45

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1: СУТНІСТЬ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ……....5

РОЗДІЛ 2:МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………………………………14

РОЗДІЛ3:НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ……………………………25

ВИСНОВОК………………………………………………………44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………46

Вступ

Актуальність теми.Фінансовий стан країни є індикатором її “здоров”я”,економічного стану, тому дуже важливим є дослідження напрямів, методів та інструментів антиінфляційної політики держави. Фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до послаблення антиінфляційної політики держави, а й до тяжких соціально-економічних наслідків. За умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання. У зв”язку з актуальністю антиінфляційної політики держави була вибрана тема курсової роботи.

Цю тему досліджували такі економісти: Богиня Д., Волинський Т., Пинзеник В., Стігліц Д., Тимофєєв В.,Долан Э. ,Панчишин С,. Буняк В. Та інші.

Метою курсової роботи є дослідження антиінфляційної політики та напрямів підвищення її ефективності.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання :

1. з”ясувати сутність антиінфляційної політики.

2. розкрити методи та інструмнети антиінфляційної політики.

3. визначити напрями підвищення ефективності антиінфляційної політики.

Об”єктом курсового дослідження є антиінфляційна політика в Україні на сучасному етапі її розвитку.

Предметом курсового дослідження є механізм здійснення антиінфляційної політики як сукупності дій та заходів грошово-кредитного регулювання економіки.

Теоретичною та інформаційною базою являються вітчизняні та закордонні наукові праці в галузі інфляції та антиінфляційної політики, дані Держстату України,Міністерства економічного розвитку та торгівлі України та Національного банку України.

Структура курсового дослідження : робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг курсової роботи – сторінок.

Розділ 1. Cутність антиінфляційної політики

1.1. Сутність інфляції та її соціально-економічні наслідки

У західних країнах інфляція стала прак­тично невід'ємною частиною ринкової систе­ми господарювання. Це дає під стави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі спе­цифічні функції інфляції. Ряд економістів до­тримується точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4%), що супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулю­вати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси М ство­рює своєрідний стимул для збільшення об­сягів продукції, що випускається.

За прогнозом темпи інфляції в індустріальнo розвинутих країнах у найб­лижчі роки збережуться в середньому на рівні 2,5-3%,тоді як у країнах,що розвиваються,се­редньорічний темп інфляції становитиме 8-12%. У Колумбії,Перу,Болівії темпи інфляції можуть досягнути сотень і тисяч відсотків[5, с.250].

Надзвичайно небезпечна двозначна (а тим більше тризначна) інфляція. В умовах дво­значної інфляції складно спрогнозувати дохо­ди й витрати, внаслідок чого економічна діяльність орієнтується на найбільш доходні та швидко відшкодовувані її види, і еко­номічний спад стає досить імовірним. Трива­ла гіперінфляція призводить до скорочення господарської діяльності в більшості секторів економіки.

Отже, незважаючи на можливу начебто "позитивну" роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки -закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття тощо. Тому розвинуті країни Заходу ставлять за мету до­сягнення неінфляційного економічного зрос­тання та забезпечення зайнятості [14, с.52].

Пом'якшити негативні соціально-еко­номічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогно­зовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція, у подоланні якої значну роль відіграє правиль­но визначена,зважена антиінфляційна політи­ка.

1.2. Необхідність та мета антиінфляційної політики держави

Мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для на­родного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом гро­шової рестриктивної політики в наших умо­вах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання непла­тежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не випла­чуються заробітна плата, пенсії, різко зни­жується рівень життя населення.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних, економічно обґрун­тованих системних прогнозах.

Системне прогнозування інфляційних про­цесів передбачає визначення тенденцій у ди­наміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів, а також оцінки, з одного боку, - ступеня впливу причинно зумовлюва­них монетарних, фінансових та інших макро-показників на індекс інфляції, з другого, -оцінки впливу інфляції на динаміку реально­го валового внутрішнього продукту.

