Методика мовленнєвої підготовки дітей до школи на сучасному етапі

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ…………………………………………………………………………..6

1.1. Особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку…………………………………………………………………………………6

1.2. Характеристика засобів, методів і прийомів розвитку мовлення старших дошкільників………………………………………………………….....14

1.3. Сутність мовленнєвої підготовки дітей до школи……………………………………………………………………………....26

Висновки до першого розділу……………………………………………36

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА МЕТОДИКИ МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ…………………………………………………………………………38

2.1. Критерії й показники ввияву рівня мовленнєвої готовності дітей до школи…………………………………………………………………………….38

2.2. Методика мовленнєвої підготовки дітей до школи……………………....................................................................................51

2.3. Порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи…68

Висновки до другого розділу…………………………………………80

ВИСНОВКИ……………………………………………………………82

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..85

ДОДАТКИ………………………………………………………….….93

ВСТУП

На переломних етапах історії загострюється самосвідомість народу, зростає інтерес до своїх витоків, коріння, культури, всього того, що характеризує його самобутність. Дитинство – той час, коли можливо справжнє, щире занурення в витоки національної культури. Народ дбайливо супроводжував поетичним словом кожен етап життя дитини, усі сторони її розвитку. Це ціла система традиційних правил, принципів, за допомогою яких виховується дитина в сім'ї. Стрижнем цієї системи було і залишається усне народне слово, передане із століття в століття, з сім'ї в сім'ю.

Дошкільна освітня установа – перша і найвідповідальніша ланка в загальній системі народної освіти. Оволодіння рідною мовою є одним з найважливіших наддбань дитини в дошкільному дитинстві. Саме дошкільне дитинство особливо сензитивне до засвоєння мовлення. Тому процес мовленнєвого розвитку розглядається в сучасній дошкільній освіті, як загальна основа виховання і навчання дітей.

Програма «Я у світі» в Україні визначає основне завдання дошкільної освіти - не стільки озброїти дитину системою галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необхідні життєздатні, самостійні, практично умілі, творчі люди з розвиненим відчуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетним є ціннісний, морально соціальний розвиток особистості з перших років її життя.

Оволодіння рідною мовою є одним з найважливіших надбань дитини в дошкільному дитинстві, що обумовлює особливу актуальність обраної теми. Саме дошкільне дитинство особливо сензитивне до засвоєння мовлення. Тому процес мовленнєвого розвитку розглядається в сучасній дошкільній освіті, як загальна основа виховання і навчання дітей.

Актуальність досліджуваної теми пов'язана з тим, що в наші дні існує достатньо багато різних методик і педагогічних шкіл, які продовжують традиції, так і такі, що грунтуються на нових технологіях навчання. Тому слід вивчати особливості формування словникового запасу і його взаємозв'язок з вихованням дитини на сучасному етапі розвитку суспільства. Система занять з розвитку мовлення одна з основних елементів загального мовленнєвого і етично-естетичного виховання дошкільників.

Загальнотеоретичні питання розвитку мовлення дітей дошкільного віку розкриті в працях Л. Виготського, О. Гвоздьова, Д. Ельконіна.

Основу дослідження склали теорії розвитку дитячого мовлення: М. Алексєєва, М. Богуш, А. Бородич, Н. Гавриш, Г. Люблінська, Т. Поніманська, С. Русова, М. Рибніков, Ф. Сохін, Є. Тихеєва, А. Усова, К. Ушинський, К. Чуковський, В. Яшина; психолого-педагогічні дослідження мовленнєвого розвитку дошкільників: Л. Виготський, С. Ільїнський, С. Рубінштейн, В. Штерн, Д. Ельконін.

Незважаючи на вивченість теми, на наявність робіт з мовленнєвої підготовки дітей до школи, у педагогів виникає потреба в розробці методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку на комплексних і спеціальних заняттях, так як змінюються умови виховання і освіти у зв'язку із змінами в програмах, законах, об'єктивній реальності сучасності. Цей процес повинен відбуватися не тільки на спеціально організованих заняттях, але і в повсякденному житті дошкільної освітньої установи. Для вирішення даної задачі важливо, щоб педагоги дошкільної освіти були зацікавлені, а діти були активними суб'єктами цього процесу (виявляли цікавість, самостійність в отриманні знань).

