Тактика проведення затримання як першочергового заходу при розслідуванні бандитизму

37. Поняття і сутність злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми

 в статті 149 Кримінального кодексу України, де сказано: По-перше, під торгівлею людьми слід розуміти «Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці». По-друге, згідно ч. 2 ст. 149 КК України поняття торгівля людьми законодавець визначає як ті самі дії, які вказані в ч. 1 ст. 149 КК України, що «вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності». І насамкінець, по-третє, відповідно до чинного законодавства торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» це дії, які передбачені частинами першою або другою ст. 149 КК України, які «вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки».

38. Особливості криміналістичної характеристики та розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми

Методика розслідування злочинів включає в себе: 1) криміналістичну характеристику; 2) обставини, що підлягають доказуванню; 3) особливості порушення кримінальної справи; 4) типові слідчі ситуації, побудова версій та планування розслідування; 5) тактика проведення першочергових і подальших окремих спщчих дій; 6) профілактика дій слідчого при розслідуванні конкретного злочину. 1. Криміналістична характеристика включає в себе такі елементи: Щодо криміналістичної характеристики торгівлі людьми, то в загальних рисах вона має такий вигляд: 1) особа злочинця: посадові особи, співробітники правоохоронних органів, працівники міліції, службовці еміграційних служб та амбасад, представники туристичних фірм, агенцій моделей, а також будь-яка фізична особа; 2) способи та готування до злочину, надання рекламних оголошень, укладання фіктивних угод; способи вчинення злочину: відкрите чи таємне за-володіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням через державний кордон, із застосуванням насильства, погроз, зловживанням службовим положенням або іншого тиску; способи приховування злочину: підробка документів, підкуп посадових осіб, представників правоохоронних органів, службовців еміграційних служб та амбасад, фізичне знищення потерпілих; 3) особа потерпілого: особи будь-якої статі, але в більшості випадків це жінки, які шукають роботу; особливістю є те, що найчастіше жертвами торгівлілюдьми стають мешканці областей, де існують певні проблеми з працевлаштуванням; 4) предмет злочинного посягання: особи будь-якої статі, переважно молодь (жінки, діти, чоловіки); 5) обстановка вчинення злочину: в кожному випадку обстановка різна, але слід звертати увагу на: порядок діяльності тієї фірми, агентства, за посередництвом яких оформлялись виїзні документи потерпілої особи; наявність документів (статуту), які регламентують діяльність цієї фірми, агентства, контори; наявність документів (статуту), угод, які укладала ця фірма, агентство, контора з потерпілою особою; наявність у цих документах слідів виправлення, підтирання, дописування, підробки розпису потерпілої особи; керівників фірми, агентства, контори та колективу в цілому; фірми, установи, організації, які мають ділові та особисті стосунки з фірмою, агентством, конторою; наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином: порушення психіки, тілесні ушкодження різних ступенів, розлад здоров'я, повне фізичне виснаження, смерть потерпілої особи (слідова картина).

39. Тактичні особливості допиту та інших дій по справах за фактами торгівлі людьми та незаконної міграції.

40. Кримінально-правова та криміналістична характеристика тероризму. Терор та тероризм.

Тероризм, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, чи провокації громадського чи воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами чи групами осіб, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з цією самою метою.

  Об'єктом злочину є громадська безпека, яка зачіпає інтереси широкого кола юридичних і фізичних осіб.

Об'єктивна сторона злочину укладена в діянні, яке знаходить своє вираження в різних формах дій.

Суб'єктивну сторону тероризму становить вина у формі прямого умислу і мети.

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка досягла 14 річного віку. 

Тероризм - це з найбільш руйнівних держави й суспільства елементів злочинності. Він надає негативний вплив розвиток інші структурні елементи злочинності. Сучасний тероризм має величезні фінансовими і економічними можливостями, не контрольованими ні державою , ні суспільством. Вона має власну систему внутрішнього управління і протидії державі інтересах досягнення політичних, економічних пріоритетів і іншої мети. Створено бойові формування, специфічні силові структури, оснащені сучасними матеріально-технічними засобами. Відбувається зрощування тероризму з організованою злочинністю.

Терор, на відміну від тероризму, що не одноразово чиниться акт або серія подібних актів, він носить масовий характер, впливаючи на необмежено велике коло осіб, що складається не тільки з політичних противників, а й випадково нагодився людей, прагне до досягнення покори всієї маси населення на даній території;

Терор застосовується суб'єктами, які володіють офіційно встановленої (виборним шляхом, шляхом військової інтервенції) владою над певним соціальним контингентом;

41. Законодавство України про боротьбу з тероризмом та суб’єкти протидії.

Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, цей Закон (Про боротьбу з тероризмом ), інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти,що приймаються на виконання законів України.

Суб'єкти боротьби з тероризмом

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; Служба зовнішньої розвідки України; Міністерство закордонних справ України; Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику в електроенергетичному, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах транспорту;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну аграрну політику; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

42. Загальні засади методики розслідування тероризму.

Особливістю порушення кримінальної справи по факту тероризму є те, що в одних випадках розслідуванню передує різна по тривалості (найчастіше тривала) оперативна перевірка функціонування терористичної групи, що закінчується слідчо-оперативною операцією по затриманню на «гарячому» окремих її учасників. В інших - розслідування починається з факту вчинення тероризму.

Слідчий і оперативні працівники спочатку повинні визначити приналежність терористичної організації, а вже потім зібрати необхідні відомості для встановлення конкретно винних. Оперативні працівники повинні бути добре інформовані про всі особливості терористичної організації, підтримувати постійний зв'язок із правоохоронними органами інших країн, від яких може бути отримана інформація про злочин, що готується, або дані, що допомагають розкрити вже вчинений терористичний злочин.

Розслідування злочинів, здійснених терористичними групами, доцільно доручити спеціально створеному для цього підрозділу. Головним завданням у процесі розслідування є якнайшвидше виявлення ознак діяльності терористичної групи.

Однак далеко не всі вони можуть бути виявлені навіть на початку розслідування тому, що на це впливає те, що винні є членами не простої групи злочинців, а терористичного формування. Відомості про це можна отримати під час допиту свідків (очевидців), потерпілих, огляду місця події чи використаних при вчиненні злочину документів, знарядь, зброї, технічних, транспортних та інших засобів, по слідах пальців рук, взуття, виявлених кулях і гільзах, способу вчинення діяння і т. п. У ході розслідування таких справ потрібно проводити значно більше, ніж по інших кримінальних справах, різних криміналістичних операцій на всіх стадіях розслідування й особливо з його початком. У цьому полягає специфікаїхнього розслідування.

Для успіху розслідування важливо вміло застосувати криміналістичну та іншу техніку і відповідні навики, тому що винні, як правило, не дають правдивих показань, не зізнаються у вчиненому, створюють перешкоди в роботі слідчого, а інформацію, яка б викривала їх, з інших джерел (наприклад, від свідків і потерпілих), він може отримати не завжди. Тому повинні широко використовуватися аудіо- та відеозапис, фото- і кінозйомка, засоби електронного про-слуховування і спостереження й інша спеціальна техніка.

До числа першочергових слідчих дій відноситься допит підозрюваного. При допиті треба враховувати не тільки індивідуальні особистісні особливості підозрюваного, але і його місце в структурі терористичної групи, відносини з лідером і т. д. Слідчому необхідно також визначити послідовність перших допитів з урахуванням наявних рекомендацій по розслідуванню терористичних злочинів. При допиті можуть бути прийнятні комплекси тактичних прийомів, придатні для ситуацій, коли доказів недостатньо чи в них є прогалини.

Комплекс подальших слідчих дій включаєдопити свідків, перевірки показань на місці, очні ставки, допити обвинувачуваних. Ситуації, що виникають у ході розслідування, визначаються в основному такими чинниками. 1. Через корумповані зв'язки, у тому числі і в правоохоронних органах, слідча й оперативно-розшукова інформація частково чи повністю нерідко стає відомою злочинному формуванню, діяння якого розслідуються.

2. Інформаційний аспект розслідування тероризму, особливо на початковому етапі, звичайно містить більше оперативно-розшукових і в основному орієнтовних відомостей, ніж кримінально-процесуальних даних, що теж у певній мірі посилює проблемність їхнього використання.

43. Характеристика особи терориста.

