маг роб

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність поняття «інвестиції».

2. Теоретичні аспекти застосування інвестицій в АПК

3. Інформаційне забезпечення

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АПК В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

2.1.

2.2.

2.3.

Висновок до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПК

Висновок до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РОЗДІЛ 1.

ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

1.Сутність поняття «інвестиції»

Інвестиції займають центральну роль в забезпеченні ефективності функціонування економічної системи та всього суспільного виробництва, адже вони безпосередньо впливають на можливість економічного піднесення в довгостроковій перспективі. Інвестиційна активність відноситься до найважливіших показників економічної динаміки. Їх інтенсивністю визначається стан економіки. Не випадково про інвестиційну діяльність, інвестиційний клімат, інвестиційну привабливість постійно говорять фахівці, а саме обговорюють проблеми та шляхи інтенсифікації розвитку країни в цілому, її регіонів, окремих фірм.

Існуючі трактовки поняття «інвестиції» на мікро- та макрорівнях наповнені різним змістом. Те, що для окремого інвестора на мікрорівні є інвестицією, наприклад, придбання будь-якої будівлі, цінних паперів – на вторинному ринку, не відповідає поняттю інвестиції на макрорівні, тому що в даному процесі не відбувається приріст засобів виробництва та матеріальних запасів, тобто не відбувається приріст капіталу в цілому.

Залучення інвестицій в реальний сектор економіки – на сьогодні питання її виживання. Є інвестиції – можливий розвиток реального сектору, а, як наслідок, і економічне піднесення, не вийде залучити – неминуче спад виробництва, деградація економіки, соціальні вибухи та інші явища. Будь яке, навіть незначне, підвищення інвестиційної привабливості – це додатковий фактор, що дозволяє зробити крок до виходу.

Традиційне поняття інвестиційна привабливість означає наявність таких умов інвестування, які впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об’єкту інвестування. Об’єктом інвестування може виступати окремий проект, підприємство в цілому, корпорація, місто, регіон, країна. Не важко виокремити те загальне, що ставить їх в один ряд: наявність власного бюджету та власної системи управління. Об’єкт кожного рівня (та, відповідно, його інвестиційна привабливість) має власний набір значимих властивостей, так як має свою специфіку, і, в той же час, маючи цілісну структуру не являється унікальним. Саме ця особливість дозволяє порівнювати регіони між собою.

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що категорія інвестицій є базовим елементом повсякденної господарської діяльності суб'єктів ринку та процесу економічного зростання держав світу.

Поняття “інвестиція” є первинною категорією, базою побудови ієрархії інших категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталів. Сам термін «інвестиція» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати».

Економічна природа інвестицій розкривається процесом розширеного відтворення, а саме через використання частини національного доходу для збільшення внутрішнього валового продукту. Для приватного власника процес розширеного відтворення також становить економічну природу інвестицій, але відмінність у тому, що видатки на розширене відновлення є збереженням власника. Теоретичні та практичні аспекти інвестування знайшли висвітлення у наукових працях вітчизняних вчених економістів: І.О. Бланка [1,], М.П. Денисенка [2], М.І. Крупки [3], Т.В. Майорової [4], Л.А. Пересади [5], С.К. Реверчука [6], Н.О. Татаренка [7], та зарубіжних – Л.Дж. Гітмана, М.Д. Джонка [8], О.В.Мертенса, Д. Норкотта, Е. Хелферта [9], Р. Холта, С. Баренса, У. Шарпа [10] та інших.

Світовий досвід свідчить, що країни не в змозі розвивати свою економіку без залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюючи приватний, державний або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, зазвичай, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що категорія інвестицій є базовим елементом повсякденної господарської діяльності суб'єктів ринку та процесу економічного зростання держав світу.

У науковій літературі під інвестиціями традиційно прийнято розуміти здійснення певних економічних проектів у теперішній час, щоб в майбутньому одержати доходи. Такий підхід до розуміння інвестицій є домінуючим, як у вітчизняній, так і в закордонній економічній літературі.

Водночас поняття «інвестиції» є занадто всебічним, щоб дати йому єдине та вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки та різних галузях практичної діяльності його тлумачення має свої особливості.

Наприклад, у макроекономіці інвестиції визначають як частину сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, житло або збільшення товарних запасів. Таким чином, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, яка не спожита у поточному періоді, а забезпечує приріст капіталу в економіці країни у майбутньому.

Мікроекономіка розглядає інвестиції як процес створення нового капіталу (у т.ч. засоби виробництва і людський капітал), а в теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів з метою отримання прибутку.

