Тема

В. Консультування подружніх пар, що мають сексуальні проблеми Стандартизовані опитування і супровідні інтерв’ю з деякими із подружніх партнерів, що розлучаються, показали складну картину взаємозв’язку між задоволенням і незадоволенням інтимними стосунками і стабільністю шлюбу. В одних випадках очевидна сексуальна дисгармонія ніби ігнорувалася, а розпад шлюбу мотивувався порівняно незначними розходженнями поглядів. В інших випадках, незалежно від реальної ситуації, саме сексуальна сторона шлюбу була визначальною причиною розлучення. Наприклад, Аста Д., 28 років, освіта вища, журналістка, і Тадас Д., 32 роки, освіта середня спеціальна, підприємець. В консультацію скеровані інспектором РАГСу, що займається розлученнями. В заяві про розлучення і в розмові з психологом чоловік і жінка акцентують на тому, що їх інтимне життя незадовільне, і вказують на те, що інших проблем не існує. Далі в процесі індивідуальних консультацій були детально розглянуті ознаки сексуального невдоволення, час його виникнення, колишні сексуальні відносини між подружніми партнерами. Як вияснилось, пара інтимно спілкувалася два роки, труднощів в цій сфері не відчувала, а сексуальна дисгармонія з’явилася раптово півтора роки тому. В цей час помітно погіршилось матеріальне становище сім’ї, оскільки з Тадасом не розрахувався його закордонний партнер. Матеріальне благополуччя, на думку обох партнерів, є основною передумовою сімейного життя. Вони негативно оцінюють середньо чи погано забезпечені сім’ї. Зміна матеріального рівня життя для Асти є доказом неповноцінності чоловіка. Тадас ситуацію оцінює подібним чином. У обох партнерів співпадає і не повністю усвідомлена установка, що «неповноцінний» чоловік не може надавати і відчувати сексуальне задоволення. Таким чином, проблемою цієї пари була не реальна сексуальна дисгармонія, а установка, що вони «не гідно» бути задоволеними. Консультування було спрямоване на те, щоб не змінюючи цієї системи установок, доповнити її образом тимчасової невдачі, після котрої неодмінно повинен настати період успіху. Треба зазначити, що навіть ця, порівняно легка ціль консультування потребувала багато часу і зусиль, оскільки обидва вважали легкий і швидкий успіх ознакою мужності. Все ж, робота з установками виявилася успішною, і подружжя забрало заяву про розлучення. В описаному випадку сексуальна дисгармонія виникла через «перенесення» проблеми спілкування в сферу інтимних взаємин. З досвіду консультування 32 таких пар випливає, що спільним для них було те, що таке «перенесення» є не завжди повністю усвідомленим, але його узгоджено здійснюють чоловік і жінка. У інших пар також виникали подібні труднощі, але якщо для одного з партнерів подружжя таке «перенесення» було неприйнятним, тобто він чи вона не хотіли ототожнювати сімейні проблеми із сексуальними, то цього і не відбувалося. Відповідно, подружжя, що «переносять» свої проблеми в інтимну сферу, характеризуються подібними уявленнями про ролі чоловіка і жінки в сім’ї. Важливою передумовою формування подібних установок є досвід, отриманий в батьківській сім’ї. Всі 64 особи виросли в сім’ях, де строго контролювалася “жіночність” чи “мужність” поведінки, де постійно вимагалось дотримуватись певних манер, стилю одягу і т.д. Але, строго контролюючи “пристойність” щоденної поведінки, мотивуючи свої вимоги нормами мужності чи жіночності, батьки мало говорили про зміст стосунків у сім’ї чи між чоловіком і жінкою, а також не контролювали спілкування з іншою статтю. Така схема спілкування тісно зв’язана з ситуацією, яку умовно можна назвати “перенесенням” проблем спілкування в сферу інтимних відносин. Наприклад, Аліна Г., 28 років, освіта вища, вчителька, і Ігнас Г., освіта вища, службовець. Мають півторарічного сина. Одружені три роки. В консультацію звертались через сексуальну дисгармонію. Ініціатор звернення – Ігнас. Він вважає, що Аліна фригідна і її треба лікувати. Аліна вважає, що інтимні відносини і постійні сварки несумісні. Аліна перебувала в декретній відпустці і доглядала за сином. В основі конфлікту подружжя лежав розподіл побутових обов’язків. Аліна хотіла більшої участі чоловіка у догляді за сином і в побутових справах. Ігнас вважає, що “Аліна нічого не робить”, тому побутом повинна займатись сама. Сексуальне спілкування подружжя конфліктне. Аліна відмовляється від близькості, мотивуючи це втомою. Ігнас не звертає увагу ані на відмову, ані на мотивацію. Статевий акт - швидкий (2-3 хв.), без попередніх ласк. Психологічна проблема