4. Становлення розрядки міжнародної напруженості: 1963-1969.

Врегулювання Карибської кризи продемонструвало можливість відходу від ризиків

„холодної війни" та пошук інших підходів до розв'язання існуючих суперечностей. Ворожість та конфліктність почали витіснятися із сфери військово-силового протистояння у сферу переговорних процесів та пошуку компромісів. Почалася ера „довгого миру" - стабільності в намаганні уникнути глобального зіткнення, ядерного конфлікту, обмежити конфронтаційність і протистояння політичними та переговорними механізмами.

5. військово-стратегічній сфері розрядка матеріалізувалася у створенні механізмів контролю над озброєннями - були підписані три „великих" договори - Про обмеження випробувань ядерної зброї (1963), нерозміщення ядерної зброї в космосі (1967) та нерозповсюдження ядерної зброї (1968). Становлення стратегічної стабільності, доктрини „гнучкого реагування", „взаємного гарантованого знищення" та „рівноваги страху" стали основою переговорного процесу щодо обмеження стратегічних озброєнь.

В Європі психологічний поворот до розрядки міжнародної напруженості був стимульований французькою концепцією „розширеної" розрядки (розрядки - згода - співробітництва від „Атлантики до Уралу"), виходом Франції із військової організації НАТО, франко-радянським зближенням та „новою східною" політикою ФРН. „Доповідь Армеля" відкрили шлях до пошуків розрядки на європейському континенті, розділеному на два протилежних військово-політичних блоки. Стримана реакція Заходу на події в Чехословаччині означали прийняття ідеї підтримання статус-кво в Європі.

Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла витісненню конфліктності із сфери американо-радянського протистояння на регіональні рівні міжнародних відносин. В той же час США та СРСР віднайшли MODUS VIVENDI, проявляли стриманість та уникали прямого зіткнення на периферії світової системи.

V Політика розрядки — стабілізація міжнародної системи: 1970-1975.

Перша половина 70-их років в цілому характеризувалися переможною ходою політики розрядки та стабілізацією міжнародної системи на глобальному й європейському напрямах світової політики. Вперше в повоєнний період принцип статус-кво прийняв універсальне значення попри ідеологічні розбіжності між Заходом та Сходом.

На основі визнання існування „стратегічного паритету" між США та СРСР відбулося стрімке радянсько-американське зближення. Безпрецедентна серія зустрічей лідерів двох країн, договори ПРО та ОСО-І, вироблення узгодженого кодексу правил поведінки в умовах розрядки та мирного співіснування створило принципово нову атмосферу не тільки двосторонніх відносин, але й світової політики в цілому.

Не менш вражаючим був і стрімкий прорив політики розрядки на європейському континенті.

„Нова східна політика" ФРН призвели до міжнародно-правового закріплення повоєнних кордонів в Європі. Підписання договорів ФРН з СРСР, Польщею, НДР, Чехословаччиною, а також Чотирьохсторонньої угоди про Західний Берлін призвели до повної нормалізації німецької проблеми окрім проблеми об'єднання Німеччини. Було ліквідовано найнебезпечніше вогнище напруги в Європі.

В Європі розпочався загальноєвропейський процес — процес багатостороннього діалогу та співробітництва, в якому брали участь 3" європейські країни, США та Канада. Кульмінацією цього безпрецедентного для європейської історії процесу стало підписання Заключного акту в Гельсінкі (серпень 1975 p.). Десять гельсінських принципів стали визнаним кодексом правил міжнародної поведінки держав на просторах від Ванкувера до Владивостока. По суті в Гельсінкі були підписана загальноєвропейська конвенція про ненапад, мирне співробітництво і мирне врегулювання суперечностей між державами. Якщо в 70-их роках гельсінський документ свідчив про успіх закріплення статус-кво в Європі, то в другій половині 80-их років цей же документ сприяв об'єднанню Німеччини, завершенню „холодної війни" та подоланню блокового протистояння, появі нових незалежних держав та мирному демонтажу Ялтинсько-Потсдамського порядку.

Загальноєвропейський процес супроводжувався формуванням системи консультативних пактів СРСР з іншими країнами Заходу - Францією, Великою Британією, ФРН, Італією, Данією, Канадою, Туреччиною. Все це створювало розвинуту мережу економічного і політичного співробітництва на європейському континенті, сприяло більшій відкритості радянської системи і поступовим еволюційним змінам як в СРСР так і в країнах Східної Європи.

Тріумфальний поступ розрядки призвів до стабілізації міжнародної системи, вироблення правил міжнародної поведінки, які дозволили уникнути як ядерної війни між СРСР та США, так і озброєної конфронтації на європейському континенті.