Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра політології та міжнародних відносин ІГСН
Курсова робота
з дисципліни “Зовнішня політика Західних країн”
на тему :
“ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
ІРАНУ”
Виконала :
студентка групи МВ-42
Шандра Ю.І.
Науковий керівник :
к. політ. н., доцент кафедри
Кукарцев О.В.
Львів-2014
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.Політико-правові засади зовнішньої політики ІРІ та суб'єкти зовнішньополітичного процесу Ірану ,їхні соціальне та інституціональне середовища.
РОЗДІЛ 2.Основні напрями зовнішньої політики Ірану( 1979-2014 рр.)
РОЗДІЛ 3.Зовнішньополітичні зв'зки Ірану з Україною.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність дослідження: зумовлена тим, що сьогодні проблемі ядерної програми Ірану приділяється велике значення. Іранська революція спонукала країну до постійного пошуку нових шляхів як в зовнішній політиці, і у внутрішньодержавному устрої. Також увагу необхідно приділити переосмисленню ролі ядерної зброї в регіоні Близького Сходу через ядерну програму Ірану. Як свідчить історія локальний і регіональний конфлікт дуже часто може вийти на вищий міжнародний рівень, досягаючи глобального масштабу. Важливим є співробітництво з Україною, що має значний економічний інтерес. Іран є перспективним ринком для збуту української продукції, крім того актуальність співпраці підвищилась у останні роки, коли у нас постали певні проблеми із закупівлею російського газу, що викликало необхідність диверсифікації джерел енергопостачання. Ісламська Республіка Іран має другі за обсягом світові запаси газу, отже, дослідження перспектив поглиблення майбутніх міжнародних зв'язків є доцільними для зовнішньої політики Ірану.
Об’єкт дослідження: зовнішня політика Ісламської Республіки Іран.
Предмет дослідження: головні напрями і пріоритети відносин Ісламської Республіки Іран, визначення основних закономірностей і тенденцій зародження та розвитку міждержавних взаємин, їх місце в структурі міжнародних відносин.
Мета дослідження полягає у з'ясування впливу та значення на міжнародній арені такого актора міжнародних відносин як Іран та аналіз основних подій історії налагодження і розвитку міждержавних взаємин.
Завдання: 1) простежити історичний розвиток зовнішньої політики; 2) виявити напрямки зовнішньої політики; 3) визначити вплив та значення на міжнародній арені; 4) висвітлити історико-політичні передумови та чинники налагодження зовнішньої політики в геополітичних умовах; 5) дослідити основні тенденції процесу становлення і розвитку політичних зв’язків, механізми формування та реалізації двосторонніх відносин; 6) показати місце українсько-іранських стосунків у структурі міжнародних відносин.
Методи дослідження : У роботі використані такі методи як : історичний (використався для вивчення чинників формування зовнішньої політики політики протягом періоду 1979-2014 ), системний (зовнішня політика Ірану розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів(суб'єкти зовнішньої політики) і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем (сусідні держави,світові лідери,міжнародні організації), інституційний метод (дослідження ролі органів державної влади у здійсненні зовнішньої політики, аналіз норм законодавства), аналіз документів ( вивчення конституції, законів, рішень, положень).
Коротка характеристика структури роботи: Робота складається із вступу, трьох розділів, однієї таблички, висновку та списку літератури ( 21 позиція). У першому розділі розглянуто ідеологічні та нормативні основи зовнішньої політики ІРІ та суб'єкти здійснення зовнішньополітичних зв'язків. Другий розділ показує основні напрямки здійснення зовнішньої політики ІРІ. У третьому розділі досліджено досвід співробітництва ІРІ та України( стан відносин,недоліки,перспективи). Загальний обсяг роботи становить 40 сторінок.
