ГРАМАТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — збірники, що містять статті з граматики. Відомі в Україні ще з 15 — 16 ст. Деякі грамат. відомості зустрічаються у «Букварі» Івана Федорова, надр, у Львові 1574 і перевид. в Острозі 1578. Його 2-й розділ називався «А сїѧ άзбука от книги óсмочастныѧ, сирЂчь грамматикїи». (ѧ — юс малий) 1586 у м. Вільно вийшла друком «Кграматика словеньска языка», що була публікацією відомої рукопис. ст. «О осми частЂхъ слова», написаної, імовірно, в Сербії у серед. 14 ст. (звідти через Болгарію вона потрапила в Україну, до видання її підготували вчителі Острозької школи). Це перша у сх. слов’ян друк, грамат. праця; вона відіграла певну роль у популяризації елементарних грамат. знань і започаткувала формування грамат. термінології.

1591 видано у Львові кн. «Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка. Совершаннаго искуства осми частей слова», написану учнями Львів, братської школи під кер. викладача грец. мови митрополита Арсенія. Вона двомовна — ліворуч подано текст грец. мовою, праворуч — церковнослов’ян. переклад із значним впливом укр. говорів (зручно, треба, хлопѧтко та ін.); складається з 4 розділів: орфографія, просодія, етимологія і синтаксис. 1596 у Вільно вид. «Грамматіка словенска...» Лаврентія Зизанія, у якій теж помітний вплив укр. мови (аби, нехай, маємо, мовимо і под.). Понад 20 років вона була єдиним підручником церковнослов’ян. мови в братських школах України і Білорусі. Велике значення для розвитку грамат. знань у сх. і пд. слов’ян мала видана 1619 у м. Єв’ї біля Вільна праця «Грамматіки славєнскиѧ правилноє Сvнтаґма» (ѧ — юс малий) Мелетія Смотрицького; багато десятиліть вона служила осн. посібником вивчення церковнослов’ян. мови і відіграла значну роль у її засвоєнні у тій редакції, у якій вона тоді функціонувала в Україні та Білорусі. Граматика Мелетія Смотрицького справила вел. вплив на наступні граматики укр. та рос. мов. 1638 у м. Кременці опубл. «Грамматїки или писменница языка Словенъского», що була скороченим викладом граматики Мелетія Смотрицького, її авторство приписується луцькому єпископові Афанасію Пузині. 1643 у Парижі з’явилася «Грамматыка словенская...» Івана Ужевича, написана лат. мовою і присвячена грамат. описові староукр. книжної мови, відомої під назвою «проста мова» (1645 у м. Аррасі був написаний інший її варіант; опубл. 1970 у серії «Пам’ятки української мови»). 1818 у Петербурзі надр. «Грамматика малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського, а 1822 — його ж «Прибавленіе къ ГрамматикЂ малороссійскаго нарЂчія». У них уперше описано фонет. систему й морфол. будову живої укр. мови. Більше в Сх. Україні, як і в Росії узагалі, у 19 ст. Г. у. м. не з’являлися, укр. мова була повністю усунена зі школи й офіц. вжитку, не раз рос. уряд забороняв укр. друк, слово (див. Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876). В той же час на західноукр. землях, що перебували під владою Австрії, на поч. 19 ст. посилюється увага до рідної мови, виявом чого, зокрема, стало вивчення її грамат. будови. Так, відомий галиц. культур. діяч І. Могильницький протягом 1822 — 24 написав «Грамматику языка славеноруского», у передмові до якої аргументовано, на рівні тогочас. науки, довів самостійність укр. мови серед ін. слов’ян, мов. Однак його граматика залишалась (до 1910) не опубл. (крім вступної статті, що вийшла друком 1829 у Львові у скороч. варіанті польс. мовою і 1838 — рос. у Петербурзі). 1830 у Будині (Будапешті) видана лат. мовою праця «Граматика слов’яно-українська» закарп. вченого М. Лучкая, об’єктом висвітлення у якій була укр. мова в порівнянні з старослов’янською; 1834 у Перемишлі надр. нім. мовою кн.: «Граматика руської або малоруської мови в Галичині» Й. Левицького, де обґрунтовується єдність укр. мови у Сх. і Зх. Україні (проте сама граматика компілятивна, спрямована на вивчення язичія); 1846 там же польс. мовою вийшла «Граматика руської мови» Й. Лозинського. 1849 у Львові опубл. «Грамматика руского ѧзыка» (ѧ — юс малий) Я. Головацького, яка з усіх до того написаних Г. у. м. була найбільш змістовною, у ній на належному тогочас. наук, рівні аналізувалися як загальноукр. фонет. й грамат. явища, так і діалектні, переважно властиві галиц. говорам. В Галичині поступово зростає кількість шкіл з укр. мовою навчання, для них створюються граматики, серед яких найпопулярніші: «Граматика малоруського язика для шкіл парафіальних в Галіції» Т. Глинського (1845), «Граматика руского язика» М. Осадци (1862), «Методична граматика язика малоруского» П. Дячана (1865), «Граматика руского языка» О. Партацького (1871), «Граматика руского языка для школъ середныхъ» О. Огоновського (1889), «Методична граматика рускої мови» І. Огоновського та В. Коцовського (1894). Усі ці граматики орієнтовані на галиц. мовну практику. 1893 у Львові виходить наук. «Руська граматика» С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, яка однак зазнала критики за штучне зближення авторами укр. мови з сербською й заперечення її спорідненості з російською. Повніше розглядається грамат. система укр. мови в їхній праці нім. мовою «Граматика руської (української) мови» (Відень, 1913). Після рев. подій 1905 з’являється кілька Г. у. м. шкільного типу в Сх. Україні, а саме: «Коротка граматика української мови» П. Залозного (ч. 1 — 2, 1906 — 13), «Коротка граматика для школи» та «Українська граматика для школи» Г. Шерстюка (ч. 1-2, 1907-09; перевид. 1917-33), «Українська граматика» Є. Тимченка (1907), «Грамматика українського язика» І. Нечуя-Левицького (ч. 1 — 2, 1914). Проте використовувалися вони лише для дом. навчання і самоосвіти, оскільки укр. шкіл за Рос. імперії не існувало.