Особи старшого віку, переважно організатори та керівники, а молодшого - виконавці. Певну частку серед терористів складають люди зі спеціальною, спрямованою на здійснення терористичної діяльності, підготовкою. На думку психологів, для терористів характерним є верховенство емоцій над розумом (імпульсивність), упередженість оцінок, низький поріг терпимості (дратівливість, збудливість), відсутність належного самоконтролю. Деякі вчені припускають, що терористи, за своїми психологічними особливостями близькі до убивців. У терористичні групи потрапляють особи різних професій, практично з усіх прошарків суспільства.

Особистісні особливості терористів багато в чому залежать від форм і видів тероризму, його цільової і значеннєвої спрямованості, характеру функціонуючих у них терористичнихгруп, регіону дій усього формування, соціально-демографічних, етнопсихологічних, кримінологічних та інших рис особистості терористів.

У терористичних організаціях, у всіх їхніх структурних ланках переважають в основному чоловіки у віці від 20 до 35 років, непрацюючі, з неповною середньою і середньою освітою, проте, серед терористів є значна кількість жінок. У терористичних організаціях, що займаються наркобізнесом, який забезпечує високий прибуток при відносно некваліфікованій і не трудомісткій роботі, особливо висока частка молоді, що не має спеціальності.

У групах, які здійснюють терористичну діяльність у сфері економіки і фінансів, віковий рівень її учасників вищий, як і рівень їх загальної і спеціальної кримінальної підготовки. Специфікою кримінального терористичного формування є і те, що поряд із кримінальним професіоналізмом його члени (особливо ті, що здійснюють злочини в сфері економіки) ширше, ніж у будь-яких інших злочинах, використовують звичайний трудовий і службово-посадовий професіоналізм і свої спеціальні знання. Серед керівників кримінальної терористичної організації великий відсоток раніше засуджених. Вивчення кримінальних справ дозволило виділити вченим такі типи лідерів кримінальних терористичних груп: лише натхненники і лідери-організатори, лідери змішаного типу, а також лідери, що не тільки безпосередньо керують злочинними діями, але і виявляють активність у створенні терористичних груп і забезпечують їхнє функціонування.

Найбільш далеко стоять від реальних злочинів лідери-натхненники, що можуть задля особистої безпеки виконувати функції лише технічного чи «кримінального» керівника, чи радника, юридичного консультанта який застерігає членів своєї групи від небезпечних для її існування кроків!

Ініціатор - нестабільний, перехідний тип лідера. Найчастіше ініціатива в нього поєднується з іншими функціями, наприклад організаторськими.

Центральною фігурою терористичного формування, як правило, є лідер-організатор. У великих терористичних організаціях серед виконавців можуть бути свої лідери. Це найбільше кримінальне досвідчені люди чи особи, що за дорученням керівників виконують контрольні функції, стежать за «чистотою» вчинення злочинів.

Роль виконавців у кримінальній-терористичній діяльності значна. Дослідження показали, що структура виконавців терористичної групи може бути представлена декількома їх різновидами. Основне виконавське «навантаження» у ній несуть не всі особи, а лише їхня частина, яку можна назвати головною. Серед них особливо виділяються ініціативні виконавці, що, як правило, чи виконують функції лідерів-виконавців, чи змушені бути лідерами зі змішаними функціями, а також особи, що мають вкрай корисливі нахили. Другорядні виконавці, як правило, діють у складі кримінальної-терорис-тичної групи постійно, чи ж залучаються епізодично. Вони можуть мати частку прибутку від явно злочинних операцій.

44. Криміналістична характеристика грабежів і розбоїв

Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 Кримінального Кодексу України (далі КК) [2, ст.186-187]. Грабіж - це заволодіння чужим майном відкритим способом, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров'я особи, або погрозою застосуванням такого насильства. Розбій - найбільш небезпечний спосіб заволодіння чужим майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства. Даючи криміналістичну характеристику грабежам і розбійним нападам необхідно приділити увагу наступним моментам. Склади цих злочинів із криміналістичної точки зору мають багато загального, що дозволяє дати їхню узагальнену характеристику. Їх поєднує відкритий спосіб викрадення майна, застосування насильства чи погрози насильством (різного ступеня небезпеки для грабежу і розбою), а також ряд інших обтяжуючих відповідальність обставин (з незаконним проникненням у чи житло інше сховище, неодноразово, зроблене групою осіб по попередній змові й ін. З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства [14, 397-398с. ] . Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, -- від грабежу.

Предмети зазіхання дуже різноманітні, але найбільше часто викрадаються гроші, золоті вироби, коштовності, хутра, одяг, відеоапаратура, комп'ютерна техніка, радіотехніка й інші коштовні речі, предмети, а також вино-горілочні вироби та цінні продукти. Способи проникнення в житлове приміщення можна розділити на дві основні групи: таємне проникнення злочинців у житло, в другу групу входять способи проникнення злочинців у квартиру під вигаданим приводом або за допомогою сталих незадовго до нападу довірчих відносин з потерпілим [5, 347-351с.]. Застосовуючи насильство при здійсненні грабежу чи розбою, злочинці використовують фізичну силу, вогнепальну або холодну зброю, сипучі речовини (тютюн, пісок), мотузки чи провід для зв'язування й ін. Що стосується осіб, які вчиняють злочини, то особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій.

Вчиняючи грабіж чи розбійницький напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час,знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу. В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції, як правило, здійснюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців.

45. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій в справах щодо грабежів і розбоїв

До слідчих дій у справах про грабежі та розбійницькі напади належать:допит потерпілих і свідків, огляд місця події, освідування потерпілих, пред’явлення для впізнання та призначення судових експертиз. Послідовність проведення названих слідчих дій визначається в кожному окремому випадку слідчими ситуаціями. Допит потерпілого має свої особливості. Крім того, необхідно враховувати, що ці злочини тривають в основному короткий проміжок часу. Все це відображається напсихічному стані потерпілого, тому слідчий, оцінюючи і деталізуючи інформацію, мусить проявити особливу делікатність у стосунках з допитуваним. Водночас перед допитом доцільно поговорити з потерпілим, щоб з’ясувати певні обставини і скласти план допиту. Під час допиту слід з’ясувати: час і місце події, що відбулася; з якої причини потерпілий перебував у вказаному місці; звідки він прибув; хто знає про наявність у нього матеріальних цінностей чи грошових коштів; з ким він вів розмову щодо своїх цінностей; де і коли (о котрій годині) було вчинено напад; скільки було злочинців; у чому виявилося насильство; які знаряддя злочину використали злочинці, якими матеріальними цінностями заволоділи, яким шляхом зникли з місця події; як поводився потерпілий у момент нападу. При допиті слідчий має звернути особливу увагу на інформацію про індивідуальні ознаки зовнішності злочинця. Тут важливо враховувати не тільки психічний стан потерпілого, а й час доби, освітлення, місце, де стався напад.

Допит свідків також має свої особливості. Як правило, свідками у таких справах є сторонні особи. Тому слід пам’ятати, що вони можуть бути знайомі з нападниками. З урахуванням цього слідчий має продумати перелік запитань, які треба з’ясувати під час допиту, і тактику самого допиту.  Важливого значення для збирання доказів у справах про грабежі чи розбої набуває огляд місця події. При огляді можна виявити місця, з яких злочинці спостерігали за потерпілим, або відслідковували шлях його пересування. При цьому необхідно приділити особливу увагу пошуку й належному оформленню та фіксації слідів ніг, недопалків, сірників, пачок від цигарок, слідів транспортних засобів, мікрочастинок та ін.

Іноді під час розслідування справ про грабежі чи розбої виникає необхідність у пред’явленні для впізнання осіб, які вчинили напад. У цьому випадку слід організувати впізнання відповідно до рекомендацій, вироблених криміналістичною наукою та кримінально-процесуальним законодавством.  З метою уточнення показань обвинуваченого і виявлення їх відповідності іншим обставинам у справах, які вивчаються, доцільно здійснювати перевірку показань на місці. Особа, яка вчинила напад, може вказати шляхи пересування, місця спостереження за потерпілим.  Крім судово-медичної експертизи, залежно від слідчої ситуації та необхідності встановити конкретні обставини і з’ясувати окремі питання у справах цієї категорії можуть бути призначені трасологічна, хімічна, біологічна та інші види експертиз. 

46. Криміналістична характеристика та розслідування крадіжок

Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:  1) крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;  2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;  3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;  4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);  5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).  Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:  а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки.

б) місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);  в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки).  Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. (гроші, цінні прикраси , техніка,електроніка). Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих примiщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слiдів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об’єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення у три групи. (без інструментальний, з застосуванням технічних засобів, коли доступ вільний) Певні особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо). 

