3. Формування британського апарату управління індією у другій половині xviiі – першій половині хіх ст.

У 1858 р. англійський парламент прийняв «Закон про краще управління Індією». За цим законом державна влада в Індії ставилася під контроль британського парламенту та уряду. В Англії був затверджений пост міністра у справах Індії. При міністрі створювався Індійський рада. Генерал-губернатор Індії отримав титул віце-короля. Все майно Ост-Індської компанії перейшло у власність британської корони, але акціонери отримали значну компенсацію. Англійський уряд проводить ряд реформ, спрямованих на зміцнення і подальшу централізацію колоніального управління, створення міцної опори режиму. Функції скасованих Контрольної Ради та Ради директорів були передані призначеному члену англійської кабінету - статс-секретарю (міністрові) у справах Індії, при якому було створено дорадчий орган - Індійський рада,складався з великих військових і цивільних чиновників англо-індійської служби. Маніфестом королеви Вікторії від 1 листопада 1858 була оголошена амністія учасникам заколоту, не замішаним у вбивстві англійських підданих. 8 липня 1859 був проголошений мир на території тепер уже в повному розумінні слова «Британської» Індії, а індійські правителі змушені були присягнути на вірність англійцям.

4. Аграрні перетворення в індії, введення нових земельно-податкових систем у другій половині xviiі – першій половині хіх ст.

Зміни, що відбулися в Індії, не могли не торкнутися аграрної політики. Як вже зазначалося, з початку завоювання англійська аграрна політика була спрямована на пристосування пануючих у країні відносин до потреб метрополії. На початку XIX ст.були встановлені три форми землекористування і відповідно три системи оподаткування: постійного і тимчасового заміндарі, райятварі і маузавар. Проте надходження земельного податку явно не задовольняло керівництво Ост-Індської компанії. У другій половині XIX ст.зростає роль Індії як аграрно-сировинного придатка Англії. Крім того, зростає зацікавленість Англії в розвитку торгівлі з Індією. Індія потрібна метрополії і як ринок збуту європейських товарів. Це змусило колоніальні влади провести реформу земельно-податкових систем райятварі і тимчасового заміндарі. Суть реформи полягала в наступному:

по-перше були юридично оформлені і закріплені приватновласницькі права на землю;

по-друге, знижені ставки земельного податку.

Вжиті заходи повинні були підвищити товарність сільського господарства в Індії. І це англійцям вдалося:

1) зміцнилися приватновласницькі права на землю верхівки індійського суспільства, що призвело до виникнення капіталістичної форми власності;

2) великі і середні власники землі ставали опорою колоніального режиму;

3) змінилося становище індійського селянства. Звичайно, власниками землі селяни не стали.

Однак і процесів, схожих на англійські «обгородження» в індійському селі не було. За законом про оренду, селяни-орендарі, які змогли довести, що вони протягом 20 років платили податок-ренту за незмінними ставками, отримали права «орендарів з постійними ставками ренти».Ті ж орендарі, які протягом 12 років орендували ділянку землі, отримували права «спадкової оренди». Це стимулювало розвиток сільського господарства, переклад орендної плати в грошову форму.

Зниження податку з землі не зменшило доходів Англії. У 1871-1872 рр..земельний податок склав 42% всіх доходів метрополії з Індії. Зросла і його загальна сума з 181 млн рупій в 1858-1859 рр.. до 240 млн рупій в 1889-1890 рр.. За рахунок чого ж зросли доходи метрополії, адже зі своєї ділянки землі хлібороб став платити менше, ніж за часів панування Компанії?Ймовірно, зростання доходів відбувався за рахунок внутрішньої колонізації, а також за рахунок введення додаткових податків на воду (якщо в регіоні застосовувалася система штучного зрошення), за рахунок податків на громадські угіддя, ліси і т.д.

Податки змушували індійських селян виносити на ринок значну частину своєї продукції, що дозволяло англійським купцям вивозити з країни додаткова сировина. Наприкінці століття головними предметами вивозу були зерно (19%), бавовна (16,5%), опіум (9%), джут (7,5%), а також бавовняна пряжа (6,5%) і тканини (2, 4%). В імпорті з Англії переважали дешеві англійські тканини (40%).Хоча Індія потребувала машинах, ввезення фабрично-заводського і залізничного устаткування становив не більше 10% загального імпорту. Наведені вище дані свідчать про нееквівалентний обмін між метрополією і колонією. Індія використовується не тільки як аграрно-сировинний придаток, а й як сфера докладання капіталу.