Пит 1 Сутність самовиховання

Процес самовиховання – це педагогічний процес, специфічність і унікальність якого полягає в тому, що в ньому і суб'єкт, і об'єкт виховання є однією особою.

• Основні етапи процесу самовиховання:

1) усвідомлення вихованцем вимог до своєї діяльності;

2) самопізнання, критична самооцінка вихованцем своєї діяльності та поведінки;

3) планування роботи над собою, вироблення програми та правил поведінки;

4) практична реалізація програми самовиховання із урахуванням усієї складності наступного перегляду намічених позицій;

5) самоконтроль, самооцінка та самокоригування дій і поведінки.

• Основні принципи самовиховання:

– єдність виховання та самовиховання;

– цілеспрямованість, ціннісна орієнтація виховання та самовиховання;

– демократичність самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі, формування активної життєвої позиції;

– єдність самовиховання та наукового світосприйняття;

– активність та позитивне спрямування самовиховання;

– єдність виховання, самовиховання та професійної діяльності.

• Найважливіші внутрішні передумови, що визначають ефективність самовиховання:

– переконання, самосвідомість та самокритичність;

– потреби та мотиви, життєві настанови;

– самоповага і мужність;

– навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;

– знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;

Пит 2 взаэмозв.язок виховання і самовиховання

Виховання і самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості

Виховання - це цілеспрямований і організований процес формування особистості. Виховання - двигун суспільного розвитку.

Самовиховання - свідома діяльність, спрямована на якомога більш повну реалізацію людиною себе як особистості.

Теорія і методика виховання є розділами загальної педагогіки, в яких уточнюється сутність, принципи і методи, цілі і зміст процесу виховання. "Ніхто не стає хорошою людиною випадково" (Платон)

Протягом історичного розвитку педагогічної думки вищезазначений процес перебував у фокусі уваги вчених і практиків. Тому і в наш час виховання залишається основною категорією педагогіки. Зміст даного явища оновлюється по мірі розвитку практичного досвіду, педагогічної науки і її провідної доктрини. Суспільна практика передачі соціального досвіду від старшого покоління до молодшого склалася набагато раніше позначає її терміну. Тому сутність виховання трактується з різних точок зору. У будь-якому випадку в якості предмета виховання розглядається людина, що відчуває соотвествующєє вплив. Виховання досягає успіху за умови, що воно переростає у самовиховання, коли учень перетворюється з об'єкта на суб'єкт виховання.

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

3. Історична зумовленість процесу самовиховання

Самовиховання являє собою складний динамічний процес. Його цілі, зміст змінюються відповідно до вікових та індивідуальних властивостей особистості. На певних етапах свого життя особистість може активно займатись самовихованням, а потім можливі спади, зупинки. Це залежить від багатьох факторів: від здатності керувати своєю поведінкою, від морально-вольових якостей (наполегливості, організованості, дисциплінованості, | відповідальності тощо). Тому необхідно відшукати основні механізми розвитку потреби у самовихованні, визначити його детермінанти.Оскільки виховання як багатофакторний процес не буває строго локалізованим ні у часі, ні у просторі і не може визначатись взаємодією особистості лише з її "головними" вихователями (батьки, вчителі, оточення близьких людей, ровесників), - у взаємодію включається багато інших непередбачуваних чинників, котрі разом із "головними" системно визначають, в якому напрямку розвивається особистість, як відбувається розвиток у її здатності до самовиховання. З'ясування типів і узагальнених чинників виховання, зауважує він, розкриває причину зумовленості формування тих чи інших відхилень в розвитку особистості. Водночас випадки зі щоденного життя і практики виховання вказують на наявність тонших і суто індивідуальних психологічних передумов. Адже становлення особистості навіть у дитинстві, підлітковому, а тим більше юнацькому віці, не вичерпується сімейними умовами. Відомо, що у межах однієї родини можна знайти різні варіанти виникнення і розвитку самовиховання. Тому важливо глибоко проаналізувати конкретну виховну систему, взаємини, які складаються у ній і зумовлюють в особистості власну активність із самовдосконалення.

4 Структура процесу самовиховання.

У структурному відношенні самовиховання людини являє собою єдність трьох складових:

- пізнавальної (самопізнання),

- емоційно-оцінювальної (самоставлення),

- дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція).

Завершальний етап формування особистості міцно пов'язаний із триєдиною основою цілі виховання — вихованням інтелектуальної, емоційної, вольової її сфер. Однак провідною в самовиховуючому процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю. Провідні функції волі — забезпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності в зв'язку з обставинами, зв'язок між внутрішнім станом і середовищем — в даному випадку повністю знаходять своє самовираження. Воля активізує особистість в зв'язку з її цілями, установками, мотивами поведінки, завданнями практичної діяльності. Воля виступає як основний механізм процесу самовиховання, в поєднанні з емоціями виконує в духовному світі особистості регулятивні функції і завжди пов'язана з моральністю та інтелектом. 4 . Взаємозв’язок саморозвитку і самовиховання.

5 Взаємозв’язок між саморозвитком і самовихованням

Самовиховання – якісно відмінний етап у розвитку особистості, що відкриває нові можливості у взаємодії між нею і зовнішнім світом шляхом усвідомлення особистістю себе, свого місця в навколишньому світі та власної поведінки у ньому. "Самовиховання - вища форма виявлення саморуху особистості, що розвивається, в якій вона виступає суб'єктом свого розвитку".

Специфіка самовиховання як фактору розвитку особистості полягає в тому, що воно серед усіх інших факторів у найбільшій мірі спирається на індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби. Завдяки цьому людині вдається виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть суттєво визначити весь її життєвий шлях, забезпечити розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей. Cамовиховання активно вимагає усвідомлення особистістю себе, свого місця в оточуючому світі та й своєї поведінки в ньому. В самому загальному вигляді самовиховання – це усвідомлений , керований самою особистістю саморозвиток, в якому в інтересах самої особистості планомірно формуються якості, властивості , сили і здібності людини. Якщо ж самовиховання – це усвідомлений саморозвиток ,то між ними існує тісний взаємозв'язок.

Саморозвиток в психіці людини проявляється в самих різних явищах , до яких можна віднести ріст, дозрівання і самозміни внутрішнього світу. Саморозвиток – процес об’єктивний , що незалежить від розуму і волі людини. Перш за все саморозвиток визначається діями спадковості і первинними матеріальними потребами. Джерелами саморозвитку є протиріччя внутрішнього світу людини, що породжені – взаємодією спадковості і досвіду; потребами і можливостями їх задоволення; бажаннями, прагненнями, дійсними силами, реальними здібностями людини.

Якщо саморозвиток не залежить від свідомості та волі особистості, то самовиховання – це вже процес, в якому розвиток сил і здібностей знаходиться під контролем свідомості й керується особистістю.Таким чином, зміни людини включають в себе розвиток свідомий і несвідомий, активний і пасивний. Участь людини у своєму формуванні характеризується ступенню усвідомленості, активності, темпами формування тих чи інших якостей, рівним самокерівництва.