Класифікація форм рельєфу:

а) за складністю:

• прості - єдність і порівняна простота обрисів форм (горб, плоска западина, воронка);

• складні - поєднання різних форм (гірський хребет, річкова долина, рівнина);

• додатні або випуклі (горб, гора, плато);

• негативні або ввігнуті (озерні котловини, річкові долини);

б) за зростанням розмірів і ускладненням: поєднання дрібних додатніх та негативних форм рельєфу, площею до кількох десятків квадратних метрів і за відносною висотою, як правило, не більше одного метра. Для їх топографічного зображення вимагається масштаб 1:200-1:1000. Мікро-рельєф зумовлює комплексність морфологічних одиниць ландшафту.

Мезорельєф - поєднання простих, але досить великих за протяжністю додатніх та негативних форм поверхні, що вимірюються в діаметрі десятками або сотнями метрів при відносній різниці висот в метрах 1-10 (15) метрів. Для їх топографічного зображення на плані вимагається масштаб 1:5000 та 1:10000; форми мезорельєфу накладаються на ті або інші форми мікрорельєфу (окремі кургани, горби, провальні воронки на широкому вододільному плато); мезорельєф зумовлює в межах однотипових Морфологічних елементів неоднорідність грунтового покриву, рослинності і комплексність морфологічних одиниць ландшафту.

Макрорельєф - відносна різниця висот більше 10-15 м - це основні найкрупніші форми земної поверхні, які визначають загальний топографічний вигляд території; його форми є, як правило, складними, площею в кілька тисяч гектарів; для характеристики рельєфу треба встановити приналежність території, що вивчається до визначених геоморфологічних областей, районів, виділити геоморфологічні елементи, суттєво важливі з точки зору генезису і географії грунтово-рослинного покриву і формування морфологічних одиниць ландшафту. Геоморфологічний елемент - частина поверхні, повністю однорідної за походженням і елементарними формами рельєфу (наприклад, відроги Волинської височини). На основі виділених геоморфологічних районів і крупних геоморфологічних елементів потрібно далі проводити більш детальну характеристику рельєфу.

Опис рослинного покриву. При детальних великомасштабних дослідженнях методика опису рослинності мало відрізняється від методики ботанічних досліджень. Відмінність полягає в тому, що при географічних дослідженнях більше уваги приділяють найбільш поширеним рослинам (ценозоутворюючим); ботаніки детально описують всі види рослин. Методичні прийоми вивчення рослинності можуть змінюватись в залежності від програми дослідження, яка визначає ступінь детальності вивчення рослинного покриву.

ТОФ (точка опису фації) закладається у визначеному рослинному угрупуванні (фітоценозі) лісу, болота, луків, ріллі. Опис рослинних угрупувань проводиться на геоботанічних пробних майданчиках розміром від 1 до 100 м2 і більше. Конфігурація майданчика може бути різною в залежності від конфігурації вибраної типової ділянки. В одному випадку пробні майданчики можуть бути суворо визначені і мати прямокутну чи квадратну форму, в іншому - вони можуть бути обмежені природними межами. Межі пробних ділянок позначаються кілочками. Опис рослинного покриву проводиться за визначеною програмою.

При дослідженні лісової рослинності підраховують кількість дерев на даній ділянці на 1 га. В такому випадку необхідна точна орієнтація і прив’язка ділянки на плані. Для підрахунку кількості деревних сходів, пагонів, кущів в межах цього масиву закладають дрібні ділянки.

Для вагових аналізів травостою роблять укоси на площі 0,25 м2 із сторонами по 50 см. Рослини розташовують у списку по життєвих формах від дерев до мохів і водоростей: спочатку дерева, чагарники, напівчагарники, багаторічні трави, мохи, лишайники, гриби, водорості.

Флористичний (видовий) склад рослинної асоціації, кількісні співвідношення рослин, їх фенологічний стан, екологічні умови досліджуваної фації вносяться в бланк відповідної форми.

Лісова рослинність описується за такою формою: визначаються породний склад по ярусах, середня висота в метрах, середній діаметр, зімкнутість крон (повнота), середній вік; підріст, підлісок, трав’янисто-чагарниковий і мохово-лишайниковий покрив. Породний склад і кількісне співвідношення деревних порід в кожному фітоценозі, виражають у балах від загальної суми 10 і записують у вигляді формули деревостану (Міллер Г.П., 1974). Наприклад, 7Д + 2К + 1Г. Це означає, що 7 балів (70 відсотків) стовбурів деревостану припадає на частку дуба, 2 бали (20 відсотків) - на долю клена і 1 бал (10 відсотків) - на долю граба. Дерева, що зустрічаються рідко, не мають ценозоутворюючого значення, вони позначаються буквами без цифр: Б (береза), В (вільха) і т.д.