На сучасному етапі виникає необхідність дослідження та впровадження таких методик розвитку мовлення дошкільнят, які б відповідали об'єктивній необхідності підготовці дитини до самостійного життя. Тому тема нашого дослідження «Мовленнєва підготовка дітей до школи на сучасному етапі» присвячена актуальній проблемі сучасної педагогіки.

Мета дослідження: теоретичне обгрунтування та експериментальна перевірка методики мовленнєвої підготовки дітей до школи на сучасному етапі.

Завдання дослідження:

1. Виявити особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку.

2. Охарактеризувати засоби, методи і прийоми розвитку мовлення старших дошкільників.

3. Виявити критерії показники рівня мовленнєвої готовності дітей до школи.

4. Теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити методику мовленнєвої підготовки дітей до школи в умовах дошкільного закладу.

Об'єкт дослідження: мовленнєва підготовка дітей до школи.

Предмет дослідження: методика мовної підготовки дітей до школи .

Методи дослідження: теоретичні: аналіз педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, вивчення резервів педагогічної діяльності, педагогічний експеримент.

Розділ I психолого-педагогічні основи мовленнєвої підготовки дітей до школи

1.1. Особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку

У ході свого розвитку мовлення дітей тісно пов'язане з характером їх діяльності і спілкування. Розвиток мовлення йде в декількох напрямках: вдосконалюється його практичне вживання в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення [5 , с. 80].

До кінця дошкільного віку за певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовленням, а й усвідомлювати його будову, що має важливе значення для подальшого оволодіння грамотою [3, с. 27].

У старших дошкільників, коли вони намагаються щось розповісти, з'являється типова для їхнього віку мовленнєва конструкція: дитина спочатку вводить займенник («вона», «він»), а потім, ніби відчуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменником: «вона (дівчинка) пішла», «вона (корова) забодала», «він (вовк) напав», «вона (куля) покотилася» [ 2 , с. 152 ]. Це істотний етап у мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативний спосіб викладу хіба що переривається поясненнями, орієнтованими на співрозмовника. Питання з приводу змісту розповіді викликають на цьому етапі мовленнєвого розвитку бажання відповісти більш докладно і зрозуміло. На цій основі виникають інтелектуальні функції мовлення, що виражаються у «внутрішньому монолозі», при якому відбувається розмова з самим собою [ 2, с. 153].

Ситуативність мовлення у старших дошкільнят помітно знижується. Це виражається, з одного боку, у зменшенні кількості вказівних часток і прислівників місця, що замінювали інші частини мовлення, з іншого боку, у зменшенні ролі образотворчих жестів при розповіді. Словесний зразок робить вирішальний вплив на формування зв'язних форм мовлення і на ситуативні моменти. Але опора на наочний зразок посилює ситуативні моменти у мовленні дітей, знижує елементи зв'язності і збільшує моменти експресивності [12, с. 312].

У міру розширення кола спілкування і в міру зростання пізнавальних інтересів дитина опановує контекстним мовленням. Це свідчить про провідне значення засвоєння граматичних форм рідної мови. Ця форма мовлення характеризується тим, що її зміст розкривається в самому контексті і тим самим стає зрозумілим для слухача, незалежно від врахування тієї чи іншої ситуації [33, с. 75].

Контекстним мовленням дитина опановує під впливом систематичного навчання. На заняттях у дитячому садку дітям доводиться викладати більш абстрактний зміст, ніж у ситуативному мовленні, у них з'являється потреба в нових мовленнєвих засобах і формах, які діти привласнюють з мовлення дорослих. Дитина дошкільного віку в цьому напрямку робить лише перші кроки.

Подальший розвиток зв'язного мовлення відбувається у шкільному віці. З часом дитина починає все більше цілком і до місця користуватися то ситуативним, то контекстним мовленням залежно від умов і характеру спілкування [33, с. 75].