47. Особливості розслідування викрадень автомобілів.

Статтею 289 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Освідування полягає в огляді тіла людини з метою виявлення й фіксації слідів і ознак, які мають значення в справі. Відмінність освідування від судово-медичної експертизи полягає в тому, що воно обмежується виявленням і фіксацією очевидних ознак. При незаконному заволодінні автотранспортним засобом на тілі злочинця в результаті перебування на місці події, заволодіння й керування транспортним засобом і інших дій можуть утворитися різні сліди, які мають значення для встановлення його причетності до вчинення злочину.

Підготовка до обшуку приміщення, де за наявною у слідчого інформацією знаходяться предмети, які стосуються справи, містить у собі одержання відомостей: а) про шукані предмети (вигляд, форма, можливе місце зберігання та сліди, які можуть залишитися при зберіганні); б) про особу обшукуваного (вік, стать, професія, захоплення, темперамент, особливості характеру, його зв’язки зі злочинними елементами й т.ін.); в) про місце проведення обшуку (адреса, шляхи підходу та відходу, розташування кімнат, господарських будівель і т.ін.).

Завдання спеціалістів, які беруть участь в обшуку, – співробітників криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ, полягає в консультуванні слідчого, застосуванні пошукових приладів, упакуванні виявлених предметів, які представляють інтерес для слідства, фіксації ходу обшуку фото- та відезасобами. У низці випадків для пошуку схованок у якості спеціалістів можуть бути залучені столяри, теслі, електрики та ін.

При розслідуванні незаконного заволодіння автотранспортними засобами нерідко виникає необхідність у відтворенні обстановки і обставин події, зокрема у формі слідчого експерименту.

У ході розслідування незаконного заволодіння автотранспортними засобами найчастіше проводиться слідчий експеримент для перевірки можливості: а) включення двигуна способом, зазначеним обвинувачуваним, при наявності застосованих власником запобіжних заходів; б) відкриття дверей автомобіля й включення запалювання ключами, вилученими в підозрюваного; в) подолання замикаючих пристроїв на дверях гаража; г) виготовлення підозрюваним вилучених у нього підроблених документів, печаток, бланків і т.ін.

Перевірка показань на місці дозволяє зіставити показання певної особи, дані нею при допиті, з показаннями, які даються на тлі реальної обстановки. Слідчий має можливість, зокрема: а) з’ясувати й усунути протиріччя в показаннях допитаних осіб щодо обставин вчинення незаконного заволодіння автотранспортним засобом, викрити неправдиві свідчення; б) виявити причини, які сприяли незаконному заволодінню автотранспортним засобом, вчиненню з його використанням інших злочинів; в) одержати нові докази в справі.

Найпоширенішим джерелом доказів по справах про незаконне заволодіння автотранспортними засобами є показання свідків. Тактика допиту свідків спрямована на виявлення ступеня і джерел їх поінформованості про обставини злочину.

Важливу роль в усуненні протиріч, які виникли в показаннях раніше допитаних осіб, при розслідуванні злочинів відіграє проведення очної ставки. Типовими обставинами, які обумовлюють необхідність проведення очної ставки у справах про незаконне заволодіння автотранспортними засобами, є протиріччя в показаннях свідків та підозрюваного (обвинувачуваного).

Серед слідчих дій, які проводяться в ході досудового розслідування незаконного заволодіння автотранспортними засобами, важливе значення має пред’явлення для впізнання.

Ефективність пред’явлення для впізнання та доказова значимість його результатів у значній мірі залежать від підготовки до цієї слідчої дії. Під час неї вирішуються питання про необхідність та доцільність впізнання, вибору часу, створюються відповідні умови та обстановка, вивчаються об’єкти впізнання, допитуються ті, хто впізнають [4].

Найважливішим елементом підготовки до пред’явлення для впізнання є допит того, хто впізнає, у ході якого варто встановити ступінь повноти сприйняття ним об’єкта впізнання, одержати максимально повний опис цього об’єкта, а також з’ясувати шляхи перевірки результатів впізнання 

48. Криміналістична та кримінально-правова характеристика вимагань

Виимагання є одним із найнебезпечніших діянь, передбачених VI розділом Особливої частини КК, адже, як і розбій, воно посягає не лише на право власності особи, майно якої виступає предметом злочину, а й на свободу особи, на адресу якої висловлено вимогу, а також на такі цінності, як здоров'я, честь, гідність людини тощо.

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є право власності суб'єкта, майно якого виступає предметом злочину. Додатковим обов'язковим об'єктом вимагання виступає свобода особи, на адресу якої висловлено вимогу.

Під "потерпілим" у диспозиції ч. 1 ст. 189 КК розуміється особа, на адресу якої висловлено вимогу.

Предметом цього злочину може бути лише чуже майно.

З об'єктивної сторони вимагання полягає у вчиненні двох взаємопов'язаних дій: 1) пред'явленні майнової вимоги; 2) психічному насильстві,

Це злочин з досить високою латентністю, пов'язаною з побоюваннями потерпілих осіб щодо помсти з боку вимагачів.

Особа вимагача. Це можуть бути як особи, для яких вимагання є засобом існування (переважно члени злочинних угруповань), так і зовнішньо законослухняні громадяни, які працюють охоронцями або працівниками інших підрозділів комерційних структур, студенти ВНЗ, коледжів; представники різного роду спортивних товариств (тренери, інструктори та ін.), працівники правоохоронних органів. Переважно це чоловіки віком від 18 до 40 років.

Особа потерпілого. Жертв вимагання можна поділити на дві групи. До першої належать законослухняні громадяни,. До другої групи входять особи, діяльність яких має протиправний характер: відмивання грошей; фінансові піраміди, хабарництво тощо. Переважно це особи зрілого віку (30-50 років), часто жертви добре знають вимагачів і раніше мали з ними спільний бізнес.

Спосіб та обстановка вчинення вимагання. Основні способи вимагання: пряме отримання визначеної суми коштів (наприклад, щомісячно); переведення грошей на визначений рахунок; переоформлення на визначених (вимагачами) осіб документів на право власності на майно; передача довіреностей; оформлення заповітів; оплата послуг; здача приміщень в оренду за невисоку плату; прийняття на роботу визначених вимагачами працівників та ін.

Для вимагання створюється своєрідна структура організованих груп вимагачів, де функціонально ролі учасників виглядають таким чином:

- організатор та наближені до нього члени угруповання, які розробляють плани злочинних акцій (оцінюють стан потерпілого, визначають суму, спосіб вимагання тощо);

- бригадир (особа, яка реалізує план);

- "навідники" (поставляють вимагачам інформацію про прибутки конкретних підприємців);

- "розвідники" (здійснюють збір відповідної інформації про можливий об'єкт вимагання);

- "бойовики" (особи, які безпосередньо виконують акт вимагання);

- особи, на яких покладені обов'язки з доставки групи до місця вимагання, та особи, які забезпечують спостереження і охорону "бойовиків" під час вчинення вимагання.

Місце здійснення вимагання - місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (наприклад безлюдне місце, яке вимагачі традиційно використовували для вимагання; місце, де сталося викрадення потерпілої особи; місце утримання викраденої особи (підвал, дача тощо); місце повернення заручників; місце знищення майна потерпілого та місце затримання вимагачів.

До типових слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування можна віднести такі:

- до правоохоронних органів звертається потерпілий із заявою про вимагання або про вже початі проти нього дії насильницького характеру (знищення майна, викрадення близьких тощо);

- потерпілий передає вимагачам гроші (майно), які у нього вимагають, і після цього звертається до правоохоронних органів із заявою;

- про систематичні вимагання і передачу грошей (майна) вимагачам слідству стає відомо з оперативних джерел;

- одержана інформація про утримання вимагачами заручників або про факт викрадення людей.

Огляд місця події. Місцем події може бути місце: де вимагачі вимагали від потерпілого гроші; де сталося викрадення потерпілої особи (місце роботи, наприклад); де викрадена особа утримувалася (підвал, дача тощо); де сталося повернення заручників; де знищено майно потерпілого; де затримано вимагачів і перебували вимагачі, які спостерігали за потерпілим або за передачею предмета вимагання.

Невідкладною слідчою дією після отримання даних щодо підозрюваних є обшук. Під час обшуку проводиться пошук: отриманих від потерпілої особи коштовностей, грошей, документів на право власності; цінних паперів, засобів мобільного зв'язку, зброї тощо.

