20.Проблема визначення історичної прабатьківщини слов’ян.

Питання слов'янської прабатьківщини - складна тема, тому що мова йде про далеке минуле. Коріння людства, що населяв Євразію, йдуть углиб тисячоліть, коли по землі ще ходили мамонти. З курсу історії ми знаємо, що на простір Східної Європи чоловік проник з півдня в період раннього кам'яного віку, тобто десь 3млн років тому. У Криму, на Дністрі, в районі Житомира, в Абхазії, у Вірменії і на півдні Казахстану археологи знаходять сліди найдавніших стоянок людини. Що стосується письмових джерел, за якими вчені могли б точно визначити прабатьківщину слов'ян, то вони мізерні. Тут вченим на допомогу приходить археологія, порівняльно-історичне мовознавство, топоніміка, географія, антропологія. Є кілька теорій з приводу того, коли і звідки прийшли слов'яни на територію східно-європейської рівнини: автохтонне походження слов'ян (прихильник Б. А. Рибаков, наприклад), Балтійська теорія і Карпатська. Спробуємо подумати над цими питаннями. Важливо, що точно відомо (знову пошлюся на курс історії), що в V-VII століттях н.е. територія східно-європейської рівнини була заселена. Орієнтовна максимальна територія розселення предків слов'ян на півночі доходила до Балтійського моря (Варязького), на півдні їх кордоном була смуга лісостепу (від лівого берега Дунаю на схід у напрямку Харкова), на заході доходила до Ельби (Лаби), а на сході до Сейму і Оки. Там жило кілька сотень слов'янських племен. Л. Нідерле пише, що «автохтонистской теорії, які поміщають праслов'ян на територію всієї Центральної Європи на схід від Рони і Рейну» науково необгрунтовані (Л. Нідерле, «Слов'янські старожитності», гл. II, стор. Л. Нідерле не поділяє і Балканської теорії, так як, наприклад, географічні назви свідчать про поширення в період до н.е. на Балканах в районі Дунаю інших мов. Хоча Дунайську теорію (Балканську) відстоювали в ХIХ ст. Багато вчених: В. Ключевський, М. Погодін, А. Веселовський. Головним джерелом цієї теорії була Київський літопис, свідоцтво якої за Нідерле не можна вважати «ні справжнім, ні правдивим», так як вона заснована на міфі. Л. Нідерле - прихильник північної прабатьківщини. Межі прабатьківщини слов'ян він визначає наступним чином: «територія, населена слов'янами до їх розселення, простягалася між Ельбою і середнім Подніпров'ям (з Десною, Прип'яттю і Березиной), проте в цю територію не слід включати західну частину, поки ...» У XVIII ст. певного поширення набула "теорія азійського походження" слов'ян, її автори - окремі вчені (німці за походженням) спробували обґрунтувати "неарійське" походження слов'ян. Бони намагалися довести, що слов'янські племена з'явились у Європі лише в середині І тис. н. е., під час "Великого переселення народів", разом з гунами, аварами, булгарами та іншими тюркськими народами. Однак уже в першій половині XIX ст., після виходу праць видатного словацького історика-славіста П. Й. Шафарика (1795-1861), ця концепція була спростована.

Спираючись на широке коло історичних джерел, порівняльно-історичний аналіз географічних і топографічних даних, він переконливо довів, що слов'яни є автохтонами Європи, одним із корінних ("домашніх") народів. П. Шафарик навів докази того, що окремі слов'янські мови з'явилися не раніше середини 1 тис. н. е. Він також обґрунтував висновок про те, що слов'яни разом зі своїми сусідами (галлами, німцями, литовцями та ін.) є творцями європейської культури. У XX ст. виникла "привісельська концепція" знаходження прабатьківщини слов'ян, прихильники якої спирались на відомості про венедів (венетів) античних авторів І-II ст. н. е. Так, венеди, згідно з їхніми повідомленнями, жили вздовж Балтійського узбережжя між Штеттінською і Данцизькою затоками, там, де впадає Вісла, та вздовж її річища аж до верхів’їв Карпатських (Венедських) гір. Ці та інші свідчення, що наводяться в різних джерелах, сягають часів, коли слов'яни були втягнуті в глобальні міграційні процеси.