міжособ.спілкування ВОРОЩУК
.docxМІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ, Ворощук О.Д
15. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не регламентовані. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки велику швидкість, а й ефективність цього способу поширення інформації: 75-95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення.
У суспільстві комунікація здійснюється між індивідами, групами, організаціями, державами, культурами завдяки знаковим системам (мовам). Комунікація між людьми відбувається у формі спілкування як обмін цілісними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено знання, думки, ідеї, ціннісні ставлення, емоційні стани, програми діяльності сторін, що спілкуються.
а яких би умов не здійснювалася мовленнєва комунікація, за допомогою яких засобів не передавалася б інформація, скільки б людей не брало участь у спілкуванні, в її основі лежить єдина схема або модель.
Для здійснення будь-якого акту людського спілкування необхідні три елементи:
Відправник комунікації (комунікатор)— людина, яка передає інформацію;
Одержувач інформації (реціпієнт) — людина, яка сприймає цю інформацію.
Повідомлення текст у будь-якій формі.
16. Для того щоб передати повідомлення, людина повинна заздалегідь попіклуватися про наявність або формування спільного соціального досвіду. Спільність комунікантів може бути різної якості: спільність мови, якою вони говорять; спільність соціального жаргону або професійної мови, за допомогою якої краще досягається взаєморозуміння; спільність статі, сімейного положення тощо. Чим більше спільний досвід, чим більше спільних соціальних зв'язків, тим точніше буде зрозуміле адресатом послане повідомлення.
На початковому етапі організації мовний комунікації необхідно ввести предмет повідомлення (тему) і утримувати його в свідомості шляхом періодичного нагадування, уточнення.
Під час досить тривалої розмови співрозмовники більш-менш обґрунтовано переходять від однієї теми до іншої. При цьому нарощування обсягу інформації (тобто продуктивність повідомлень) буде залежати від міри підготовленості співрозмовників або аудиторії.
Структура розмови переважно формується за рахунок почергового включення в неї учасників. При цьому виявляються певні показники міри взаємодії і зв’язку партнерів. Вони стосуються наступного: виявляється у співрозмовників інтерес до загальної теми або кожний говорить про своє; як часто партнери використовують пропозиції і судження, висловлені протилежною стороною. Активність участі людини в розмові, що виявляється в частоті включення в неї і тривалості участі в ній, може свідчити про ступінь зацікавленості людини в темі розмови, в його учасниках, в самому спілкуванні; про самооцінку людини, її впевненість в собі, сором’язливість; про загальну схильність людини до розгорнутості або лаконічності висловлювань.
Таким чином, виявлення структури і опис ходу мовленнєвої комунікації дозволяє осмислити слабкі і сильні сторони мовленнєвої поведінки.
17. На процес взаєморозуміння в мовному спілкуванні значний вплив справляють такі характеристики мовного висловлювання, як денотація і конотація, полісемія, синонімія, статичність, суміщення спостереження і оцінки.
Життєвий досвід кожної людини впливає на значення, яке вона надає словам. Цей явище впливає на взаєморозуміння і має назву конотація.
До факторів, що слід враховувати при аналізі того, чому люди сприймають слова по-різному, слідує віднести і такі, як час і місце. Значення не задані слову на віки, вони змінюються від епохи до епохи, від покоління до покоління, а також в залежності від регіону в межах однієї країни, не говорячи вже про різні країни. Необхідно пам'ятати про це спілкуючись з людьми зі значною різницею у віці та з представниками інших міст і областей.
Деякі слова мають більше одного узвичаєного значення, що також може стати причиною взаємного непорозумінь у спілкуванні. В українській мові прикладами таких слів є «гранат» (дорогоцінне каміння і фрукт); «корінь» (підземна частина рослини, основна частина слова, математичний термін) і ін. Це мовне явище називається «полісемією».
Ще одна особливість використання мови, що часто породжує проблеми в мовленнєвому спілкуванні, пов'язана зі суміщенням в висловлюванні фактів (реально дій, що спостерігаються, подій) і оцінок (висновків, заключень). Спостерігаючи, людина може бачити, чути, торкатись. Результати таких спостережень описові. Оцінка же включає в себе деякі висновки стосовно того, що спостерігається, ставлення спостерігача до предметів, явищ, дій партнера тощо. Через те, що учасники спілкування свої припущення або думки представляють як факти часто виникають суперечки. Не випадково в судових процесах така велика увага приділяється відокремленню фактуальних суджень та умовиводів. Вочевидь, в подібних ситуаціях невірний умовивід може мати серйозні наслідки.
