Gura-Internet-sayt

1.3. Загальна характеристика Інтернет-сайту як об’єкта

авторського права

Як вже було досліджено, об’єкт авторського права для отримання правової охорони повинен відповідати певним ознакам, які були вироблені наукою, апробовані практикою та знайшли своє відображення у законі. У цьому підрозділі дослідимо Інтернет-сайт на предмет відповідності означеним ознакам. Крім того, враховуючи, що Інтернет взагалі та Інтернет-сайт зокрема – це явище комп’ютерного світу, торкнемося також технічного боку питання, сформулюємо визначення технічних термінів, оскільки без цього неможливо виявити ознаки сайту та шляхи його охорони.

У XXI ст., яке ЮНЕСКО оголосило сторіччям високих комп’ютерних технологій, доводити цінність та необхідність Інтернету для обігу інформації немає сенсу. Інформаційні потоки за допомогою цієї мережі постійно збільшуються. Більшість великих або таких, що претендують на це, компаній мають в Інтернеті власні Інтернет-сайти, майже віртуальні представництва, які розповідають усьому світу про компанію та її послуги. Багато угод укладається через Інтернет. Існують віртуальні банки. Тобто усі сфері ділового життя представлені у мережі Інтернет. Завдяки світовій розповсюдженості Інтернету користувач держави Зімбабве має можливість отримати інформацію з Бібліотеки Конгресу США. І все це завдяки наявності однієї з найпопулярніших функцій Інтернету – WWW, основним елементом якої є Інтернет-сайт, власне на якому й міститься уся ця інформація.

Інтернет – це фактично держава без меж, в якій є свої громадяни, свої закони та звичаї, свої контролюючи органи. При цьому територія дії Інтернету, більша ніж територія найбільших світових держав, кількість «громадян» більша, ніж в Індії та Китаї.

Інтернет – це явище, яке стрімко увійшло у сучасне життя, заміну якому знайти у найближчий час просто неможливо, та й непотрібно. При цьому, як показує аналіз сучасного законодавства України та інших держав, проблема законодавчого врегулювання суспільних відносин, які пов’язані з використанням Інтернету, є відкритою.

Деякі автори стверджують, що традиційне авторське право не може застосовуватися до нових інформаційних технологій, та виступають проти застосування традиційного авторського права до Інтернету та суміжних галузей. Інші стверджують, що застосування авторське право вже адаптувалося до нових технологій та цей процес буде продовжуватись [4]¹.

На наш погляд, саме авторське право має всі необхідні інструменти для надання правової охорони автору (розробнику сайтів), який власне створює Інтернет у тому вигляді, в якому ним можуть користуватися мільйони простих користувачів.

Недарма в Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 року № 928/2000 зазначено, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі – мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва [160]².

Перш за все необхідно зазначити, що Інтернет – це явище, яке виникло у ХХ сторіччі та набуло широкого розвитку і поширення завдяки зростанню кількості комп’ютерів та простоті підключення і використання. Як і більшість перспективних розробок у ті роки, Інтернет фактично з’явився під час «холодної» війни між СРСР і США та розроблявся у межах оборонних проектів.