Тоді ж виходить і «Украинская грамматика» А. Кримського (т. 1-2, 1907-08). Вона адресувалася учням старших класів гімназій та семінарій Придніпров’я, але насправді т. 1 — це наук.-досл. праця з укр. істор. фонетики, написана на великому факт, матеріалі, вибраному з багатьох давньорус. і староукр. пам’яток; т. 2, присвячений морфології, є фактично навч. посібником.

Після 1917 впали останні заборони укр. літ. мови. Почали відкриватися укр. школи, а отже, зростала потреба в Г. у. м. Вже 1917 перевидаються згадані вище праці П. Залозного та Є. Тимченка, виходять у Києві «Початкова граматика української мови» О. Курило (ч. 1 — 2, 1917 — 18; сім перевидань), що використовувалась як осн. шкільний підручник з мови майже десять років, а також «Украинская грамматика» М. Грунського, «Початкова граматика до науки читання й письма» С. Черкасенка, «Українська граматика. Підручник для середніх і вищепочаткових шкіл» П. і П. Терпило. В Одесі вид. «Коротка граматика української мови для шкіл і самоосвіти» В. Мурського; у Житомирі — «Практический курс украинского языка. Для учительских курсов и старших классов средних учебных заведений» М. Гладкого, у Ромнах — «Українська граматика для самонавчання» М. Левицького. Всі названі підручники орієнтувалися переважно на шкільні програми з мови. Тоді ж опубл. призначена для вчителя «Практична граматика української мови» В. Сімовича (Раштатт, 1918), а в дещо повнішому викладі матеріалу — його ж «Граматика української мови» (Лейпциг — Вінніпег, 1919). Багата факт, матеріалом, з висвітленням сучас. фонет. і морфол. явищ в істор. аспекті була праця І. Огієнка «Курс украинского языка», що вийшла в Києві 1918. У 1919 в Харкові побачив світ перший посібник з історії укр. мови для студентів «Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики й морфологии» С. Кульбакіна. У наст, роки посібники для різних типів шкіл і самоосвіти, що містили, крім грамат., і фонет. матеріал або й розділи з лексики та фразеології, почали виходити під ширшою за своїм знач. назвою: «Украинский язык» О. Синявського (1923), «Українська мова» П. Горецького та І. Шалі (1926), «Українська мова» М. Грунського і Г. Сабалдира (1926), «Українська мова» М. Наконечного (1928), «Підвищений курс української мови. Підручник для педвузів» за ред. Л. Булаховського (1931), «Норми української літературної мови» О. Синявського (1931), «Курс сучасної української літературної мови» за ред. Л. Булаховського (т. 1 — 2, 1951), «Курс сучасної української літературної мови» М. Жовтобрюха і Б. Кулика (ч. 1, 1959; 4-е вид., 1972) та ін. У колект. праці «Сучасна українська літературна мова» (т. 1 — 5, 1979 — 83) два томи присвячені грамат. системі сучас. укр. мови. У 1992 з’явилася праця «Нариси з функціонального синтаксису української мови» І. Вихованця; 1993 вийшло друком три нових посібники з укр. мови для студентів філол. ф-тів ун-тів та пед. ін-тів — колективні «Сучасна українська літературна мова» за ред. М. Плющ (1994) і «Граматика української мови. Морфологія» О. Безпояско, К. Городенської, В. Русанівського та «Граматика української мови. Синтаксис» І. Вихованця, а 1994 — «Синтаксис сучасної української мови» І. Слинька, Н. Гайванюк, М. Кобилянської, в яких критично використано нові надбання наук. досліджень грамат. проблем укр. мови. Опубл. кілька праць з істор. граматики укр. мови: «Нарис історії української мови. Вступ. Фонетика і морфологія» П. Бузука (1927), «Історія форм української мови» М. Грунського, М. Коваліва (1931), «Історична граматика української мови» (1957), «Нариси історичного синтаксису української мови» О. Безпалька (1960), «Історична морфологія української мови» С. Бевзенка (1960), «Нариси з історичної морфології української мови» С. Самійленка (ч. 1, 1964; ч. 2, 1970), «Історична граматика української мови» М. Жовтобрюха (1970) та ін. У колект. праці «Історія української мови» (т. 1 — 4, 1978 — 83) два томи присвячені істор. морфології та істор. синтаксисові укр. мови. 1957 вийшла друком праця «Порівняльна граматика української і російської мов», призначена для студентів філол. ф-тів пед. ін-тів республіки.

Літ.: Студинський К. «Адельфотес», граматика, видана у Львові в р. 1591. ЗНТШ, 1895, т. 7, кн. 3; Макарушка О. «Граматика» Мелетія Смотрицького. Л., 1908; Возняк М. Галиц. граматики укр. мови першої пол. XIX ст. Л., 1911; Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р. ЗНТШ, 1911, т. 101, кн. 1; т. 102, кн. 1; Ващенко В. С. Перша укр. граматика. УМШ, 1955, № 4; Тисовський О. С. Перша граматика укр. загальнонар. мови. «Наук. зап. Ін-ту сусп. наук АН УРСР», 1957, т. 4; Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. К., 1967; Наконечний М. Ф. Перша граматика «нової» літ. мови. «Мовознавство», 1968, № 5; Кудрицький Є. М. Іван Ужевич — укр. граматист XVII ст. і його праця. «Мовознавство», 1970, № 1; Белодед И. К. «Славян. грамматика» Ивана Ужевича 1643 г. ИАН СЛЯ, 1972, т. 31, в. 1; Німчук В. В. Визначна пам’ятка вітчизн. друкарства. В кн.: Буквар Івана Федорова. К., 1975; Жовтобрюх М. А. «Граматыка словенскаıа» Івана Ужевича — пам’ятка староукр. літ. мови. В кн.: Слово і труд. К., 1976; Німчук В. В. Граматика М. Смотрицького — перлина давнього мовознавства. В кн.: Смотрицький М. Граматика. К., 1979; Німчук В. В. Системат. підручник церковнослов’ян. мови «Грамматіка словенска» Л. Зизанія. В кн.: Зизаній Л. Граматика словенська. К., 1980; Розвиток мовознавства в УРСР. 1967-1977. К., 1980; Східнослов’ян. граматики XVI-XVII ст. К., 1982; Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV — XVII ст. К., 1985; Жовтобрюх М. А. Укр. граматика І. С. Нечуя-Левицького. «Мовознавство», 1989, № 1.

