Тема 5. Лекція 5. Виникнення українського козацтва (ХІV ст. – ХVІІ ст.) (2 год)

Метою лекції є ознайомлення студентів з процесом виникнення та еволюції українського козацтва, його головними функціями (в т.ч. державотворчою); визначення ролі козацтва в розвитку національно-визвольного руху кінця ХVІ – початку ХVІІ ст.

Для досягнення означеної мети необхідно розглянути такі питання:

1.Запорізьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва.

2.Запорізька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління.

3.Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст.

5.1.Запорізьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва

Для вітчизняної історіографії є традиційною увага до проблеми українського козацтва – соціального явища, яке, виникнувши у середньовічну епоху, протягом століть залишалося важливим фактором політичного життя України. Важливо наголосити на помітних диспропорціях у дослідженні проблеми. Одні її аспекти розроблені більш глибоко, добре представлені в підручниках, інші – найбільш дискусійні, потребують особливої уваги.

Враховуючи це, ми зупинимося лише на окремих, концептуальних питаннях даної

теми.

Проблема походження козацтва В історичній літературі викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження

козацтва.

Оригінальність козацького побуту, уявна відокремленість козаків від загальної маси народу наводила деяких істориків на думку, що вони походять від якоїсь певної етнічної групи. Ці версії можна умовно об’єднати в групу “етнічних”: “хозарська”, “чорноклобуцька” (М. Стрийковський, М. Карамзін, М. Погодін, Д.М. Бантиш-Каменський), “татарська” (М. Костомаров), “болохівська” (М. Дашкевич), “бродницька” (М.Ф. Котляр та ін.), “автохтонна”.

Теорії етнічного походження козаків, без сумніву, розширюють наші уявлення про передісторію козацтва, однак не пояснюють причин виникнення цього явища. Можливість виявити першопричини утворення козацтва надають такі версії:

1.“Уходницька” – пов’язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли.

2.“Захисна” пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі.

3.“Соціальна” – факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання.

Аналізуючи версії походження козацтва, слід зазначити, що причини, які зумовили це явище, мали комплексний характер. До них належали економічні, політичні, військовостратегічні, соціальні чинники.

Формування козацтва як стану – процес складний і довготривалий. Лише на рубежі (ХVІ - ХVІІ ст.) українське козацтво переросло в окрему станову групу із своїми особливими інтересами, економічними й суспільними прерогативами (М. Грушевський), але суспільні реалії були такими, що козацтво змогло пройти період свого зародження, становлення і розвитку швидшими темпами, ніж інші стани тогочасного суспільства. На це були свої причини.

29

Практично вже з самого початку козацтво формувалося як категорія людей, що виходила за вузькі рамки феодальної становості. Козак-воїн існував поряд з козакомземлеробом, військовий елемент природно вживався в елемент землеробський і доповнював його. Козак-землероб був вільним виробником і своє господарство (зимівник) вів за фермерським зразком.

Іншим важливим фактором, що забезпечив українському козацтву швидку й відносно безболісну еволюцію, було те, що воно розвивалося на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалася і динамічно змінювалась. Суспільні процеси значною мірою впливали на джерела формування українського козацтва. Спочатку козакували переважно вихідці з міст і містечок, що пов’язувалося з розвитком уходництва та боротьбою проти татарської агресії. Соціально-економічні й політичні зміни другої половини ХVІ ст. зумовили перехід у козацтво значної частини колишніх бояр та слуг. Польська експансія в Україну створювала сприятливі умови для поповнення його лав представниками шляхти як польського, так і українського походження. Водночас посилення соціального й національного гноблення викликало покозачення широких верств селянства та міщанства.

Важливим елементом становлення козацтва як феодального стану було створення реєстрового війська (універсал польського короля Сигізмунда Августа від 5 червня 1572 р. про утворення найманого козацького формування з 300 козаків; універсал польського корля Стефана Баторія (вересень 1578 р.) про утворення реєстрового полку чисельністю 500 осіб). Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками. За свою службу вони звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет.

Хоча реформа мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах держави, вона поклала початок легітимізації козацького стану – юридичному визнанню прав, привілеїв та обов’язків козацтва як соціальної верстви.

Господарське та суспільне конституювання козацтва супроводжувалося втягненням його у соціально-визвольний рух, що розгортався на українських землях протягом ХV - ХVІІІ ст.

Аналізуючи суспільно-політичні функції козацтва, слід звернути увагу на такі важливі аспекти:

-роль козацького ідеалу в розвитку соціальної активності селянства;

–державотворча функція козацтва. Феномен цього явища у тому, що вперше державотворча функція перейшла безпосередньо до рук представників народу.