У 1957 році Урядом Сполучених Штатів Америки було створено Агентство перспективних розробок (ARPA). Одним з завдань Агентства була розробка принципово нової системи організації обміну даними між науковими лабораторіями, які розташовані у різних містах країни. При цьому система мала бути простою і надійною, у разі випадання будь-якого елемента із системи (наприклад, у зв’язку із знищенням) вона зберігала би свою цілісність та працездатність. Враховуючи те, що незадовго до цього було створено перший комп’ютер, в основу цієї системи були покладені саме комп’ютери. Отже, у 1969 році, створена Агентством мережа (тоді ще без назви) з’єднала в одну мережу чотири комп’ютери, які знаходилися у різних штатах США. Ще через рік мережа, яка була названа ARPANET розпочала постійне функціонування. Це стало народженням Інтернету. До нинішніх можливостей Інтернету було ще далеко, однак спосіб зв’язку комп’ютерів як принциповий засіб був апробований вперше саме у 1969 році. У 1973 року мережа вперше поєднала комп’ютери, які знаходилися на різних континентах. Кількісний приріст користувачів потребував змін системи, оскільки існуючий засіб приєднання до неї та користування не мав можливості задовольнити потреби користувачів. Такий революційний прорив був забезпечений завдяки механізму, названому «протоколом TCP/IP» (Transmission Control Protocol/Internet Protocol), який був введений у дію у 1983 році. Завдяки цьому протоколу користувачі мережі мали можливість підключатися до Інтернету за допомогою звичайної телефонної лінії. Проте, незважаючи на цей технологічний прорив, мережа залишалася робочим інструментом вузького кола спеціалістів. На початку 90-х років швидкий розвиток комп’ютерної індустрії спричинив розповсюдження графічного способу відображення інформації у мережі у вигляді Інтернет – сторінок, які мали можливість нести не лише текст, а й графіку та елементи мультимедія. Саме це було потрібне рядовим користувачам. Технологія «гіпертексту», створена у 60-і роки, на початку 90-х пов’язала всі ресурси Інтернету Всесвітньої павутиною Worldwide Web. Найбільш розповсюдженими елементами Інтернету є комп’ютери простих користувачів, які з’єднуються з Інтернетом через телефонний кабель (Dial Up) та не мають власної постійної електронної Інтернет-адреси, а користуються тільки тимчасовою, яка змінюється при кожному входженні до мережі. Ланкою Інтернету є користувачі, які мають з’єднання з Інтернетом завдяки оптико-волоконному зв’язку. Ці комп’ютери вже можуть функціонувати у мережі як повноцінні Інтернет-вузли, саме на них можуть бути розміщені сайти, файлові архіви тощо. Вище розташовані провайдери – особи, які мають у розпорядженні ще більш потужні та швидкісні канали зв’язку, які не лише користуються ними самі, а й надають цю можливість іншим користувачам. Останнім у цій ієрархії є особи, які мають у своєму розпорядженні головний канал, який з’єднує усю мережу певного регіону з іншими частками Інтернету. Великі держави, як правило, підключені до мережі Інтернет через декілька таких каналів, що дозволяє забезпечити надійний зв’язок. Необхідно зазначити, що доказами швидкого поширення Інтернету є той факт, що з початку 90-х років кількість користувачів мережі подвоюється щорічно і за даними 2002 року складала близько 580 млн. [91]³.

Мережа Інтернет стала доступною в Україні з 1991 року. Спочатку це було два-три вузли, що надавали послуги електронної пошти. У 1993 році. у Києві існувало вже шість Інтернет-сайтів. До кінця 1994 року у Києві нараховувалося до 5 тис. користувачів, а в Україні – 10–12 тис. На початок 1998 року український Інтернет нарахував більше 200 тис. користувачів. Протягом 2002 року в Україні було створено понад 3 тис. Інтернет-сайтів [22]⁴. Перші користувачі мережі Інтернет з'явились на території України ще за радянських часів. У 1990 році було створено перші три вузли доступу до мережі. У тому ж році було розпочато деяку підтримку української частини доменного простору мережі Інтернет – домену .ua. Спочатку домен підтримувався неформально при маршрутизації пошти співробітниками московського АТ "Релком", на той час відомого як Інтернет-вузол Іституту атомної енергії ім. Курчатова. І, нарешті, 1 грудня 1992 року домен .ua було офіційно делеговано Україні. З цього часу і прийнято відліковувати історію українського сегменту мережі Інтернет. За даними Міністерства транспорту та зв’язку України, яке є спеціальним органом виконавчої влади у цій сфері, можна навести наступні статистичні дані: 1992 рік – делегування домену .ua Україні: адміністрування домену доручено співробітникам Київського ТОВ "Комунікаційні Системи"; 1997 рік – у травні кількість хостів у національному домені .ua перевищила 10 тисяч; 1998 рік – у серпні кількість хостів у домені .ua перевищила 20 тисяч; 1999 рік – у жовтні кількість веб-сайтів у домені .ua перевищила 2 тисячі; 2000 рік – у квітні кількість хостів у домені .ua перевищила 30 тисяч. 2000 рік також запам’ятався тенденцією к об’єднанню між учасниками ринку Інтернет-послуг. Було зареєстровано Інтернет асоціацію України (ІНАУ) та Асоціацію учасників ринку Інтернет України (АУРІУ). У 2001 році кількість Інтернет-сайтів перевищила 10 тисяч. Крім того, було створено ТОВ «Хостмастер», яке почало адміністрування домену .ua. Наприкінці 2001 року, кількість веб-сайтів вже перевищила 20 тисяч. За даними 2004 року, кількість веб-сайтів перевищила 30 тисяч. Отже, якщо перевести це на особистості, то мова йде більше ніж 30 тисяч осіб – авторів, які особисто або у співавторстві створили Інтернет-сайти.

