ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Загальна характеристика антимонопольного конкурентного законодавства

1.1 Законодавство у сфері антимонопольного регулювання..........................5

1.2 Завдання та функції Антимонопольного комітету України.....................11

Розділ 2. Організація роботи антимонопольного комітету

2.1 Правовий статус антимонопольного комітету…………………………... 15

2.2 Структура та повноваження органів антимонопольного комітету…….. 16

Розділ 3. Юридичні гарантії законності в діяльності антимонопольного комітету України

3.1 Гарантії законності в діяльності органів Антимонопольного комітету...20

3.2 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України……………………………………………………………………..22

Висновки ……………………………………………………………………..29

Перелік використаної літератури…………………………………...………31

ВСТУП

Актуальність теми. На даний момент питання пов’язані з виконанням антимонопольного законодавства є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розмаху. В Україні відбувається стрімкий розвиток ринкової економіки на конкурентних засадах. Держава (у особі уповноважених органів та посадових осіб) має забезпечувати якісний розвиток, зокрема, шляхом розробки та впровадження державної конкурентної політики, застосування заходів і засобів регулювання економічної конкуренції. Конкурентна політика в нашій державі являє собою комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці суб’єктів господарювання, яка забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю. Державне регулювання економічної конкуренції здійснюється за допомогою системи заходів, що застосовуються спеціально уповноваженим органом – Антимонопольним комітетом України.

Слід зазначити, що проведення в Україні адміністративної реформи, а також адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу вплинули на законодавче закріплення правового статусу Антимонопольного комітету України, характеристику його структури та функцій, а також розробку на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання його діяльності.

Теоретичну основу роботи складали наукові праці вчених-юристів, які досліджували загальні проблеми розвитку науки адміністративного права: В.Б. Авер’янова, Д.М. Бахраха, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшеньова, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Є.Б. Кубка, Л.Л. Попова, М.М. Тищенка, В.К. Шкарупи, В.В. Цветкова та інших.

Здійснення дослідження визначеного предметного спрямування обумовило необхідність звернення до напрацювань вчених, які вивчали окремі аспекти діяльності Антимонопольного комітету України. Зокрема, захист конкурентних правовідносин вивчали Л.Р. Біла, О.О. Бакалінська, Ю.В. Журик, Н.М. Корчак, С.А. Кузіміна, О.Л. Чернелевська, І.А. Шуміло та інші; загальні проблеми регулюючого впливу держави на економіку розглядали О.Ф. Андрійко, Л.К. Воронова, Т.М. Кравцова, О.М. Олещенко, О.П. Рябченко та інші. Адміністративно-правовий статус державних органів та посадових осіб був предметом досліджень А.М. Авторова, Н.О. Армаш, Я.В. Журавля, Л.В. Крупнової, Н.В. Лебідь, А.М. Подоляки, С.В. Шестакова та інших. Питання сутності та підстав адміністративної відповідальності були предметом пошуку Є.В. Додіна, В.В. Зуй, М.В. Коваля, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, Д.М. Лук’янця, О.І. Остапенка та інших.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити зміст і структуру адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України, розглянути яка діяльність Антимонопольного комітету України у сфері державного захисту від монополізму.

Зазначена мета дослідження зумовлює постановку та розв’язання наступних завдань:

• визначити особливості державного захисту конкуренції в Україні на підставі результатів історико-правового аналізу діяльності щодо державного захисту від монополізму;

• визначити поняття адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України;

• визначити структуру адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України;

• здійснити класифікацію функцій Антимонопольного комітету України;

• окреслити межі компетенції Антимонопольного комітету України;

• охарактеризувати особливості юридичної відповідальності посадових осіб Антимонопольного комітету України;

• визначити поняття та складові юридичних гарантій законності в діяльності Антимонопольного комітету України;

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності Антимонопольного комітету України.

Предмет дослідження становить адміністративно-правовий статус Антимонопольного комітету України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне адміністративне та господарське законодавство, нормативно-правові акти інших галузей права, окремі норми, що регулюють питання правового статусу Антимонопольного комітету, практика їх застосування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним проблемам адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України.

Основні з них такі:

• визначено елементи адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України: 1) мета, завдання, функції; 2) компетенція; 3) організація діяльності; 4) юридична відповідальність службовців Антимонопольного комітету України;

• виділено відносини у сфері діяльності Антимонопольного комітету України, які є предметом адміністративно-правового регулювання. Ними є зовнішні державно-владні відносини, пов’язані із застосуванням заходів імперативного прямого та непрямого (економічного) впливу з метою захисту економічної конкуренції, забезпечення економічної безпеки та інтересів держави.