В буденному спілкуванні неможливо, та й не потрібно, повністю відмовлятися від умовиводів, заснованих не на фактах. Тим не менше для успішної комунікації необхідно використовувати мову більш точно і бути більш уважним, слухаючи інших; важливо вміти відрізняти фактуальні твердження і висновки, засновані на думці, бачити різницю між твердженнями, в які містять оцінки і результати спостережень, і висловлюваннями, де вони розділені.
Перевагою і водночас причиною труднощів в мовленнєвій комунікації є статичність висловленої оцінки. «Який ти неуважний», «ви можете завжди на нас розраховувати» — подібні твердження можуть призвести до помилкового припущення, що люди постійні і незмінні. Більш конкретний опис ситуації дозволяє зменшити наслідки помилок такого роду в процесі спілкування. Ситуативний опис знижує абстрактність і стереотипність висловлювання, робить промову більш ясною і конкретною.
18. Соціально-орієнтоване спілкування — це спілкування людей як представників тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо).
Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник — підлеглий, консультант — клієнт, викладач — студент, тощо).
В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий характер мовлення — воно спрямоване на організацію спільної діяльності людей. Ця особливість передбачає більш точну (в порівнянні з міжособистісною взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки відносяться до сфери мовчазних угод між членами суспільства, саме в сфері соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш ретельним контролем.
Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил, виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:
> наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать одна одній, на період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;
> очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника не вирішать її припинити (співрозмовники не відходять один від одного не говорячи ані слова, і не починають ні з того ні з цього займатися чимось іншим).
Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу, що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику, виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.
19. В соціально-орієнтованому спілкуванні соціальні ролі тих, хто говорить і слухає виступають в якості найважливішого чинника мовленнєвої поведінки. Разом з тим, не тільки рольова ситуація задає характер мовленнєвої поведінки її учасників, але й обрані мовні засоби конструюють, підтверджують соціальну ситуацію. Мова, безумовно, є одним з інструментів ствердження соціального статусу учасників спілкування.
Для адекватного розуміння повідомлень учасники комунікації намагаються різноманітними засобами визначити соціальні відносини, в структурі яких розгортатиметься спілкування.
Для мовленнєвої поведінки в соціальній взаємодії основне значення має мовленнєве оформлення соціально-рольового статусу учасників комунікації, досить жорсткий контроль за змістом і формою повідомлень, зниження особистісної основи стосунків. В соціально-орієнтованому спілкуванні через ті або інші умови дистанція між партнерами збільшується. Це є наслідком просторового або часового відокремлення, різниці соціального положення або нерівноправності співрозмовників, що зумовлена ситуаційно - так або інакше, але взаємодія, контакт між учасниками комунікації ускладнюється. Це відображається в мовленні, яке демонструє незрівнянно більшу відстороненість від свого суб'єкту і адресата, ніж мовлення в міжособистісній взаємодії.
20. Основна форма вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні — бесіда, розмова. Будучи засобом організації спілкування невеликої кількості людей, що знаходяться поруч і добре знайомих, таке мовлення володіє декількома визначальними особливостями. Це — так зване фатичне мовлення, основна мета якого — говорити, щоб висловитись і отримати підтримку та розуміння. За звичай це обмін репліками, зміст яких асоціативно зв'язаний один з одним. Підтримання розмови може слугувати самоціллю. Черговість партнерів в процесі бесіди не зводиться до послідовного обміну репліками. Бесіда може будуватися як тиради одного з співрозмовників і періодичні схвальні вигуки іншого або як порушена черговість тверджень і відповідей. При цьому порушена послідовність відповідей, перехід з однієї теми на іншу не викликають у співрозмовників непорозумінь саме тому, що контексти розмови очевидні кожному учаснику. Таким чином, розмовному мовленню властиві: постійна зміна позицій, особиста зацікавленість і активність співрозмовників, використання неповних речень, коротких фраз, великого числа займенників, побутової лексики, відсутність дієприкметників і дієприкметників. В процесі свого розгортання розмова часто набуває все більшої емоційності, що змушує співрозмовників уточнювати власне ставлення до предмету розмови, перевіряти стійкість власної позиції і позицій інших. Мовлення виявляється чинником особистого самовизначення учасників розмовної комунікації.