Отже, зазначене дозволяє зробити певні висновки. По-перше, Інтернет-сайт у сучасному вигляді виник у 90-ті роки ХХ ст.; по-друге, Інтернет-сайт міститься тільки на комп’ютерах, які мають надійний та швидкісний, а головне – постійний зв’язок з мережею Інтернет.

Перш ніж досліджувати власне Інтернет-сайт як об’єкт авторського права необхідно дати визначення термінів, що будуть застосовані далі у викладі. Враховуючи, що ця робота розрахована на юридичну аудиторію, ознайомлення з основним комп’ютерним понятійним апаратом, на думку автора, буде доцільним.

Передусім слід зазначити, що термінологія, пов’язана з Інтернетом, на думку спеціалістів у сфері високих технологій ще не сформувалася. Використовувані у роботі терміни отримані з спеціальної літератури [177; 154; 89]⁵. Крім того, враховуючи, що Інтернет – це явище міжнародного характеру, терміни, подаються англійською мовою, у разі ж необхідності – розшифровані та перекладені на українську мову.

Адреса IP (IP-address). 1. Унікальний адрес, який ідентифікує вузли або комп’ютери у мережі, яка керується протоколами TCP/IP. У мережі, яка являє собою об’єднання декількох під мереж, вказує інформацію маршрутизації. Адрес IP являє собою 32-розрядне значення, яке ідентифікує даний комп’ютер. Адрес IP є десятинним числом та відділяється від інших десятинною крапкою. 1. Те саме, що і інтернет-адреса.

Архітектура клієнт-сервер (client-server architecture). Спосіб організації взаємодії програм або компонентів багатокомпонентної програми, за наявністю програми або компоненту програми, яка має назву сервер, та однієї або декількох інших програм або компонентів, які мають назву клієнт. Клієнт має можливість асинхронно для серверу ініціювати виконання процедур серверу та отримувати результати їх виконання. Як правило, архітектура клієнт-сервер забезпечує можливість декільком клієнтам взаємодіяти з сервером паралельно та незалежно один від іншого. Програми, які є інформаційними системами для доступу до бази даних, дуже части побудовані на архітектурі клієнт-сервер. На основі архітектурі клієнт-сервер організовано взаємодія програм, які забезпечують роботу Інтернету.

Браузер (browser). Програма для читання гіпертексту. Браузери, які застосовуються в Інтернеті (веб-браузери), окрім читання гіпертексту, можуть мати додаткові функції: 1) відтворювати звук та відео, тобто гіпермедіа; 2) встановлювати зв’язок з іншими комп’ютерами мережі та посилати встановленим на них серверам запити на веб-документи; 3) організувати та підтримувати діалог з іншими користувачами мережі. Найбільш розповсюджені веб-браузери для операційних систем Windows – Microsoft Internet Explorer та Netscape Navigator. Вони підтримують усі можливості гіпермедіа та встановлюють зв’язок, а Netscape Communicator також дозволяє редагувати документи та запускати доступні програми. У різних браузерах один й теж документ може мати різний вигляд. Це цілком залежить від характеристик конкретного браузера та від настройок користувача.