Необхідність подолання тривалої еко­номічної кризи в Україні потребувала, насам­перед, досягнення макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Мак-рофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національ­ної валюти, стан якої характеризується по­казниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошо­ва політика).

Інфляція, як і будь-яке інше фінансове явище (бюджетний дефіцит, державний борг, валютний курс), ніколи не мала і не може ма­ти однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший -інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше, ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та по­слуги. За цих умов виникає економічна си­туація, що характеризується дефіцитом то­варів та послуг. Це явище було притамайне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протя­гом десятків років терпіло тотальний товар­ний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних у мов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціаль­них потрясінь. Головною пробле­мою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту, реалізації, іншими словами, проблема ринку.

Другий, досить поширений тип інфляції -це "грошова ін-фляція",яка виникає і набу­ває розвитку в результаті надмірної грошової емісії та кредитної експансії. Цей тип інфляції також спостерігається під час воєнних лихоліть, післявоєнної розрухи, в умовах проведення політики "шокової те­рапії" в країнах перехідної економіки. Оскільки в країнах перехідної економіки до­сить сильним її компонентом залишається монополізація виробництва як пережиток централізованої та високомілітаризованої економіки, то інфляційний процес, крім то­варного дефіциту та надмірної грошової емісії, у значній мірі посилюється також мо­нопольним диктатом цін. Водночас, еко­номічна свобода та мотив максимізації до­ходів в умовах розумної державної політики все більше стимулюють підприємницьку діяльність. Починають збільшуватись інвес­тиції в економіку, поступово зростає вироб­ництво, ринок щодалі більше починає напов­нюватись товарами. Одночасно зростає сфера надання послуг, оскільки вона набуває великої ролі в економічному житті. За такої еко­номічної ситуації інфляція поступово втра­чає сили свого розвитку, і врешті зникають чинники, які живлять інфляційний процес. Крім того, у міру завершення завдання лібе­ралізації цін політика "шокової терапії", що розрахована на болісний, але рішучий перехід від централізовано-розподільчої системи до системи ринкових відносин, поступається конструктивній політиці роздержавлення і приватизації. Необхідною передумовою здійснення цих завдань ринкових реформ є політика макроекономічної фінансової стабілізації з її антиінфляційним спрямуван­ням.

Достовірний прогноз інфляції є однією з передумов успішного проведення макроеко­номічної політики. Проте, зробити його до­волі складно,принаймні в Україні. Причиною Тому - особливості економічних перетворень, які відбувалися в нашій країні впродовж ос­танніх років. За цей час, зокрема, сталися фундаментальні зміни у поведінці населення та підприємств щодо способів тримання гро­шей; виникли канали уніфікації готівкових та безготівкових коштів; у людей з'явилася можливість вибору деномінації валюти у про­цесі заощадження. Нині поведінку населення та суб'єктів господарювання важко спрогнозувати ще і тому, що рівень інфляції зали­шається відносно високим за значної не­стабільності самої інфляції (хоча спостеріга­ються певні її сезонні коливання), а інфляційні очікування - значними. Ці та інші чинники (наприклад, імовірність зовнішніх пікових шоків) ускладнюють про­гнозування макроекономічних показників, зо­крема, інфляції[14, с.52].

Прогнозуючи інфляцію, слід визначати строки, на які робиться прогноз. У довгостро­ковому періоді основним чинником інфляції зазвичай є зростання кількості грошей в еко­номіці. В інших (менш тривалих) проміжках часу суттєвими можуть бути немонетарні фак­тори або фактори непрямого монетарного впливу. Такими можна вважати адміністра­тивні зміни цін, зовнішні шоки, інфляційні очікування тощо.

Перспективним напрямом у прогнозу­ванні деяких макроекономічних показників, зокрема, інфляції є прості підходи, засновані на використанні окремих рівнянь відповідно до дисагрегації прогнозованого показника на окремі компоненти, що почасти дає змогу точніше з'ясувати залежності між прогнозова­ними показниками та екзогенними парамет­рами, які використовуються у рівняннях[14, с.52].