У сучасній економічний літературі термін «інвестиції», зазвичай, трактується як будь-яке вкладання коштів, яке може і не призводити до зростання капіталу чи одержання прибутку. Досить часто до інвестицій відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів тривалого користування, що за своєю економічною суттю не можуть належати до інвестицій. При цьому варто зазначити, що інвестування капіталу може здійснюватись не лише у грошовій формі, але й у форі рухомого (нерухомого) майна, різноманітних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

Аналіз літературних джерел дає можливість говорити, що дослідження цих авторів стосуються переважно визначення сутності категорій «інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес» і важелів державного впливу на інвестиційні процеси та на розвиток національних економік. Їх роботи насамперед пов'язані з дослідженням інвестицій як довгострокового вкладення капіталу в різні галузі і сфери економіки як всередині країни, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва та отримання прибутку.

У науковій літературі існує багато модифікацій поняття «інвестицій», поява яких зумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Широко розповсюдженою є інтерпретація інвестицій – як здійснення певних економічних проектів у теперішній час, щоб у майбутньому одержати дохід [11].

Водночас слід зазначити, що поняття «інвестиції» є надто всебічним, щоб дати йому єдине та вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки та різних галузях практичної діяльності його тлумачення має свої особливості. Термін «інвестиції» першочергово ототожнюється з латинським «investire», що означає «облачати», «вкладати», або з англійським «investments», що означає «капітальні вкладення» [9].

У монографії «Інвестиції», підготовленій нобелевським лауреатом з економіки У. Шарпом, термін «інвестувати» означає «позбутися» грошей сьогодні для того, щоб отримати більшу їх суму у майбутньому [10].

Аналогічне визначення цього терміна подано в монографії Л.Гітмана і М.Джонка «Основи інвестування». «Інвестиція – це спосіб розміщення капіталу, який повинен забезпечити заощадження або зростання капіталу» [8]. На мій погляд, є доречним зв’язувати інвестиції виключно з метою збільшення капіталу, оскільки в умовах ринкової економіки є визначальним, тому що можуть переслідувати і інші як економічні, так і неекономічні цілі вкладення капіталу.

Французький економіст П. Массе у книзі «Критерии и методы оптимального определения капитальных вложений» зазначав, що найбільш загальним визначенням є таке: «інвестування – це акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому з допомогою інвестиційних благ» [12]. Дане визначення зосереджене на психологічній основі, містить лише наміри та одностайність не втамовувати потреби сьогодні, а сподіваючись отримати активи у майбутньому.

За твердженням К. Макконнелла і С. Брю: «Інвестиції – це витрати на будівництво нових заводів, на верстати і устаткування з тривалим строком служби; витрати на виробництво і нагромадження засобів виробництва, збільшення матеріальних запасів; витрати на поліпшення освіти, здоров'я працівників чи на підвищення мобільності робочої сили».

«Інвестиції слід визначати передусім як вкладення у розвиток продуктивних сил підприємства, а на макрорівні – у розвиток продуктивних сил суспільства»[12].

Слід зазначити, що ані виробничий, ані інвестиційний процеси самостійно існувати не можуть. Адже, з одного боку, інвестиції дають можливість здійснити власне процес виробництва, а з іншого – результати виробничого процесу впливають на можливості подальшого накопиченя.

Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст цінностей капітального майна , внаслідок виробничої діяльності даного періоду. Це та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання» [13]. У цьому твердженні чітко виявлена подвійність інвестицій, спершу він бачить у них розмір кумульованого доходу для накопичення ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, форму витрат, які визначають зростання вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозіція.

В умовах командно-адміністративної системи термін «інвестиція» ототожнювався з терміном «капітальні вкладення», і сьогодні деякі автори трактують інвестиції як сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди) [14].

С.В. Мочерний у своїх працях трактує інвестиції як «довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку» [15]. Безумовно окремі форми інвестицій носять довгостроковий характер (інвестиції в акції), але можуть бути і короткотерміновими (фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом до одного року).

Автори посібника «Теорії інвестицій» Н.О. Татаренко та A.M. Поручник вважають, що найважливішим джерелом економічного зростання є інвестиції, економічна природа яких полягає у використанні додаткової частки суспільного продукту, національного доходу для збільшення кількості та якості елементів продуктивних сил суспільства [7].

На думку М.П. Денисенка, «інвестиції – це те, що відкладається на «завтра» одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу – ресурси, які направляються на розширення виробництва» [16]. В даному визначенні до інвестицій відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів тривалого користування, що за своєю економічною суттю не можуть належати до них.

Визначення інвестицій як вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення є характерним для загальної економічної теорії. Такої думки дотримуються вчені-економісти: М.І. Книш, Б.А. Перекатов, Ю.П. Тютіков. Вони вважають, що при цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних у нього коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції у майбутньому періоді [9].