М. А. Жовтобрюх.

Василь НІМЧУК

ГРАМАТИКА М. СМОТРИЦЬКОГО — ПЕРЛИНА ДАВНЬОГО МОВОЗНАВСТВА

Минає вже триста шістдесят років із часу виходу в світ видатного твору давнього східнослов'янського мовознавства — «Грамматіки СлавέнскиА правилноε Сvнтаґма...» М. Смотрицького. Та за цей великий проміжок часу славнозвісна праця видатного вченого не пішла в забуття, адже вона стала значним етапом у старій східно- й південнослов'янській освіті, науці, культурі.

Про «Граматику» М. Смотрицького та її значення написано багато. Проте викладена в ній система ще далеко не вивчена.

Життєвий шлях автора «Граматики» — одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI — початку XVII ст.— складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-визвольної боротьби українського й білоруського народів. Одним із виявів цієї боротьби був рух проти наступу католицизму, за збереження православної віри, на захист церковнослов'янської мови, яка була літературною мовою передусім у галузі конфесіонального письменства. «...В часи так званих релігійних воєн XVI століття мова йшла насамперед про дуже виразні матеріальні класові інтереси; ці війни так само були боротьбою класів, як і пізніші внутрішні конфлікти в Англії і Франції. Якщо ця класова боротьба відбувалася тоді під знаком релігії, якщо інтереси, потреби і вимоги окремих класів приховувались під релігійною оболонкою, то це нітрохи не змінює справи і легко пояснюється умовами часу» ¹. Так було й на Україні та в Білорусії XVI—XVII ст.

1 Маркс к., Енгельс ф. Твори. Т. 7. К.,1961, с. 343.

Національно-релігійна боротьба набрала особливої гостроти після того, як частина вищого духівництва з митрополитом Рагозою 1596 р. в Берестю (Бресті) проголосила унію з римо-католицькою церквою. До унії не пристала основна маса селянства, міщанства, нижчого духівництва, навіть частина української шляхти. Виходячи із своїх класових інтересів, у католицизм перейшла більшість феодалів, тому православ'я з початку XVII ст. стало вірою пригноблених мас. Тодішнє становище православної церкви суттєво відрізняє її від офіційного православ'я, яке теж було релігією панівних класів ². В національно-релігійній боротьбі знайшли вияв суспільні суперечності часу. Із цією боротьбою тісно пов'язане життя і творчість М. Смотрицького. Життєвий шлях і спадщина М. Смотрицького досить добре вивчені ³. Багато біографічного матеріалу дають його численні полемічні твори, листи, а також документи XVII ст.

² Див.: Історія української літератури у 8-ми т. Т.1, К., 1967, с. 203.

³ Основна література з цього питання подана в книзі: Українські письменники Біобібліографічний словник. Т. 1. Уклав Л. Є. Махновець. К., 1960. Найдетальнішу бібліографію до 1912 р. див.: Осинский А. С. Мелетий Смотрицкий, архиепископ полоцкий. К., 191 2. До цього необхідно додати: Макарушка Є. Граматика Мелетія Смотрицького. Критично-історична студія. Львів, 1908;Булич С. К. Очерк исторни языкознания в России. Т. 1. Спб., 1904; Ягич И. В. История славянской филологии. В кн.: Энциклопедия славянской филологии. вып. 1. Спб., 1910; Weingart M. Dobrovského Institutiones. Část l, Cirkevněslovanské mluvnice před Dobrovským. Братіслава, 1923; Кузнецов П. С. У истоков русской грамматической мысли. М., 1958; Анушкин А. Во славном месте Виленском. М., 1962; Прокошина Е. С. Мелетий Смотрицкий. Мінск, 1966; Історія української літератури у 8-ми т. Т. 1. Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. Библиографический словарь. Т.1. Минск, 1976.

Майже всі біографи вважають, що Мелетій народився в спадковому маєтку батька містечку Смотрич (тепер селище міського типу Дунаєвецького району, Хмельницької області) на Поділлі. Батько його — Герасим Данилович Смотрицький — тривалий час був писарем у Кам'янці (Подільському), про що писав Мелетій у книзі «Obrona Verificatiey» ⁴. Не виключено, що саме в Кам'янці народився його син Максим (Мелетій). Князь Костянтин Острозький запросив у 1576 р. Г. Смотрицького до Острога, де він став першим ректором Острозької школи. Г. Смотрицький — автор першої друкованої на Україні полемічної книги «Ключ царства небесного» (1587 р.). Він узяв активну участь у редагуванні й виданні знаменитої Острозької біблії, що вийшла в світ 1581 р. Передмова до неї Г. Смотрицького свідчить, що письменник був добрим знавцем церковнослов'янської мови.

Біографи називають різні дати народження М. Смотрицького, переважно 1577—1579 рр. Наприклад, С. Голубєв на основі листа до папи Урбана VIII, в якому Мелетій писав, що був від народження 50 років у православ'ї, визначає 1578 p.⁵ K. C. Прокошина на підставі записки Дорофея (див. нижче) твердить, що роком народження Смотрицького треба вважати 1572 p. ⁶

Початкову освіту Мелетій здобув у Острозькій школі від батька та грека Кирила Лукаріса. Учнем з молодих літ називає він себе в листі до К. Лукаріса ⁷, який після смерті Г. Смотрицького (близько 1594 р.) був ректором Острозької школи, а з 1612 р. — константинопольським патріархом.

⁴ Див.: Obrona Verificatiey. Вільно, 1621, с. 111. Привертає увагу, що сам Мелетій та більшість сучасників писали його прізвище у формі Смотрискій (Smotrzyski — в автографі вченого на стародруку «Historiarum libri IX» Геродота; фотокопію див.:Зданевич Б. Каталог інкунабул. К., 1974, с. 81) з c (s) у суфіксі. Навіть на титульній сторінці «Граматики» це прізвище виступає в такому написанні. Форму Смотрискій можна пояснити як наслідок спрощення чск у ск, що загалом не характерне для української мови Можливо, що тут — заміна -цкій на -скій під впливом прізвищ, де останній суфікс закономірний (пор. ще пол. прізвище Rzewuski й укр. Ревуцький).

⁵ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Т.1. К., 1883, С— 92.

⁶ Ди«.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 36.