21. Ефективне слухання — основа для отримання точної інформації. Емпатичне слухання забезпечує краще розуміння інших людей, допомагає нейтралізувати нашу схильність до судження. Слухаючи інших, ми вчимося не тільки слухати себе, а й розуміти свої почуття, потреби, установки. Засоби і методи ефективного слухання дозволяють підвищити якість прийняття рішень, слухання корисне для менеджерів, керівників всіх рівнів.
Слухаючи, необхідно:
• забути особисті упередження проти співрозмовника;
• не поспішати з відповідями і висновками;
• розмежовувати факти і думки;
• стежити за тим, щоб мова була зрозумілою і чіткою;
• дійсно слухати, а не робити вигляд і не відволікатися.
Щоб навчитись ефективно слухати, необхідно насамперед захотіти слухати і зрозуміти співбесідника. Адже процес слухання аналогічний процесу пізнання.
Слід також налаштувати себе на хвилю внутрішньої зацікавленості темою ділової бесіди чи дискусії.
Слухаючи, визначити для себе основні думки виступаючого чи співрозмовника і намагатися правильно їх зрозуміти.
Швидко зіставляти отриману інформацію зі своєю і відразу ж подумкя повертатись до основного змісту виступу, бесіди, дискусії.
Уважно слухаючи і навіть не висловлюючи своєї думки, ви все одно повинні бути активним, а не пасивним учасником бесіди, дискусії.
Уміння слухати співрозмовника — основа взаєморозуміння, без чого ділові стосунки можуть не скластися.
Адже має значення не тільки те, що говорить співрозмовник, виступаючий, а й те, як він це говорить. Наші емоції — найкращий клей, що скріплює факти з нашою думкою про них у розмові.
Відрізок часу, протягом якого людина може концентрувати увагу на одній проблемі, короткий. Після напруженої уваги настає період розслаблення, розсіяності. І це часто виявляється саме в той момент, коли партнер чи співрозмовник переходить до суті питання. Людина, яка не вміє регулювати інтенсивність, розподіл і переключення уваги, зазвичай не вміє раціонально слухати та адекватно розуміти, що є основою прогнозування слів та дій співрозмовника.
Отже, вам необхідно вислухати когось по справі, в якій зацікавлені й ви. Сядьте зручно, але не розслабляйтесь. Зручна поза є передумовою для розумової зосередженості. Психологи вважають, що жінки більше схильні до зворотнього зв'язку, тому, слухаючи їх, необхідно частіше дивитися в очі.
Слухайте з цікавістю — це допоможе створити атмосферу взаємної симпатії і поваги між партнерами. Не слід переривати партнера в процесі розмови, дати можливість йому виговоритись, навіть, якщо ви вважаєте, що інформація незначна. Намагайтеся логічно спланувати процес слухання. Запам'ятовуйте насамперед головні думки, утримуючи і зв'язок між деталями.
Під час бесіди намагайтеся подумки узагальнити почуте. Краще це робити під час пауз у розмові. Прагнення під час слухання спрогнозувати подальшу думку співрозмовника — ознака активного мислення і гарний метод запам'ятовування основних тез.
Не поспішайте з оцінкою отриманої інформації, її необхідно робити в кінці.
Уміння слухати — важлива, але не єдина умова ефективності ділового спілкування.
Для сприйняття звучання і змісту слова людини необхідно не більше однієї секунди. Якщо слова невідомі, необхідно 3—5 сек. Для повного розуміння питання — не менше 14—15 сек. При деяких навичках людина схоплює зміст мовлення зі швидкістю 60—70 слів за одну хвилину.
Усе ж головним у діловому спілкуванні є вміння утримати увагу аудиторії за допомогою логіки, фактів, психологічного впливу.
