 pp. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.

Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.

Оборонні бої на території Білорусії.

На початку Великої Вітчизняної війни героїчно оборонявся гарнізон Брестської фортеці з перших днів війни до кінця липня 1941 р. Серед його оборонців були представники 30 національностей СРСР. Було створено Західний фронт на чолі з генералом Д. Павловим. 28 червня 1941 р. німці захопили Мінськ. На захід від Мінська в німецькому оточенні (“котлі”) опинилися 3-я, 10-а та частина інших армій Західного фронту; значна кількість з них потрапила у полон. Після звинувачення Сталіним у помилках і розстрілу генерала Д. Павлова та ряду інших воєначальників Західного фронту командуючим було призначено маршала Тимошенка.

Жорстокі бої відбулися у районах Борисова, Бобруйська (за переправу через р. Березину). 3–26 липня 1941 р. оборонялися радянські війська під Могильовом, 12–19 серпнявідбувалисябої за Гомель.

На початку вересня 1941 р. уся територія Білорусії була окупована військами. Окупаційна німецька влада планувала виселити та знищити 75% білорусів. З боку білоруських національних діячів, які покладали свої надії на фашистську Німеччину, 22 жовтня 1941 р. було створено Білоруську народну самодопомогу.

Петро Михайлович Гаврилов (1900–1979)

Після нападу німців на Брестську фортецю майор П. М. Гаврилов очолив групу бійців з 1-го батальйону свого полку і дрібних розрізнених підрозділів 333-го і 125-го стрілецьких полків, на чолі якої бився на валу біля Північних воріт Кобринского укріплення; потім очолював гарнізон Східного форту, де з 24 червня зосередилися усі захисники Кобринского укріплення. Всього у Гаврилова було близько 400 чоловік з двома зенітними знаряддями, декількома 45-мм гарматами і чотиристволовим зенітним кулеметом. Після загального штурму 30 червня, зробленого німцями і захоплення Східного форту Гаврилов із залишками своєї групи (12 чоловік з чотирма кулеметами) ховається в казематах. Залишившись один, 23 липня важко пораненим потрапляєуполон.

Перебував в таборах Хаммельбург і Равенсбрюк до травня 1945 р.

Після звільнення з полону відновлений в армії в колишньому званні. У партії не був відновлений унаслідок втрати партквитка і перебування в полоні. З осені 1945 року служив начальником табору японських військовополонених уСибіру.

Свою сім'ю розшукати не зміг і в 1946 році одружився вдруге.

У 1946-47 роках мешкав на батьківщині, в Пестречинськомурайоні, потім переїхавдоКраснодару.

Після виходу в 1956 році книги Сергія Смирнова "Брестська фортеця" відновлений в партії і представлений до вищої нагороди країни.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 січня 1957 року за зразкове виконання військового обов'язку при обороні Брестської фортеці в 1941 році і проявлені при цьому мужність і героїзм Гаврилову Петру Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі "Золота Зірка"(№ 10807).

У 1956 році розшукав першу дружину і прийомного сина, яких не бачив з першого дня війни. З 1968 року до кінця життя жил в Краснодарі за адресою вул. Світла, 103 (у 1980 році перейменована у вул. Гаврилова).

Петро Михайлович Гаврилов помер в Краснодарі 26 січня 1979 року. Похований у Бресті.

КІНЕЦЬ ДОДАТОК НИЖЧЕ

МНЕНИЯ ИСТОРИКОВ

О вступлении СССР во Вторую мировую войну.

С начала 90‑х годов ХХ в., в связи с выходом в свет новых документов и материалов, в российской исторической науке началась дискуссия, продолжающаяся до настоящего времени. В ходе полемики определилось несколько подходов к изучению начала Великой Отечественной войны.

Традиционная точка зрения, сложившаяся еще в сталинское время, представляет эти события как вероломное нападение фашистской Германии, нарушившей пакт от 23 августа 1939 г. Цель немецкого нападения – «завоевание жизненного пространства» и ликвидация советского строя. Сокрушительные поражения Красной Армии в первые месяцы войны объяснялись до 1956 г. вероломностью вторжения, а после ХХ съезда КПСС – еще и просчетами Сталина в определении сроков агрессии и уничтожением в ходе массовых репрессий лучшей части офицерского корпуса Красной Армии.

