Теорія організаційної культури (з 1985 р.)

Ця теорія є ще одним новим підходом до розробки теорії і практики сучасного менеджменту. Серед його представників відзначимо В. Сате, Е. Шайна, Т. Парсонса, Р. Квіна, Дж. Рорбаха. У межах теорії менеджменту організаційна культура розглядається як потужний інструмент, що дає змогу орієнтувати всі підрозділи організації і окремих осіб на досягнення спільних цілей, мобілізувати ініціативу співробітників, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, корегувати поведінку.

Теорія менеджменту людських ресурсів виникла у 60-ті роки минулого сторіччя завдяки соціологу Р. Майлзу. В цій моделі робітники розглядаються як джерело невикористаних ресурсів і як найважливіша можливість налагодити більш раціональне планування і прийняття рішень в загальній структурі підприємства.

Теорія культури управління

Набуває все більшого поширення теорія культури управління— теорія раціональної організації праці апарату управління, розкриття ролі культурного елементу в ньому.

Кожна школа і кожна теорія не перекреслюють попередніх, а доповнюють і збагачують їх, і зараз всі співіснують у взаємозв’язку та взаємодії.

Інструменти управління

За свою історію людство виробило три принципово різних інструменти управління, тобто впливу на людей:

Iєрархiя: основний засіб дії — взаємини між владою і пiдлеглими, що здійснюються за допомогою примусу та завдяки контролю за розподілом матеріальних благ;

ринок: мережа рівноправних стосунків по горизонталі, заснованих на купiвлi-продажу продукції i послуг, на відносинах власності, на рівновазі інтересів продавця i покупця;

культура: створені i визнані суспільством соціальні норми, настанови, ритуали, шаблони поведінки людини.

Взагалі сучасний менеджмент характеризують три основні тенденції розвитку:

усвідомлення значення матеріальної і технологічної бази сучасного виробництва та надання послуг;

посилення уваги не лише до організаційної культури, а й до різноманітних форм демократизації управління; участь рядових працівників у розподілі прибутків, здійсненні управлінських функцій; володіння рядовими працівниками певною долею власності.

Місія, мета та завдання менеджменту підприємств готельно-ресторанного бізнесу

Одним із головних завдань менеджменту підприємств готельно-ресторанного бізнесу є визначення мети, для досягнення якої фор­мується, функціонує й розвивається дана організація як цілісна система. Визначення мети — це вихідний момент в діяльності ме­неджера, особливо в умовах ринкової економіки. В результаті роз­державлення й демонополізації, законодавчого закріплення різних форм власності, децентралізації й регіоналізації управління розвит­ком економіки система готельно-ресторанного бізнесу щорічно по­повнюється новоствореними підприємствами. На стадії створення підприємства визначаються його:

- місія та мета діяльності;

- спеціалізація, потужність та, наявні ресурси;

- ринки споживачів послуг і т. ін.

Значення вірно визначеної місії не можна переоцінити. Поняття «місія підприємства» трактується у широкому та вузькому значенні.

широке значення	вузьке значення
Місія уособлює й визначає призначення новостворюваної організації, її філософську концепцію; визначає пріорітети, цінності и принципи, згідно з якими організація здійснюватиме свою діяльність. Призначення визначає дії щодо побудови й типової приналеж- ності організації. Як правило, філософія організації змінюється дуже рідко.	Місія асоціюється з призначенням новоствореної організації, що чутливо реагує на зміни як внутрішнього так і зовнішнього середовища, визначає суть її існування та кардинальні відмінності від інших організацій.

Досвід­чені менеджери готельно-ресторанного бізнесу при формулюванні місії акцентують увагу на трьох її основних елементах:

- визначення основної послуги, яка надається підприємством;

- визначення головного споживчого ринку для реалізації послуг;

- створення технологічної схеми виробництва зазначених послуг. Дещо узагальнене формулювання місії готельного комплексу

Визначення мети підприємства — це конкретизація його місії у оптимальній формі з точки зору управління процесом її ре­алізації, їй притаманні:

- чітка орієнтація на визначений часовий термін;

- конкретність і вимірюваність;

- позбавленість суперечностей і узгодженість щодо інших цілей і ресурсів;

- адресність і контрольованість.

Поряд з регулярно повторюваними, традиційними проблемами вони повинні приймати рішення у непередбачуваних ситуаціях.