сім’ї – ригідні установки Ігнаса. Інформативним в розмові з ним стало обговорення питання: «Ви праві. Які наслідки вашої правоти?» Ігнас вважає, що головне – встановити, хто в сім’ї правий, а хто ні. Він вважає, що цього достатньо для подолання проблем. Консультування цієї сім’ї було досить тривалим – 32 зустрічі з психологом, що були спрямовані на відновлення взаєморозуміння. Сексуальні відносини окремо не обговорювались. Результати консультування позитивні. Визначаючи напрямки консультування пари, що має сексуальні проблеми, важливо хоча б приблизно встановити причини виникнення цих проблем і орієнтувати пару на отримання психологічної або медичної допомоги. Спрощеним «тестом», що дозволяє вибрати напрямок консультування, може бути анамнез сексуального досвіду, що показує чи мали консультовані прийнятні для них взаємини, а також визначення часу і обставин виникнення сексуальної дисгармонії. У багатьох випадках ця дисгармонія не має анатомічних чи фізіологічних причин, а отже може бути подолана в процесі психотерапії. Узагальнюючи досвід психологічного консультування з сексуальних проблем, можна відмітити, що таке консультування часто стикається з сильним і своєрідним опором. Рекомендації психолога, зазвичай, передбачають переорієнтацію пари на більш чутливе реагування на партнера. Але саме таке реагування, ніжність і чутливість для багатьох людей, що звикли «захищати» свою автономію відчуженістю і контролем за емоціями, є знаком «небезпеки», знаком залежності. Такі люди намагаються виконувати завдання психолога механічно. Оскільки це не вдається – їх спротив консультуванню зростає, і вони можуть відмовитись від психологічної допомоги. Відмовитись не тому, що консультування недієве, а тому, що воно ефективне і викликає нові, незвичні почуття і відчуття. Відповідно, важливим фактором консультування є подолання опору. Г. Консультування подружніх пар, що мають проблеми спілкування В попередніх випадках проблеми спілкування були не єдиною трудністю. Подружжям не вдавалося домовитися та досягнути порозуміння відносно певних дій. Можна відмітити, що сімейна взаємодія, яка має свою «тему», нерідко задовольняє одного і не задовольняє іншого члена сім’ї (напр., чоловік задоволений розподілом побутових обов’язків в сім’ї, а жінка – ні). Можлива і протилежна ситуація, коли окремі дії не викликають особливих конфліктів, але атмосфера щоденного спілкування, психологічний клімат сім’ї неприйнятний для її членів. Оскільки проблеми психологічного клімату мають майже однаковий вплив на всіх членів сім’ї, лише у виняткових випадках в одного із членів сім’ї взаємодія і спілкування з іншими буде викликати приємні емоції, а в іншого (інших) – неприємні. Це дозволяє достатньо точно і швидко визначити напрямок консультування. Відомою для консультування є ситуація, коли сімейні перспективи не ясні через завищену оцінку одного з партнерів. Хоча висока оцінка сама по собі позитивно впливає на розвиток сім’ї, у випадках, коли один із партнерів неадекватно занижує свою цінність і звеличує іншого, виникає напруження, очікування, що «незаслужене щастя» закінчиться. Тому на дрібні непорозуміння у спілкуванні реагують, як на закономірний сигнал закінчення незаслуженого щастя. Зрозуміло, що таке реагування надає дрібним непорозумінням іншого значення і перешкоджає їх подоланню. В іншому випадку, партнерами шлюбу вибирались мужчини, характер і спосіб життя яких не передбачав вірності, проте саме вірність вважалася обов’язковою умовою стабільності сім’ї. Варто відмітити, що в обох випадках партнерам деякий час спілкування здавалося дуже приємним, але всі вони старалися швидко отримати все, що можуть дати сімейні відносини, оскільки несвідомо «готувалися» до розлучення. Таке сприйняття сім’ї, як тимчасових стосунків – одна з частих передумов сімейних проблем, які приходиться долати в консультації. Слід зазначити, що поняття «тимчасова сім’я» – досить поширене явище. Воно відповідає реальній сімейній ситуації, коли значна частина людей протягом життя перебуває в кількох шлюбах. Але психологічна готовність перервати сімейні взаємини, погляд на сім’ю, як на тимчасовий союз означає існування суперечливих установок на сім’ю, коли від сім’ї очікується багато, але в неї «не вкладаються» зусилля і почуття. Ці часто неусвідомлені установки створюють постійне незадоволення сім’єю. Тому складання планів тривалого сімейного майбутнього може допомогти подружжю краще усвідомити власну взаємозалежність і сприяти успішному консультуванню.