Веб-документ (Web document, WWW document). Документ на мові HTML або іншої мові програмування, яка може використовуватися у мережі Інтернет. Веб-документи складають інформаційну основу Всесвітньої павутини. Вони містять гіпертекст, який дозволяє користувачу, вказавши на виділене слово, фрагмент тексту або картинку, перейти в іншу частину даного документу або в іншій документ, пов’язаний з даним гіперпосиланням. Веб-документ може також містити данні гіпермедіа, включаючи текст. Графіку, звук. Доступ до веб-документів, їх читання або відтворення здійснюється за допомогою браузерів Інтернет. З поняттям веб-документа близько пов’язане поняття веб-сторінки та веб-сайту.

Веб-папка (Web folder). Папка на веб-сервері. Файли та папки на веб-серверах можна оглядати так же, як файли та папки на серверах локальної комп’ютерної мережі. Під час зберігання файлу у веб-папку він поміщається на веб-сервер, а не на жорсткий диск комп’ютера.

Веб-портал (portal, web-portal). Те саме, що і портал.

Веб-сайт (Web site). Те саме, що і сайт.

Веб-сервер, Інтернет-сервер (web server, internet server). Комп’ютер, який має програмне обладнання сервера та призначене для отримання, обробки та виконання запитів клієнтів Інтернету. Веб-сервер використовує для зв’язку з клієнтами протокол HTTP. Веб-сервер обслуговується системним адміністратором або інтернет-провайдером.

Всесвітня павутина (World Wide Web (WWW). Гіпертекстова система пошуку ресурсів в Інтернеті та доступу до них. Всесвітня павутина являє собою набір послуг Інтернету, які дозволяють переглянути будь-які дані, які зберігаються в комп’ютерах цієї мережі, через систему гіперпосилань, які їх зв’язують. Основу апаратного забезпечення Всесвітньої павутини складає велика кількість комп’ютерів, які знаходяться по всьому світу. Інформаційну основу Всесвітньої павутини складає безліч документів у пам’яті цих комп’ютерів, які містять гіперпосилання. У веб-документах, користувач може, вказавши на підкреслене слово або фразу, переходить к документам та отримує доступ до файлів, які знаходяться у пам’яті комп’ютерів в різних кінцях земної кулі. Саме тому користувач сприймає Всесвітню павутину як Всесвітню віртуальну інформаційну павутину. Оскільки Всесвітня павутина використовує комп’ютери Інтернету та стандартні протоколи для передачі файлів та документів, термін «Всесвітня павутина» часто відносять як до Всесвітньої мережі комп’ютерів, так й до інформації. Доступ до веб-документів здійснюється з використанням архітектури «клієнт-сервер». Веб-сервер – це програма, яка запущена на комп’ютері, призначеному для надання документів іншим машинам. Веб-клієнт – програма, яка дає можливість користувачу запитувати документи з серверу. Зазвичай вона має назву програми перегляду або браузера. Для встановлення зв’язку з сервером використовується його мережева адреса, яка має назву універсальний локатор ресурсів. Мова та правила, за якими спілкуються між собою клієнт та сервери Всесвітньої павутини визначається протоколом передачі гіпертексту, який дозволяє запитувати, отримувати та відображати дані гіпермедіа, включаючи текст, зображення та звук.