⁷ Див.: Paraenesis abo napomnienie od... Meletiusza Smotrzyskiego. Краків, 1628, c. 68.

Отже, в Острозькій школі М. Смотрицький мав змогу добре засвоїти церковнослов'янську й грецьку мови. Після смерті батька Смотрицького князь К. Острозький віддав здібного юнака на дальше навчання до єзуїтської Віленської академії. С. Голубев твердить, що це сталося 1601 р. (грунтуючись на повідомленні біографа М. Смотрицького з другої половини XVII ст. Якова Суші) ⁸. K. C. Прокошина без посилання на джерело пише, що до Вільна Смотрицький виїхав у 1594 р. її твердження переконливіше, адже в Барколабовському літописі під 1600 р. записано, що сина князя Б. Соломерецького, якого до цього навчав Л. Зизаній, «дано до науки латинския, до пана Максима Герасимовича Смотрицкого» ⁹ (маєтки Соломерецького були коло Мінська). На цей час Смотрицький успішно закінчив Віленську академію. Разом із сином Соломерецького Богданом він подорожував за кордоном, відвідав багато міст, слухав лекції в університетах, зокрема в протестантських Лейпцігському, Віттенберзькому й Нюрнберзькому ¹⁰.

⁸ Див.: Голубев С. Зазнач. праця, с. 93.

⁹ Полное собрание русских летописей. Т.32. М., 1975, с. 185.

¹⁰ Див.: Голубев С. Зазнач. праця, с. 94; Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 41 — 42

Невідомо, скільки тривала ця подорож. Очевидно, за кордоном Смотрицький одержав учений ступінь доктора медицини, як зазначено на титульному аркуші його книги «Апологія...» (1629 р.). Повернувшись із подорожі, він поселився у того ж таки князя Соломерецького під Мінськом. Часто їздив до Мінська, вів агітацію проти унії, внаслідок чого багато уніатів знову повернулося в православ'я і в Мінську засновано братство. Близько 1608 р. Смотрицький повернувся до Вільна (тоді ж вийшов у світ його анонімний трактат «Αντιγραφη», тобто «Відповідь»). Автор книги називає себе «одним братом братства церковного Віленського». Будучи членом цього братства, Смотрицький, очевидно, й викладав у Віленській братській школі. Дедалі активніше включається він в національно-релігійну боротьбу. Вже в 1610 р. під псевдонімом Теофіл Ортолог друкує великий полемічний твір «Θρηνος...» (тобто «Плач»). На титульному аркуші книжки зазначено, що текст перекладено спочатку з грецької на «словенську», а з цієї—на польську. Майже всі полемічні твори Смотрицького надруковано польською мовою. Щоб уникнути переслідувань, до переходу в унію свої полемічні твори Мелетій видавав без зазначення прізвища або під псевдонімами. «Θρηνος» — найвидатніший літературний твір Смотрицького, написаний у формі «плачу» православної церкви, зверненого до тих, що її покинули. Автор картає єпископів, що прийняли унію, закликає їх схаменутися, показує важкий релігійно-національний гніт, який терпіли український і білоруський народи, критикує недбальство й зловживання православного духівництва. В полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина своєї епохи: він цитує в своїй книзі понад 140 авторів або посилається на них. Крім писань «отців церкви», Смотрицький використовує твори багатьох античних і європейських учених та письменників епохи Відродження. Тут, зокрема, зустрічаємо імена Авіценни, Савонароли, Депер'є, Еразма Роттердамського, Петрарки, Мантуана Баптісти таін. М. Смотрицький здобув велику популярність серед православних. Пізніше сам він писав, що деякі його сучасники вважали цю книгу за важливістю описаного в ній рівною творам св. Златоуста й за неї готові кров пролити й душі покласти ¹¹.

Критика як католицької, так і православної ієрархії, показ переслідування населення України й Білорусії, а головне — заклик до активної оборони своїх прав дуже збентежили королівські власті. Сігізмунд III того ж 1610 р. видав наказ про заборону продавати й купувати книги Віленського братства під загрозою кари в 5000 червоних золотих. Війтові й магістрату король пропонував конфіскувати братську друкарню, забрати й спалити книги, а складачів та коректорів арештувати ¹².

¹¹ Див.: Paraenesis.., c. 7.

¹² Див.: Акты Виленской археографической комиссии.

Т. 8. Вільно, 1875, о. 93 — 94.

Королівський наказ виконано. Редактора й коректора Леонтія Карповича ув'язнено. Смотрицькому вдалося уникнути арешту.

Про життя й діяльність Смотрицького після репресій з боку королівських властей збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільна на Україну (про високу оцінку «Θρηνος»-а він покликається на свідків — священиків острозької капітули ¹³). Мабуть, Смотрицький певний час проживав в Острозі і викладав у школі ¹⁴. Смотрицького вважають одним із перших ректорів Київської братської школи ¹⁵, організованої в 1615—1616 рр. Сучасник М. Смотрицького Сильвестр Косов 1635 р. писав, що Смотрицький, Касіян та інші були ректорами Київської школи ¹⁶. Цьому свідченню можна довіряти, адже брошура С. Косова була направлена проти домагань католиків й уніатів закрити Київську школу й автор її, очевидно, спеціально назвав тільки тих ректорів, що пізніше стали уніатами. Проте про період перебування Смотрицького на посаді ректора немає єдиної думки. С. Голубєв вважає, що це був період 1626—1628 рр.¹⁷ К. Харлампович з більшою підставою твердить, що Смотрицький був ректором у 1618 р., адже Мелетія в 1626 р. вже запідозрювали в прихильності до унії, а з середини 1627 р. він, ставши уніатом, жив на Волині. На ректорування Смотрицького перед Саковичем (1620— 1624) вказує й порядок, хоч, може, випадковий, у якому поставлені їх імена в книзі «Exegesis». Той факт, що там зазначено прізвище Смотрицького, а Саковича — тільки .ім'я, наводить на думку, що Мелетій тоді ще не був ченцем ¹⁸.

¹³ Див.: Paraenesis.., с. 7.

¹⁴ Про існування Острозької школи і в цей час див.: Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI — XVII века. Казань, 1898, с. 260 — 261.

¹⁵ Див.: Ісаевич. Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI —XVIII ст. К., 1969, с. 140.