Розділ 1.Політико-правові засади зовнішньої політики ірі та уб'єкти зовнішньополітичного процесу Ірану, їхні соціальне та інституціональне середовища
Ідеологічні та нормативні основи зовнішньої політики Іран. Іран протягом нової та новітньої історії був суверенною державою, тому зовнішньополітична діяльність є найтривалішою в мусульманському світі і налічує багато століть. Іранська зовнішня політика більше підпорядкована національним інтересам, ніж релігійній складовій. Іран, як і Туреччина, в зовнішній політиці використовує тезу про спільність історії, культури та релігії ірано-таджицької групи народів. Мусульмани Ірану сповідують шиїзм, однак керівництво ІРІ ніколи не наголошувало на різниці між двома внутріконфесійними напрямами, а концентрували увагу на найголовнішому - вірі в Аллаха і єдності всіх мусульман. Якщо в минулому Тегеран використовував політичні виступи шиїтів в інших країнах, то з початку 90-х рр. його зовнішньополітичні установки змінились. Керівництво ІРІ прагне зміцнити міжнародні позиції Ірану шляхом отримання важелів впливу скрізь, де присутній ісламський фактор.
Відомий політолог Ірану, професор Університету Шахід Бехешті Махмуд Сарекалам, аналізуючи основні напрямки та принципи зовнішньополітичного курсу Ісламської Республіки Іран відзначає, - «Структура зовнішньої політики спирається на дві опори: першу опору становлять стійкі (стратегічні) принципи зовнішньої політики, а другу опору складають існуюча політична система і політичні діячі держави.[16] Стійкі принципи зовнішньої політики складаються з трьох елементів (компонентів): 1)структура міжнародної системи, географічні та політичні особливості, 2)економічна система,3)загальна політична культура.
Ці три елементи являють собою історично стійкі явища, вони не залежать від сутності політичної системи і волі державних діячів окремо взятої держави.
Друга опора, що складається з юридичних та ідеологічних рамок, формується під впливом політичної системи, яка в свою чергу виховує державних діячів і формує атмосферу і середовище поведінки і культуру».
Якщо розглядати особливості зовнішньої політики в історичному плані, то відмінними особливостями періоду від савафідської держави і до перемоги ісламської революції можна вважати відновлення демократії, а також запеклу конкуренцію Англії та США у зовнішній політиці Ірану, яка в результаті перевороту 19 серпня придушила іранську демократію на першому етапі її розвитку. Крім того, США офіційно зайняла місце Англії в Ірані. Протягом цього часу шах поступово усунув всіх своїх супротивників і встановив в Ірані диктатуру. На міжнародній арені Іран перетворився на одного з головних союзників Заходу, особливо Америки, на Близькому і Середньому Сході, головною метою якого було перешкода поширенню комунізму. Зближення Ірану і США в останні роки цього періоду призвело до того, що американці зробили шаха своїм регіональним “жандармом”, забезпечивши його армію сучасними видами озброєння. Залежність Ірану від Америки призвела до того, що відносини Ірану з іншими країнами, особливо з Радянським Союзом , протягом усього періоду будувалися під впливом ірано-американських відносин, поки революція 1979 р. не поклала цьому край.
Ісламська революція 1979 р. в Ірані - приклад спроби реалізації фундаменталістських ідей на практиці; прибічники аятоли Хомейні у відокремленні ісламу від політики вбачали головне лихо правовірних. Тому Хомейні оголосив себе «духовним правителем» Ірану і взяв на себе всю повноту влади. Керівники Ірану в концепції «ісламської держави» втілювали ідею визволення мусульман від усіх видів зла і створення суспільства соціальної гармонії і справедливості шляхом всебічної «ісламізації» життя суспільства. Теократичні авторитарні режими, характерні для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани. Прикладом такого режиму є політична система Ірану, створена ісламськими фундаменталістами після революції 1979 року. Цей режим має багато рис, притаманних тоталітаризму.
28 липня 1989 в Ірані пройшов референдум, на якому були схвалені зміни, внесені до Конституції. Було додано 2 нових розділи (Вища Рада Національної безпеки і процедура внесення поправок до Основного Закону). Була юридично закріплена діяльність нових органів влади (Рада з визначення блага ладу і Рада з вироблення політики реконструкції). Була скасована посада прем'єр-міністра, і його повноваження взяв у свої руки Президент. Верховний Судовий Рада був замінений Головою Судової влади. Меджліс змінив назву на Збори ісламської ради. Був також введено посаду Голови Держтелерадіо, призначуваного рахбаром. У своїй основі структура органів влади, передбачена проектом конституції, схожа зі структурою у звичайній президентської республіки, представленої крім президента парламентом, прем'єр-міністром, міністрами та владою на місцях. Органи державної влади підпорядковані станово-релігійним органам. Однак відповідно до проекту конституції ці органи влади виявляються ув'язненими в ісламську оболонку.
