13. Обґрунтувати об'єктивні передумови реалізації мети виховання - всебічного гармонійного розвитку особистості

Мета виховання, — зазна­чає О.В. Киричук, — в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного проце­су. Для цього вона повинна бути конкретизована. Автор визначає етапи конкретизації;

1) за віковими ступенями;

2) за соціально-психологічними умовами того чи іншого ви­ховного закладу;

3) за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюєть­ся під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я—дитина, вчитель—учень, контактний колектив— особистість і т.ін.), а її оптимальність залежить від рівня майстер­ності суб'єкта виховного впливу.

Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації.

Так, «максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити», передбачає:

— виховання вільної особистості, яка має високий рівень са­мосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у за­гальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадшину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

— виховання духовно багатої особистості, якій притаманна су­купність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потре­бу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, актив­ності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

— виховання практичної особистості, яка володіє основами еко­номіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо

14. Обґрунтувати сутність і шляхи реалізації принципу індивідуального підходу в навчанні

індивідуальний підхід до дітей — це «принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колекти­вом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який грунтується на знанні її особистих рис і умов життя»', а індивіду а-лізацно навчання розуміють як:

— організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності уч­нів, рівень розвитку їх здібностей до учіння»²;

— «систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати на­вчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання»

сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) пси­хологічному — врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному — організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра. Ці напрями визна­чають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні