87.Види і форми лізингу.

Лізинг –   це  господарська  діяльність,  спрямована  на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні  за  договором  лізингу  однією стороною (лізингодавцем) у виключне  користування  другій  стороні   (лізингоодержувачу)   на визначений  строк майна,  що належить лізингодавцю або набувається ним  у  власність  (господарське   відання)   за   дорученням   чи погодженням   лізингоодержувача   у   відповідного   постачальника (продавця) майна,  за умови сплати лізингоодержувачем  періодичних лізингових платежів. Залежно  від  особливостей  здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. Фінансовий – господарська операція ФО чи ЮО, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря ОФ з подальшою їх передачою у користування орендарю на строк, oj не перевищуэ строку повноъ аморт-ції таких ОФ з обов’язковою перпедачею права власності на такі ОФ орендарю. Види: прямий(3 суб’єкти:виробник(продавець) уст-ння:орендовець(лізингова компанія-ЛК); орендар), непрямий(до кола S, що беруть участь в операції залучається банк, що фінансує угоду. Банк надає ЛК кредит під заставу уст-ння, а ЛК сплачує банку кредит і %. Або ж банк купує уст-ння за допомогою ЛК і здає його в оренду, отримуючи орендні платежі). Оперативний – госп-ка операція ФО чи ЮО(орендодавця), що передб-є передачу орендарю права кор-ння ОФ на строк, що не перевищує строку їх повної аморт-ції, з обов’язковим поверненням таких ОФ їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. За формою здійснення лізинг може бути зворотним(ліз-ць купує майно продавця і в подальшому передає його й лізинг цьому ж продавцеві) , пайовим(беруть участь кілька осіб(кредиторів): кредитори інвестують кошти в об’кт лізингу(частка не може перевищувати 80%ОЛ)), міжнародним(у лізингові відносини вступають суб’єкти, які належать 2 різним державам або майно перетинає митний кордон, або платежі перетинають митний кордон)  тощо.

88.Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в Україні.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсут- ність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда ЗУ «Про банки і банківську діяльність» зазначається, що банки можуть ви­конувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг). Прогалини в правовому регулюванні лізингових опера­цій деякою мірою заповнив ЗУ «Про опо- датку­вання прибутку п-ств», в якому вміщено визначення понять «лізингова (орендна) опера- ція», «оперативний лі­зинг (оренда)», «фінансо- вий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (орен- да)». Проте проблема правового регулювання лізингу з ура­хуванням його особливостей, роз- глянутих вище, навряд чи зможе бути вирішена шляхом застосування лише норм ЦК. Реалізація запропонованих змін до зако­нодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичай- но­го договору майнового найму (його різнови- ду). У літературі часто  пропонувалося здійсню­вати таке регулювання шляхом прийняття Закону «Про лізинг», який визнав би загальні економіч- ні, організаційні та правові засади здійснення лізингових операцій громадя­нами та юридични- ми особами на території У. Такий Закон було прийнято1997 р. У ньому лізинг ви­значається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є влас­ністю лі- зингодавця або набувається ним у власність за до­рученням і погодженням із лізингоодержува- чем у відповід­ного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.