Вторая концепция, сформировавшаяся в исторической науке в последние годы (В. Суворов, М. Мельтюхов), предлагает следующую трактовку событий. Выполняя ленинский завет о мировой революции, Сталин предполагал воспользоваться сложившейся в Европе ситуацией. В 1941 г. Германия, захватившая материк, вела ожесточенную войну с Великобританией. Надеясь на взаимное ослабление капиталистических соперников, Сталин готовил СССР к вторжению, чтобы «на штыках Красной Армии принести социалистическую революцию в Европу». С этой целью была проведена скрытая мобилизация; войска, техника, военные склады стянуты к самой границе. Вооружения и военная доктрина носили наступательный характер, строительство новой оборонительной линии не проводилось за ненадобностью. Коммунистам европейского подполья через Коминтерн было дано задание вести соответствующую пропаганду. Зная об этих приготовлениях, Гитлер, чтобы спасти Германию и всю Европу от коммунистического вторжения, 22 июня 1941 г. нанес превентивный удар. При разработке плана «Барбаросса» немецкий Генеральный штаб учел недостатки расположения советских войск, их концентрацию у самой границы, что и явилось основной причиной поражений Красной Армии на начальном этапе войны. В современной историографии споры идут о сроках: часть историков полагают, что начало вторжения Красной Армии в Европу намечалось на июль 1941 г. и, следовательно, Гитлер опередил Сталина всего на пару недель. Другая версия – нападение планировалось на лето 1942 г.

Третья гипотеза объясняет действия сталинского правительства соображениями безопасности (В.В. Невежин). Не отрицая наступательный характер расположения советских войск и военной доктрины, сторонники этой версии считают, что, зная о сосредоточении немецких войск у своих западных рубежей, советское командование собиралось нанести превентивный удар по частям вермахта, исходя из старого правила – «лучшая оборона – это наступление». Инициировать мировую революцию в Европе Сталин не планировал.

Бойові дії почалися ранком 22 червня 1941 р. з авіаційного удару

німецьких бомбардувальників по прикордонних радянських аеродромах, місцях

розквартировування військових частин, містам на глибину 250-300 км від держудар-

ственной межі, потім після артпідготовки німецькі частини перейшли в на-

ступление по усій лінії західного державного кордону. Разом з Герма-

нией проти СРСР виступили її союзники Румунія і Фінляндія, пізніше

приєдналася Угорщина і Італія. Вже 22 червня німецька авіація уничтожи-

ла пограничні аеродроми і більше 1200 радянських літаків, з них 800 саме-

летов було знищене на землі.

У перший же день війни на базі прикордонних військових округів були

утворені три фронти: Північно-західний (командувач-генерал

Ф. И. Кузнєцов), Західний(командувач-генерал Д. Г. Павлов) і Південно-

Західний(командувач-генерал М. П. Кирпонос). 24 червня створюється чіт-

вертый - Північний фронт(командувач-генерал М. М. Попов).

22 червня в 7.00 ранку послідувала "Директива №2", яка предписыва-

ла обрушити усі сили на ворожі війська і знищити їх в тих районах, де

вони перейшли кордон. До вечора 22 червня штаби фронтів подали в Москву в

Наркомат Оборони і Головна військова порада перші донесення і разведыва-

тільні зведення. За повідомленнями фронтів у керівництва Червоною Армією і

країни створилося враження, що сила німецьких ударів слабшає, на глав-

ных напрямах супротивникові не вдалося просунутися в глибину радянською

території, а на окремих ділянках супротивник був відкинутий за государст-

венозну межу. Тому в 21.15 з Москви послідувала "Директива №3",

яка пропонувала почати операцію по оточенню і знищенню основ-

ных угрупувань супротивника силами Північно-західного, Західного і Південно-

Західного фронтів.

Операція такого рівня вимагала бездоганної взаємодії соеди-

нений, хорошої підготовки штабів, безперебійного зв'язку, а також тривалою

підготовки по накопиченню резервів, перевірки розвідувальних даних, за-

воевания панування в повітрі. У червні 1941 р. Червона Армія не володіла та-

ким рівнем підготовки. Проте, настання військових частин Западно-

го фронту, в напрямі Білосток - Липск відбулося. Це настання при-

вело до утворення так званого "белостокского котла" і до значних

людським і матеріальним втратам.

26 червня німецькі танкові частини підійшли до Мінська. Почалися ожесто-

ченные бої. До 28 червня радянські частини були оточені. У "мінський котел"

потрапили майже три десятки дивізій Червоної Армії.

На інших ділянках фронтів ситуація також складалася невдало

для Червоної Армії. У німецьких тилах залишалися окремі вогнища сопротив-

ления. Як великий зразок героїзму і патріотизму бійців Червоної Армії

сталі відомі оборона Брестської фортеці, оборона військово-морської бази

Лиепая, Моонзундские острова і півострів Ханко.

Проте, німецькі війська просунулися в північно-західному направ-

лении на 400-450 км, західному - на 450-600 км, південно-західному - на 300-350 км.