Жодна модель не взмозі дати вичерпної відповіді на запитання про те, якою саме буде подальша інфляція. Однак, застосування про­гнозних моделей (як і експертних оцінок) до­поможе одержати обгрунтований прогноз інфляції як у короткостроковому, так і в дов­гостроковому періодах.

Якщо наслідки нетривалої непередбаченої інфляції добре відомі і здебільшого несприят­ливі для всіх господарських одиниць, то наслідки повністю передбаченої тривалої інфляції в економічній науці ще до кінця не досліджені. Така інфляція спричиняє нега­тивні впливи, бо призводить до суспільних витрат, відомих під метафоричними назвами -"витрати меню" і "витрати зношених чере­виків", які пов'язані зі зміною цін і частіши­ми відвідинами банку для отримання готівки або здійснення депозитів [5]. Відомі й інші не­сприятливі наслідки передбачуваної інфляції. Наприклад, вона може перерозподіляти дохо­ди між різними групами населення, коли у по­датковій системі не передбачено коригування на випадок інфляції. Мінливість цін, яка простежується під час інфляції, спричиняє не­ефективний розподіл ресурсів на мікрорівні, оскільки відносні ціни часто і неодночасно змінюються. Нарешті, інфляція завдає багато незручностей населенню, зокрема, індикує пси­хологічні напруження та стреси.

Сучасні дослідження намагаються емпірич­но підтвердити згадані гіпотези стосовно наслідків передбаченої інфляції або ж шука­ють її нові наслідки. Визначення чистих ви­год (співвідношення вигод і втрат) від довго­строкової інфляції та зіставлення їх із витра­тами від дезінфляції дасть у майбутньому відповідь на питання про доцільність забезпе­чення абсолютної стабільності цін або спону­катиме до пошуку якогось оптимального рівня інфляції.

Наслідки інфляції, як відомо, неможливо визначити лише вартісними показниками. Вони можуть мати і соціально-психологічні прояви. Соціологічне опитування громадян США,Німеччини та Бразилії,проведене у 1997 році у межах масштабного дослідження під керівництвом професора Йєльского універси­тету Роберта Шиллера, засвідчило, що в умо­вах інфляції вражаюча більшість населення цих країн перебуває у стані незадоволення та дискомфорту. Тому 84% американців погод­жуються з твердженням, що "управління інфляцією є одним з найважливіших завдань економічної політики СІЛА". У Німеччині та Бразилії відповідно 94% і 88% опитаних по­годились зі схожим твердженням. Це дослідження виявило основну причину неза­доволення населення - віра в те, що інфляція знижує рівень життя внаслідок ерозії номіна­льних доходів. У процесі опитування було та­кож виявлено, що більшість населення цих країн поділяє думку про те, що жадібність бізнесменів та некомпетентність державних посадових осіб є важливими причинами інфляції[5, с.280].

Зниження рівня інфляції дає значні вигоди суспільству загалом, які виявляються у зрос­танні рівня його задоволення життям та згур­тованості.

Негативні наслідки інфляції зумовлені і особливостями сучасної системи оподаткуван­ня. Аналіз засвідчив, що, наприклад, амери­канська податкова система "штрафує" заоща­дження і "надає субсидії" власникам помеш­кань, а зростання рівня інфляції тільки підси­лює ці несприятливі впливи. Наприклад, Мартін Фельдстейн обчислив величину цього дисбалансу і виявив його високу чутливість до інфляції. За 4% інфляції величина спо­живчих видатків сімдесятирічної людини ста­новить 330% від споживчих видатків соро­карічної, а зниження інфляції на 2% посла­бить цю диспропорцію до 270% . Він пока­зав, що зі зменшенням цього дисбалансу суспільний добробут суттєво збільшиться. Ви­користавши оціночні значення таких пара­метрів, як еластичність міжчасової заміни і еластичність заміни між видатками на житло та іншими товарами і послугами, М. Фельд­стейн виявив,що суспільна вигода від 2% зни­ження інфляції дорівнюватиме приблизно 1% приросту ВВП. Крім того, застосувавши інструментарій дисконтування, ця цифра оз­начає, що поточна вартість вигод від усунення згаданих диспропорцій легко покриває втрати від дезінфляції[5,с.310].