Не менш важливою умовою для формування зв'язного мовлення дошкільника є оволодіння мовою як засобом спілкування. Спілкування у дошкільному віці носить безпосередній характер [56, с. 9]. Розмовне мовлення містить в собі достатньо можливостей для формування зв'язного мовлення, що складаються не з окремих, не пов'язаних один з одним речень, а представляє собою зв'язне висловлювання - розповідь, повідомлення. У старшому дошкільному віці у дитини виникає потреба пояснити однолітку зміст майбутньої гри, будову іграшки та багато іншого. У ході розвитку розмовного мовлення відбувається зменшення ситуативних моментів у мовленні і перехід до розумінню на основі власне мовних засобів. Таким чином, починає розвиватися пояснювальне мовлення[56, с. 10].

Розвиток зв'язного мовлення відіграє провідну роль у процесі мовленнєвого розвитку дошкільників. У ході розвитку дитини перебудовуються форми зв'язного мовлення. Перехід до контекстного мовлення стоїть у тісному зв'язку з оволодінням словниковим складом і граматичним ладом мови [33, с. 112] .

У дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення сягає досить високого рівня. На питання дитина відповідає досить точними, короткими або ж розгорнутими (якщо це необхідно) відповідями. Розвивається вміння оцінювати висловлювання і відповіді однолітків, доповнювати або виправляти їх. На шостому році життя дитина може досить послідовно і чітко скласти описову або сюжетну розповіді на запропоновану їй тему. Однак діти все ще частіше потребують попереднього зразка вихователя. Уміння передавати в розповіді своє емоційне ставлення до описуваних предметів або явищ у них розвинуто недостатньо [45, с. 123].

У дітей старшого дошкільного віку розвиток мовлення досягає високого рівня. Накопичується значний запас слів, зростає питома вага простих поширених і складних речень. У дітей виробляються критичне ставлення до граматичним помилок, вміння контролювати своє мовлення [50, с. 167].

Зростання словника, як і засвоєння граматичної будови, знаходяться залежно від умов життя і виховання. Індивідуальні варіації тут більш великі, ніж в будь-якій іншій сфері психічного розвитку:

- В дослідженнях В. Штерна діти п'яти років мають запас слів - 2200 , а діти шести років - 2500-3000 слів.

- В дослідженнях Сміта діти п'яти років мають число слів 2072 , приріст слів - 202 , діти п'яти -шести років - 2289 з приростом слів в 217 , діти шести років - 2589 з приростом слів в 273 [60 , с. 201].

Словниковий склад представляє лише будівельний матеріал, який тільки при поєднанні слів у реченні за законами граматики рідної мови може служити цілям спілкування та пізнання дійсності [6, с. 122].

На підставі ретельно проведеного вивчення формування граматичного ладу російської мови характеризується дошкільний період (від трьох до семи років) як період засвоєння морфологічної системи російської мови, що характеризується засвоєнням типів відмін і дієвідмін [21, с. 123].

У цей період відбувається розмежування раніше змішаних однозначних морфологічних елементів за окремими типами відмін і дієвідмін. У той же час в більшій мірі засвоюються всі одиничні, стоять окремо форми [ 21 , с. 124 ] .

Після трьох років відбувається інтенсивне оволодіння складними реченнями, з'єднаними сполучниками. Із загального числа засвоюваних до семи років сполучників 61 % засвоюється в період після трьох років. У цей період засвоюються такіі сполучники та сполучні слова: що, коли, куди, скільки, який, як, щоб, у чому, хоча, адже, все-таки, чи, тому що, навіщо, чому. Засвоєння цих сполучників, що позначають найрізноманітніші залежності, показує інтенсивний розвиток зв'язних форм мовлення [1, с. 203].

Інтенсивно йде саме в дошкільному віці засвоєння рідної мови, що полягає в оволодінні всією її морфологічною системою, пов'язано з надзвичайною активністю дитину по відношенню до мови, що виражається, зокрема, в різноманітних словоутвореннях і словозмінах, виконаних самою дитиною за аналогією з уже засвоєними формами [51, с. 113].

У період від двох до п'яти років дитина має надзвичайне чуття мови і що саме воно і пов'язано з розумовою роботою дитини над мовою створюється основа інтенсивного процесу [54, с. 92]. Відбувається активний процес засвоєння рідної мови. «Без такого підвищеного чуття до фонетики і морфології слова один голий наслідувальний інстинкт був би абсолютно безсилий і не міг би привести безсловесних немовлят до повного володіння рідною мовою» [54, с. 93].