Однією з особливостей, що відрізняють Конституцію Ісламської Республіки Іран, є те, що цей Основний закон був розроблений не для одного тільки Ірану: його можна вважати проектом Конституції, покликаної забезпечити необхідні умови для встановлення всесвітнього ісламського режиму. У цьому зв'язку в Конституції говориться, що вона створює умови для продовження цієї революції усередині країни і за її межами, особливо для розширення міжнародних відносин; разом з усіма іншими ісламськими і народними рухами вона прагне до побудови єдиної нації у всьому світі.
У 1980-х пріоритетом зовнішньої політики Ірану стало усунення політичної, економічної та культурної залежності від західного капіталізму і східного соціалізму, зберігаючи вірність тільки ісламу. Відносини Ірану з Кувейтом, Оманом та Саудівською Аравією були складнішими і характеризувалися періодами охолодження і “відлиги”. Одразу після революції іранська пропаганда характеризувала султана Оману як приклад “неісламського тирана”, якого слід позбавити влади.
Упродовж 1990-х рр. Іран був активно задіяний у розв’язанні внутрішньодержавних і міждержавних конфліктів. Іран відігравав посередницьку роль у громадянській війні у Таджикистані, починаючи з підписання перемир’я між воюючими сторонами у Тегерані в 1994 р. Як чесний і відповідальний посередник, Іран зберігав дружні стосунки з обома сторонами.
Отже, у наші дні, Ісламська республіка Іран керується мусульманським правом у веденні зовнішньополітичних зносин. Але дотримання принципів поваги людської гідності, мудрості та доцільності у зовнішній політиці є формально тільки на папері, бо на практиці їх не дотримуються. Відомо багато випадків коли застосовують смертну кару лише за інакодумство чи інше віросповідання, порушуючи всі права людини.Як ми вже бачили, система правління в Ісламській Республіці Іран, спираючись на дарующее життя вчення ісламу і зобов'язання на основі його положень, заснована на законах шаріату.Наприклад, пастор Бехруз Садех-Хаджані, а також християни Мехді Фурутан, Махаммад Беліад, Парвиз Хала і Назлі Беліад були заарештовані в червні 2010 року, їх звинуватили у відступництві від ісламу, участі в політичних мітингах, богохульстві та порушенні ісламських законів. Революційний суд в Ширазі засудив їх до року в'язниці за порушення ісламського закону.
Організація "Всесвітня солідарність християн" (ВСХ) повідомляє, що становище християн в Ірані погіршується і багато з них прагнуть покинути країну. ВСХ закликають владу Ірану гарантувати громадянам свободу віросповідання.
Суб'єкти зовнішньополітичного процесу Ірану, їхні соціальне та інституціональне середовища.Специфічним різновидом форми державного правління вважається Іран, де існує класична мусульманська республіка. У цій республіці функції глави держави виконує Верховний аятопла(Алі Хаменеї - 3 червня 1989р.), який обирається пожиттєво Радою експертів. Склад Ради експертів формується із кандидатів, затверджених Опікунською радою. Керівник як вища релігійна посадова особа (Факіх) здійснює опіку (велаят) над всією системою політичної влади в країні.[3] Він:1)є вищим арбітром з питань внутрішньої і зовнішньої політики; 2)має право оголошувати війну й укладати мир; 3)призначає суддів вищих судових інстанцій, членів Ради національної оборони та командувачів збройними силами та Корпусу захисників ісламської революції та шість Факіхів — членів Опікунської ради (органу, який здійснює контроль за відповідністю законодавчих актів принципам ісламу); 4)має право змістити Президента за пропозицією Меджлісу або рішенням Верховного суду з метою забезпечення державних інтересів.