Таким чином, козацтво наклало глибокий відбиток на всі сторони життя українського народу, справило відповідний вплив не лише на зміни в соціальній структурі населення, а й на економічний розвиток (формування паростків капіталістичного укладу), політичну ситуацію (створення зародку держави), етнокультурні процеси (конституювання народності і переростання її у націю) в Україні. Фактом свого існування козацтво дало помітний імпульс розвитку суспільної свідомості селянських мас.

5.2.Запорізька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління

Потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорізька Січ.

Серед найважливіших причин появи Запорізької Січі слід відмітити: потребу організації козацтва у зв’язку із зростанням його чисельності на середину ХVІ ст., необхідність захисту українських земель від дедалі зростаючої татарської агресії. Формування козацької общини в умовах безпосередніх контактів з кочовиками вплинуло на військову організацію і виявилося в мові, одязі та зовнішньому вигляді запорожців.

30

Заснування першої Запорізької Січі (Хортиці) історики, як правило, пов’язують з ім’ям видатного козацького ватажка Дмитра Вишневецького – Байди (1516 – 1563 рр.).

З часом на Запоріжжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку фахівці називають прообразом, зародком справжньої держави.

Вищим органом влади на Січі була рада, до компетенції якої входило обговорення всіх найважливіших справ життєдіяльності козацького товариства: встановлення військового устрою, вирішення питань війни й миру, ведення переговорів з представниками інших країн, нерідко козацька рада виступала і як вища судова інстанція. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланкової або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 чоловік. До цієї групи козацтва входили: військові начальники: кошовий отаман, військовий суддя, писар, осавул, курінні отамани (військова старшина); військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін; похідні та паланкові начальники: полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Виконавча влада належала кошовому отаману. У мирний час його влада обмежувалась трьома умовами: термін (щорічні перевибори отаманів), звіт та рада.

Крім власних органів управління, у Січі функціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а “стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”.

Запоріжжя мало і свою територію, яка називалася “землями Війська Запорізького”. Для Запорозької Січі протягом багатьох десятиліть її функціонування характерний

якнайширший спектр діяльності. На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка б залишилися поза увагою Коша Війська Запорозького. Він матеріально підтримував діяльність братств та навчальних закладів, фінансував просвітницьку роботу церков і монастирів.

Розвивалися на Січі і різні форми господарства: землеробство, тваринництво, ремісниче виробництво, рибальство. Основною формою організації господарства у Січі став так званий зимівник – багатогалузевий комплекс.

Існування Запорізької Січі, як цілком самостійної політичної сили, було визнано в міжнародному світі. Кіш Війська Запорозького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн.

Водночас слід застерегти від ідеалізації Запорізької Січі. Вона з самого початку являла собою складний і суперечливий організм, де поєднувалися відносний демократизм суспільних відносин і зростаюча корозія класової диференціації. Майнова нерівність, а згодом і соціальна диференціація неминуче зумовлювали наростання конфронтаційних настроїв у запорізькому середовищі, які час від часу виливалися у прямі сутички між козацькою сіромою і власниками зимівників та старшиною.

5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ - початку ХVІІ ст.

Наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 – 1596 рр.) була порівняно короткою в часі, друга (1625 – 1638 рр.) тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були: посилення кріпосницького та національного гніту (“артикули” польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані “уходниками” та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

31

У кінці ХVІ ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: повстання 1591 - 1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594 - 1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького – Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі). Це повстання поставило під загрозу існування польської влади в Україні. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення “винищити їх до останку”.

Після поразки повстань кінця ХVІ ст. протягом тридцяти років не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку ХVІІ ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків і тому мусила змінити гнів на милість, а репресії на привілеї.

На початку 20-х рр. ХVІІ ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала перемогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укладеного 1621 р., йому заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не виплатив зароблених козаками грошей та скоротив реєстр. Утворилася значна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальними правами й привілеями. Посилення тиску з боку польського уряду викликало нову хвилю козацькоселянських повстань. Назвемо найбільш відомі з них.

Повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла – закінчилося підписанням Куруківської мирної угоди 1625 р. Згідно з нею всі повстанці були амністовані, козацький реєстр зростав з 3 до 6 тис., а плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих. Водночас козакам заборонялося втручатися у релігійні справи, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами.

Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольняла інтереси більшості повсталих, які мусили повертатися у кріпацтво і поглибила розкол між поміркованим реєстровим і радикальним нереєстровим козацтвом.

Повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила). Підсумком повстання стало укладання 8 червня 1630 р. ще однієї компромісної угоди – Переяславської, суть якої полягала в збереженні основних вимог Куруківської угоди та збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

Новим масштабним виступом народних мас стало повстання 1637-1638 рр., яке очолили гетьмани Павло Бут (Павлюк), Яків Острянин, Дмитро Гуня. Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти запорожців. У 1638 р. польський сейм схвалив “Ординацію Війська Запорозького реєстрового”, за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося 6 тис. осіб. Козаки мали право селитися в трьох староствах – Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

32