Особлива мовна обдарованість дітей дошкільного віку це коли дитина конструює форми, вільно оперуючи значимими елементами, виходячи з їх значень. Ще більше самостійності потрібно при створенні нових слів, так як в цих випадках створюється нове значення; для цього потрібна різнобічна спостережливість, вміння виділяти відомі предмети і явища, знаходити їхні характерні риси [32 , с. 45 ].

Найбільш рельєфна дитяча освіта за аналогією, що носять за зовнішнім своєму виглядрм характер словотвірності, виражені при засвоєнні дитиною словотвірних суфіксів.

До трьох років відзначається засвоєння тільки суфіксів зменшувальності, ласкавості, зневажливості і збільшувальності. Засвоєння всіх інших суфіксів відбувається після трьох років і розтягується на весь дошкільний вік. Так, після трьох років засвоюються: суфікс на позначення жіночої статі, суфікси дійової особи, суфікси відстороненої дії, суфікси на позначення малят, суфікс на позначення збірності [53, с. 133]. Необхідно відзначити, що засвоєння суфіксів певної категорії відбувається не відразу, а розтягується на досить тривалий період. Наприклад, суфікси дійової особи «-тель » (3 роки 9 місяців), «-ар », « - ун» ( 5 років - 5 років 6 місяців) , « - ух » , «-х», « -к», «- ач» (6 років - 6 років 6 місяців); або суфікси на позначення малят «-ат» (5 років - 5 років 6 місяців), « - енчик», « - ята» ( 5 років 6 місяців - 6 років ). Важливо не тільки те , що в дошкільному віці відбувається оволодіння словотворенням допомогою суфіксів , а й надзвичайна легкість такого словотворення [ 53 , с. 134 ] .

Таким чином, самостійний словотвір дітей висувається як доказ наявності особливого «мовного чуття», властивого дитині дошкільного віку. Факт словотворчості повинен бути зрозумілий як прояв, як симптом оволодіння дитиною мовною дійсністю. Основою, на якій будується засвоєння мови, є орієнтування на звукову форму слова. Відзначимо, що на п'ятому році життя дитини перших спроб осмислити значення слів і дати їм етимологічне пояснення. Вона вказує, що ці спроби виробляються дитиною на основі зіставлення одних слів з ​​іншими співзвучними словами. Це призводить до помилкових зближеннь. Наприклад, слово «місто» зближується із словом «гори». Тобто, смислове тлумачення слід за звуковим зіставленням. Достатня осмисленість мовлення з'являється тільки в процесі спеціального навчання [27, с. 274].

Протягом дошкільного віку значно збільшується кількість відносин, які висловлюються кожним відмінком. Прогрес полягає в тому, що в мовленні за допомогою відмінкових форм виражаються все нові види об'єктивних відношень різноманітними способами. У старших дошкільників тимчасові відношення, наприклад, починають виражатися формами родового і давального відмінка [29, с. 82].

Відмінкові форми в цьому віці утворюються цілком за одним із типів відміни. Вони вже цілком орієнтуються на закінченнях в називному відмінку і залежно від того, як вони його вимовляють, виробляють форми за першим або за другим типом. Якщо ненаголошене закінчення сприймалося і вимовлялося ними як «а», вони вживали в усіх відмінках закінчення першої відміни. Якщо ж вони брали закінчення на редуковане «о», то вони відтворювали у всіх відмінках закінчення другої відміни [42, с. 49].

Таким чином, до початку шкільного віку у дитини зовсім чітко виражене орієнтування на звукову форму іменників, що сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.

Засвоєння дитиною граматики виражається і в оволодінні складом мовлення. У старшому дошкільному віці, відносно невелика кількість дітей можуть впоратися із завданням вичленування окремих слів з ​​речень. Це вміння формується повільно, але застосування спеціальних прийомів навчання допомагає значно пришвидшити цей процес. Наприклад, за допомогою зовнішніх опор діти виокремлюють запропоновані їм слова (крім прийменників і сполучників). Найважливіше те, що вони переносять прийоми аналізу, вироблені за допомогою зовнішніх опор, на дію без них. Таким чином, формується розумова дія [54, с. 150].