Під час допиту потерпілого (залежно від ситуації, яка склалася на початковому етапі розслідування) докладно з'ясовуються: чи відомі йому вимагачі, їх прикмети; обставини вимагання; наявність свідків та де саме відбувалися події, які є предметом розслідування. Як свідків допитують: членів сім'ї потерпілого; інших осіб, яким було відомо про події, пов'язані з вимаганням; осіб, у яких потерпілий позичав гроші, потрібні для передачі вимагачам; очевидців захоплення або вимагання тощо.

Призначення судових експертиз. Призначаються такі експертизи: судово-медична (для визначення наявності тілесних ушкоджень у потерпілих, механізму їх заподіяння, давності виникнення; чи могли вони бути отримані за обставин, на які вказують потерпілі, тощо); судово-товарознавча (для визначення реальної вартості майна, коштів, отриманих вимагачами від постраждалих); судово-почеркознавча (для ідентифікації виконавця тексту записів, отриманих потерпілими від вимагачів); фоноскопічна (для визначення: скільки людей брали участь у розмові; чи велася розмова у приміщенні, з телефону-автомата на вулиці; чи належить усне мовлення, записане на даній фонограмі, конкретним особам тощо).

49. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про вимагання.

Огляд місця події. При розслідуванні фактів вимагання місцем події може бути: місце пред’явлення вимагачами своїх вимог потерпілому; місце затримання вимагачів «на гарячому»; місце утримання заручників або викраденої особи; місце перебування спільників вимагачів, які здійснювали спостереження за передачею предмета вимагання. Місце пред’явлення вимагачами своїх вимог 

Огляд місця утримання заручника або викраденої особи має на меті виявити:  а) сліди перебування інших злочинців, крім осіб, затриманих при звільненні потерпілих (сліди рук, паління, слини, мікрочастинки, забуті або кинуті предмети);  б) предмети, що використовувалися для захоплення, утримання і катування потерпілих (мотузки, наручники, маски, праски, паяльники, ножі, спеціальні інструменти, гумові кийки, оголені з одного кінця електричні проводи, на яких можуть бути сліди крові, волосся, шкірного епітелію жертви);  в) зброю, наркотики, вибухові пристрої; Огляд предметів. Огляду підлягають усі виявлені та вилучені під час огляду місця події, обшуку, виїмки або добровільної видачі предмети.

Під час здійснення обшуку слід шукати:  1) отримані від потерпілого дорогоцінності, аудіо- і відеоапаратуру, антикварні речі, ікони, картини, цінні папери на пред’явника;  2) документи, що надають вимагачам будь-які блага і складені потерпілим під погрозою (доручення, у тому числі генеральні, заповіти, акти дарування, боргові розписки, письмові відмови потерпілого від одержання боргу, договори про право на оренду, постачання товарів тощо);  3) документи, що підтверджують одержання від потерпілого об’єкта вимагання (квитанції переказів, товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові ордери та ін.);  4) цінні папери (акції, сертифікати, векселя), приватизаційні посвідчення на нерухомість; Під час допиту потерпілого необхідно докладно з’ясувати:  1) чи відомі потерпілому особи вимагачів, хто вони, у яких стосунках із ними він перебував до вимагання; якщо особи вимагачів потерпілому не відомі, то кого і на підставі яких даних він може підозрювати і хто, на його думку, міг поінформувати вимагачів;  2) чи вперше вимагачі висунули незаконні вимоги або вони висловлювалися неодноразово;  3) в якій формі висувалися вимоги: усній (під час зустрічі або по телефону) або письмовій;  4) що саме вимагалося і що обіцяли вимагачі у разі виконання їхніх вимог;  5) чи вимагали вимагачі від потерпілого одноразової передачі грошей або постійної сплати «данини», у якій формі передбачалося здійснювати такі платежі, на які рахунки;  6) чи виконував раніше потерпілий вимоги вимагачів і як саме (що передавав, коли, де), хто із знайомих поінформований про ці обставини або, можливо, спостерігав за подіями, що відбувалися; 

50. Головні принципи та напрямки боротьби з незаконним обігом вогнепальної зброї

Закладені в документі Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності

1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися, з тим щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, якщо вони вчинені умисно     a) незаконне виготовлення вогнепальної зброї, його складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї;     b) незаконний обіг вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї;     c) фальсифікацію або незаконне видалення, знищення або зміна маркування на вогнепальній зброї, передбаченої в статті 8 цього Протоколу.  2. Кожна Держава-учасниця також вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися, з тим щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння   a) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи - замах на вчинення чи участь як спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким Відповідно до пункту 1 цієї статті; і     b) організацію, керівництво, пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад при скоєнні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пунктом 1 цієї статті. 

Стаття 6 Конфіскація, арешт і відчуження  1. Без шкоди для положень статті 12 Конвенції Держави-учасниці вживають, в максимальному ступені, можливому в межах їхніх внутрішніх правових систем, таких заходів, які можуть знадобитися для забезпечення можливості конфіскації вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, які були незаконно виготовлені абознаходилися в незаконному обігу.2. Держави-учасниці вживають, в рамках своїх внутрішніх правових систем, таких заходів, які можуть знадобитися для попередження того, щоб незаконно виготовлені або знаходяться в незаконному обороті вогнепальну зброю, його складові частини і компоненти, а також боєприпаси до неї потрапляли в руки не уповноважених на те осіб, шляхом арешту і знищення такого вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, якщо тільки їх відчуження іншим шляхом не було офіційно дозволено за умови, що на це вогнепальна зброя була нанесена відповідна позначка і що відчуження цього вогнепальної зброї та боєприпасів до неї було документально оформлено.  Документація  Кожна Держава-учасниця забезпечує зберігання протягом не менше десяти років інформації, яка стосується вогнепальної зброї і, коли це доцільно і практично можливо, його складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї та яка необхідна для відстеження та ідентифікації того вогнепальної зброї і, коли це доцільно і практично можливо, таких його складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, які були незаконно виготовлені або знаходилися у незаконному обігу, і для попередження і виявлення такої діяльності. Така інформація включає:   a) належне маркування, передбачену в статті 8 цього Протоколу; b) у випадках, що стосуються міжнародних угод відносно вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, - дати видачі та закінчення терміну дії відповідних ліцензій або дозволів, вказівка ​​країни експорту, країни імпорту, країн транзиту, у належних випадках, і кінцевого одержувача, а також опис і зазначення кількості таких предметів.

51. Головні принципи та напрямки боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин.

Необхідність розробки та реалізації в Україні Національної стратегії боротьби з наркотиками на період до 2020 року (Національна стратегія) обумовлена нагальною потребою докорінної зміни наркоситуації, динаміка розвитку якої набула нині загрозливих вимірів і є новим викликом здоров’ю нації і безпеці держави. Національнастратегія є засадним чинником державної політики у сфері контролю за наркотиками, й визначає сутність, зміст та напрями цієї політики.

1. Мета Національної стратегії

Визначення комплексу базових положень єдиної державної політики у сфері боротьби з наркотиками в Україні на період до 2020 року та вжиття суб’єктами боротьби з наркозлочинністю ефективних заходів для скорочення незаконної пропозиції наркотиків, попиту на них та зменшення шкоди від їх вживання.

2. Цільові установки Національної стратегії

Формувати й реалізовувати державну політику у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і боротьби з наркозлочинністю в сучасних умовах потрібно на нових методологічних засадах і підходах, зумовлених цивілізаційними змінами. Йдеться про такі зміни, як глобалізація суспільних процесів, гуманізація багатьох аспектів життя громадянина тощо. Найвищою цінністю визначається нині людина, особистість.

3. Основні принципи державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і боротьби з нарко­злочинністю

Основні принципи державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і боротьби з наркозлочинністю такі:

дотримання прав людини, гуманне ставлення до наркозалежного;

створення такої нормативно-правової бази, що унеможливлювала б витік наркотиків у незаконний обіг, та сприяла ефективній діяльності державних установ, що виконують контролюючі та правоохоронні функції;

єдність дій державних органів та інститутів громадянського суспільства, що передбачає розширення соціальної бази реалізації політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і боротьби з наркозлочинністю;

врахування соціальної мімікрії наркобізнесу, який зрощується з іншими тяжкими злочинами.

52. Поняття та види наркотиків, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Наркотичні засоби — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Наркотичні засоби рослинного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях (часто кустарних) з різних хімічних речовин (наприклад, перветин, метадон, фентаніл, фенамін, мело-квалон та ін.).