4. Консультування сімей людей старшого віку Сім’я людей старшого віку – сім’я, що перебуває на етапі розвитку, який настає після етапу зрілої сім’ї. Він починається тоді, коли діти досягають часткової незалежності від батьків, коли вплив батьків на дітей і дітей на батьків урівноважується. Ознакою такої незалежності дітей може бути створення нової сім’ї, після чого батьки ніби повертаються на початковий період існування генетичної сім’ї, коли її складала тільки подружня пара. Тому ототожнювати термін «сім’я людей старшого віку» тільки з віком подружжя було би не точно. Основні завдання цього етапу розвитку сім’ї – надати новий зміст всім функціям сім’ї, пристосувати їх до зміни потреб подружжя, підтвердити їх права і обов’язки. Ці задачі, аналогічно задачам інших етапів розвитку сім’ї, не є легкими, хоча часто сприймаються як такі, що розв’язуються без зусиль. Таке ставлення перешкоджає людям старшого віку звертатися за консультаціями і отримувати професійну психологічну допомогу, потребу в якій наочно демонструє статистика розлучень. Наприклад. Моніка А., 56 років, робітник, освіта середня, живе разом із сином і Алгіс А., 59 років, освіта середня, робітник, живе один в іншому місті. Одружилися 32 роки тому. Мають двох дорослих синів. Шлюб фактично припинив існування 8 років тому через п’янство Алгіса. В цей час молодший син одружився. Коли в молодій сім’ї народилася донька, Моніка переїхала до них, щоб доглядати за внучкою. Після її переїзду чоловік і жінка зустрічалися 5-6 разів на рік. Жоден з них не спробував змінити такий характер відносин. Причина реєстрації розлучення подружжя – майнові інтереси сина, кращі умови отримання компенсації за дім, що зноситимуть. Моніка і Алгіс думають, що розлучення нічого не змінить у їх відносинах. Наведений приклад чітко показує обставини, коли консультування сімей людей старшого віку виявляється непотрібним. Це обставини, коли сімейні відносини перервані, а потреби, що раніше задовольнялися в сім’ї, партнери реалізують без неї, їх не пов’язує сімейне спілкування і взаємодія. Можна припустити, що своєчасне звернення в консультацію могло би допомогти цьому подружжю зберегти свої відносини. Також можна припустити, що значну частину причин, що обумовлюють розпад таких сімей, складають конфлікти, невирішені на попередніх етапах розвитку. Сім’ям людей старшого віку властива шаблонність спілкування партнерів. За тривалий час спільного життя щоденні ситуації спілкування повторювались багато разів і стали добре відомими, наперед передбачуваними. Такий ритм сімейного життя, ситуації спілкування, що повторюються не сприяють інтенсивному спілкуванню і створюють ілюзію повної передбачуваності поведінки. Але в нових, незвичних ситуаціях нерідко виявляється, що передбачуваність щоденної поведінки зовсім не означає справжнє знання про думки і емоції партнера. Тому непередбачувана поведінка може бути сприйнята, як обман з його боку, як намір нашкодити і т.п. Ця помилка сприйняття базується на слабо усвідомлених установках, що партнер, поведінка якого була передбачувана, також повинен відповідати й іншим побажанням, про які йому іноді навіть не говориться. Консультування допомагає таким сім’ям зрозуміти суть змін, відновити інформативне спілкування. Слід зазначити, що, зазвичай, люди старшого віку слабо уявляють собі перспективу (на 3-4 роки). Недостатнє уявлення про такі перспективи особливо характерно для тих мужчин старшого віку, які вирішили створити нову сім’ю. Наприклад, Інгріда В., 54 роки, освіта вища, педагог, і Баліс В., 54 роки, освіта вища, інженер. Одружилися 28 років тому. Мають сина 26 років і дочку 22 роки. Син одружений, живе окремо. Дочка живе з батьками. В консультацію звернулися через бажання Баліса розвестись. Останні 6 місяців він спілкується з Віолетою З. – 38 років, розведена, службовець, дочка 15 років. Консультування полегшило те, що Баліс в консультацію запросив Віолету. Її влаштовували існуючі відносини, коли Баліс кожен день дзвонив по телефону і говорив компліменти, часто дарував дорогі подарунки, іноді (приблизно раз на тиждень), запрошував спільно провести вільний час і рідко (приблизно раз на місяць) бажав інтиму. За участі психолога Баліс і Віолета обговорили свої відношення та очікування. Обговорення тривало дві з половиною години. Оскільки психолог наперед допоміг Балісу скласти список питань, він і Віолета не могли дотримуватися звичного стилю розмови з недомовками і натяками. Після півроку спілкування ці люди вперше обговорювали свої очікування і плани. Обидва назвали розмову неприємною, хоча вирішили свої відносини продовжити. Ще через два місяці відносини припинилися, оскільки Віолета знайшла собі нового «друга». Описаний випадок ілюструє одну з можливих стратегій консультування людей старшого віку. Її суть – детальний розгляд життя після розлучення, обговорення широкого кола питань, пов’язаного з ним (розділу квартири, власності, заощаджень, відносини з дітьми, їх сім’ями, друзями і т.