Трактування терміну інвестиції як будь-яке вкладення коштів не завжди правильно, оскільки може і не призводити до зростання капіталу чи одержання прибутку. Найважливіша неточність, що зустрічається в літературі, – ідентифікація поняття «інвестиції», поняттям «капітальні вкладення», що в цьому випадку розглядається як вкладення капіталу у відтворення основних засобів як виробничого, так і невиробничого характеру. З урахуванням розглянутих основних характеристик економічної сутності інвестицій підприємства, поняття «інвестиції» може бути сформульовано таким чином: інвестиції підприємства є вкладенням капіталу в усіх його формах в різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного або неекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з чинниками часу, ризику і ліквідності.

Інвестування є найважливішою умовою рішення практично всіх стратегічних і значної частини поточних завдань розвитку і забезпечення ефективної діяльності підприємства.

В сільському господарстві ознаки класифікацій інвестицій можуть бути наступними: інвестиції на охорону ґрунту від водної та вітрової ерозії, на організацію території; на систему обробки ґрунту; на систему добрив; на систему меліорації (зрошення, осушення, розсолення та ін.); на систему боротьби з хворобами та шкідниками рослин; а також інвестиції, пов’язані з особливостями кормо виробництва; забезпеченню виробничими фондами; з системами утримки скота і т. ін.

В економічній літературі інвестиції розглядаються як динамічний процес зміни форм капіталу, поступового перетворення ресурсів та цінностей в інвестиційні витрати та перетворення вкладених коштів в приріст капітальної вартості у формі доходу або соціального ефекту в загальному вигляді інвестування являє собою вкладення капіталу та його повернення. В економічному словнику надано наступне визначення капіталу: «капітал» – вартість, яка приносить його власнику дохід. Звертаючись до історії виникнення капіталу, впевнімося, що гроші є першою формою його вияву. (1)

Законодавчо визначено, що інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення певних соціальних ефектів. Таким чином, інвестиції є засобом для одержання вигод (у вигляді доходу або прибутку) в першу чергу для інвестора , інакше буде просто відсутня мотивація для їх здійснення.

1.2 Теоретичні аспекти застосування інвестицій в АПК

Інвестиційні ресурси є найбільш дефіцитними ресурсами підприємства. Вони визначають процеси інноваційного розвитку, конкурентоспроможність продукції, її якість. Також ці ресурси впливають на зовнішнє середовище підприємства шляхом збільшення рівня його репутації, зростання рівня зайнятості населення та рівня його життя.

Інвестиційні ресурси агропромислового комплексу являють собою різно-маніття форм залучених капітальних вкладень, які виступають як в грошовій, так і в натуральних формах. Вони використовуються в якості реальних та фінансових джерел інвестування. Формування інвестиційних ресурсів сільгосппідприємств пов’язане з процесами, які відбуваються в межах накопичення та відтворення капіталу. Ці процеси відбуваються як на рівні окремого підприємства, так і на рівні галузі або всієї країни. Розміри, темпи та масштаби накопичення та утримання інвестиційних ресурсів визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, рівнем фінансового забезпечення підприємств та рівнем доходів населення.

На формування інвестиційних ресурсів сільськогосподарських підприємств впливають наступні внутрішні та зовнішні чинники. До зовнішніх чинників відносяться соціально-економічні, політичні, демографічні. Вони детермінізують основні визначники процесів прийняття рішень щодо створення інвестиційного середовища. Внутрішні чинники, такі як ділова репутація підприємства, його фінансово-економічний стан та мотивація працівників визначають способи та методи реалізації інвестиційних ресурсів, як власних, так і залучених. Процес впливу зазначених чинників створює відповідне інвестиційне середовище, в якому і відбувається реалізація інвестиційного інструментарію. Очевидно, що інвестиційні ресурси сільськогосподарського підприємства повинні формуватись за типовою схемою, властивою всім господарським товариствам, але існують деякі особливості які відрізняють сільськогосподарські підприємства від інших.

Формування інвестиційних ресурсів у сільському господарстві відбувається таким чином.

Рис.1 Формування інвестиційних ресурсів сільськогосподарських підприємств.

Як і в інших видах діяльності, інвестиційні ресурси сільсько-господарських підприємств можна розділити на власні та залучені [1]. До власних ресурсів віднесено всі ті позитивні грошові надходження, які властиві аграрному підприємству, а саме – прибутки від операційної та фінансової діяльності, амортизаційні відрахування тощо. Залучені ресурси поділяються на державні, до складу яких входять бюджетні фонди державні кредити та спеціальні програми розвитку, приватні – кредити банків та фінансова діяльність підприємства, іноземні, що включають міжнародні програми розвитку сільського господарства.