Це вміння надзвичайно важливе, бо воно створює передумови для засвоєння дитиною не тільки форм окремих слів, але і зв'язків між ними всередині речення. Все це служить початком нового етапу в засвоєнні мови, який Д. Ельконін назвав власне граматичним на відміну від дограматичного, що охоплює весь період засвоєння мови до початку шкільного навчання [62 , с. 91 ].

Таким чином, у мовленні старших дошкільнят зростає кількість поширених речень із однорідними членами, збільшується обсяг простих і складних речень. До кінця дошкільного дитинства дитина опановує майже всіма сполучниками і правилами їх вживання. Однак навіть у дітей, які у першому класі, основний масив тексту ( 55 %) складають прості речення. Важливим моментом у розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку є збільшення кількості узагальнюючих слів і зростання підрядних речень. Це свідчить про розвиток у старших дошкільників абстрактного мислення [65, с. 113].

До початку шкільного віку дитина вже в такій мірі опановує складною системою граматики, включаючи найтонші діючі в мові закономірності синтаксичного і морфологічного порядку, що засвоювана мова стає для неї дійсно рідною [46, с. 145].

Що стосується розвитку звукової сторони мовлення, то до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їх вимовою. Однак цього ще не достатньо для переходу до навчання грамоті [43, с. 54] .

Психологи і методисти, які займалися цими питаннями, одностайно підкреслюють, що для цього дуже важливо мати чітке уявлення про звуковомий склад мови (слів) і вміти аналізувати його. Уміння чути кожен окремий звук в слові, чітко відокремлювати його від сусідніх, знати, з яких звуків складається слово, тобто аналізувати звуковий склад слова, є найважливішою передумовою для правильного навчання грамоті. Навчання грамоті - найважливіший етап розвитку усвідомлення звукової сторони мови [ 28 , с. 40 ].

У зв'язку з цим становить інтерес дослідження можливостей дитини-дошкільника аналізувати звуковий склад слів.

Хоча дитина помічає різницю в окремих звуках, але розкладання слів на звуки їм самостійно не проводиться. Разом з тим у деяких щоденниках з розвитку дітей є вказівки на те, що деякі діти задовго до початку навчання грамоті самостійно намагаються аналізувати звуковий склад слів. Так, у щоденнику Е. Станчинської є вказівка ​, що у її малюка вже у віці п'яти років восьми місяців з'являється, як вона пише, «бажання аналізувати слова». Він не вміє читати, знає випадково деякі букви і цифри, але він заявляє: «Мамо, я знаю, які букви (слід звуки) в слові «вечірка» - «в», «ч», «р» - «ір» - «ка» »[ 34 , с. 120 ] .

Завдання виділення звуку в слові, незважаючи на його труднощі, є посильною для дитини. Невміння виділяти звуки в слові не є віковою особливістю, а пов'язано тільки з тим, що такого завдання ніхто перед дитиною не ставить, а сама вона у практиці мовленнєвого спілкування не відчуває в цьому необхідності. У середній групі дитячого саду діти можуть не тільки впізнавати той чи інший звук в слові, а й самостійно виділяти звуки. У старшій групі з цим завданням справляються більше половини дітей:

- Впізнали звуки на початку слова - 95 % дітей;

- У середині слова - 75 % дітей;

- Самостійне виділення звуку на початку слова - 95 % дітей;

- Самостійне виділення звуку у середині слова - 60 % дітей [37, с. 116].

Якщо навіть без спеціального навчання у старших дошкільників виникає вміння виділяти окремі звуки в словах, то при спеціально організованому навчанні діти відносно легко опановують звуковим аналізом слів [ 38 , с. 22 ] .

Отже, до початку шкільного віку у дитини зовсім чітко виражене орієнтування на звукову форму іменників, що сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови. Зростає кількість поширених речень із однорідними членами, збільшується обсяг простих і складних речень. До кінця дошкільного дитинства дитина опановує майже всіма сполучниками і правилами їх вживання, збільшується кількість узагальнюючих слів і зростання підрядних речень. Дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їх вимовою.

Таким чином, в дошкільному віці дитина досягає такого рівня освоєння мови, коли мова стає не тільки повноцінним засобом спілкування та пізнання, а й предметом свідомого вивчення. Цей новий період пізнання мовної дійсності називається періодом граматичного мовного розвитку.