¹⁶ Див.: Exegesis. АЮЗР. Ч.1, т. 8, вып. 1. К., 1914. с. 445.

¹⁷ Див.: Голубев С. История Киевской духовной академии, вып. 1. К., 1886, с. 217 — 218.

¹⁸ Див.: Харлампович К. Зазнач. праця, с. 393 — 395.

Оскільки добре відомо, що в середині 1617 р. ректором Київської братської школи був І. Борецький, як видно з його розписки, даної Львівському братству ¹⁹, а Мелетій 1618 р. мав бути у Вільні або Єв'ї, де розпочато друкування його граматики, нам здається найбільш імовірним періодом перебування Смотрицького на посаді ректора друга половина 1617 р.— перша половина 1618 р. Сам Смотрицький засвідчив, що мешкав у Києві у Борецького протягом чотирьох років ²⁰, отже, приблизно в 1614—1618 рр. С. Косов писав, що Смотрицький і Касіян вчили по-латині ²¹ в Київській школі ²². Не з'ясовано, які курси викладав Смотрицький, але цілком можливо, що це були латинська й церковнослов'янська мови. Повернувшись до Вільна, Смотрицький мешкав у Святодухівському монастирі. Під тиском чи навіть на категоричну вимогу Віленського братства, що не могло бути байдужим до його контактів з уніатами, Максим Смотрицький постригся в ченці під іменем Мелетія ²³.

¹⁹ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила й его сподвижники. Материалы для истории западнорусской церкви, с. 217.

²⁰ Там же, с. 334.

²¹ Див.: АЮЗР, Ч. 1, т. 8, вып. 1, с. 445.

²² Невідомо, наскільки достовірне твердження Ф. Сярчинського про те, що М. Смотрицький, виправляючи від помилок давню грецьку граматику Лібана, видав власну в Кельні 1615 р. (див. Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р.— Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі — ЗНТШ). Т. 102, кн. 2.Львів, 1911, с. 50). Про те, що «Мелетій Смотрицький довго працював над складанням граматики грецької мови й видав таку 1615 р. під заголовком «Institutionum iinguae graecae libri duo» писав i M. Трипольський (див. його статтю: Дерманский архимандрит Мелетий Смотрицкий, его сочинения й надгробная надпись на его могиле в Дермане.— В кн.: Волынский историко-археологический сборник, вып. 1. Почаев—Житомир, 1896, с. 5).

²³ Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 104.

Досі не звернено належної уваги на особливості передмови в деяких примірниках книги «Єṽлїε учитεлноε албо казанА, на кождую нε(д̃)лю и СвАта Урочистыи, прεзъ Ст̃го ω(т)ца нашєго Калиста.., прε(д) двЂма сты лЂ(т) Покгрεцку написаныи, а тεпεръ ново з Кгрεцкого и Словε(н)ского языка на Рускїй пεрεложεныи. Працεю и стара(н)εмъ Инокω(в) ...МонастырА Братского Вилε(н)ского... Выдрукованы. В Євю Року ах̃sі̃» (1616). Переклад книги зробив і передмову до неї написав Смотрицький ²⁴, присвятивши працю князю Богданові Богдановичу Соломерецькому, завдяки родині якого він навчався і в «ту бытны(х) и чужозε(м)ски(х)» академіях. Під передмовою знаходиться підпис: «...Упрїймε зычливый поволный Слуга Маξентїй Смотрискїй». Ім'я Максентій потребує пояснення. Його можна пояснити як контамінацію світського(Максим) і чернечого (Мелетій, народне — Мелентій) імен Смотрицького, яку помилково допустили друкарі. Якщо справді це так, то Смотрицький постригся в ченці ще в 1616 р. Однак про перебування Смотрицького в цей час у Вільні чи Єв'ї немає документальних свідчень. Коли б Смотрицький був тоді в Єв'ї або Вільні, то не допустив би такого перекручення свого імені. На титульному аркуші «Граматики» Смотрицького, надрукованому 1618 р., вже зустрічається його чернече ім'я. Смотрицький знову викладає в Віленській школі. М. Коялович пише, посилаючись на Я. Сушу, що до періоду 1617— 1620 рр. «відносяться філологічні праці Мелетія — його граматика й лексикон» ²⁵.

²⁴ Примірник книги з передмовою Смотрицького зберігається в Відділі рідкісної книги ЦНБ АН УРСР (шифр: Кир. 536). Тут же е ще два примірники цієї книги з 1616 р. Один із них (шифр: Кир. 732) має передмову, присвячену Анні Ходкевичівні, другий (шифр: Кир. 733) — Федорові Масальському. Початок обох передмов і деякі інші їх частини взяті з передмови Смотрицького, але вони підписані ченцями Святодухівського монастиря Віленського братства. Смотрицький як перекладач у них не зазначений.

²⁵ Коялович М. Литовская церковная уния. Т. 2. Спб., 1861, с. 353. Пор. ще: Трипольский Н. Зазнач. праця, с. 5.

У науковій літературі про лексикон Смотрицького більше ніхто не згадує, тому це твердження вважаємо малодостовірним. Після перегляду парадигм I-ї дієвідміни в своїй «Граматиці» сам Мелетій скаржиться на «Словенска Лεξїкона лишεнїε» (відсутність), але виражає надію, що «поспЂшанїεмъ трудолюбивыхъ» словник буде укладено (мабуть, це натяк на книгу, над якою вже в той час працював Памво Беринда). У 1620—1621 рр. на Україні й Білорусії перебував єрусалимський патріарх Феофан. На цей час майже всі єпископські кафедри були уніатські. Патріарха попросили висвятити нових православних ієрархів. Феофан розіслав грамоти, де радив вибрати кандидатів і прислати їх для висвячення ²⁶. Кандидат від Вільна архімандрит Святодухівського монастиря Л. Карпович був недужий, тому до Києва з дорученням послано Смотрицького, якого патріарх призначив архієпископом полоцьким, єпископом вітебським і мстиславським (ці кафедри з 1618 р. займав уніат Йосафат Кунцевич). В кінці 1620 р. після смерті Л. Карповича ²⁷ Смотрицького обрано архімандритом Святодухівського монастиря. Смотрицький у цей період розгорнув активну діяльність на захист православ'я і нововисвячених єпископів, проти унії, виступаючи з проповідями у віленських церквах, на майданах, у ратуші, розсилаючи своїх послів із листами, книгами в міста, містечка, хутори, замки магнатів, як про це писав Я. Суша ²⁸.