Другою за значимістю посадовою особою в Ірані є президент. Президент є гарантом конституції і главою виконавчої влади. Рішення з ключових питань приймаються тільки після схвалення Вищого керівника. Президент призначає членів Ради міністрів і координує роботу уряду. Десять віце-президентіві 21 міністр уряду затверджуються на посаду парламентом. Хоча президент призначає міністрів оборони та розвідки, кандидатури повинні бути заздалегідь схвалені Вищим керівником. Президент обирається прямим всенародним голосуванням на чотирирічний термін. Кандидати в президенти повинні бути попередньо схвалені Радою вартових. На президентських виборах 2013 року перемогу здобув Хассан Рохані. Президент, який обирається прямими виборами терміном на чотири роки, разом з Прем´єр-міністром здійснюють виконавчу владу.[1] Він призначає запропоновану ним кандидатуру Прем´єр-міністра після одержання цією кандидатурою довіри V Меджлісі та за поданням голови уряду — міністрів.Повноваження президента у сфері зовнішньої політики :1)Виконання принципів Конституції, проведення встановленої політики, визначення загальної політичної лінії країни, управління кадрами країни або покладання відповідальності за ці сфери діяльності на іншу особу. Президент у разі потреби призначає своїх представників в адміністрацію Президента і керує кабінетом міністрів. 2)Призначення послів Ірану в зарубіжних державах; посли призначаються за пропозицією міністра закордонних справ і затверджуються Президентом. Президент також підписує вірчі грамоти. 3)Прийняття вірчих грамот послів зарубіжних країн; вірчі грамоти повинні вручатися послами зарубіжних країн Президенту країни під час спеціальної церемонії. 4)Згідно зі статтею 125 Конституції Президент підписує договори, угоди та інші документи іранського уряду з іншими державами, а також договори з міжнародними організаціями після їх ратифікації маджліс ісламської ради.[10] 5)Участь у деяких процедурах і церемоніях, як то: зустріч і проводи глав держав, - а також обов'язкову присутність на національних святах і меропріятіях. 6)Право на участь у публічних засіданнях Меджліс ісламської ради, затвердження постанов державних комісій та внесення пропозиції про призупинення виборів в Меджліс ісламської ради під час війни і військової окупації країни .
В Ірані Меджліс — однопалатний парламент у складі 270 депутатів — формується прямими виборами терміном на чотири роки. Парламент здійснює законодавчу функцію, висловлює довіру призначеним главою держави Прем´єр-міністру і міністрам, контролює уряд шляхом подання йому запитів і здійснення вотуму недовіри.[5]Основне і найважливіше завдання маджлісу ісламської ради полягає у прийнятті законів країни. Крім цієї головної та загальної функції до компетенції маджлісу ісламської ради також входять такі: 1)право на ратифікацію договорів, угод і контрактів між Іраном та іншими державами; 2)право на затвердження незначних приватних змін у перегляді кордонів країни по схваленню чотирма п'ятими від загальної кількості депутатів маджліс ісламської ради; 3)право на затвердження введення комендантської години в умовах війни і при подібних надзвичайних обставин при умові не входження країни в воєнний стан.
Президент, крім керівництва державою несе відповідальність за керівництво виконавчою владою - кабінетом міністрів . Конституцією передбачені для кабінету міністрів відповідні функції. Як ми вже говорили вище, Президент керує кабінетом міністрів, контролює його діяльність і своїми рішеннями направляє роботу уряду, визначає політичну програму і напрямки діяльності уряду, виконує закони. Відповідно до статті 123 Конституції Президент може покласти відповідальність за організацію роботи кабінету міністрів на першого віце-президента. Спираючись на релігійні закони шаріату Уряд Ісламської Республіки Іран покладає на себе повну відповідальність за вироблення зовнішньої політики країни на основі ісламських критеріїв.Стаття 147 говорить: У мирний час уряд повинен використовувати особовий склад і техніку армії в рятувальних, освітніх, виробничих і творчих цілях при повному дотриманні норм ісламської справедливості і так, щоб це не завдало шкоди боєготовності армії .[10]
Міністр закордонних справ ІРІ — зараз Мохаммад Заріф, який безпосередньо бере участь у зовнішній політиці Ірану і створює імідж держави,наприклад, у переговорах в Відні щодо ядерної програми Ірану,де брали участь п'ять постійних членів Ради безпеки ООН, Німеччина та ЄС . Міністр Мохаммад Заріф після зустріч з держсекретарем США Джоном Керрі у п'ятницю сказав, що не отримав визначних пропозицій, які він міг би відвезти в Тегеран.Держсекретар США Джон Керрі відклав свій від'їзд з Відня до Парижу, аби продовжити переговори з представником Ірану. Від цього рішення залежить подальший розвиток країни у майбутньому.Але між сторонами не було досягнуто згоди і тому переговори продовжили до 1 липня 2015р.