Психотропні речовини — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. До психотропних речовин відносять мескалін, амфетамін, барбітал, діазе-пам, феназепам, ЛСД тощо.

Прекурсори - це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку. До прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол тощо.

Аналоги— це заборонені для обігу речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють. Зазвичай виготовлення наркотиків-аналогів має місце при створенні нового фармацевтичного препарату, в ході якого визначається і вивчається низка речовин, які мають порівнянні властивості, але дещо відрізняються своєю молекулярною структурою.

З точки зору психофармакологічного впливу, наркотики можна розподілити на три великі групи: • наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи:опіум, морфін, героїн.

• наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи:

Амфетамін, кокаїн

• наркотики, які викликають галюцинації: марихуана, лсд.є

53. Криміналістична характеристика корупційних злочинів та особливості їх розслідування.

54. Поняття «відмивання доходів». Законодавство України щодо протидії «відмиванню доходів».

14 жовтня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі – "Закон"), який замінює чинний закон про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (надалі – "Чинний Закон"). Закон набирає чинність 7 лютого 2015 року.

Про що йдеться у Законі?

  Законом не змінюється принцип дії механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбаченого Чинним Законом, проте в ньому уточнено існуючу загальну концепцію та запроваджено деякі нововведення у порівнянні з Чинним Законом. Зокрема, Законом встановлено такі нововведення:

  • змінено перелік суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема, (і) до переліку додано страхових брокерів та адвокатські бюро та (іі) з переліку виключено фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які проводять фінансові операції з товарами за готівку на суму, що не перевищує 150 000 гривень;

• розмежовано поняття ідентифікації та верифікації клієнтів суб'єктами первинного фінансового моніторингу, відповідно до чого перше з них означає отримання ідентифікаційних даних, а друге – встановлення відповідності особи клієнта у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним;

• передбачено можливість доручення третім особам здійснювати ідентифікацію/верифікацію клієнтів;

• деталізовано правові підстави здійснення перевірки клієнтів та дозволено суб'єкту первинного фінансового моніторингу витребувати у клієнта - юридичної особи інформацію про структуру  власності, що дає йому змогу встановити бенефіціарних власників клієнта;

• передбачено перелік клієнтів (до якого входять національні та іноземні публічні діячі) , стосовно яких суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен встановлювати високий ризик, та зазначено додаткові заходи, які необхідно вживати по відношенню до таких клієнтів;

• деталізовано правові підстави, на яких суб'єкт первинного фінансового моніторингу може розірвати ділові відносини з клієнтом, якщо здійснення ідентифікації/верифікації клієнта є неможливим;

• передбачено, що фінансові групи, учасниками яких є суб'єкти первинного фінансового моніторингу, зобов'язані розробити та впровадити єдині правила фінансового моніторингу, що поширюються на учасників такої фінансової групи;

55. Фінансовий моніторинг. Фінансові операції, що підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу.

Фінансовий моніторинг або Фінансова розвідка (англ. financialintelligence) - це поняття, схоже з поняттям фінансового контролю, а також безпосередньо пов'язане з обов'язковими процедурами внутрішнього контролю в частині проведенняфінансових операцій. Фінансовий моніторинг - це також діяльність організацій, що здійснюють операції з грошовими коштами або іншим майном, по виявленню операцій, що підлягають обов'язковому контролю, і інших операцій з грошовими коштамиабо іншим майном, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення.

Фінансовий моніторинг поділяється на обов'язковий і внутрішній.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Згідно Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму ” фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг України) посідає центральне місце у національній системі протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму. Подібні організації діють у понад 100 країнах світу і мають загальноприйняту назву - підрозділ фінансової розвідки (ПФР) - Financial Intelligence Units (FIU). Згідно з міжнародними стандартами, Держфінмоніторинг України не є фінансовим чи контролюючим органом, він функціонує у взаємодії з фінансовим сектором та правоохоронними органами. Мета Держфінмоніторингу України - виконання координуючої ролі у сфері реалізації державної політики щодо протидії відмиванню "брудних" коштів та фінансуванню тероризму. Враховуючи, що відмивання доходів - це не лише дія, за яку передбачена кримінальна відповідальність, а й системна загроза для економічної, фінансової та національної безпеки України. Тому розвиток національної системи протидії відмиванню злочинних доходів має бути покладено в основу Державної стратегії економічної безпеки держави.

56. Способи та механізм вчинення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом за допомогою фіктивних підприємств, насамперед передбачає:

а) документальне оформлення витрат товарно-матеріальних цінностей, які фактично були реалізовані за готівку;

б) здійснення коректування цін реально діючих суб’єктів господарювання у випадках, коли товарно-матеріальні цінності реалізуються їм неофіційно за готівку за більш високою ціною. Водночас оформлення витрат відбувається на фіктивну фірму за більш низькою ціною з метою скорочення офіційно отриманого сукупного валового доходу і зменшення податкових зобов’язань;

в) легалізацію коштів, що знаходяться у «тіньовому» обігу, з метою здійснення офіційних інвестицій, капіталовкладень, придбання нерухомості, цінних паперів тощо;

г) використання багаторівневих схем товарно-грошових потоків, у яких між реальними суб’єктами господарювання розташовується фіктивна фірма, через котру спрямовується рух товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, з метою коректування вартості товарно- матеріальних цінностей на етапі їх проходження через фіктивне підприємство.

Так, з метою легалізації товару кримінального походження або з яким здійснювались кримінальні дії (наприклад, товар ввезено на територію країни контрабандою), документи на його відпуск, зазвичай, оформляються від фіктивної фірми і розрахунки за цей товар відбуваються безпосередньо з нею. У подальшому кошти в нелегальний спосіб конвертуються в іноземну валюту і перераховуються іноземному постачальнику товару.

Водночас під час визначення фіктивного підприємства як елемента злочинного збагачення та легалізації треба обов’язково зважати на те, що не визнаються предметом легалізації кошти, з якими хоча і проведена фінансова операція з використанням банківських рахунків підприємств, які мають ознаки фіктивного, але ці кошти отримані не в результаті вчинення злочину, а придбані на законних підставах.

57. Характеристика злочинця по справах за фактами легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

Особи, що вчиняють легалізацію, та їхні психологічні особливості по-різному впливають на вчинення ними злочину. Деякі з них є провідними, інші - другорядними.

За ст. 209 КК України підлягає відповідальності особа, яка не брала участь у вчиненні первинного злочину, але усвідомлювала злочинну природу прибутків і легалізувала їх. З огляду на цю обставину, злочинців можна класифікувати так:

1) вчинили первинний злочин та використали отримані від нього прибутки у легальному обігу;

2) не брали безпосередню участь у предикатному злочині, але активно сприяли подальшому відмиванню грошей чи вчинювали його.

Тобто, особу злочинців можна класифікувати й на підставі наявності зв’язків із транснаціональною злочинністю на:

1) осіб, що знаходяться на території України, легалізують гроші за кордоном без втручання представників іноземного чи вітчизняного криміналітету;

2) осіб, що знаходяться на території України та легалізують кошти за кордоном разом або на вимогу іноземної чи вітчизняної організованої злочинності;

3) осіб - іноземних громадян, що вчиняють злочин на території України;

4) злочинців, що володіють усіма цими ознаки.

Осіб, причетних до легалізації, також пропонують поділити на дві великі групи:

1. Особи, які вчинили предикатний злочин і самі в подальшому відмивають «свої» гроші, тобто є власниками злочинно здобутих доходів.

2. Особи, які здійснюють легалізацію злочинно здобутих доходів інших осіб. Останніх, своєю чергою, поділяють так:

а) особи, які мають право вчинювати правочини від імені юридичної особи, а також виконують організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції (керівники підприємств, установ, організацій, головні бухгалтери);

б) особи, які мають право здійснювати фінансові операції: співробітники банківських установ, фінансових груп, кредитних спілок, страхових компаній, довірчих товариств, інвестиційних фондів, клірингових палат, трастових компаній, фондових та інших бірж, брокерських і дилерських контор, установ зв’язку тощо, а також особи, які внаслідок вимог закону зобов’язані вчинювати певні дії з надання правочину встановленої законом форми (нотаріуси, працівники реєстраційних органів, наприклад, бюро технічної інвентаризації);

в) особи, які професійно займаються легалізацією (відмиванням) «брудних» коштів, що є характерним насамперед для офшорних юрисдикцій. Це адвокати, бухгалтери, брокери, агенти з пошуку осіб, що мають намір здійснити легалізацію в цій офшорній зоні;

г) особи, яких залучено до здійснення фінансових операцій із використанням можливостей комп’ютерної техніки, так звані злочинці-інтелектуали;

г) особи, які внаслідок свого високого службового становища сприяють суб’єктам легалізації (депутати, чиновники різних відомств).