Однак, економісти нерідко говорять про по­зитивні риси інфляції. Одні з них вважають, що проблему нееластичності номінальної зар­плати до зниження можна усунути за допомо­гою інфляції, зменшуючи реальну зарплату. Інші припускають, що чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, яка забезпечує певне підвищення темпів еко­номічного зростання.

Американські економісти Девід Кард і Дін Гислоп на підставі статистичних даних нама­галися дослідити вплив інфляції на ефек­тивність функціонування ринку праці. Вони зауважили, що номінальна зарплата багатьох робітників не змінюється з року в рік, а част­ка робітників із постійними номінальними заробітками є значно вищою під час низької інфляції. Д.Кард і Д.Гислоп оцінили уявний розподіл зміни зарплати у випадку її гнуч­кості і обчислили вплив зниження інфляції на зростання реальної зарплати. У резуль­таті виявилось, що зниження темпів інфляції на один відсоток призводить до зростання "незаслуженої" реальної зарплати на 0,06%. Хоча це збільшення виглядає незначним, од­нак приборкання 5% інфляції підвищує таку реальну зарплату на 0,3%, що за умов оди­ничної еластичності попиту на працю, зни­зить зайнятість на 0,3%[5,с.290]. Отже, це дослідження підводить до висновку, що інфляція хоча і невагомо, але все таки пози­тивно впливає на ринок праці, додаючи йому гнучкості за рахунок полегшення спричине­ного вимогами кон'юнктури зниження ре­альної зарплати.

Рівень інфляції може впливати і на вели­чину природної норми безробіття. Амери­канський економіст Л.Бол твердить, що до­сягнення абсолютної стабільності цін може знизити виробництво не лише у короткостро­ковому періоді, але й також у тривалому. Причину цьому економіст вбачає у зростанні природного рівня безробіття у період дезінфляції. Прикладом може бути еко­номічна ситуація, яка склалася у 80-ті роки в багатьох промислове розвинених країнах світу, коли знизився попит на некваліфіковану робочу силу, а також на послуги інсти­туцій, зокрема, трудових спілок, які не допус­кали зниження реальної зарплати. Л.Бол ви­явив тісний взаємозв'язок між зростанням природної норми безробіття та масштабами і тривалістю дезінфляції. Він також зробив висновок, що негативні впливи дезінфляції на природну норму безробіття пропорційні ступеню розбалансованості ринку праці. Ці висновки збігаються з принципами теорії гістерезису на ринках праці [14,с.53].

Отже, згідно з дослідженнями Бола, втрати від дезінфляції набагато більші від передбачуваних, оскільки призводять до зростання рівноважного рівня безробіття. Для мінімізації цих втрат антиінфляційні заходи доцільно проводити якомога швидше, заздалегідь усунувши роз-балансованість ринку праці.

Полеміка щодо негативних і позитивних наслідків інфляції стимулює розвиток теорії оптимального рівня інфляції. Очевидно те, що висока інфляція, яка виходить за певні межі, несприятливо впливає на суспільство та еко­номіку загалом. Вітчизняній економіці ще да­леко до стабільності цін. Проте дослідження оптимального рівня інфляції, який має стати одним з орієнтирів стратегічного розвитку національної економіки, повинні проводитись уже зараз[12,с.90].

Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для на­родного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом гро­шової рестриктивної політики в наших умо­вах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання непла­тежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не випла­чуються заробітна плата, пенсії, різко зни­жується рівень життя населення. Тому можна перейти до розгляду наступного пунту плану.