Специфіка політичної системи Ісламської Республіки Іран (ІРІ), що поєднує елементи виборної теократії з представницькою демократією, значною мірою обмежує повноваження всенародно обраного президента та зводить їх до функцій прем'єр-міністра у президентській республіці .[11]
Також значну роль у зовнішній політиці відіграють партії і організації. Наприклад, Організація моджахедів іранського народу або Моджахедін-е Халк - іранська ліворадикальна організація, що веде боротьбу проти Ісламської Республіки Іран. Визнана терористичною організацією Іраком і Іраном. 26 січня 2009 Європейський союз прибрав організацію зі списку терористичних. У 2012 році США прибрали організацію зі списку терористичних. Як наголошується в повідомленні прес-служби Держдепартаменту США, при винесенні такого рішення держсекретар США Хілларі Клінтон прийняла до уваги публічну відмову Організації народних моджахедів Ірану від насильства.[14] При цьому Держдепартамент США наголосив, що не закриває очі на минулі терористичні акти, скоєні організацією. Виключення із списку терористичних організацій означає, що активи іранських моджахедів в США будуть розморожені.
Організація народних моджахедів Ірану вела партизанську кампанію проти підтримуваного Вашингтоном режиму шаха в 1970-х рр., проте пізніше розійшлась у поглядах з іранськими клерикалами. США внесли "Моджахедін-е хальк" до списку заборонених організацій у 1997 р. За деякими даними, організація надавала США дані про ядерну програму Ірану, що значно впливало на міжнародний статус країни.[17]
Як відомо, після перемоги Ісламської революції, зовнішня політика Ірану зазнала суттєвих змін. Нижче представлені основні положення зовнішньої політики Ірану на сучасному етапі:
1) Підтвердження збереження незалежності країни і заперечення залежності від світових держав; 2) Захист прав усіх мусульман і безкорислива підтримка пригноблених народів у всьому світі; 3) Принцип експорту революції; 4)Підтримка боротьби народу Палестини.
Ці принципи включені в багато розділів Конституції Ісламської Республіки Іран. У Конституції Ірану сильний акцент робиться на заперечення залежності в різних сферах життя - економічній, культурній, політичній і військовій. Таким чином, Конституція Ірану заборонила використовувати всі методи, які б привели до впливу світових держав на іранські інтереси і ресурси. Як приклад можна навести те, що на основі ст. 153 Конституції забороняється укладати будь-який договір, який привів би до встановлення іноземного панування над природними і економічними ресурсами, культурою, армією та іншими сферами життя держави.
Крім того, зовнішня політика ісламського Ірану, згідно зі ст. 156, заснована на запереченні всякого панування над Іраном або з боку Ірану, неприйняття на себе зобов'язань перед гегемоністськими державами і на мирних взаєминах з державами, що не мають ворожих намірів щодо Ірану. На основі ст. 154 Ісламська Республіка Іран, утримуючись від всякого роду втручання у внутрішні справи інших країн, підтримує справедливу боротьбу пригноблених проти гнобителів у всьому світі.[10]
Концепція «експорту революції» певною мірою позначалася на зовнішній політиці ІРІ. У цьому зв'язку імам Хомейні говорив: «Ми повинні підтримувати всіх пригноблених світу. Ми повинні докласти всі свої зусилля для експорту принципів нашої революції на весь світ і відкинути думку про те, що не будемо експортувати нашу революцію, так як Іслам не ставить відмінності між мусульманськими країнами і захищає всіх пригноблених світу ».[11]
Розкриваючи політику «експорту революції», він підкреслює, що «експорт революції не означає підкорення країн, а ставить перед собою мету довести до відома всіх людей на землі правду про революції Ірану і ознайомити з її принципами» . Необхідно зазначити, що зовнішньополітичні концепції ісламського режиму і практична зовнішня політика Ірану за останній час зазнали якісних змін. Концепції «ні Захід, ні Схід, а іслам», «експорт ісламської революції» змінилися проведенням курсу на відкритість зовнішньої політики. Іран активно бере участь у роботі міжнародних та регіональних організацій.