58. Державна служба фінансового моніторингу України.

Державна служба фінансового моніторингу України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Основними завданнями Держфінмоніторингу України є:

• 1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також внесення пропозицій щодо її формування;

• 2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

• 3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

59. Поняття фальшивомонетництва. Елементи захисту грошей в сучасному світі.

Фальшивомонетництво - це виготовлення металевої монети, грошових знаків, цінних паперів. Такий промисел ведеться його наслідки з метою збуту або випуску в обіг фальшивих грошей та збагачення за цей рахунок. За законодавством всіх країн це - злочин.

Як відомо, сучасні гроші мають декілька ступенів захисту. Практично, технологія їх виготовлення на кожній стадії цього складного процесу передбачає створення якогось елемента захисту. Серед цих елементів можна виділити такі як: використання спеціальних матеріалів (паперу, фарби, люмінофорів, різнокольорових ниток, металевих стрічок, магнітних домішок у фарбу та ін.); спеціальних видів поліграфічного друку та технологій нанесення зображень (досить часто зображення й інші елементи купюри виконуються з використанням декількох видів поліграфічного друку в різних комбінаціях, зокрема з маніпулюванням розмірами знаків і елементів); розмірів купюр; точності розміщення різних елементів одного боку купюри щодо елементів другого тощо. Усе це дає змогу отримати високоякісні купюри з хорошим дизайном і високим ступенем захисту від підробок.

60. Відповідальність за фальшивомонетництво за законодавством України та особливості розслідування.

ст 199 ККУ Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи. білетів державної лотереї -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою. змовою групою осіб чи у великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Важливим етапом у діяльності з виготовлення та збуту підроблених грошей є готування до вчинення злочину. Воно охоплює: визначення потенційним злочинцем виду валюти для підроблення та конкретних купюр, способу їх виготовлення, зберігання, транспортування й збуту, свої ролі та місця в цій злочинній технології, підбір співучасників, визначення місць зберігання і збуту, способу доставляння підроблених грошей до місця збуту.

Способи приховування слідів злочину Транспортування підроблених грошей до місця збуту Збут підроблених грошей Вибір місця виготовлення підроблених Час виготовлення Не менш важливим у криміналістичній характеристиці є такий елемент, як особа злочинця.

Особа потерпілого Сліди злочину

61. Підготовка до затримання організованих злочинних груп.

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має важливе значення. Існує дві групи обставин, що підлягають встановленню: 1) обставини, які свідчать про організований характер злочину; 2) обставини, які сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою.

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину; 2) організованість і стійкість злочинної групи; 3) мета створення організованої злочинної групи; 4) визначальну злочинну діяльність групи; 5) озброєність злочинної групи; 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі; 7) корумпованість із посадовими особами владних структур; 8) використання групою технічних засобів та транспорту; 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності; 10) коло активних учасників злочинної групи; 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи.

62. Тактика затримання на відкритій місцевості.

Перевага затримання на вулицях і в громадських місцях полягає в можливості спостерігати за поведінкою затриманих, їх пересуванням, супроводом, спробами знищити речові докази, позбутися зброї і, нарешті, раптово зблизитися з ними.

Розглянуте затримання має і свої складності: у місцях скупчення людей, як правило, скуті фізичні дії учасників затримання, не можна застосувати зброю, цілеспрямовано використовувати спеціальні засоби і т.п.Слід мати на увазі, що в місцях скупчення людей, ніж супроводженням задерживаемого, можуть виявитися спільники або посібники, які в залежності від ситуації, що склалася можуть спробувати внести замішання, підняти шум, компрометувати працівників міліції, перешкодити затриманню.

Успіх оперативно-тактичної комбінації з проведення затримання на вулицях і в громадських місцях забезпечують попередня підготовка та опрацювання комплексу заходів, скритність і маскування задіяних сил і засобів, облік складається вуличної ситуації при виборі місця і способу дій при затриманні озброєних злочинців, прийняття додаткових (екстрених) заходів зі створення сприятливої ​​обстановки для проведення затримання і т.п.

При підготовці оперативно-тактичної комбінації слід проаналізувати обстановку в місці планованого затримання і встановити, в який час доби і в якому місці концентруються громадяни, які підприємства, установи, організації і як працюють, число працюючих (відвідують), маршрути руху транспорту, його інтенсивність і т.п.При підготовці особлива увага приділяється з'ясування наявності у злочинців зброї, його характеристик, готовності затримуваних до його застосування; визначення числа осіб, що забезпечують супровід (охорону) злочинців, наявності у них зброї і т.п ^11.

Для затримання злочинців слід вибрати небагатолюдно місце, віддалене від прохідних дворів і зупинок міського транспорту.Бажано, щоб воно сприяло збереженню в таємниці від родичів та оточення затримуваних самого факту затримання до моменту доставлення їх до правоохоронного органу та прийняття рішення про проведення обшуків.При недотриманні цієї вимоги родичі або близькі знайомі злочинця можуть вжити заходів до знищення або приховування зброї, речових доказів, що знаходяться у них, майна, здобутого злочинним шляхом.

До підготовчих заходів відноситься і створення сприятливих умов проведення комбінації: організація перекриття руху автотранспорту; видалення (під слушним приводом) із зони дії груп захоплення опинилися там громадян.

У випадку зміни шляху руху злочинців керівник комбінації зобов'язаний терміново намітити новий район затримання, швидко і таємно провести маневр силами і засобами, організувати дії оперативних груп стосовно до нових умов. Іноді керівнику комбінації потрібно створити штучні умови, які змусили б злочинців рухатися в потрібному напрямку, тим самим забезпечити успіх проведення комбінації без виробництва небажаного маневрування силами та засобами ^12.

Проведенню розглянутих видів затримання передує організація спостереження за злочинцями. Спостереження організовується з метою визначення числа злочинців, їх озброєності, намірів і напрямки руху, місця приховування зброї, своєчасного інформування групи захоплення про підхід злочинців до місця проведення комбінації.

Місце проведення затримання доцільно блокувати для того, щоб не допустити громадян в район реалізації комбінації, виключити спроби подати сигнал, службовець попередженням злочинцям.

У процесі проведення оперативно-тактичної комбінації особлива роль відводиться групі захоплення. Залежно від місця, часу, числа осіб, що підлягають затриманню, охорони злочинців, озброєності і т.п. група захоплення підбирається з числа сильних, добре натренованих, сміливих і рішучих співробітників органів внутрішніх справ.

63. Особливості тактики затримання в приміщенні.

Затримання злочинців у квартирі також передбачає попередню підготовку оперативно-тактичної комбінації. В першу чергу треба зібрати відомості про власників приміщення, в якому знаходяться злочинці, їх розпорядку дня, колі зв'язків, розташування приміщень у квартирі, наявності запасних виходів та люків. План квартири можна отримати в домоуправлінні. Перед операцією групі захоплення бажано відпрацювати свої дії в аналогічній квартирі.

У квартиру проникають під різними реальними для присутніх там осіб приводами (легендами). Існують такі найбільш поширені способи проникнення в приміщення через: запасні, не відомі злочинцям або не контрольовані ними виходи, підвальні та горищні люки, підземні споруди, балкони; димохідні труби , стельові перекриття, вентиляцію; підземні комунікації тощо, шляхом того, що проробляє проходу в вікнах, стелі, стінах, злому дверей, підкопу і пролому.

Необхідно встановити наявність або відсутність зв'язку злочинця з зовнішнім середовищем, у тому числі зі спільниками. Треба зібрати також відомості про родичів, сусідів, знайомих та інших осіб, які можуть надати допомогу у затриманні або, навпаки, протидіяти цьому. Через них можна зібрати інформацію безпосередньо про злочинців, їх наміри й можливості чинити збройний опір ^13.

У процесі підготовки оперативно-тактичної комбінації визначається кількісний склад групи захоплення виходячи з числа озброєних злочинців і їх озброєння. Першорядне значення мають точні відомості про систему зброї і наявності боєприпасів ^14.

Якщо злочинці не підтримують контакт із зовнішнім середовищем, то необхідно з'ясувати, чи є у них запаси харчування, води. У деяких випадках краще почекати і затримання виробляти поза квартирою.