Розділ 1. Загальна характеристика антимонопольного конкурентного законодавства

1.1 Законодавство у сфері антимонопольного регулювання

Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають катівними лише в ХІХ ст. Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки. Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що, дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, можуть впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Однак монополістична діяльність вкрай негативно може відбиватися як на світовому господарстві, так і на окремих національних економіках. Монополізм передбачає штучне завишування цін, негативний вплив на добросовісну конкуренцію і ряд інших негативних явищ, які не на руку іншим виробникам та споживачам .Звідси випливає необхідність антимонопольного регулювання. Головні методи антимонопольного регулювання можуть бути здійснені в першу чергу через законодавство.Ключовим способам такого регулювання є впровадження антимонопольного законодавства.Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об'єднання типу трест, чи іншого об'єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню - буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи «примусових» узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов'язаних директоратів - коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.На сьогодні антимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах .

Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небезпечний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.Найнебезпечніше те, що в Україні поки що є причини, які дають ґрунт для монополізму: збережені деякі принципові риси адміністративно-командної системи, стійкий і масовий дефіцит товарів, який перетворює виробників дефіцитної продукції на монополістів тощо.

Сьогодні сфера безпосереднього державного управління економікою значно звузиласяся, оскільки зменшилася кількість господарських об'єктів, які функціонують на базі державної форми власності. Виконавчі й розпорядчі функції щодо використання державного майна покладено на відповідну розгалужену систему органів державного управління.За умов домінування приватної власності держава повинна провадити відповідну політику в економічній сфері, реалізуючі в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції, з переважанням не диктату, а регулювання, контролю, координації, методів економічного характеру.

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» у редакції постанови КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших .Основним антимонопольним законом в Україні є Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 15.03.1992 року.

Стаття перша цього закону:

«…Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; (Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98) монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку…».

Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. підкоректовано п. 3 ст. 2 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Як і раніше межа між патентною монополією на винаходи, корисні моделі, промислові зразки й антимонопольним законодавством залишається розмитою. Нині названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків передбачених цим законом». Але закон не містить випадків, які б висвітлювали співвідношення патентної монополії й економічної конкуренції.В законі є третій розділ, який складається лише з однієї статті. І розділ, і стаття мають одну і ту ж назву - «Недобросовісна конкуренція». Вона нині має таку редакцію: «Недобросовісною конкуренцією визначається:

• неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форм, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

• умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

• отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації чи майну підприємця».

Верховна Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.Окрім того, закон надає право КМУ¹ своїм рішенням дозволяти узгоджені дії чи концентрацію, які заборонив АМКУ², якщо позитивний ефект таких дій чи концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніж рішення АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює за цим комітетом спеціальний статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність - Верховній Раді України.

Порівняно з попереднім Законом - «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих - від держави.Згідно із законом антиконкурентними діями державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, не передбачені законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставне надання пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважається концентрацією і не потребує звернення до Антимонопольного комітету придбання акцій страхових компаній за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребують звернення до Антимонопольного комітету узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу, вже пов'язаними між собою відносинами контролю.

Якщо антиконкурентні узгоджені дії буде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо це підприємство - йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення Антимонопольного комітету - з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то Антимонопольний комітет як виняток може видати дозвіл на діяльність .Але все ж, за словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним. Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відзначалась одним із найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

· нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

· обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

· часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

· інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

· установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

· заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

· примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

· установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

· надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

· обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

· установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається: неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця, одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.Неможливо протидіяти зловживанню монопольним положенням на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискримінації підприємців органами влади і управління тільки законодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необхідно створення ефективного правового механізму, що міг би дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції, запобіганню монопольної практики і штучних обмежень розвитку конкуренції, перешкоджати розвитку монопольних структур і протидіяти порушенням антимонопольного законодавства.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система охоронних заходів правового впливу, застосовуваних за такі правопорушення.Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур, злиття і до фіксованих цін.Проблема ринкових структур розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини.

Щодо злиття, то розрізняють: горизонтальне злиття - це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку, вертикальне злиття - це злиття фірм, які пов'язані стосунками «постачальник-покупець», конгломератні злиття - це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).Фіксація цін - це спроб декількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).Дані принципи є загальними.

Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.Але розглядаючи антимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що існують виключення із антимонопольного законодавства, а також ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету здійснює Закон України «Про Антимонопольний комітет України», Конституція України, Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" і ряд інших нормативних актів. За даним Законом Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Основними завданнями Антимонопольного комігету України є:

• Здійснення    державного    контролю    за    дотриманням антимонопольного законодавства;

• Запобігання,      виявлення      і      припинення      порушень антимонопольного законодавства;

• Контроль за економічною концентрацією;

• Сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

• Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність

• Захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

• Сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Низка повноважень Комітету є його винятковою преро­гативою, здійснення їх іншими органами державної влади відповідно до ст. 7 Закону про Антимонопольний комітет України не допускається.

Також, відзначимо, що, реалізовуючи свої функції, Антимонопольний Комітет України роз­робив і підписав «Договір між Кабінетом Міністрів Украї­ни і Урядом Російської Федерації про співробітництво в га­лузі розвитку конкуренції» (2002 р.). У 2002 році в цілях уз­годженої конкурентної політики з найближчими геополітичними сусідами були укладені Договір між Уря­дом України і Урядом Грузії, а також Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі конкурентної політики.