Покровитель унії король Сігізмунд III не затвердив нових православних єпископів і митрополита. Королівський уряд засудив дії Феофана, оголосивши його турецьким шпигуном, а єпископів велів схопити й притягти до судової відповідальності ²⁹.

²⁶ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы.., c. 256 — 261.

²⁷ M. Смотрицький виголосив на похороні промову, опубліковану під заголовком «Казанье на чєстный погрεбъ ... ЛεонтіАКарповича...».

²⁸ Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 119.

²⁸ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила

й его сподвижники, с. 108

Проти Смотрицького Сігізмунд III видав 1621 р. три грамоти. В першій король оголошує Смотрицького самозванцем і наказує не впускати його в Полоцьк, арештувати Смотрицького і православного митрополита Борецького, у другій — оголошує Борецького і Смотрицького ворогами держави і велить населенню не підкорятися їм, у третій — звинувачує Смотрицького в образі короля, в агітації й підбурюванні віленців і наказує віленському магістратові покарати Мелетія як бунтівника. Смотрицького переслідують й духовні уніатські власті. Уніатський архієпископ Й. Кунцевич подав уніатському ж митрополитові Рутському скаргу на Мелетія, в якій говорив, що Смотрицький усно й писемно сперечається з ним за кафедру. Рутський тричі позивав Мелетія на суд, але той не з'явився, і Рутський прокляв його ³⁰. Посилилися репресії проти противників унії, у Вільні влаштовано погром православних.

Смотрицький видає низку написаних із великим літературним хистом творів, у яких захищає відновлення православної ієрархії, спростовує звинувачення католицько-уніатського табору, показує свавілля королівських властей і переслідування українського й білоруського населення, що відстоювало свої права й гідність: «Verificatia niewinności...» («Виправдання невинності...», Вільно, 1621), «Obrona Verificatiey...» («Оборона «Виправдання...», Вільно, 1621), «Elenchus pism uszczypliwych...» («Викриття ущипливих писань...», Вільно, 1622) та ін. Разом із митрополитом Борецьким Смотрицький у 1623 р. їздив на сейм до Варшави, де вони марно добивалися затвердження нових православних єпископів. На початку 1624 р. Смотрицький вирушив у подорож на Близький Схід. Перед від'їздом зупинився в Києві. Він побував у Константинополі, відвідав Єгипет і Палестину. Через Константинополь у 1626 р. повернувся до Києва. У приватному листі до князя Хрептовича від 1626 р. Мелетій визнав, що їздив туди з планами унії ³¹. Про свої плани він не наважився сказати патріархові, як видно з листа Смотрицького до К. Лукаріса, написаного пізніше ³².

³⁰ Див.: Прокошина Е. С. Зазнач, праця, с. 120—121.

³¹ Див.: Там же, с. 136.

³³ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы, с. 323.

Натяк на плани Смотрицького зробив К. Сакович, що перекинувся до уніатів, у передмові до книги «Desiderosus» (1625 р.). С. Голубєв вважає, що головною метою подорожі Смотрицького було бажання добитися в патріарха соборної грамоти про обмеження автономії ставропігійних братств ³³. Смотрицький справді привіз таку грамоту, як видно з листа К. Лукаріса 1626 р., де патріарх, щоб заспокоїти невдоволення членів провідних братств, писав, що обмеження стосується тільки тих, яким ставропігію (перебування в прямому віданні патріарха) надав Феофан, та новостворюваних братств ³⁴. У подорож до країн Близького Сходу Смотрицький вирушив незабаром після того, як повстале населення Вітебська в листопаді 1623 р. вбило уніатського архієпископа Йосафата Кунцевича. З благословіння папи Урбана VIII польський королівський уряд жорстоко розправився з повсталими. Смотрицького почали цькувати ще більше, звинувачувати як морального співучасника убивства Й. Кунцевича ³⁵. Очевидно, ці обставини й спонукали Смотрицького покинути Вільно й поїхати за межі Речі Посполитої саме 1624 р. Після повернення з подорожі до Києва Смотрицького зустріли насторожено, навіть вороже. Архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський не прийняв Мелетія й наполягав, щоб так зробили й інші монастирі. Причиною цього стали привезені грамоти і чутки про прихильність його до унії. Тільки завдяки старанням І. Борецького Мелетія прийняв Межигірський монастир. У прихильності до унії звинувачувано також Борецького. Щоб розвіяти підозри, Борецький і Смотрицький весною 1626 р. «передъ многимъ духовенствомъ, паны шляхтою, войтомъ, бурмистрами, райцами, брацтвомъ церковнымъ и всЂмъ посполствомъ ясне предъ всЂми невинности и вЂрности своє певные знаки сказали...», як писав митрополит у спеціальній грамоті ³⁶.

³³ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы.., с. 116—120.

³⁴ Там же, с. 288 — 289.

³⁵ Див.: Осинский А. Мелетий Смотрицкий, архиепископ полоцкий. К., 1912, с. 217.

³⁶ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и ero сподвижники. Материалы.., с. 280.

Смотрицький опинився в скрутному становищі: у свій віленський монастир після привезення грамот повертатись було ніяково, у Києві його зустріли неприхильно. Він звертається до князя Януша Заславського, щоб йому дали вільне місце архімандрита Дерманського монастиря на Волині, який тоді був під патронатом Янушевого сина Олександра. Цей вчинок був фатальним у житті Смотрицького. За намовою уніатського митрополита Рутського Заславський погодився дати Мелетієві архімандрію лише за умови, коли той пристане до унії. Уніати скористалися важким матеріальним становищем Мелетія і недовір'ям православних до нього. Після вагань Смотрицький погодився на умови князя. Але й тут йому не довіряли й вимагали писемного підтвердження переходу в унію. У червні 1627 р. Смотрицький став уніатом. При цьому Мелетій прохав, щоб його перехід в уніатство до одержання відповіді з Риму держали в таємниці й зберегли за ним титул архієпископа та ін. ³⁷ Цей крок Смотрицького трактується по-різному. Сам Мелетій писав, що сучасники радше смерті своєї сподівалися б, ніж переходу його в унію, і вважали, що він став уніатом заради одержання Дерманського монастиря та з марнославності ³⁸. Різні думки з цього приводу висловили історики. С. Голубєв, зокрема, писав, що Смотрицький, закінчивши єзуїтську академію і відвідавши протестантські університети, не мав стійких православних переконань і належав до тих людей, які, «коли це вимагали їх вигоди... могли бути відмінними адвокатами тієї або іншої сторони» ³⁹. На думку М. Возняка, Мелетій перейшов в унію під натиском польського уряду ⁴⁰.