Гіперпосилання (hyperkink). Засіб вказівки смислового зв’язку фрагменту одного документу з другим документом або його фрагментом. Гіперпосилання є характерним засобом гіпертексту. В даний час більшість прикладань Windows дозволяє розміщувати гіперпосилання в своїх документах. Наприклад, в прикладанні Windows – MS Word зазвичай вказує на гіперпосилання шляхом підкреслення тексту синього кольору. Щиглик на такому тексті виключить перехід до того документу, на який вказує гіперпосилання. У мережі Інтернет гіперпосилання є основним засобом зв’язку Всесвітньої павутини.

Гіпертекст (hypertext). 1. Комп’ютерне подання тексту, в якому автоматично підтримуються смислові зв’язки між виділеними поняттями, термінами або розділами. 2. Інформаційна програма, яка виводить на екран дисплея гіпертекст та виконує переходи за смисловими зв’язками.

Домен (domain). 1. В системах управління базами даних – безліч допустимих значень даного атрибуту. Наприклад, доменом атрибуту «код міста» може бути перелік усіх допустимих трьохзначних числових телефонних кодів міст України, а доменом атрибуту «день міста» – перелік усіх трьохзначних число від 001 до 266. Термін «домен» має також схований зміст. Під час використання реляційних баз даних часто приходиться об’єднувати два відношення або дві таблиці, основуючись на відповідних значеннях в стовбцях, що володіють одним й тем же доменом. При цьому неможлива об’єднати дві таблиці на базі атрибутів, які належать до різних доменів, навіть за умови, що вони мають однаковий формат. Наприклад, атрибути «код міста» та «день міста» не можна об’єднати. 2. Складова частина імені комп’ютера в мережі Інтернет.

Доменна система імен (domain name system (DNS)). Ієрархічна система призначення унікальних імен кожному із комп’ютерів, пов’язаних в мережі, подібної Інтернету. Ім’я складається із доменів – розділених крапками частин, які відповідають зростаючім зліва направо рівням ієрархії. В імені може бути будь-яке число доменів, але не більше п’яти зустрічається дуже рідко. Значення кожного з доменів визначається особами, відповідачами за відповідний ієрархічний рівень. Наприклад, в імені cmp.ctd.unv.reg.ua елемент cmp – це ім’я реального комп’ютера. Це ім’я створено на рівні кафедри (ctd), де знаходиться комп’ютер. Кафедра належить університету (unv), який підключений до регіональної комп’ютерної мережі (reg), яка знаходиться в Україні (ua). За іменем сервера доменної системи імен автоматично формується числова Інтернет-адреса, яка використовується апаратурою та програмами мережі. Поряд з реальними іменами існують віртуальні імена, яки надаються постачальниками мережевих послуг (провайдерами). Наприклад, якщо реальне ім’я виявляється занадто довгим, провайдер може змінити його коротким віртуальним, яке розпізнається сервером доменної системи імен та перетворюється в реальну числову адресу.

Електронна пошта (electronic mail). 1. Набір послуг комп’ютерної мережі по пересилці повідомлень між її користувачами. 2. Система сервісних програм, яка забезпечує пересилання по комп’ютерним мережам повідомлень від користувача до користувача, а також зберігання та читання цих повідомлень. Поштова програма користувача має бути налаштована на поштовий сервер постачальника мережевих послуг.

Ім’я домену, доменне ім’я (domain name). Унікальне системне ім’я, яке привласнене вузлу комп’ютерної мережі у відповідності з доменною системою імен. Наприклад, www.microsоft.com. У мережі Інтернет це ім’я пристрою, який має постійну ІР-адресу. Зазвичай воно характеризує загальне місцезнаходження вузлу. Імена доменів різняться за рівнями. Імена першого рівня, національні та міжнародні (ua, ru, com), які знаходяться у веденні спеціальних організацій та не можуть бути привласнені окремим приладам. Імена доменів другого рівня (amaxon.com, rada.ua) можуть бути отримані у власність у цих організацій. Імена третього рівня надаються власниками імен другого рівня. Кожне доменне ім’я реєструється у мережі та в протоколі TCP/IP служить ідентифікатором або окремої групи комп’ютерів, або декільком комп’ютерам, які об’єднані у функціональну групу (домен). Додатково дивись Інтернет-адреса.