Крім відомостей про наміри та озброєнні злочинців, при підготовці комбінації необхідно розташовувати даними про їх особистості. Крім установчих даних, треба з'ясувати ступінь фізичного розвитку, швидкість реакції на зміни обстановки. З урахуванням цих даних розробляється тактика захоплення.

Важливий етап для підготовки оперативно-тактичної комбінації - візуальне спостереження за підходами до району знаходження злочинців і безпосередньо за місцем їх укриття з використанням при необхідності оптичних пристроїв та приладів бачення в темряві. Для розміщення спостережних постів можуть бути використані приміщення розташованих навпроти квартир.

Перед початком проведення комбінації необхідно вжити заходів по видаленню і недопущення у сектор обстрілу громадян. Виконання цього завдання покладається на групу блокування.

Комбінація починається з переконання злочинця припинити стрілянину. Якщо проникнення в квартиру здійснено шляхом злому дверей, то учасники групи захоплення повинні знаходитися в стороні від неї, в усіх ситуаціях необхідно запобігати попаданню в сектор обстрілу. В окремих випадках при затриманні в квартирах можуть застосовуватися спеціальні засоби. Групи захоплення в цьому випадку повинні бути в протигазах. Якщо озброєні злочинці знаходяться в квартирі і згідно зібраної інформації мають намір чинити опір, проникнення в місце укриття злочинців має бути таємним, а їх захоплення раптовим. Таємне проникнення може бути негласним і зашифрованих.

Різноманітні комбінації із затримання озброєних злочинців у квартирі різняться в залежності від того, перебувають вони там або тільки повинні прибути туди. При організації засідок у квартирах треба повністю зберегти обстановку, яка була там до приходу працівників міліції. У той же час необхідно уважно спостерігати за поведінкою господарів квартири, щоб виключити їм можливість виставити умовні знаки, що попереджають злочинця про небезпеку.

64. Способи протидії слідству з боку організованих злочинних угруповань.

Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, завжди представляють собою велику складність як за обсягом слідчої роботи, так і впсихологічному аспекті.

Коли діяльність організованого злочинного угруповання привертає увагу правоохоронних органів, або порушується кримінальна справа, застосовується цілий комплекс протидій.

Протидія розслідуванню - це умисна діяльність, яку спрямовано на всіляку перешкоду процесу розслідування злочинної діяльності і встановлення істини. Протидія може бути безпосередньою або опосередкованою, коли вплив на правоохоронні органи здійснюється через інших осіб.

Злочинні угруповання з метою створення перешкод розслідуванню використовують різні провокаційні дії, шантаж, погрози, наклепи. Мета протидії одна - уникнення відповідальності за вчинення злочинів, збереження своїх позицій та привілей.

Відомо багато фактів створення негативної, спекулятивно-ажіотажної суспільної атмосфери навколо розслідування. Для цього замовляються у засобах масової інформації відповідні публікації, що збільшують помилки слідства, у той самий час подається інформація, яка позитивно характеризує підозрюваних.

Часто поширюються неправдиві чутки навколо розслідуваної події, організуються пікетування, демонстрації і навіть голодування. Одночасно "включаються" корумповані зв'язки на різноманітних рівнях. Внаслідок цього справа ставиться на "особливий контроль". Слідчий перебуває під тиском, матеріали справи стають відомими загалу.

Подальший жорсткий контроль через корумповані зв'язки призводить до отримання злочинцями необхідної інформації про хід розслідування, консультацій про попереджувальні засоби протидії. Широко використовуються підкуп, шантаж, насильство, а при необхідності - фізичне усунення свідків, потерпілих і підозрюваних, які дають правдиві показання на слідстві.

З боку корумпованих посадових осіб можуть застосовуватися такі заходи:

• створення некваліфікованих слідчо-оперативних груп (далі - СОГ), несвоєчасне створення таких груп, невиправдана заміна членів СОГ;

• "тяганина" кримінальної справи;

• зайва "опіка" ходу розслідування з нерозмірною обставинам суворістю по відношенню до осіб, які ведуть розслідування, що спричиняє непевність цих осіб у своїх діях, позбавлення ініціативи, самостійності;

• схиляння слідчих до обмеження обсягу слідства, до "відрубування хвостів";

• психічний і фізичний вплив на слідчого, намагання його відсторонення від розслідування.

65. Засоби викриття неправди в показаннях. Проблеми використання поліграфа в кримінальному процесі.

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті. 

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об’єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди є можливість.  Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:  1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;  2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;  3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;  4) викриття неправдивої заяви про алібі;  5) встановлення обмови;  6) встановлення самообмови.  Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:  а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці;  б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;  в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;  г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;  ґ) пред’явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину;  д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину. 

Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативні підрозділи мають право опитувати осіб за їх згодою (п. 1 ч. 1 ст. 8), а відповідно до ч. 16 ст. 9 для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров’ю людей та навколишньому середовищу [6].

«Стаття 8. Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право: 1) опитувати осіб за їх згодою, в тому числі з використанням поліграфа, використовувати їх добровільну допомогу».

Дані, отримані з використанням поліграфа в ході оперативно-розшукової діяльності, не мають доказового значення.Проте навіть використання поліграфа з тактичною метою, дозволяє значно спростити та пришвидшити слідство. Окрім цього, поліграф в оператив- но-розшуковій діяльності може використовуватися і з профілактичною метою/

66. Заходи забезпечення безпеки учасників кримінального процесу

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу - це здійснення правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я, житла, майна, честі та гідності цих осіб від протиправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя.

Право на захист та забезпечення безпеки мають усі учасники кримінального процесу без винятку, члени сім'ї вказаних осіб та їх близькі родичі.

 Засобами забезпечення безпеки є:

• особиста охорона, охорона житла та майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку;

• використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших розмов, візуальний нагляд;

• заміна документів та зміна зовнішності;

• зміна місця роботи або навчання;

• переселення в інше місце проживання; поміщення в дошкільний виховний заклад або в заклад органів соціального захисту населення;

• забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

• закритий судовий розгляд.

Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

Підставою для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки громадян є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

Рішення про вжиття заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких перебуває кримінальна справа про злочин, у розслідуванні або судовому розгляді якого брали або беруть участь особи, які підлягають захисту, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, - щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, запобіганню та розкриттю злочину і потребують у зв'язку з цим захисту.

67. Морське піратство: поняття та проблеми протидії.

На законодавчому рівні в Кримінальному кодексі України поняття піратства визначено у ст. 446 КК.

Основні ініціативи, що розвиваються в галузі боротьби з піратством, спрямовані на:

– усунення протиріч і невідповідностей національних юридичних актів, що стосуються боротьби з піратством (законодавство окремих країн навіть не кодифікує поняття піратства, а розслідування злочинів ведеться по статтях, пов'язаних із крадіжками і грабежем). Це дозволить додати новий імпульс розвитку міжнародної кооперації в цій сфері і розширить коло країн, що ратифікували Конвенцію 1988 року, присвячену протидії незаконній діяльності на морі;

– вірогідне та необхідне поглиблення діяльності в рамках більш широкого спектра міжнародних організацій та інститутів, у тому числі перерахованих вище, за провідної ролі на світовому рівні Міжнародної морської організації ООН;

– сприяння і допомогу судновласникам і судноплавним компаніям з опорою на Аналітичний центр з проблем піратства Міжнародного морського бюро;

– розширення дво- і багатостороннього співробітництва з організацією спільного патрулювання об'єднаними силами, створення єдиної інформаційної системи спостереження, сприяння в підготовці особового складу сил берегової охорони і військово-морських сил, проведення спільних навчань і маневрів, обмін інформацією і технічним співробітництвом.

Таким чином, проблема піратства сьогодні залишається однією з найактуальніших, що значно впливає на торгове судноплавство в певних районах Світового океану і навіть – на стан регіональної безпеки. Успішна протидія і боротьба з піратством за сучасних умов не можлива без координації зусиль міжнародного співтовариства і розвитку регіонального співробітництва. До того ж, великої актуальності набуває протидія піратству завдяки його потенційно можливому взаємозв'язку з міжнародним тероризмом. Найбільш давні проблеми людства нині постають з новими загрозами при всій їх екзотичності та виявляються найбільш живучими.