Слухання корисне під час:
• інтерв'ювання — зокрема, при наймі чи переведенні на іншу роботу;
• мотивації працівників — виявлення причин незадоволення роботою тощо;
• розпорядження — забезпечення повного розуміння працівниками отриманої вказівки та виявлення їхньої реакції;
• оцінювання ділових і моральних рис характеру: виявлення, як працюють підлеглі, авторитет керівника тощо.
• урегулювання конфліктів: виявлення причин конфліктів між працівниками, знаходження шляхів їх урегулювання тощо.
22. Управління власною увагою — навичка, яку необхідно постійно вдосконалювати. Один з засобів концентрації уваги в умовах великого обсягу інформаційних повідомлень — уміння точно визначити, якого роду інформація необхідна в даній конкретній ситуації. Встановлено, що ефективність процесу слухання зростає, якщо слухачу вдається сформулювати мету отримання інформації, тобто відповісти на питання «для чого я слухаю це?». Поставлена мета вимагає від слухача володіння певними навичками роботи з інформацією. Так, мета «чути, щоб зрозуміти» передбачає пошук ключових слів і фраз, які в загальному вигляді формулюють основні проблеми, що обговорюється. Реалізація мети «краще запам'ятати інформацію» потребує володіння різноманітними мнемонічними техніками, найбільш відомі з яких — ведення записів, повторення, перефразування почутого, візуалізація (тобто асоціація імен, місць, цифр з конкретними візуальними образами). Мета «аналіз і оцінка змісту» вимагає уміння розпізнавати помилки в аргументах і твердженнях відправника інформації, здатності розрізняти факти і оцінки. На думку фахівців, цілями процесу вислуховування можуть бути розуміння, запам’ятання, аналіз і оцінка змісту інформації, а також довірчі відносини зі співрозмовниками. Таким чином, спроможність чути іншого як умова успішної міжособистісної комунікації вимагає постійного тренування і вдосконалення, чому, безумовно, сприяє знання факторів, які здатні впливати на цей процес.
23. Вміння слухати вважається однією з важливих якостей педагога. Розрізняють наступні стилі слухання:
нерефлексивне;
рефлексивне;
емпатичне слухання.
Нерефлексивне слухання полягає в умінні уважно слухати(мовчати) співрозмовника, не втручаючись у розмову своїми зауваженнями. Воно вимагає використання коротких реплік типу: «Це цікаво», «Продовжуйте», «Розумію», «Це приємно чути», «Можна детальніше?».
Рефлексивне слухання передбачає наявність зворотного зв’язку з тим, хто говорить, який використовується для контролю точності сприйняття почутого.
Осн. прийомами рефлексивного слухання є:
з’ясування – безоцінкова техніка, функція якої є здобуття дод. інформації, керуючись діл. інтересами, або метою «розговорити»;
перефразування – полягає в передачі тону того, хто говорить, словами того хто слухає. (мета – перевірка точності інфо);
резюмування – підсумок основних ідей і почуттів того, хто говорить.
Емпатичне слухання – особливий вид поведінки того, хто слухає. Передбачає розуміння почуттів, які переживаються іншою людиною, і у відповіді – вираження свого розуміння цих почуттів. Для цього використовуються всі розглянуті вище прийоми рефлекторного слухання.
Мета емпатичного слухання – вловити емоційне забарвлення цих ідей і їх значень для іншої людини, зрозуміти, що означають висказані повідомлення і що при цьому відчуває співрозмовник.
24. Соціальна перцепція — це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків.
Отже за основу для визначення поняття легендованого спілкування ми приймаємо спілкування як сукупність трьох його складових компонентів, а саме комунікативного, інтерактивного та перцептивного у контактах між окремими індивідами. Механізми та ефекти міжособистісної перцепції.
Пізнання іншої людини супроводжується емоційною оцінкою цієї людини, спробою зрозуміти вчинки, спрогнозувати зміни в поведінці та змоделювати власну поведінку.