Інтернет, мережа Інтернет (Internet). Всесвітня інформаційна комп’ютерна мережа. Представляє собою безліч регіональних комп’ютерних мереж та комп’ютерів, які обмінюються друг з другом інформацією по каналам громадських комунікацій (телефонної, радіо- та стільникового зв’язку).

Інтернет-адреса (IP address). Унікальний номер, привласнений кожному комп’ютеру, безпосередньо приєднаному до Інтернету. Інтернет-адреса складається з чотирьох чисел, з’єднаних крапками. Наприклад, 192.11.36.42. Під час передачі пакетів даних по мережі вказані числа визначають мережу та комп’ютер, з якого пакет відправлений, та мережу і комп’ютер – отримувач пакету. Інтернет-адреса використовується програмними та апаратними засобами мережі. Користувачі використовують імена, які взаємно однозначно пов’язані з Інтернет-адресою.

Кіберпростір (cyberspace). Термін, який визначає весь діапазон інформаційних ресурсів, доступних через глобальні комп’ютерні мережі. Кіберпростір застосовується як синонім комп’ютерних мереж – Інтернет, екстранет тощо.

Клієнт (client). 1. Програма, яка використовує послуги іншої програми, яка має назву сервер. 2. Комп’ютер, на якому виконується програма-клієнт.

Портал, веб-портал (portal, Web portal). Веб-сайт, який надає користувачам комплекс послуг Інтернет, серед яких: пошукова система, електрона пошта, форум користувачів, банерна реклама тощо.

Постачальник мережевих послуг, провайдер (service provider, provider). Особа або організація, яка надає послуги з підключення до комп’ютерної мережі. Наприклад, Інтернет-провайдер надає наступні, зазвичай, платні, послуги з підключення та доступу до Інтернету: 1) надає користувачеві ім’я, пароль, канал зв’язку або номер телефону для з’єднання з Інтернетом; 2) допомагає налаштувати мережеве програмне забезпечення та модем на комп’ютері користувача. Багатьма провайдерами за додаткову плату надаються послуги з оренди користувачем області пам’яті на своєму Інтернет-сервері для розміщення поштової скриньки або публікації веб-документів. Перелік та якість таких послуг залежить від конкретного постачальника. Крім того, у провайдера можна отримати професійну консультацію з питань, пов’язаних з користуванням мережею.

Протокол (protocol). Сукупність правил, які визначають алгоритм взаємодії пристроїв, програм, систем обробки даних, процесів та користувачів. Наприклад, протокол лінії зв’язку це правила, які регламентують структуру та методи кодування порцій даних та процес їх передачі за лініями зв’язку. Протокол міжнародної комп’ютерної мережі Інтернет визначає правила взаємодії між собою як об’єднаних в Інтернеті регіональних мереж, та й підключених до мережі окремих користувачів.

Протокол передачі гіпертексту (HyperText Transfer Protocol). Стандартний протокол передачі гіпертексту та гіпермедіа в мережі Інтернет, який підтримується Комітетом IETF та описуючий процес обміну інформації у Всесвітньої павутині.

Протокол FTP (file transfer protocol). Один з стандартних протоколів передачі даних, який підтримує комітет IETF, та забезпечує ефективну передачу файлів по телефонної лінії. Протокол FTP використовується під час переносу файлів з одного комп’ютера на інший або під час транспортування файлів між різними вузлами мережі Інтернет.

Протокол POP (point-to-point protocol). Протокол мережі Інтернет, який дозволяє здійснити динамічний доступ до поштової скриньки сервера з робочої станції. Працює на основі протоколу TCP/IP.