68. Міжнародний досвід боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації. Так найважливішими серед останніх документів Європейського Союзу у сфері боротьби з корупцією є Комюніке Європейської комісії від 28 травня 2003 р. щодо комплексної політики Європейського Союзу з протидії корупції, в якій визначено основні засади боротьби з цим негативним явищем в Євросоюзі та окреслено принципи вдосконалення протидії корупції в нових країнах-членах, країнах-кандидатах і третіх країнах, а також Рамкове рішення Ради Європейського Союзу № 568 від 22 липня 2003 р. «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі», в якому визначається поняття «активної» та «пасивної» корупції і встановлюються санкції у відношенні осіб, у тому числі юридичних, за вчинення такого роду злочинів. Основною метою створеної у травні 1999 року «Групи країн проти корупції» (GRECO), що діє в межах Ради Європи, є оцінка рівня корупції в державах-членах організації, виявлення недоліків у національних механізмах боротьби з корупцією, підтримка в проведенні необхідних законодавчих та інституційних реформ у цій сфері, здійснення контролю за виконанням угод і правових документів, прийнятих Радою Європи відповідно до програми дій проти корупції. Досить чітка й ефективна система боротьби з корупцією, яка спирається на солідну нормативно-правову базу та однозначну підтримку суспільства діє у Фінляндії. Саме цю країну міжнародна неурядова організація по боротьбі з корупцією «Трансперенсі Інтернешнл» визначає як одну з найменш корумпованих країн серед 133 країн світу. Фінляндія як член Європейського Союзу є учасником усіх основних нормативних документів Євросоюзу з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. В основу боротьби з корупцією в Німеччині покладено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскаційним (конфіскація майна) і створенням належної правової бази для унеможливлення "відмивання" "брудних" грошей.

Проведений аналіз особливостей боротьби з корупційними злочинами в країнах Європейського Союзу, Японії, США та інших країнах дозволяє сформувати уявлення про основи передової національної антикорупційної стратегії, розвиток якої необхідний в сьогоденні України: 1. Сильна політична воля вищого керівництва держави до боротьби з корупцією і сформована на її основі єдина державна політика в області боротьби з корупцією, яка б включала комплекс заходів державного, політичного, економічного, соціального і правового характеру.

2. Організований соціальний контроль з боку громадянського суспільства за всією системою державного адміністрування (неодмінною умовою для цього є створення атмосфери прозорості) і забезпечена можливість порушення в цих рамках кримінального переслідування правопорушників. Важливу роль тут відіграють дійсно незалежні засоби масової інформації. 3. Незалежність судової влади. Такий підхід всебічно ілюструє правоохоронна система Італії, США, Великобританії, Франції та інших країн.  4. Жорстка підзвітність осіб, які наділені владними повноваженнями, перед реально незалежним органом, що здійснює моніторинг чистоти діяльності державних службовців, а також наділений повноваженнями по притягненню до відповідальності посадовців незалежно від їх місця в ієрархічній структурі влади. 

69. Антикорупційна стратегія на 2014 – 2017 роки

Формування та реалізація державної антикорупційної політики: 1.Створення антикорупційного органу, 2.Щорічне оцінювання стану корупції в державі, 3.Впровадження міжнародних стандартів, 4.Регулярні антикорупційні кампанії

Попередження корупції здійснюється за такими напрямами:

1. Запобігання корупції в представницьких органах влади

2. Створення доброчесної публічної служби

3. Запобігання корупції в органах виконавчої влади, у сфері держ. закупівель, у судовій системі, у приватному секторі

Покарання за корупцію:

1. Внесення змін до КК

2. Позбавлення незаконно отриманого майна

3. Створення органу для розшуку та утримання конфіскованого майна

4. Створення органу з розслідування корупційних злочинів

5. Створення ЄДР юр.ос.-корупціонерів

70. Загальна характеристика ЗУ «Про запобігання корупції»від 14.10.2014.

14 жовтня 2014 року Верховною радою України був прийнятий Закон України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII), який 26 жовтня 2014 року набрав чинності, а з 26 квітня 2015 року – повністю введений у дію! Зазначений закон передбачає досить серйозні зміни у підходах до запобігання, виявлення та протидії корупції. В Законі є певні зміни щодо визначення окремих понять.

Зокрема це стосується визначення поняття «близьких осіб», яке є більш зрозумілим.

Нове поняття чітко встановлює ступінь родинних зв’язків, при наявності яких особи у розумінні антикорупційного законодавства вважаються близькими, незалежно від того, проживають вони разом, чи ні.Новим Законом визначено, що не вважаються близькими особи, ті особи, які хоча й проживають спільно та мають спільний побут, але не перебувають у відносинах сімейного характеру. Наприклад, коли молоді люди спільно винаймають квартиру.

Корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Правопорушення, пов’язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом № 1700 вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, на яку поширюється дія цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність

Більш широким є поняття «неправомірна вигода».

Неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

На відміну від попереднього Закону, новим Законом передбачено поняття «Дарунок».

Законом передбачено функціонування нової структури  –Національного агентства з питань запобігання корупції.

Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права:

1) одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами від державних органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

2) мати прямий доступ до інформаційних баз даних державних органів;

3) залучати у встановленому порядку до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань науковців;

4) створювати комісії та робочі групи, організовувати конференції, семінари і наради з питань запобігання і протидії корупції;

5) приймати з питань, що належать до його компетенції, обов’язкові для виконання нормативно-правові акти;

6) отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону;

7) проводити перевірки організації роботи із запобігання і виявлення корупції;

Значно розширені Положення, що регулюють питання вимог до поведінки осіб Зокрема, передбачено, що Національне агентство затверджує загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Нововведенням діючого нині Закону України «Про запобігання корупції» є передбачення державного захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції

Зокрема, особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), – особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави.

71. Національне антикорупційне бюро: правовий статус.

Національне антикорупційне бюро України (далі - Національне бюро) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Національне бюро утворюється Президентом України відповідно до цього та інших законів України.

Національне бюро складається з центрального і територіальних управлінь, які є юридичними особами публічного права.

Центральне управління Національного бюро безпосередньо здійснює покладені на Національне бюро завдання, координує та контролює діяльність територіальних управлінь.

Для забезпечення виконання завдань Національного бюро утворюються такі його територіальні управління:

1) територіальне управління, яке знаходиться у місті Львів та поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області;

2) територіальне управління, яке знаходиться у місті Хмельницький та поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області;

3) територіальне управління, яке знаходиться у місті Миколаїв та поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області;

4) територіальне управління, яке знаходиться у місті Мелітополь та поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь;

5) територіальне управління, яке знаходиться у місті Полтава та поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області;

6) територіальне управління, яке знаходиться у місті Краматорськ та поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області;

7) територіальне управління, яке знаходиться у місті Київ та поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

Керівництво діяльністю Національного бюро здійснює його Директор, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України в порядку, визначеному цим Законом.

2. Директором Національного бюро може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше ніж 10 років, досвід роботи на керівних посадах в органах влади, установах, організаціях або міжнародних організаціях не менше ніж п’ять років, володіє державною мовою та здатний за своїми діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні службові обов’язки. Національне бюро:

1) здійснює оперативно-розшукові заходи з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності;

2) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності;

3) вживає заходів щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які можуть бути предметом конфіскації або спеціальної конфіскації у кримінальних правопорушеннях, віднесених до підслідності Національного бюро, здійснює діяльність щодо зберігання коштів та іншого майна, на яке накладено арешт;

4) взаємодіє з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами для виконання своїх обов’язків;

5) здійснює інформаційно-аналітичну роботу з метою виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро;

6) забезпечує особисту безпеку працівників Національного бюро та інших визначених законом осіб, захист від протиправних посягань на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у підслідних йому кримінальних правопорушеннях;

7) забезпечує на умовах конфіденційності та добровільності співпрацю з особами, які повідомляють про корупційні правопорушення;

8) звітує про свою діяльність у порядку, визначеному цим Законом, та інформує суспільство про результати своєї роботи;

72. Національне агентство з питань запобігання корупції: правовий статус.

Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Національне агентство, у межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальним перед Верховною Радою України і підконтрольним їй та підзвітний Кабінету Міністрів України.

Національне агентство утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього та інших законів України.

Питання діяльності Національного агентства у Кабінеті Міністрів України представляє Голова Національного агентства.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Національного агентства, його членів, службовців та працівників його апарату, а також до його повноважень стосовно уповноважених підрозділів в частині, що не суперечить цьому Закону.

Національне агентство є правомочним з моменту призначення більше половини його загального кількісного складу.