Оскільки до цього процесу залучено як мінімум дві особи й кожна є активним суб'єктом, то в побудові стратегії взаємодії кожному необхідно брати до уваги не лише потреби, мотиви іншого, а й те, як інший розуміє потреби й мотиви партнера. Перш за все, це відбувається за допомогою такого механізму, як ідентифікація (від лат. identicus — тотожній), який у соціальній психології виражає той факт, що одним із найпростіших способів розуміння іншої Людини є уподібнення себе до неї. Це поняття має неоднозначне тлумачення. Його трактують як:
процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, в основі якого лежить емоційний зв'язок;
набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків;
копіювання суб'єктом думок, почуттів або дій іншої людини, яка є моделлю, та ін.
25. А. А. Бодальов розглядає перше враження як складний психологічний феномен, в якому поєднуються чуттєвий, логічний і емоційний компоненти, присутнє емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлювані і узагальнені оціночні судження. В книзі «Сприймання і розуміння людини людиною» (Бодальов, 1982) останній розділ присвячений закономірностям формування першого враження і чинникам, що підвищують його точність (до цих пір опис А. А. Бодальовим даного феномену вважається найповнішим і найглибшим).
До визначальних чинників формування першого враження, які можуть слугувати підказками і орієнтирами для оцінки внутрішнього світу, схильностей і особистісних рис людини, належать типові помилки першого враження, стереотипи та установки.
До помилок першого враження відносяться «гало-ефект» (ефект ореолу), проекція, ефект поблажливості, вплив емоційних станів і забобонів.
Ореол — це стійка думка про одну важливу якість або групу якостей людини, що розповсюджується на всю її особистість. Люди схильні оцінювати ті або інші риси залежно від загального прихильного або неприхильного ставлення до людини. В цьому виражається ефект ореолу.
Ефект ореолу — це тенденція перебільшувати однорідність особистості партнера, переносити позитивне (або негативне) враження про одну якість людини на всі її інші якості.
Цікаво, що діє декілька типових схем запуску ефекту ореолу. Найчастіше застосовується схема сприймання, яка запускається у випадку нерівності партнерів в тій або іншій сфері, — соціальній, інтелектуальній тощо. Люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих, хто перевершує їх за певним суттєвим для них параметром. Ця схема починає працювати не при будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для того, хто сприймає, нерівності. Так, якщо хвороблива і слабка людина зустрічає того, що пахтить здоров'ям і силою, то не виключено, що вона переоцінить його за всіма параметрами — в її очах він буде і гарний, і розумний, і щасливий.
26. Соціальні стереотипи – це відносно стійкі та спрощені образи соціальних об’єктів (груп людей, подій, явищ тощо), котрі складаються в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистого досвіду та прийнятих у певному суспільстві уявлень. Якщо соціальні стереотипи не відповідають реальності, то вони негативно впливають на міжособистісну взаємодію різних соціальних груп. Стереотипи регулюють процеси ідентифікації і формування соціальної ідентичності особистості. Соціальні стереотипи засвоюються людиною з того моменту, як тільки він починає ідентифікувати себе з конкретним суспільством, культурою, певною соціальною групою і усвідомлювати себе їх членом.
Поведінці особистості і відзначається, що залежність у її різних формах робить людину поверхневим в його оцінках і судженнях про навколишнє, що сприяє активному використанню їм стереотипів, що дозволяють йому бачити лише те, що обслуговує його залежність.
Стереотипи негативного ставлення або поведінки супроводжуються негативними емоціями (гнівом, відразою, презирством), що трансформуються в загальну антипатію і нетерпимість по відношенню до того чи іншого об'єкту, який викликав емоції. Їх сутність полягає у відкритому, явному вербальному і дієвому вираженні неприязні, відштовхування, ворожнечі.
!НЕЗАКІНЧЕНО!!!
27. Сприймання цілого впливає на сприймання окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними. Це підтверджує, наприклад, сприймання подвійних зображень Залежно від того, що сприймається - два профілі чи ваза (а), стара чи молода жінка (б), - певним чином тлумачаться одні й ті самі подразники.
З предметністю і цілісністю сприймання тісно пов'язана така його важлива риса, як константність. Вона виявляється в тому, що в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність наче усуває умови сприймання об'єкта, зберігаючи його об'єктивні характеристики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і навпаки. Однак хоча за зміни дистанції спостереження зображення об'єкта на сітківці змінюється, його сприйнятий розмір залишається практично незмінним -він відповідає розмірові сприйманого об'єкта. Подивіться на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга - вдвічі ближче. Долоні здаються одного розміру, хоча зображення тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближчої.