Протокол TCP/IP (transmission control protocol / Internet protocol). Набор базових протоколів Інтернету, які визначають правила взаємодії між собою як об’єднаних в Інтернеті регіональних мереж, так і підключених до них комп’ютерів. Між мережевим протоколом IP встановлюється, що інформація передається пакетами розміром від 40 до 32000 байт у залежності від апаратних пристроїв та носіїв інформації, кожний з яких переміщується незалежно один від одного. Така технологія не дозволяє одному користувачу монополізувати мережу. Протокол управління передачі даних TCP визначає правила розбивки даних на пакети та їх нумерацію, а також правила, згідно яких під час отримання окремих пакетів перевіряється, чи вся інформація отримана, а також дані розміщуються в правильному порядку.

Сайт (site). Транскрипція англійського слова «site» (буквально переводиться як «місце»). Зазвичай використовується словосполучення веб-сайт. Місце у Всесвітньої павутині, де можна знайти будь-яку інформацію. В залежності від контексту термін «сайт» відноситься або до набору сторінок, об’єднаних тематично, належаних одному авторові, організації або користувачу, або до комп’ютера, на якому зберігається певна інформація та до якого відкритий доступ через Інтернет.

Сервер (server). 1. Програма, яка являє собою певні послуги другим програмам, які мають назву «клієнтами». Програма-сервер та програма-клієнт можуть виконувати на одному й тому же комп’ютері або на різних комп’ютерах. 2. Комп’ютер, на якому виконується програма-сервер.

Сервер DNS (domain name server). Сервер, який перетворює імена доменів на ІР-адреса. Такі сервери мають в своєму розпорядженні бази даних доменної системи імен, яка встановлює відповідність між іменами комп’ютерів та їх числовими адресами. Крім того, такий сервер представляє імена клієнтам системи, які запитують дозвіл на використання імені в мережі Інтернет.

Хост (host). 1. Те саме, що й головна електронна обчислювальна машина. 2. Вузол зв’язку, до якого підключені термінали. 3. Комп’ютер, на якому розміщується програмне забезпечення, призначене для використання в режимі далекого доступу.

Таким чином, після ознайомлення з основними поняттями, які будуть використані у цьому дослідженні, перейдемо до дослідження Інтернет-сайту як окремого об’єкта.

Дослідимо, до якого з сервісів Інтернету належить Інтернет-сайт.

Перший та найпопулярніший сервіс Інтернету, власне складовою частиною якого є Інтернет-сайт, – це WWW – всесвітня павутина. WWW – це система сайтів, побудована на системі гіпертексту, тобто з одного сайту можна перейти до іншого простим кліком на гіперпосиланні.

FTP – це другий за популярністю сервіс Інтернету. Сервери FTP, на відміну від WWW, – це просто файлові архіви на віддаленому комп’ютері, які можна використовувати як власний комп’ютер за допомогою файлових операторів. Однак зараз цей сервіс поглинений WWW, оскільки на сучасному етапі розвитку через Інтернет-сайт можна отримати доступ до файлових архівів, безумовно, якщо це передбачено розробником сайту. Однак, враховуючи зручність сервісу WWW та його простоту для більшості користувачів, цей напрямок отримує все більший розвиток.

E-mail – електронна пошта. Один з сервісів Інтернету, завдяки якому Інтернет отримав швидкий розвиток. Дійсно, доставка невеликого листа на пів-сторінки тексту на другий кінець світу займає декілька секунд, а коштує частки цента за лист. Крім того, необхідно враховувати, що разом з таким електронним листом можна відправити будь-який об’єкт, який має електронний вигляд: текстовий документ, програму, фотографію, відеозапис, книгу, музичний запис тощо. Навряд чи будь-який інший спосіб зв’язку зможе порівнятися з електронною поштою за співвідношенням ціни, зручності та швидкості доставки. Зараз цей сервіс також може бути отриманий завдяки Інтернет-сайту, з якого можна відправляти та отримувати електронні повідомлення, створювати власні віртуальні поштові скриньки.