Німецька армія захопила територію Литви, Латвії, частину Естонії,

усю Білорусію, Молдавію, значну частину України.

Супротивник вторгся на територію західної частини РРФСР, вийшов на

далекі підступи до Ленінграда.

Війська Північно-західного фронту, усупереч наказу Ставки Верховного

Головнокомандувача, не змогли затримати німецькі частини на рубежі Північ-

ний Двіни. Зазнавши важкої поразки в ході оборонної операції в

Прибалтиці, війська Північно-західного фронту до результату 9 липня 1941 року від-

йшли за річку Велика, залишили міста Псков, Острів, територію Прибалтий-

ских республік СРСР(окрім частини Естонії). У Карелії Північний фронт від-

ражал в цей час наступ фінських військ на Ленінград з півночі. Тільки

на Карельському перешийку бої носили місцевий характер і Червона Армія вус-

пешно відбивала удари супротивника, але у цей момент намітилася загроза окру-

жения Ленінграда.

На Західному фронті після важких боїв на р. Березіні, радянські виття-

ска почали відходити до Дніпра. 7 липня почалися оборонні бої за Київ.

На Південно-західному фронті супротивник захопив Бердичів і Вороніж. Конру-

дари радянських військ і своєчасне відведення їх дозволив уникнути оточення.

Радянська сторона спробувала організувати контрудари у кінці червня -

у районі Рівного, Дубно, Броди, в липні - на лепельском і бобруйском направле-

ниях, в районах Сольцы - Бердичева і на південь від Києва. У районі Смоленська з-

ветские війська тримали оборону з 16 липня по 15 серпня, що створило стратеги-

ческую і психологічну затримку в реалізації плану "блискавичної війни".

Німецьке настання на флангах швидко розвивалося. На північний захід-

ном напрямі були узяті Тихвин і Виборг. 9 вересня німецькі війська

блокували Ленінград, почалася блокада Ленінграда.

На південно-західному напрямі 19 вересня оточений Київ, що означало

поразка військ Південно-західного фронту і стало справжньою катастрофою

для Червоної Армії. В результаті катастрофи під Києвом чи Червона Армія-

шилася найсильнішого фронтового об'єднання. До 2 жовтня з оточення

вийшли всього 15 тис. чоловік. Германські історики вважають, що під Києвом до

24 вересня силами груп армій " Південь" і " Центр" було узято в полон

650 тис. чоловік.

Узявши Київ, німці розгорнули наступ на Донбас і Крим і 3 нояб-

ря підійшли до Севастополя.

За короткий час Червона Армія втратила 3500 літаків, декілька

тисяч танків, більше 20000 знарядь і мінометів. Супротивникові вдалося повно-

стью розгромити 28 дивізій Червоної Армії. Крім того, частини Червоної Ар-

мии зазнали втрат в людях і бойовій техніці від 50% і вище, у той час

як втрати супротивника склали близько 100 тис. солдатів і офіцерів, більше

1700 танків і штурмових знарядь, 950 літаків.

До кінця липня радянському командуванню не вдалося змінити хід воен-

ных дій, і Ставка ВГК прийняла рішення до переходу до стратегічної

обороні, що передбачає створення системи ешелонованих оборони-

тільних смуг і рубежів, що дозволяють демпфувати наступальну потужність

супротивника, знекровлювати його і за цей рахунок вигравати час, необхідне

для нанесення контрударів. З цією метою проводилася термінова мобілізація

військовозобов'язаних: було покликане близько 5,5 млн, з числа яких було ском-

плектованы 291 дивізія і 94 бригади, а на угрожаемых напрямах (в 46 го-

пологах) створювалися народні ополчення. Але стратегічна ініціатива все ще

була на стороні ворога, хоча інтенсивність його наступальних дій затухала.

У серпні 1941 р. під Єльнею частини Червоної Армії тимчасово ос-

тановили просування німецьких військ. Після затяжних оборонних боїв

24-а армія(командувач К. И. Ракутин) нанесла потужний контрудар із за-

дачею оточити німецьке угрупування на ельнинском виступі. 6 вересня в

Єльню увійшли частини Червоної Армії. Під Єльнею супротивник втратив убитими

і пораненими до 50 тис. чоловік і велика кількість техніки. Це була пер-

вая значна перемога Червоної Армії з початку війни. Успіх ялина-

нинской операції не означав перелому у війні: положення Центрального і

Південно-західного фронтів продовжувало залишатися украй важким.

Героїчна оборона Ленінграда, Києва, Одеси, Севастополя, Смо-

ленское битва сприяли зриву німецького плану блискавичною виття-

ны проти СРСР. Але у кінці вересня - початку жовтня 1941 р. ворог відновив

військові дії на московському напрямі.