д.). Впродовж такого обговорення завжди виявляється, що розлучення пов’язане з багатьма клопотами, що воно змінить звичний стиль життя. Для людей старшого віку такі перспективи часто непривабливі. Детальний розгляд життя в сім’ї і життя після розлучення показує, що заради сім’ї від чогось прийшлось відмовитись, що сім’я займала думки і почуття. Розлучення – неодмінне «списання на витрати» часу і енергії, присвяченої сім’ї. Така точка зору допомагає різнобічно оцінити рішення, які здавалися обґрунтованими. Описана стратегія консультування успішно реалізується, якщо у подружжя є позитивні переживання, пов’язані з сім’єю. Якщо їх недостатньо, або їх помітно переважають негативні переживання, обговорення життя після розлучення є малоефективним. Консультуючи сім’ї на будь-якому етапі їх розвитку, важливо всебічно оцінити контекст конфлікту. Для цього слід проаналізувати ставлення кожного із партнерів подружжя до цього конфлікту і попереднього спілкування, взаємозв’язки подружньої пари і кожного із партнерів окремо з мікросоціальним оточенням. В сім’ях людей старшого віку вихід дітей з генетичної сім’ї, вихід батьків на пенсію та ін. змінює зв’язки сім’ї з оточуючими, а тому мікросоціальне середовище часто перестає здійснювати на сім’ю стабілізуючий вплив. Через це психологу доводиться більше орієнтуватися на інші моменти. Але як вже згадувалось спілкування в такій сім’ї часто стає шаблонним, і не відповідає новим умовам сімейного життя, а крім того важко коректується. Тому основним моментом консультування сімей людей старшого віку часто стає робота над сприйняттям існуючих і майбутніх відносин. Але тут роль психолога може мати протиріччя, оскільки краще розуміння відносин також може дестабілізувати сім’ю, в якій стабільність відносин базувалась на зниженні самоповаги одного чи двох партнерів, постійній фізичній і психічній втомі, відмові від особистих перспектив, депресії. Все це створювало відносини, що не задовольняли одного чи двох партнерів, але й заважало їх змінити чи перервати. Самі партнери звичайно такі відносини пояснюють невдалим збігом обставин, боргом, відсутністю вибору. Характерні висловлювання, що відображають цю ситуацію: «Буду нести свій хрест», «Не стану смішити людей розлученням», «Мало залишилось жити, не варто будь-що змінювати». Таким чином, особистісно шкідливі установки, об’єктивно незадовільна сімейна ситуація і враження, що немає іншого вибору, можуть підтримувати сталість ситуації. Якщо такі сім’ї не стикаються з новими, неочікуваними труднощами вони не звертаються у консультацію. Але вони можуть звернутись і з порівняно малим запитом, котрий створює дилему для психолога: особистісне зростання і самореалізація консультованих, чи стабільність сім’ї. Крім того, навіть спроба по-новому і раціонально визначити сімейну ситуацію може сприяти розпаду сім’ї. Вирішення такої ситуації навіть теоретично недостатньо зрозуміло, а практично – тим більше складно. Можна запропонувати декілька прийнятних способів її вирішення. Один із них – обмежитися тою вузькою областю розходжень, через яку звернулися партнери. Майже завжди можна досягнути короткотермінового позитивного ефекту, котрий іноді стає поштовхом до більш глибокої перебудови відносин. Другий спосіб вирішення цієї дилеми не менш парадоксальний, ніж сама дилема: посилення інтенсивності консультування. Можливий варіант – включення сім’ї людей старшого віку у тривалі психотерапевтичні групи, що тривають один-два роки. Тут найбільш відповідальним моментом є початок групової роботи. Іноді вже після перших зустрічей сімейні труднощі, а відповідно і опір консультуванню помітно зростають. Варто передбачити таку можливість, докладно обговорити її з партнерами і в контракті психологічної допомоги передбачити обмеження поведінки, пов’язаної з конфліктом. При наступних зустрічах доцільно відновити цю частину контракту, а якщо вона не спостерігається, інтерпретувати це як порушення дуже важливих норм. Консультування сімей людей старшого віку менш ефективно порівняно з консультуванням сімей, що знаходяться на інших етапах розвитку. Крім того, таке консультування вимагає більше часу. З іншого боку, воно допомагає психологу краще зрозуміти розвиток сім’ї і її проблеми, розкриває динаміку конфліктів, показує втрачені можливості вдосконалення сімейних відносин. По цим причинам консультування людей старшого віку – невід’ємна частина роботи сімейних консультацій.