38. Змістовне і формальне в процесі пізнання

У середині пізнання проводять відмінність між( несправжнім ) формальним або абстрактним пізнанням і ( справжнім ) змістовним або конкретним пізнанням. Змістовна форма пізнання - це відбиток внутрішньої форми самого досліджуваного об'єкта. Ця внутрішня форма - специфічний спосіб організації будь якого визначеного матеріалу, тобто ця форма є об'єктивною, універсальною формою буття, взаємодії і розвитку змісту будь-кого дослідженого об'єкту. Без знання цієї форми, що виражається в категоріях і законах діалектики ніякий учений не спроможний взагалі побачити і зрозуміти свій конкретний, специфічний об'єкт. Формальна форма - це форма, що байдуже(формально) ставиться до свого змісту. Формальна форма логіки упредметнює будь-яке знання в мові, перетворюючи його таким чином на інформацію для того щоб знання можна було зберігати, використовувати.

39.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт , ідея , гіпотеза і теорія.

Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному, одержано з досвіду, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю цього рівня є те, що він включає в себе контакт дослідника з предметом з допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють, дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного знання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно.

Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

Система наукового знання кожної дисципліни гетерогенна. В ній можна знайти різні форми знання: емпіричні факти, закони, принципи, гіпотези, теорії різного типу і ступені спільності і т.д.

Всі ці форми можуть бути віднесені до двох основних рівнів організації знання: емпіричного і теоретичного.

Емпіричний рівень – такий рівень наукового пізнання, на якому суб’єкт оперує наочними об’єктами і образами. Його мета: 1) збір даних і їх первинна обробка; 2) перевірка для підтвердження теорії.

Відповідно до цих задач в якості методів емпіричного пізнання діють:

спостереження,

експеримент,

опис,

вимірювання,

класифікація,

популярна індукція.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об’єктом, що вивчається. Воно припускає здійснення спостережень і експериментальну діяльність

Метод науковий – це метод, який характеризується основними ознаками науковості знання і науковості діяльності. Метод науковий – це відносно стійка система правил і принципів діяльності досягнення істинного і/чи ефективного результату в науці, наприклад, у вигляді наукового знання, яке є істинне і яке може застосовуватись.

На емпіричному рівні як основні методи застосовуються:

- реальний експеримент;

- реальне спостереження.

Пізнавальна роль експерименту велика не тільки в тому відношенні, що він дає відповіді на раніше поставлені питання, але і в тому, що в ході нього виникають нові проблеми, вирішення яких вимагає проведення нових дослідів і створення нових експериментальних установок.

Емпіричне дослідження в основі своїй орієнтоване на вивчення явищ і залежностей між ними. Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвіду і є вірогідністно-істинним знанням.

Форми емпіричного рівня: - науковий факт; – емпіричний закон; – емпірична гіпотеза.

Науковий факт – твердження або вислів, істинність якого достовірна на даному етапі і в певних умовах. Закон науковий – форма наукового знання, яка виражає об’єктивний зв’язок явищ. Закони наукові діляться на теоретичні і емпіричні.

Гіпотеза – висловлювання, яке має властивість передбачення, прогнозування.

.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт, ідея, гіпотеза і теорія

Емпіричний рівень пізнання базується на чуттєвому. Методи емпіричного пізнання: спостереження, експеримент, аналогія. Це знання отримане за допомогою досвіду і має справу з індивідуальними властивостями об'єкту. Основою емпіричного знання є факт(подія, явище, те, що відбулося) Теоретичний рівень пізнання базується на раціональному. Методи теоретичного пізнання: аналіз, синтез, індукція, дедукція, ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного. Теоретичний рівень пізнання включає в себе: ідея, гіпотеза, проблема, теорія. Ідея - логічна форма відображення, певні зв'язки, котрі спрямовані на їх практичне втілення. Поєднує у собі реальну дійсність, суб'єктивну мету, а також бажання її реалізувати.

Ідея виконує ряд функцій:

1. підсумовує досвід попереднього процесу пізнання;

2. синтезує знання у цілісну систему;

3. виконує роль активних евристичних принципів(дещо нове)

4. спрямовує пошук нових шляхів вирішення проблем.

Ідеї можуть бути: істинними, хибними, конкретними, абстрактними. Ідея оформлюється у вигляді проблеми. Перехід від ідеї до гіпотези - набуття знання важлива форма розвитку науки - є формою розвитку пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного до повного знання.

Гіпотезаповинна відповідати ряду вимог:

1. повинна пояснювати коло явищ для аналізу яких вона визивається;

2. повинна бути простою, зрозумілою і логічною;

3. повинна бути розрахована на можливість практичного підтвердження.

Гіпотези може бути достовірними і недостовірними.

Теорія - змістовна система знань, котра об'єдную деяку сукупність явищ та процесів на відміну від гіпотези. Теорія завжди є знанням достовірним і перевіреним практикою. Наукова теорія виконує 2 основні функції:

1.систематизація знань;

2. відкриття шляхів до пошуку нових знань.