Для визначення доцільності та ефективності впровадження залучених ресурсів необхідно розглянути процес їх формування. Цей процес відбувається безперервно у вигляді надходжень від основної виробничої діяльності, від отримання залучених коштів та від невиробничої діяльності. Конкретно визначені суми коштів, які будуть спрямовані на розвиток підприємства в якості інвестиційних ресурсів багато в чому залежать від вартості їх залучення, структури та розміру капіталу підприємства та визначаються при стратегічному плануванні діяльності компанії. У випадку, коли залучені ззовні інвестиційні ресурси починають переважати у загальній структурі інвестиційних ресурсів, можливості підприємства щодо подальшого ведення політики залучення капіталу зменшуються. Це обумовлено зростанням кредитних ризиків для підприємства та його позичальників та зростанням вартості залучення нових інвестиційних ресурсів.

Усі напрями та форми інвестиційної діяльності суб’єкта підприємництва здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, які формуються ним представлені усіма активами та видами коштів, що залучаються для здійснення вкладень в об’єкти інвестування [1].

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності. З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів має базуватися на таких принципах:

1) принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності;

2) принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства;

3) принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів із позицій ефективної інвестиційної діяльності;

4) принцип забезпечення мінімізації витрат формування інвестиційних ресурсів із різних джерел;

5) принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності.

Стратегія формування інвестиційних ресурсів є важливим складовим елементом не тільки інвестиційного, але й фінансового менеджменту підприємства. Розробка такої стратегії покликана забезпечити стабільну інвестиційну діяльність у передбачених обсягах, найбільш ефективне використання власних фінансових ресурсів, призначених для цих цілей, а також залучених та позикових, їх оптимізацію за відповідними критеріями [1].

Власні кошти підприємств формуються внаслідок його фінансово-господарської діяльності. До їх складу входять: чистий прибуток, амортизаційні відрахування, строкові та поточні депозити, відсотки за наданими кредитами та мобілізовані внутрішні резерви.

До залучених джерел фінансування інвестиційної діяльності відносять кошти, надані на постійній основі, по яким може здійснюватися виплата власникам цих ресурсів доходу (у вигляді дивідендів чи процентів) і які можуть практично не повертатись власникам. До їх складу входять додаткова емісія акцій, додаткові внески (паї) у статутний капітал, цільове державне чи комерційне фінансування на безповоротній та безкоштовній основі, тощо.

Під позиковими джерелами фінансування інвестиційної діяльності розуміють грошові кошти, отримані в позику на визначений термін, які і підлягають поверненню з виплатою відсотків. До них включають: кошти, отримані від випуску облігацій, інших боргових зобов’язань, а також кредити банків, інших фінансово-кредитних установ, держави, різні види фінансового лізингу, що є альтернативою банківському кредитуванню [3].

Як правило, структура джерел фінансування інвестиційної діяльності змінюється залежно від фази ділового циклу підприємств: частка внутрішніх джерел знижується в періоди пробудження та підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і зростає в періоди економічного спаду, що зумовлено зменшенням масштабів інвестування, скороченням пропозиції грошей та подорожчанням кредитних ресурсів. Крім того, співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування інвестицій у кожному конкретному випадку різне і залежить від трьох основних факторів: інвестиційних можливостей суб’єкта підприємницької діяльності; привабливості галузі; схеми фінансування інвестиційного проекту підприємства.

Схема або форма фінансування інвестицій залежить від вибору та поєднання джерел інвестиційних ресурсів, розрізняють: самофінансування, акціонування, боргове, дотаційне та змішане фінансування[2].

Для забезпечення ефективного управління формуванням інвестиційних ресурсів на підприємстві зазвичай розроблюється інвестиційна стратегія, яка покликана забезпечити стабільну інвестиційну діяльність відповідно до потреб розвитку підприємства,найбільш ефективне використання фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, призначених для виконання цих завдань, а також фінансову стійкість підприємства на довготермінову перспективи

Найскладнішим завданням управління формуванням інвестиційних ресурсів підприємства є визначення їх загальної потреби, яке полягає у розрахунку реально необхідного обсягу фінансових засобів, оскільки недостатній обсяг сформованих інвестиційних ресурсів призводить до збільшення періоду створення та освоєння виробничих потужностей підприємства, а в деяких випадках взагалі не дає можливості розпочати його операційну діяльність. В той же час, надлишковий обсяг сформованого капіталу призводить до неефективного використання активів, знижує норму дохідності та віддачу від інвестицій.