³⁷ Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 145—149.

³⁸ Див.: Paraenesis.., c. 21.

³⁹ Див.: Голубєв С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 141 —146.

⁴⁰ Див.: Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів, 1954, с. 67.

Сучасна дослідниця біографії Смотрицького K. C. Прокошина намагається з'ясувати всю сукупність причин поведінки Мелетія. Основним мотивом переходу Смотрицького до унії вчена визначає класові інтереси представників середнього стану, до якого належав і Смотрицький, що з плином часу від відкритої опозиції й протесту проти позбавлення його своїх привілеїв і прав перейшов на реакційні позиції примирення й зради національних інтересів заради економічних і політичних вигод. При цьому певну роль відіграло виховання, постійні переслідування й гоніння Смотрицького, скрутне матеріальне становище ⁴¹.

Протягом 1628—1629 рр. Смотрицький видає кілька книжок, в яких виправдовує свої дії, агітує за унію, критикує праці православних полемістів, серед них і свої попередні твори, торкається насамперед чисто теологічних питань.

Діяльність Смотрицького на користь унії зазнала повного краху. З Мелетієвої ініціативи восени 1627 р. в Києві скликано собор, де він обіцяв підготувати до видання свій катехізис, але випросив дозволу спершу опублікувати свої міркування про відмінності між православною і католицькою церквами. У лютому 1628 р. на соборі в м. Городку на Волині Смотрицький у трактаті вже твердив, що західна й східна церква в основних положеннях не розходяться, тому можливе примирення між ними. Тут були й митрополит І. Борецький та П. Могила. Для обговорення Мелетієвих пропозицій вирішено скликати новий собор, в якому могли б узяти участь і світські особи. Смотрицькому доручено писемно обгрунтувати необхідність скликання такого собору й викласти зміст свого трактату. Проте він замість цього написав «Апологію», в якій звинувачував православних діячів у різних єресях, пропонував приєднатись до католицизму й без санкції митрополита віддав її до друку. Книгу друкував уніат К. Сакович. Зв'язки Смотрицького з уніатами стали широко відомі завдяки окружним грамотам перемиського архієпископа Ісайї Копинського ⁴².

⁴¹ Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 152—153.

⁴² Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 158—159, 167—171, 163.

Поведінка Мелетія та його книга викликали обурення. На новий собор у серпні 1628 р. до Києва приїхало п'ять єпископів, багато нижчого духівництва, мирян, представники козацтва. Очевидно, не без побоювання перед народними масами Борецький і Могила на соборі навіть не ставили питання про примирення православних з уніатами та католиками. Смотрицького не допускали на засідання собору, поставивши вимогу, щоб він зрікся «Апології». Мелетій пробував чинити опір. Але коли дізнався, що народ, який зібрався біля Михайлівського монастиря, погрожував розправою, якщо той буде викритий в уніатстві, Смотрицький зрікся «Апології». Він підписав акт, в якому прокляв свою книгу. Цей акт було зачитано перед представниками собору. Під час обряду урочистої анафемізації сам Мелетій топтав ногами аркуші «Апології». Він пообіцяв не виїжджати з Києва в Дермань. Для заспокоєння населення собор випустив циркулярну грамоту, щоб Смотрицького та інших ієрархів не запідозрювали в уніатстві ⁴³. Проте Мелетій незабаром повернувся в Дерманський монастир, написав і видав книгу «Protestatia», направлену проти собору, де він відкрито виступив проти православ'я й твердив, що зрікся своїх поглядів під натиском, просив короля скликати новий собор для примирення церков. Собор скликано 1629 р. у Львові, але представники православної церкви відмовились брати в ньому участь.

Опинившись у колі людей, із якими все життя боровся, покинутий старими друзями, хворий Мелетій, залишаючись у Дермані ⁴⁴, після 1629 р. нічого не написав і не опублікував.

⁴³ Див.: Голубев С, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 184 — 201.

⁴⁴ Див.: Осинский А. Зазнач. праця, с. 131.

Помер він у Дерманському монастирі, похований у церкві цього монастиря. Усі біографи Смотрицького пишуть, що Мелетій помер 17 (27 за старим стилем) грудня 1633 р. Ієрофей же зазначає, що в монастирській молитовній книзі поминання померлих (пом'янику) відмічено дату смерті 13 грудня 1630 р.⁴⁵, а на портреті, що зберігався в монастирі, написано: «Мелетій Смотритскій Архієпископъ Іераполитанскій (цей титул надав йому папа Урбан VIII.— В. Н.). Архимандритъ Дерманскій преставися року 1630, отъ рождества своего въ 58 лЂтъ» ⁴⁶. Ці свідчення беззастережно приймає K. С. Прокошина ⁴⁷.

⁴⁵ Див.: Иерофей. Историчесхая записка о Дерманском монастыре.— Волынские епархиальные ведомости 1873, № 8, c. 293

⁴⁶ Там же.

⁴⁷ Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 147.

А. Осинський, який один із перших звернув увагу на повідомлення Ієрофея, все ж схильний вважати датою смерті Мелетія 1633 рік. Остання дата достовірніша (єзуїт Кортисцій, що виголосив промову на похороні Смотрицького, видав її 1634 р., а не раніше). Мелетій не був до кінця послідовний, але початковим періодом діяльності, педагогічною працею, плодом якої стала «Граматика», Смотрицький зробив великий внесок у культуру східних слов'ян.