Середня висота дерев визначається з допомогою висотоміра моделі ВМ або зеркального реласкопа Біттерліха. В простих випадках можна скористатись метровою лінійкою з поділками. Для вимірювання дерева стають на віддаль, яка відповідає його висоті (10-20 м); при цьому стежать за тим, щоб було видно верхівку дерева і основу стовбура. Лінійку тримають вертикально у витягнутій руці і нульову поділку її візирують на верхівку, пальцем відмічають на лінійці поділку від лінії до основи дерева. Висоту дерева вираховують за формулою:

а

Н - висота,

А - відстань від дерева до спостерігача, а - довжина руки спостерігача, б - відмічена поділка на лінійці, х - висота спостерігача.

Середній діаметр стовбура визначається на основі триразового вимірювання дерев переважаючої товщини на висоті 1,5 м від поверхні землі з допомогою мірної вилки в двох взаємно перпендикулярних напрямках або за допомогою сантиметрової стрічки. При цьому вимірюється окружність дерева - 2лК, де діаметр Д = 2т&/п. Діаметр стовбура можна оцінювати і на око, при цьому похибка вимірювання не повинна перевищувати 10 відсотків. Зімкнутість (ступінь зімкнутості), повнота крон деревного і чагарникового ярусів, підросту приймається за 1, ступінь зімкнутості вираховується в десятих долях від повної зімкнутості - 0, 9, 0, 8 і Тч Д. Оцінка зімкнутості проводиться шляхом проекції крон на землю або уявну площину над вершинами крон. Вік дерев визначається для середніх екземплярів переважаючих порід основного ярусу методом підрахунку річних кілець на контрольних спилах біля кореневої шийки або циліндриках деревини, отриманих з допомогою вікового свердла. Якщо свердління робиться вище кореневої шийки, то до отриманих при підрахунку кілець років додається вік молодого деревця, що досягло цієї висоти. Назви деревних і чагарникових порід та інших рослин записуються в бланк із вказаними даними родової і видової приналежності: “дуб черешчатий”, “клен гостролистий”, “тополя біла”, “вільха сіра”. При віднесенні деревної породи до того чи іншого ярусу приймається до уваги її ріст в дорослому стані. Одна й та порода не може знаходитись у різних ярусах. Окремі молоді екземпляри її можуть лише тимчасово входити до більш низького ярусу. До 2 ярусу відносяться ті породи, які в даних фаціальних^умовах не можуть ввійти в панівний ярус, але самовідновлюються.

Опис підросту, підліску та інших рослинних угрупувань відрізняється від опису основного деревостану. Тут, крім визначення видового складу, визначають багатство, висоту, життєвість, розподіл, проективне покриття, відновлення. До підросту відносяться ті молоді екземпляри основних деревних порід, які не досягли висоти основного ярусу, незалежно від висоти і віку. Багатство підросту зручніше відмічати в балках, оскільки оцінюється співвідношення порід основного ярусу. Дуже важливо відмічати стан підросту, що характеризує ступінь відновлення лісу в даній фації. До підліску відносять ті чагарникові і деревинні породи, які в даних фаціальних умовах приймають чагарникову форму (терен, глід, інші).

До чагарникового під’ярусу відносять порівняно низькорослі рослини з дерев’янистими стовбурами. Якщо чагарниковий ярус багатий, вказується проективне покриття.

При вивченні мохово-лишайникового покрову визначається видовий склад, багатство, розподіл, проективне покриття.

В назву лісового угрупування включають основну породу деревного ярусу і породу, яка домішується, переважаючий тип підліску і переважаючий тип або групу видів надгрунтового покрову (трав’янистого, чагарникового або мохового). Наприклад, грабово-дубовий ліс глодово-шипшиново- різнотравний.

Опис трав’янистих угрупувань на луках, болотах і в лісі здійснюють таким чином: визначається багатство, розподіл, життєвість, проективне покриття, фенофаза, ярусність всередині травостою і висота кожного ярусу. Порядок запису флористичного складу травостою зводиться до наступного: спочатку вказуються всі злаки, потім - бобові, осоки і різнотрав’я. Запис рослин всередині групи здійснюється послідовно від найбільш поширених до менш поширених. В кінці опису визначають, назву рослинної асоціації по 2-3-х переважаючих видах. При цьому на останнє місце в назві ставиться домінуюча рослина, наприклад, типчаково- ковиловий степ.

Багатство - це кількість екземплярів будь-якого виду в межах пробної ділянки. Застосовується при визначенні кількісного співвідношення чагарників і трав’янистих рослин. Багатство може бути визначене шляхом підрахунку стебел кожного виду рослин на пробній ділянці. Але це дуже громіздка робота і тому багатство оцінюють суб’єктивно, по будь-якій шкалі. Для окомірної оцінки багатства рослин найбільш часто застосовуєтся шкала Друде, градації якої даються нижче:

Таблиця № 1