Велику роль у процесі сприймання відіграють установки. Вони являють собою тенденцію так чи інакше сприймати певне явище ще до зустрічі з ним. Так, якщо людині показувати кілька разів два кола, з яких ліве більше за праве, а потім два кола однакового діаметра, то вона теж сприйме їх як кола різної величини. Установка складається в процесі попередньої діяльності особистості. Виникнувши, вона далі підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприймання.
Установки можуть діяти як упередженість, забобони, приховуючи від людини реальні факти. Наприклад, учителі досить часто сприймають дитину тільки крізь призму її навчальної успішності, не помічаючи позитивних рис у поведінці та особистості слабких учнів і перебільшуючи розвиток цих якостей у відмінників. Хибне сприймання учнів призводить до труднощів у спілкуванні з ними, до помилок у виборі засобів виховного впливу.
28. У сучасному житті достатньо часто зустрічаються ситуації, які вимагають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою частиною професійних умінь, що забезпечують успішність діяльності. Політик, дипломат, продюсер, агент, що рекламує товар, співробітник турфірми, який поширює путівки, шоу-група, що здійснює гастрольне турне, — ці і цілий ряд інших дійових осіб і ситуацій об'єднує періодично повторювана дія — презентація. Самопрезентація розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально- психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що передбачає наявність певних правил і обмежень. Змістовні характеристики самопрезентації включають уявлення про те, що саме, яка інформація про себе пред'являється, як вона змінюється на підставі аналізу реакцій у відповідь, наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції і самоорганізації, якою є частка вербального і невербального компоненту на різних стадіях самопред’явлення.
Важливо також враховувати віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» і вдосконалення тактики самопред’явлення, уміння подати себе.
Серед властивостей особистості і умінь, які сприяють успішності самопрезентації в різних ситуаціях і обставинах, слід назвати соціальний інтелект, его-компетентність, природну чарівливість, здібність до мобілізації і переключення, маніпулятивні вміння; гальмуючими факторами є нездатність до саморозкриття, скутість, сором’язливість, комплекси і недолік комунікативних умінь і навичок.
Успішності самопрезентації передує робота над власним іміджем, яка стає можливою при певному рівні знань про себе, его-компетентності і розвитку навичок саморегуляції.
29. Головним і найбільш складним моментом в процесі раціонального розуміння є кінцева «розшифровка» мотивів, що дозволяє оцінювати конкретні вчинки і прогнозувати поведінку. Система знань піддається раціональному аналізу, перегляду, різним логічним і інтелектуальним операціям, використовується також логіко-семантичний аналіз мови, вербальних і невербальних засобів спілкування. Цей рівень розуміння може бути названий логічним. Два інших механізми розуміння — схвалення і емпатія — функціонують на неусвідомленому рівні і забезпечують фундамент логічного аналізу і розуміння. Схвалення іншої людини виражається в наявності або відсутності неусвідомлених психологічних бар'єрів і побоювань у відношенні до неї. Весь інтерпретаційний процес буде успішним при включенні рефлексії, яка має пов'язати вироблені оцінки і думки в єдиний конструкт з Я-концепцією людини, її цінностями, життєвою позицією. Вона відображає загальну спрямованість особистості — егоцентричну (превалює "власна точка відліку і особисті цінності), або альтруїстичну (переважають загальнолюдські цінності: враховуються інтереси і потреби інших). Інтерпретація також залежить від особливостей особи; вона може бути жорсткою, прямолінійною, однозначною (у догматичних і консервативних людей) або гнучкою, багатотональною, придатною до перегляду і нового тлумачення (у радикалів і демократично орієнтованих людей з гнучким пізнавальним стилем). Виступаючи як психологічні механізми розуміння на шляху від простої констатації виявлених взаємозв'язків до їх пояснення, позначені механізми можуть бути розцінені як стадії, що розрізняються за рівнем складності розумових процесів. У цій черговості процесів бракує розуміння-прогнозу, оскільки будь-яке дослідження, аналіз завершуються зазвичай передбаченням розвитку подій.