* * *

«Грамматїки СлавεнскиА правилноε Сvнтаґма» — один із найвидатніших творів давнього слов'янського мовознавства. Його написав молодий учений, добре обізнаний із тодішньою європейською та вітчизняною граматичною наукою і з церковнослов'янськими текстами, досвідчений педагог, що викладав церковнослов'янську мову в школах Вільна, Острога, Києва. Автор створив працю в несприятливих умовах переслідувань його після надрукування книги «Θρηνος» («Плач»). Смотрицький змушений був блукати з місця на місце, але найдовше (приблизно чотири роки) він прожив у Києві, де йому надав притулок І. Борецький. Очевидно, під час викладання й ректорування в Київській школі Мелетій написав якщо не ввесь текст, то принаймні більшу частину «Граматики» (1614 р. або 1615—1617 рр.— перша пол. 1618 р.). Написання книги в період вимушеного мандрування автор наче засвідчує на титульній сторінці твору: «Грамматїки... Сvнтаґма... Потщанїємъ МногогрЂшнагω Мніха МεлεтїА Смотрискогω... назданномъ странствующагω снисканноε u прижитоε...» (підкреслення наше — В. Н.). «Граматика», текст якої публікується, надрукована 1619 р. в маєтку князя Богдана Огинського (на це вказує і герб на другій сторінці) в Єв'ї (тепер — Вевіс, Тракайського району) недалеко від Вільна. Це — книга in 8°, яка налічує 502 сторінки (1 — титульна, 2 — герб князя Огинського, 3—6 — передмова, 7—502 — текст граматики). Пагінації немає (сигнатура внизу, за зошитами).

Збереглося кілька примірників «Граматики» Смотрицького, що мають на титульній сторінці іншу дату — 1618 рік. Найраніше про це писав В. М. Ундольський, який вважав, що «Граматика» вперше надрукована в 1618 р. у Єв'ї (описаний примірник налічує 1—247 листків) ⁴⁸. Примірник пам'ятки з титульною сторінкою 1618 р. з колекції В. М. Ундольського зберігається в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (інв. № 3128). Зворотна сторінка титульного аркуша в цій книжці чиста, а за нею відразу починається граматичний текст (передмови немає).

«Граматику» з зазначенням 1618 р. на титульній сторінці засвідчує й О. Кирпичников ⁴⁹.

І. Каратаєв описав примірник (тепер зберігається в Ленінградській Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна ⁶⁰), що має в своєму складі два заголовні аркуші. Книжка починається титульноюсторінкою, дезазначено рік (1619) та місце (Єв'є) надрукування. На звороті її — герб князя Б. Огинського. Далі вміщено передмову Смотрицького, а за нею — другий заголовний аркуш, на якому позначено рік 1618, але не вказано місця видання.

⁴⁸ Див.: Очерк славяно-русской библиографии В. М. Ундольского с дополнениями А. Ф. Бычкова и А. Викторова. М., 1871.

⁴⁹ Див.: Кирпичников А. Мелетий Смотрицкий.— В кн.: Энциклопедический словарь, изд. Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон Т. 19. Спб., 1896, е. 25.

^ft° Див.: Анушкин А. Во славном месте Виленском. М., 1962, с. 149

Зворотний бік другого титульного аркуша — чистий. Беручи це до уваги, І. Каратаєв зробив висновок, що друкування «Граматики» розпочато 1618 р., але закінчено наступного року й випущено в світ відразу з двома заголовними аркушами (в розпорядженні В. М. Ундольського був неповний примірник) ⁵¹.

«Граматику» Смотрицького з датою 1618 р., але без зазначення місця надрукування, що зберігалася в бібліотеці Празького університету, стисло описав чехословацький мовознавець М. Вейнгарт. Вона містить у собі титульний аркуш, 6 сторінок передмови Смотрицького й 496 сторінок лінгвістичного тексту. М. Вейнгарт без жодної аргументації твердить, що перше видання «Граматики» вийшло 1618 р. у Вільні, а 1619 р. воно було передруковане (чи додруковане) в Єв'ї біля Вільна ⁵².

В Бібліотеці АН СРСР у Ленінграді знаходиться «Граматика» Смотрицького, що починається титульним аркушем 1619 р., услід за яким вміщено титульний аркуш 1618 р., а далі — текст власне граматики (передмови немає) ⁵³.

Примірників «Граматики» Смотрицького з датою 1619 р. і місцем надрукування Єв'є засвідчено чимало, зокрема чотири таких книжки зберігається в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна в Москві, один у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві та інших бібліотеках нашої країни й за кордоном ⁵⁴.

⁵¹ Див.: Каратаев И. Описание славяно-русских книг, напечатанных кирилловскими буквами. Т.1. СПб.. 1883, с. 349.

⁵² Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 28, 54. Дослідник пам'ятки Є. Макарушка (див. його книжку «Граматика Мелетія Смотрицького. Критико-історична студія». Львів, 1908, с. 1) також твердив, що «Граматика» вперше надрукована 1618 р. у Вільні.

⁶³ Див.: Baumann H. Das Erscheinungsjahr der «Slawischen Grammatik» Meletij Smotrickijs. — Zeitschrift fur Slawistik, B. 3, H. 5. Berlin, 1958, S. 683 — 684. ⁵⁴ Див.: Baumann H. Зазнач. праця, с. 684.

Порівняння текстів титульної сторінки 1618 р. книги Державної бібліотеки СРСР ім. В. 1. Леніна в Москві й празького примірника, що його описав M. Вейнгарт, із текстами «Граматики», які мають дату 1619 р., показує, що крім дат і зазначення місця надрукування на одному з них, вони збігаються, але розміщення тексту не ідентичне, надрядкові літери не ті самі; різні частини тексту набрано не однаковим шрифтом, зокрема на титульній сторінці 1619 р. виділено ім'я та прізвище автора. Титульні листи 1618 і 1619 рр. по-різному оздоблені орнаментом; текст 1619 р., крім орнаменту, обведений лініями, що утворюють прямокутник. Матеріал, викладений М. Вейнгартом за примірником з датою 1618 р., нічим не відрізняється від того, який спостерігаємо в книзі 1619 р.

Радянські книгознавці виявили, що датований 1618 роком аркуш входить у склад зошита «А», який відкриває перший розділ книги, тоді як титульний аркуш із вихідними даними 1619 р., розташований на першій сторінці попереднього зошита, сигнованого знаком ) (, органічно пов'язаний із передмовою. Отже, приступаючи до друкування основного тексту, з якого звичайно починалася друкарська робота, її мали намір закінчити в 1618 р., але праця затягнулася до 1619 р., коли було надруковано авторську передмову й новий титульний аркуш із відповідною датою виходу ⁵⁵.